Літо в селі - Сторінка 5

Найважче навчитися поводитися з дамкою, зрозуміти її роль і права на шахівниці.

— Чи можна їсти дамку? Чи можна брати дамку за фук? Чи може дамка перескакувати через дві шашки? А остання шашка обов'язково має стати дамкою?

Вайнраух учив, пояснював і грав з кожним на пробу, а потім записував його в групу тих, хто грає погано, посередньо, задовільно, добре чи відмінно. Інакше кажучи, ставив кілок, двійку, трійку, четвірку чи п'ятірку.

Як бачите, це була велика й важка робота, і у Вайнрау-ха, який старався виконати її сумлінно, уже не лишалося часу на те, шоб сваритися чи битись.

Коли всі діти були розбиті на групи, почався турнір. Кілки грали з кілками, двійки з двійками. Сили були рівними. З трьох вирішальних партій між Завозииком і Фіх-тенгольцом перша тривАла дуже довго і була визнана нічиєю, і лише дві наступні виграв Завозник.

У групі гравців посередніх переможцем став Дессен. Боротьба Ліса з Кришталом тричі кінчалася внічию. Плоць-кий з Кулигом зіграли чотири партії.

Але найцікавішою була, звичайно, боротьба майстрів, таких, як Альтман, Тамрес, Вайнраух. Багато чудових комбінацій розігрувалося на шахівниці, довго й зосереджено обмірковувався кожний хід. Нарешті незаперечним переможцем шашкового турніру — без претензій з боку переможених— був визнаний не Вайнраух, а Тамрес, тому що він переміг усіх тих, хто грав на відмінно.

Можливо, в наступному році переможе Вайнраух? Та ні, через рік йому сповниться тринадцять, і він уже буде надто великим: адже колонії тільки для дітей. Тому, коли Вайнраух їхав з колонії, він, висунувшись із брички, довго махав шапкою і кричав:

— Прощавай, колоніє, адью, Михалувко!

Я часто зустрічаю кульгавого Вайнрауха у Варшаві. Він вклоняється мені й весело усміхається, мабуть, йому при цьому згадується шашковий турнір, лелека і солодкий морквяник.

Розділ одинадцятий

Листи від батьків. Чи плакав Осек через шлейки?

Останні листівки

Вранці пекар привозить хліб і листи з пошти. Листи роздаються тільки після сніданку. Тому що той, хто одержав листа, від радості вже не хоче пити молоко, а той, хто не одержав листа, теж не п'є молока, бо засмучений. А листівка ж коштує шість грошів, тобто ^іайже стільки, скільки фунт хліба. Тому вісті з дому приходять не так уже й часто.

Рубіну мати пише:

"Любий синочку, ми дуже раді, що ти купаєшся й не нудьгуєш за домівкою. Будь ввічливим і слухняним, грайся і відпочивай добре і вертайся здоровим та добрим до мами, яка тебе любить".

Таких листів, написаних польською мовою і без кумедних помилок, не дуже багато. Та хіба не те саме хотів сказати Борухів батько, коли писав йому:

"Любий синку Борух! Сповіщаю тебе, що ми, хвалити бога, здорові, чого й тобі того ж бажаємо. Уклін від батька з матір'ю. Будь слухняний і, що тобі скажуть, щоб ти точно виконував. Обнімаємо тебе здаля".

А в четвер після обіду діти пишуть у Варшаву, звісно, лише ті, хто вміє писати.

— Пане вихователю, напишіть мені, будь ласка, листа.

— Що ж тобі написати?

— Не знаю.

— Напишу, що ти бешкетник і б'єшся.

— Не треба... Напишіть, чи не плакав Осек, що я в нього взяв шлейки.

— А ти взяв у Осека шлейки?

— Мама веліла, бо мої штани подерті, а в нього із шлейками.

— То, може, краще спитати, чи не плакав Осек, що ти в нього штани взяв?

— Гаразд, спитайте...

Герш написав по-єврейському:

"Моїм дорогим батькам. По-перше, пишу, що я здоровий, і мені хотілося б знати, що чути вдома, я важу 54 фунти, їм 5 разів на день, і все вам потім розповім, і ми будуємо фортецю й копаємо землю, і мені дуже хотілося б знати, що чути вдома".

