Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 61

Кохання робить можливим багато неможливого і нарешті розвиває у жіночої статі таку потрібну і приналежну їй покірливість. Жених не наказує як чоловік, він лише просить, а його кохана намагається прикмітити, чого він бажає, і попередити його бажання.

Так досвід навчив мене того, без чого я сама не могла обійтись. Я була щаслива, справді-таки щаслива, як тільки можна бути на цьому світі, себто недовгий час.

Пройшло літечко в цих тихих радощах. Я не мала від Нарциса і найменшої прикрості, він ставав мені все ми-іішіїй, я щирим серцем горнулась до нього. Він це добре шав і вмів шанувати. А тим часом з незначних дрібниць Щось таке сплелось, що непомітно зіпсувало наші взаємини.

Нарцис обіходився зі мною як жених, але ніколи не наважувався побажати того, що для нас було ще заборонене. Однак про межі доброчесності і моральності ми були різної думки. Я хотіла бути спокійна і не дозволяла жодної вільності, про яку не могли б знати всі. Він, звикнувши до лагоминок, вважав, що ця дієта занадто сувора, і тут завжди входив у суперечності з самим собою: хвалив мою стриманість і намагався зламати мою непохитність.

Тут я знову згадала те "серйозне", про яке говорив мій учитель, а також і засіб, який тоді проти цього вживала, і знову щиріше вдалася до бога. Він дарував мені такого милого жениха, і за це я була йому вдячна. Земне кохання навіть зосередило мій дух і зворушило його, і моє ставлення до бога не суперечило цьому. Цілком природно, я скаржилась йому на те, чого боялася, не помічаючи, що сама і бажаю, і прагну того, що мене лякає. Я вважала себе за дуже сильну і не молилася: "Не введи мене в спокусу". Від спокуси думки мої були ще далеко.

У цій порожній фальші власної чесноти я насмілювалась з'являтися перед богом. Він не відштовхував мене. Найменше поривання до нього залишало в душі моїй лагідне розчулення, яке заохочувало мене раз у раз до нього звертатися.

Цілий світ без Нарциса здавався мені мертвий, ніщо, крім нього, не приваблювало мене. Навіть у вбранні кохалася я тільки з одною метою: сподобатись йому. Коли я знала, що він не бачить мене, то була байдужа до вбрання. Я залюбки танцювала, та коли його не було, то мені здавалось, що цих рухів я терпіти не можу. До одного бучного свята, на якому його не було, я не могла ні придумати нового вбрання, ні перекроїти навіть старе по-модному. Всі були для мене однакові, або, краще сказати, всі мені сприкрились. Я думала, що найкраще буде цей вечір просидіти зі старшими особами при якійсь грі, хоч раніше я не мала до цього й найменшої охоти, і коли один давній добрий приятель покепкував з цього, то я чи не вперше усміхнулася за весь вечір. Так бувало і на прогулянках, і на всіх спільних розвагах, які лише можна собі уявити.

Я вибрала його одного

І більш не прагнула нічого,

Як наші душі поріднить.

Я частенько бувала в товаристві самотня, і повна самотність була для мене здебільшого найприємніша. Але мій діяльний дух не міг ні спати, ні мріяти. Я відчувала, я думала і помаленьку набула здібності розмовляти з богом про свої почуття і думки. Тоді в душі моїй виникли почуття іншого роду, хоч вони й не суперечили першим. Бо моє кохання до Нарциса відповідало загальному плану світостворення і ніде не порушувало моїх обов'язків. Ці почуття не перечили одне одному, а проте були безмежно відмінні. Нарцис — ось єдиний образ, що стояв передо мною, на якому зосередилось усе моє кохання. Друге ж почуття не стосувалось до жодного образу і було невимовно солодке. Тепер його вже немає в мене і ніколи не може бути.

Мій коханий, що взагалі знав усі мої таємниці, про це не відав нічого. Невдовзі я помітила, що й думки в нього інші. Він часом давав мені твори, які всіма засобами заперечували геть усе, що можна було назвати зв'язком із пезримим. Я читала ті книжки, бо вони були від нього, але наскінчу в моїй голові не лишалося жодного слова з того, що там було написано.

Щодо науки та знання справа також не обійшлася без суперечностей. Він, як і всі чоловіки, висміював учених жінок, а сам водно намагався мене просвітити. Він любив говорити зі мною про все, за винятком юриспруденції, приносив мені різні книжки, проте часто повторяв сумнівний афоризм: жінка повинна таїти свою вченість більше, ніж кальвініст свою віру в католицькій країні. І тоді, коли я справді, цілком природно не любила показувати перед людьми, що розумніша й освіченіша, ніж вони думають, то він перший при нагоді, лише для марної похвальби, не міг вдержатися, щоб не поговорити про мої переваги.

