Літо в селі - Сторінка 4

- Януш Корчак -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

А у Фрома є волосінь з кінського хвоста. Вудлища — на першому-ліпшому кущі. Та що з його, коли вихователь не хоче дати два гроші.

Засмучені діти беруться майструвати човни з кори і спускати їх на воду. Найкращі човни робить Вольберг: він вистругує їх уламком скла, як складаиим ножиком.

Купаються спочатку найбільш відчайдушні. Вони подовгу сидять у воді, бризкаються, хлюпаються, міряються силами, дають один одному підніжку, перекидаються, пірнають і можуть пробути під водою майже так само довго, як Янєк та інші сільські хлопчаки.

Той, хто не вийде з річки за сигналом, одержує рушником по спині. Тому діти біжать щодуху, але декотрі навмисне падають, щоб знову "на хвилинку" увійти в воду — змити пісок.

Після бешкетників купаються спокійні діти і, нарешті, Вайнраух, маленький Адамський і ті, хто кашляє ночами.

Після купання всі переходять містком без перил на другий берег. Хтось навмисне розгойдує дошку, і тоді переходити дуже страшно.

На другому боці річки безмежний луг. Праворуч він тягнеться аж до болота, де ростуть небачені квіти, ліворуч — до лісу — до темної смужки віддалік.

Тут можна було б влаштувати не один, а тисячу майданчиків для гилки, пробігати не годину, а тисячу годин.

Маленький круглий м'ячику, правда, ти любиш дітей? А вони ж тебе як люблять!

Розділ восьмий

Арон Наймайстер. Сорочка на виріст, і казка про лихого короля

Зрештою, сяк-так будь-хто з хлопців зможе розповісти казку, проте ніхто не вміє так захоплююче розповідати і ніхто не пам'ятає стільки сумних і моторошних казок, як Арон Наймайстер.

Батько Наймайстера помер три роки тому, мати працює на тютюновій фабриці, всенький день поза домом, а хлопець пі в гилки погратись не може, ні побігати досхочу, бо зразу починає кашляти. От і сидить у кутку подвір'я на Волинській вулиці та слухає казки; а згодом і сам навчився їх розповідати, його в Михалувці слухають найохочіше.

Треба, наприклад, підкоротити рукави в сорочках, бо надто довгі, а в сестри-хазяйки час на це буде тільки по обіді. Та не біда, у нашій групі є троє кравців: один у Варшаві допомагав батькові-кравцеві, другий з сестрою шиє краватки, а третій уміє пришивати пряжки до пасків і застібки до шлейок. Підкоротити рукави в кількох сорочках— для них заввиграшки. Голки й нитки вони беруть з собою до лісу.

— Ароне, розкажи нам казку!

Арон мовчить хвилину, чекає, коли слухачі повсідають-ся півколом перед ним і вгомоняться. Кравці беруться до роботи, а в лісовій тиші одна за одною плинуть казки.

— А зой,— співуче починає Наймайстер.— У давні часи жив король, у якого було семеро синів і семеро дочок. Король дуже любив своїх дітей, купував їм м'ячики, тістечка, цукерки й родзинки. У кожного з синів був годинник і шабля, оздоблена діамантами, а в дочок були сукенки з мереживом, обшиті перлами.

Одного разу прийшов до короля славетний єврейський учений, який знав усі святі писання від початку до кінця і від кінця до початку.

Цього мудреця прислали до короля євреї. Вони чули, що король любить дітей, тож вважали, що король буде добрий і до них, і хотіли оселитися в його королівстві.

Король дозволив їм жити в своїй державі, проте був лихий і жадібний. Звелів їм платити величезні податі, бо в кожного з синів було сім разів по сім слуг, а кожен із слуг мав іще численних помічників. У кожної дочки було сім разів по сім служниць. І щодня король видавав цілі шаплики золота, щоб закупити харчів для двору.

