Літо в селі - Сторінка 3

- Януш Корчак -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

На сніданок, обід, підвечірок, вечерю не можна запізнюватись, бо ж не повинні сто дітей чекати одного чи двох. Не можемо ми кожного шукати й тягти до столу. На те е дзвінок, і до дзвінка треба прислухатись. Отже, слід їх покарати, але... Пливак і Шидловський пішли в поле по квіти. У місті не дозволяється рвати квіти, а тут можна. Вони так зраділи, що забули про їжу. Пливак у колонії вперше. Шидловський був у Цехоцинці, але там мало квітів. То, може, на перший раз пробачимо?

І судді після короткої наради виносять виправдувальний вирок.

* * *

Найприємніше галасувати увечері, коли лежиш у постелі.

Можливо, це навіть не так уже й приємно, бо хочеться спати й очі самі злипаються, але чому не спробувати, коли

не можна?

"Якщо я голосно свисну, крикну, занявчу або прокукурікаю, вихователь розсердиться і всім стане смішно. Спальня велика, у спальні темно, ліжок тридцять вісім — вихователь не взнає, хто свиснув. А я завтра буду хвалитись — он який я хоробрий і хитрий! Галасував найбільше, а він мене не спіймав!"

Так думають діти доти, доки самі не пересвідчаться, що вихователь ніколи не сердиться і зовсім не хоче вистежувати тих, хто галасував, а бешкетувати вечорами забороняє тільки тому, шо діти мають спати дев'ять годин і вставати о шостій ранку веселими й бадьорими.

Учора ввечері у спальні був шум. Сьогодні кожен постав перед судом, щоб відповісти на запитання, чи не кричав він, чи не нявчав, чи не плескав у долоні.

Усі кажуть "ні", усі заперечують. Лише двох вихователь учора спіймав на гарячому, і ці двоє, Вайц і Прагер, потрапили на лаву підсудних.

— Як їх покарати, панове судді? Покарання має бути суворим. Вони не тільки самі не сплять, а й іншим спати заважають. Провина їхня велика. Як же ми їх покараємо, панове судді? Та, перш ніж відповісти на це запитання, ми повинні спитати про іншу, ще важливішу річ: хіба вчора ввечері у спальні галасували тільки ці двоє, Вайц і Прагер? Ні, їх було набагато більше.

Прокурор розклав на столі план спальні й повільно заговорив:

— Галасували біля вікна, де стоять ліжка Каплана, Бєди, Плоцького і Шидловського. Галасували в середньому ряду, де сплять Вайнраух, Грозовський, Стрик, Фром і За-возник. Галасували біля другого вікна в першому ряду, де, як це видно з плану, сплять Фляшенберг, Фішбін, Роткель і Пливак. Сміялися й плескали у долоні там, де стоять ліжка Альтмана, Лева, Вольберга і Адамовського, і, нарешті, хтось свистів у тому кутку, де сплять Найманстер, Заксенберг і Пресман. Ми запитували всіх, але ніхто не зізнався.

Прокурор замовк.

Багато хто з присутніх опустив очі.

Почервонів навіть один із суддів, коли почув своє ім'я.

— Чому вчора вдалося помітити лише Вайца і Прагера? Тому що вони не зуміли сховатися. Чому тільки вони двоє не зуміли сховатися, коли решта зуміла? Тому що вони не бешкетники, а може, вони просто не знали, що галасувати в спальні вечорами суворо заборонено. Хіба ми маємо право карати цих хлопців, коли інші, більш винні,— тому що вони виявилися хитріші и збрехали перед судом,— лишаться без покарання? Винні всі, вся спальня, всі тридцять вісім чоловік, бо винні й ті, хто чув, що сусід галасує, а не зупинив його. Тому я пропоную, панове судді, Вайца і Прагера виправдати й покарати всю групу: Грозовський не буде вам сьогодні ввечері грати на скрипці.

Довго суд радився, і вирок був такий:

"Вайцера і Прагера виправдати. Грозовський нехай грає, тому що шум у спальні більше не повториться".