Один знакомитий світовець, велико поважаний за свої впливи, таланти, розум, зажив великого успіху при нашому дворі. Він дуже прихилився до Нарциса і наблизив його до себе. Іноді у них заходила мова і про жіночі чесноти. Нарцис докладно передавав мені зміст цих розмов. Я докинула трохи і своїх зауважень до цього, і мій друг забажав, щоб я виклала їх на папері. Я досить вільно писала по-французькому, бо наш француз заклав для цього добрий грунт. Листування зі своїм другом я провадила Цією мовою, і взагалі за тих часів витончену освіту можна було отримати лише з французьких книжок. Мій виклад сподобався графові; я мусила показати і кілька пісень, які незадовго перед тим склала. Одне слово, Нарцис, здається, напропале вихваляв свою наречену, і вся історія закінчилася, на його велику втіху, дотепним листом у французьких віршах, якого послав йому граф перед своїм від'їздом. В цьому листі граф згадував дружню суперечку і вкінці віншував його, що після стількох сумнівів і помилок він в обіймах такої урочої і цнотливої дружини найпевніше довідається, що таке чеснота.

Цього вірша насамперед він показав мені, а потім майже всім, і кожний про нього що хотів, те й думав. Так трапилось у кількох випадках, і таким чином всі чужоземці, яких він шанував, познайомилися з нами.

Одна графська родина, лікуючись у нашого тямущого лікаря, затрималась тут досить довго. Нарциса в цьому домі вважали просто за сина. Він і мене туди ввів. З гідними мешканцями цього дому можна було провадити приємні для ума і серця розмови, і навіть звичайні товариські забави здавались тут не такі порожні, як деінде. Всі знали, в яких ми стосунках, і з нами поводились, як того вимагали обставини, не торкаючись головного. Я згадую про це знайомство тому, що воно пізніше зробило чималий вплив на моє життя.

Уплинув майже рік від наших заручин, а разом із ним минулася й наша весна. Настало літо, і справи набули поважнішого й гарячішого характеру.

Несподівано померло кілька чиновників і звільнилась посада, на яку претендував Нарцис. Наближалась хвилина, яка повинна була вирішити мою долю. Нарцис та його друзі докладали всіх зусиль, щоб згладити при дворі певне несприятливе враження про нього і щоб добути для нього бажану посаду, а я звернулась до свого незримого друга з молитвами. Я була так ласкаво прийнята, що радо стала сюди приходити частіше. Я щиро призналася богові, що бажаю бачити Нарциса на цій посаді, але мої прохання не були настирливі, і я не вимагала, щоб усе сталося так, як просила в молитвах.

Посада дісталась куди гіршому конкурентові. Я жахнулася цієї звістки, побігла в свою кімнату і міцно замкнула за собою двері. Перший біль вилився в сльозах, а далі я й подумала: це ж трапилось не випадково, і я змирилась; хай буде вже так, як бо навіть, якщо це й лихо,

то воно прислужиться мені до справжнього добра. І я пройнялась лагідним розчуленням, яке розігнало всі хмари мого смутку; я почувала, що з такою допомогою все можна витерпіти, і весело вийшла до столу на великий подив усіх домашніх.

Нарцис виявив себе слабкішим від мене, і мені довелося його втішати. До того ж і в родині у нього трапились неприємності, що дуже його пригнітили. Тому, при тій справжній довірі, що існувала між нами, він сповірився мені у всьому. Його переговори — піти на іноземну службу — також не були щасливіші. Все це я глибоко переживала і за нього, і за себе, і все, нарешті, відносила туди, де так зичливо були прийняті мої молитви.

Що солодші були ці переживання, то частіше я намагалася їх відновити, а також і знайти втіху там, де так часто її знаходила, хоч і не завжди мені в цьому щастило. Зі мною було таке, як з людиною, що хоче погрітися на сонці, але не може, бо щось стоїть спереду і кидає тінь. "Що це таке?" — питалася я сама себе. Я ретельно досліджувала справу і ясно побачила, що все залежить від стану моєї душі. Коли вона не зверталась прямим шляхом до бога, я залишалась холодна; я не помічала його впливу на мене і не могла почути його відповіді. Тоді вставало друге питання: що заважає мені йти цим шляхом? Тут відкривалось передо мною широке поле, і я плуталась у пошуках, що тривали майже увесь другий рік моєї любовної історії. Я могла б і раніше це скінчити, бо напала на слід, але не хотіла сама собі признатись і шукала тисячі викруток.

Я дуже скоро впевнилась, що прямий шлях моєї душі порушується безглуздими розвагами та моїми негідними вчинками. Питання "як" і "що" незабаром стали мені досить зрозумілі. ^Але як вийти з такого становища в світі, де все байдуже або несамовите? Я радо залишила б усе так, як воно є, і жила б, ні про що не думаючи, як і всі інші люди, котрих я навкруги бачила у статках-до-статках, але не могла так: душа моя часто повставала проти цього. Я хотіла покинути товариство та змінити мої стосунки і не могла. Я опинилась в замкнутому колі. Деяких зв'язків я не могла нехтувати, і ось у такій важливій для мене справі все більше зосереджувалось і нагромаджувалось фатальних обставин. Часто в сльозах я лягала на свою постіль і після безсонної ночі в сльозах і вставала. Мені потрібна була міцна підтримка, а бог не давав її, покіль я метушилася в блазенському каптурі.

Тепер я почала зважувати всі мої вчинки загалом і кожний зокрема. Танці і забави підпали найперше під розгляд. Все, що лише було за чи проти цих речей сказано, думано чи написано,— геть усе я розшукала, обміркувала, прочитала, зважила, перебільшувала, відкидала і нечувано себе мучила. Закинути ці розваги — значить, напевне образити Нарциса, бо він дуже боявся опинитися перед людьми в смішному вигляді, якого надає нам боязка сумлінність.