Є в листах дітей і сповнені турбот запитання:

"Чи знайшов батько місце, чи є в Хаїма робота і чи заробляє він хоч що-небудь?"

Коли хлопчик їхав у колонію, батько був без роботи.

Декотрі діти не довіряють вихователеві й воліють, щоб за них писав товариш. Товариш напише, що йому скажуть, а вихователь іще, чого доброго, поскаржиться батькам, що він учора зайшов на середину річки, де глибоко, або поліз за білкою і носа собі подряпав. З начальством краще обережніше.

І товариш, розпитавши про родичів, строчить:

"По-перше, я здоровий і кланяюсь дідусеві, і кланяюсь братові, і кланяюся сестрі, і кланяюсь братикові Моті, і кланяюсь усій сім'ї. Будьте здорові, і я їм п'ять разів на день, і кланяюсь Абрамкові, і кланяюсь тьоті, і кланяюсь одному дядечкові й другому".

Товариш читає листа вголос; виявляється, що все гаразд.

— Я вже написав, пане вихователь.

І радий: уперше в житті надсилає листа.

На четвертому тижні вихователь пише на листівках:^

"Прошу зустріти сина на вокзалі в четвер 20 липня о 12-й годині дня".

І в кінці додає:

"Ваш син веселий і ласкавий хлопчик. Ми його дуже полюбили".

Батькам буде приємно дізнатися,, що їхній син зажив. симпатії чужих людей.

— Пане вихователь, що ви про мене написали?

— Що ти не хотів їсти кашу і погано стелив постіль, нехай батько тебе відшмагає.

— Не бійся, пан вихователь жартує,— повчає досвідченіший товариш.

Розділ дванадцятий

Хаїм і Мордко. Зозуля, білка та історія про метелика. ■ Мордка називають Мацеком

Чому Хаїм, який не може пройти мимо, щоб когось не зачепити, так дружить з Мордком Чарнецьким і ніколи його не кривдить?

— Хаїм твій друг?

— Так,— киває Чарнецький.

— І він ніколи тебе не б'є?

— Ні,— жваво заперечує Мордко.

У Мордка Чарнецького великі чорні очі, завжди трохи сумні й здивовані.

Одного разу, коли діти гралися на галявинці, у вільшаному гаю закувала зозуля.

— Ку-ку,— кричить із гущавини зозуля.

^ — Ку-ку,— вторує Чарнецький і прислухається: чекає, коли птах відповість.

Довго так розмовляли — зозуля і хлопчик. Та ось птаха сполохали, і дивується Мордко, що йому ніхто не відповідає, і не віриться йому, що він говорив із зозулею.

Коли діти побачать білку, вони поводяться по-різному: одні норовлять підкрастись і схопити, тому що, як подейкують, три роки тому одному хлопчикові пощастило спіймати живу білку,— він приніс її на кухню; інші сміються від радості, дивлячись, як маленьке руде звірятко моторно скаче з гілки на гілку: людина, певне, впала б і розбила голову. Чарнецький не сміється, він тільки широко розплющує очі і дивується, що білка вміє те, чого й людина не може...

Хлопці грають у цурки. Чарнецький стоїть осторонь і дивується, що можна так спритно, так високо цурку цур-кою підкидати. Але сам грати в цурки не пробує... Так само дивиться він і на захід сонця: немовби його важливі думки опосіли. І тільки тоді опам'ятається Мордко, коли побачить щось дуже гарне...

Метелик перелітає з квітки на квітку. Чарнецький іде за ним слідом, ні, не ловить, дивується тільки, що ці снігові пластівці летять від нього немов живі. А може, вони й справді живі?

— Метелики завжди білі? — питає Мордко у Хаїма і розповідає йому таку історію.

Один хлопчик у школі розірвав аркуш паперу на дрібні клаптики й викинув у вікно. Коли папірці падали, всі висунулися з вікна: одні кричали, що це сніг, а інші, що метелики пурхають.

Прийшла сторожиха і поскаржилася, що хлопчаки в дворі насмітили; вчитель дізнався, хто кидав у вікно папірці, і побив хлопчика чубуком своєї люльки.