І діти дотримали свого слова;

Розділ шостий

Ранок. Добрі й погані крани.

Прибирання ліжок. Цілушки

Буває, що якась незвичайна подія будить усю спальню зразу. Наприклад, необережний горобець залетів у вікно чи польова миша забрела помилково в двері. Ну хто стане спати, коли відбуваються такі події? Всі як один підхоплюються з ліжка, лізуть на вікна, і починається полювання. Одначе такі події трапляються рідко.

Звичайно за чверть шоста — легеньке шарудіння слові-

іцає про пробудження спальні, і, якщо трохи згодом вихователь кине в спальню погляд з вікна своєї кімнати, він і без годинника знає, що пора вставати.

У кутку зібралося виборне начальство і жваво обговорює вивішений розклад дня: хто сьогодні чергує, кому після сніданку йти на перев'язку, тому що під час гри в гилки він збив собі коліно; обговорюються майбутні купання і крос, прогулянка у вільшаний гай і листи додому.

Хтось розглядає квіти на вікні, чи не підросли за ніч. Один хлопчик, сидячи на ліжку, черкає кремнем об кремінь і дивується, що немає іскри, а сусід пояснює йому, в чім тут річ. Двоє хлопців ганяються один за одним між ліжками, стараючись при цьому не дуже шуміти.

І раптом хтось крикне: "Вихователь дивиться!"—і всі пірнають у постелі.

Вранці теж не можна шуміти в спальні, та не так уже й не можна, тому що все одно скоро вставати.

Багато хто ще під ковдрою спустив сорочку до пояса, щоб за першим сигналом підхопитись і зайняти кран в умивальній.

З десяти кранів найкращі — середні; з двох останніх вода ллється тоненькою цівкою, а з двох перших б'є надто сильно і бризкає. А вода холодна, кринична.

— Перший ряд, вставати!

Ніхто не забарився. Біжать, голосно лопочучи босими ногами. Хтось підсковзнеться на кам'яній підлозі умивальної — всі засміються, і він сміється.

— Пане вихователь, він у мене мило взяв!

— Хочеш подати на нього в суд?

— Ні.

Квапляться тому, що другий ряд чекає своєї черги і до сніданку стільки ще треба встигнути!

— Другий ряд, вставати!

Квапляться, тому що Юзеф не любить, коли даремно витрачають воду, а з ним треба жити мирно: він дає дітям мітлу й граблі.

— Третій ряд, вставати! Мити лице, шию, вуха, ніс, очі. Того, хто погано вмиється, я пошлю митися вдруге.1

Третій ряд біжить до кранів, другий витирається й одягається, перший застеляє постелі.

Нелегке це діло — застеляти постіль! Треба стріпнути простирадла, розрівняти солому в матраці, акуратно постелити ковдру й покласти подушку, легенько прихиливши її до спинки ліжка, потім почепити на спинку рушник. Кожен старається зробити все це якомога краще, щоб потім з гордістю запитати:

— Пане вихователь, добре?

Молодшим допомагає черговий; лише маленький Адам-ський відмовляється від допомоги, і в нагороду за сумлінну роботу його призначено старшим по рушниках.

У спальні, коли застеляють постелі, як і під час умивання, завжди хтось комусь та перешкодить — і дістає по шиї.

— Пане вихователь, він б'ється!

— Хочеш подати на нього в суд?

— Ні.

— Тоді бігом на веранду.

Вранці у всіх гарний настрій, і тому всі охоче пробачають своїм ворогам.

Спальня порожніє, всі біжать на веранду.

Діти моляться швидко, швидко перегортають сторінки молитовника — сидєра.

Дзвінок.

— Сьогодні моя черга, пане вихователь,— мені цілушку!

У хлібі найсмачніше — цілушки, тому діти одержують їх

по черзі.

Ох, як шкода, що в хлібини тільки дві цілушки!

Діти сидять за столами, чергові розносять молоко.