Щораз більше наказував король євреям приносити грошей, непокірних убивав, а багатих кидав до в'язниць і забирав їхнє майно. Врешті всі вони так зубожіли, що їли тільки хліб та цибулю і в свята і в будень.

Настав день, коли король викликав до себе того мудреця, який перший до нього прийшов, і сповістив, що і його вб'є. Дав йому три дні на молитву і погодився виконати три його побажання перед смертю.

Вчений рабе постився і не спав, лише читав книги, а потім сказав свої три побажання.

Перше побажання, щоб йому дали півня, у крилах якого є білі й чорні пера, друге побажання, щоб йому дозволили вирвати з крил сім чорний пір'їн, і третє, щоб йому дозволили вирвати сім білих пір'їн з півяячих крил. Король прийшов до рабе поцікавитися, що надумав зробити перед смертю великий учений. А перед будинком стояли й чекали євреї, щоб забрати тіло мудреця і поховати на цвинтарі.

Рабин узяв півня в руку і, молячись, видер у нього перше чорне перо. І зразу ж зайшов перший служник і сказав, що в короля помер найстарший син. Тоді рабин видер перше біле перо, і зайшла перша служниця короля і, плачучи, сказала, що найстарша дочка короля померла. ІДе п'ять разів виривав рабин чорні і п'ять разів білі пера і за кожним разом заходив служник або служниця короля з сумною звісткою.

Врешті зрозумів король, що це кара божа, опустив сиву голову на груди й заплакав.

— О рабе,— вигукнув він крізь сльози,— залиш моїх двох останніх дітей, а я подарую життя тобі й твоїм братам!

Зглянувся мудрець над королем і залишив йому останніх двох дітей — і відтоді король став добрий і ласкавий.

Сорочки готові, казці кінець — ідемо на обід.

Розділ дев'ятий

Обід. Найгарніша виделка.

Листя, яке кусається. Сад на ваті

На всьому білому світі, коли люди сідають обідати, ложки й виделки вже лежать на столі; в Михалувці інакше, і на це є свої причини.

У Михалувці є нові ложки й старі, гірші ложки — лізні, потемнілі, і кращі — масивні, олов'яні. Та головне — це виделки. Є виделки красиві, нові, із залізними черенками, а є старі, у яких зубці вже трохи погнулися або один став коротший, зламався. А найкрасивіша виделка в колонії, а можливо, і на всьому білому світі — це виделка з чотирма рівними зубцями і білим роговим черенком.

І немає нічого дивного в тому, що Бєда взяв собі виделку Рашера, і тоді Рашер обміняв свою, гіршу, на сусідову виделку із залізним черенком. Потерпілий вимагає свою власність назад, суперечка, сварка, скарги; от-от почнеться загальне переселення ложок і виделок, а потім буде пролито суп, і, чого доброго, виникне бійка. Адже на веранді за кожним з чотирьох столів тридцять вісім хлопчаків, і в кожного дві руки, якими він готовий захищати своє майно.

Ось чому прибори роздають тільки тоді, коли всі вже сидять на своїх місцях.

— Сьогодні гарні виделки одержуємо ми.

Виделки роздають справедливо, по черзі, так само, як цілушки.

Якщо ви думаєте, що обід у колонії це тихий, нудний, чемний варшавський обід, ви помиляєтесь.

— Пане вихователь, правда ж фунт пір'я такий же важкий, як фунт олова?

— Правда.

— Ну, бачиш?

Тут обговорюються найважливіші події дня, туї миряться ті, хто був у сварці, і поривають дружбу недавні друзі.

"Правда, в сосні, на яку вчора м'ячик залетів, білчаче дупло?.. А в орловському лісі є вовки?.. А можна піти туди по гриби?.. А бувають рибини, які можуть проковтнути людину?"

Такі бесіди ведуться звичайно за обідом. Та є і особливі обіди — я назвав би їх військовими, шашковими, екскурсійними, коли обговорюється тільки одне питання, коли всю колонію хвилює одна тема.