Хлопчик плакав, а Чарнецький дізнався тоді, що є на світі метелики. А тут, у колонії, він бачить їх своїми очима.

Діти сміються над Мордком: він не вміє стрибати через вірьовку, в горидуба бігає найгірше за всіх, м'ячика ніколи не спіймає. І прозвали Мордка Мацеком.

Вихователь пояснив дітям, що люди бувають добрі й погані, розумні й дурні; а Мацек — польське селянське ім'я, отже, ім'я людей бідних і зовсім не смішне. Дражнити когось Мацеком — це все одно, що сміятись над єврейським ім'ям Мордко. Але тільки ті, хто старший і розумніший, зрозуміли, що сказав вихователь.

А от коли Хаїм заявив: "Хто зачепить Чарнецького, по пиці дам",— усім стало ясно, що приятелів краще не займати...

Чому Хаїм, один з найвідчайдушніших бешкетників, узяв під свій захист найтихішого хлопчика в колонії?

Розділ тринадцятий

Газета "Михалувка". Чому діти погано говорять по-польському?

Ельвінг зразу здогадався, що газета "Михалувка" не приходить з Варшави, а вихователі самі її пишуть і навмисне вкладають у конверт. Нібито її з Варшави надісла-ли. Та він і слухає, коли читають газету: не можна не визнати, що відомості в ній найсвіжіші і завжди цікаві.

Різні бувають новини в газеті:

"Діти гралися в гилки і вибили шибку. Пані економка дуже сердиться".

"Грінбаум Борух побився зі своїм братом Мордком".

"Молодший Мамелок видерся на вікно і зазирнув у кухню".

"Хевельке і Шекелевський не хочуть їсти кашу".

"Ейман ударив по носі Бутермана. Бутерман пробачив Ейманові".

"Новий собака зірвався з ланцюга, і втік. Але Франек його спіймав".

"Вайнберг прокрутив дірку в шапці. Він так і ходитиме в дірявій шапці, тому що нової не одержить".

"Штабхольц пив сиру воду,-від цього в нього заболить живіт, і, можливо, йому навіть доведеться проковтнути цілу ложку касторки".

Одна стаття в газеті "Михалувка" була про черевики,— як незручно ходити в селі в черевиках і як приємно й корисно ходити босоніж; в іншій ішлося про те, як проводять час у колонії Молодець і Тюхтій. А одна стаття була присвячена літнім колоніям.

"Товариство літніх колоній" уже двадцять п'ять років посилає дітей у село.

Спочатку в село посилали дуже мало дітей, потім слали більше, а тепер щороку посилають три тисячі; половина з них, тисяча п'ятсот, хлопчики, половина — дівчатка.

На те, щоб посилати дітей у село, Товариство витрачає сорок тисяч на рік. Одяг, простирадла, мило, м'ясо, молоко— все треба купувати. Той, хто губить носовички й м'ячики, рве одяг, б'є шибки й ламає виделки, чинить погано, тому що в колонії лишиться менше грошей на молоко й хліб, і наступного року сюди вже не зможе поїхати стільки дітей, а ті, хто лишиться в місті, будуть дуже засмучені.

У Товариства багато таких колоній, як Михалувка. Діти їздять у Цехоцінек, в Зоф'ювку і у Вільгельмувку. На колонію в Михалувці відпускають багато грошей, цілих п'ять тисяч на рік. За літо сюди приїздить дві зміни хлопчиків і дві зміни дівчаток.

Хто дає ці гроші? Дають різні люди. Один умирає, і гроші йому непотрібні; другий хоче відкупити гріхи в господа бога; третій хоче, щоб усі говорили, що він добрий; а четвертий насправді добрий: він хоче, щоб діти жили весело й були здорові.

Хто збирає ці гроші? Збирає їх голова "Товариства літ" ніх колоній" і ще інші чоловіки й жінки.

Чому вони збирають гроші?

Тому що люди вірять їм і обрали їх достоту так само, як ви тут, у Михалувці, обрали в судді Пресмана, Плоць-кого і Фріденсона.

Про літні колонії можна було б написати в газеті й трохи краще, проте єврейські діти погано розуміють по-польському, і треба писати для них простими словами.

Декотрі діти зовсім не говорять по-польському, та, незважаючи на це, чудово виходять із становища.