Розділ сьомий

Купання. Курчата. Лелека. Очерет. Лихий чоловік. Мрії про вудочку. Гилка

Дружно йдемо до купелі,

Будем чисті і веселі.

Далі жваво Рушим як один.

Ліва, права —

Отак співають діти, крокуючи парами по галявинці, повз будинок, через сад і луг, повз млин — на річку.

Хай живуть вода і мило, Миймо руки й шию сміло. Сонце гріє,

Вітер віє.

До купелі час.

Велике, ясне, добре сільське сонечко дивиться з ласкавого усмішкою на дітей, слухає їхній спів і не питає, хто вони, звідки прийшли; гладить, розрум'янюючи золотим промінням їхні бліді обличчя.

Сором холоду боятись,

Якщо хочем гартуватись.

/ Двічі.

Мов та рибка,

Спритно й швидко Попливемо враз!

Купання — це тисяча вибухів сміху, тисяча радісних вигуків, сотня кумедних сценок і принаймні десяток подій.

— Пане вихователь, що це?

Оце так диво — квочка з курчатами! Той, хто ще не бував у селі, бачить курчат уперше.

Спіймати б одне таке пухнастеньке й потримати хоч хвилинку! Та вихователь не дозволить... Такий нестерпний, нудний чоловік цей вихователь!..

Але тоді хоча б роздивитись як слід зблизька. І пари розбігаються.

— Пане вихователь, він не йде в парі.

— Ти хочеш подати на нього в суд?

— Ні.

йдемо далі.

— Пане вихователь, а це що?

Інше диво — на даху одного будинку гніздо лелеки на колесі від воза і сам господар гнізда — лелека.

Такого великого птаха діти ще не бачили, більший за індика.

— Наче повітряна куля! — вигукує хтось.

^ А тепер — як страшно! — треба розійтись на вузенькій стежині з чередою корів. Ми зустрічаємося з ними щодня.

Корови зупиняються й дивляться з цікавістю на білі блузи і білі полотняні шапки дітей. Декотрі повертають морди й позирають скоса, ніби думають про себе: "А ці маленькі чоловічки дуже кумедні створіння. Як їм, бідолахам, мабуть, незручно ходити на двох ногах".

Дорогою на річку діти вперше бачать плуг і борону. Вони бачать, як доять корів. І нарешті — диво-дивне, чудасія! — лошатко.

Маленьке лошатко біжить поряд з бричкою, а в бричці добродій у чиновницькому кашкеті і візник. Кілька хлопчиків не втримались і побігли за бричкою, тому що лошатко в тисячу разів красивіше за корову й лелеку.

— А ти'батогом їх, батогом! — каже добродій у кашкеті.

Хлопчики зупинилися здивовані, притихли, засмутилися, ніби пригадали щось.

— Маленьке лошатко, якому ви так зраділи,— дочка великого коня,— пояснив вихователь,— а добродій, який велів вас ударити батогом, лихий чоловік.

Добродій у чиновницькому кашкеті почервонів і нічого не сказав.

Ми йдемо далі.

По правому узбіччі дороги тягнеться канава, і в ній повно незабудок. Одного разу Флекштрумпф, збираючи квіти, вліз по пояс у грязюку і вернувся додому весь вимащений, мокрий і злий.

Біля річки росте очерет, з якого виходять чудові сопілки. У Варшаві очерет треба купувати на ринку, а тут знай собі росте і ніхто його не стереже.

На пагорку біля річки пари розділяються і всі стають в одну шеренгу, щоб, коли викупаєшся, легше було знайти одяг.

— Рибки, рибки!

Маленькі, тоненькі, мов сірники, а живуть, нишпорять біля самого берега, і ніяк їх не спіймаєш: ні рукою, ні шапкою, ні сачком з носовичка.

— Он вони, он!.. І тут, і тут!

Чому вихователь не полізе у воду й не спіймає бодай одну: адже на нього ніхто б не розсердився, йому все можна. А він стоїть і дивиться.

Ех, якби вудочку! У Янека з села є гачок, він готовий його продати за два гроші.