Сьогоднішній обід можна назвати "садовим".

По-перше, Пергеріхт, збираючи букет, обпікся кропивою.

Чого тільки не буває на білому світі! Всі знають, що окропом можна обваритись, що собака кусається, а кінь хвицяється, але щоб листя кусало босі ноги, це вже щось геть. нечуване. ' ; —

1 Пергеріхт швидше здивований, аніж засмучений.

Ь^рім того, хлопчики взнали, що можна посадити сад на ваті, на найзвичайнісінькій ваті, яку закладають у вухо, коли воно болить. Треба тільки розкласти вату рівним шаром на тарілці, змочити водою і насипати квіткове насіння, горох або квасолю.

Діти нізащо б не повірили, та як тут не повіриш, коли своїми очима бачив?

Та, можливо, так буває тільки в колонії, у цій країні чудес?

— А у Варшаві теж ростиме?

— Аякже? На будь-якій вулиці, в будь-якій квартирі.

Діти радіють: так приємно мати свій сад, хоч би зовсім

маленький, хоч би в тарілці, зате без воріт,, біля яких стоїть сторож і не впускає бідно вдягнених дітей.

Я назвав би сьогоднішній обід "садовим" ще й тому, що на столах уперше з'явилися букети квітів. Вони займають багато місця, а їсти ж їх не можна, виходить, вони зовсім непотрібні. Хлопці мають вирішити, чи хочуть вони, щоб за обідом на столі стояли квіти, і, якщо хочуть, треба обрати старшого по квітах, щоб він виносив букети на веранду, як виносять миски для умивання і як маленький Адамський виносить рушники.

Суп і м'ясо з'їдено.

-т— Будь ласка, пане вихователь, мені ще морквяника!

— Стін, голубе, а хто вчора не їв каші з молоком?

— Я тепер завжди їстиму.

— Подивимось.

Солодкий морквяник — найулюбленіші ласощі і могутня зброя в боротьбі з примхами за столом.

Недаремно один великий вчений написав у своїй товстій книжці: "Не слід давати морквяник тому, хто не їсть каші з молоком".

— Неправда, ніхто цього не писав.

— А ти звідки знаєш, що неправда? Ти що, всі товсті книжки на світі прочитав?

— Ні, не прочитав.

— Ну, от бачиш!

Після обіду Бромберг запитує:

— Скажіть, будь ласка, а ще що-небудь буде?

— Аякже, морозиво й сигари.

І всі сміються над Бромбергом.

Розділ десятий

Кульгавий Вайнраух. Шашковий турнір.

Тамрес — переможець. Прощавай, колоніє!

Вайнраух задоволений, що ходить на милицях. Його поранили на вулиці і потім у лікарні відрізали ногу. Він охоче розповідає про лікарів у білих халатах і про сестер у великих білих очіпках. Добре йому було в лікарні, добре йому й тепер, у колонії. Добра економка завжди чогось та підкладе на тарілку, і вже не одна витівка минула Вайн-раухові безкарно.

— Пане вихователь, Вайнраух б'ється!

— А що він мене дражнить "кривоніжка" і "хуліган з Крохмальної"?..

І Вайнраух сміється, бо знає, що справу виграно. А тьопнути когось по потилиці, та так, щоб у того іскри з очей посипалися,— це його улюблений жарт, доказ ніжної дружби.

У лікарні Вайнраух навчився грати в шашки, а потім удома зробив собі шашки з картону й корків. Картон у нього завжди є, тому що він клеїть коробки для магазинів, а корки він знайшов у дворі і роздобув у товаришів.

Коли треба було розбити діте*й на групи для шашкового турніру, зробити це доручили Вайнраухові.

Турнір тривав тільки два дні, проте готувалися до нього довго. Кожен день з обіду до иолудника грали в шашки.

Одні хлопці ще тільки вчилися грати, інші — тренувалися.