Мацюсеві пригоди - Сторінка 13

До побачення, панове.

Мацюсь поїхав у королівському автомобілі до свого палацу, швидко вбіг у сад і свиснув Фелекові.

— Бачиш, Фелеку, тепер я вже справжній король. Уже все добре... гаразд.

— Вашій королівській величності. Зате мені — не дуже.

— Чому? — спитав здивований Мацюсь.

— Батько так мене відлупцював за той папірець, що мені джмелі перед очима літали.

— Відлупцював тебе, кажеш? — здивувався Мацюсь.

— Еге ж. "Право короля,— каже,— давати тобі милості, а моє батьківське право, волоцюго, ребра тобі перелічити. В палаці ти королівський, а дома ти батьківський. А батьківська рука вірніша від королівської ласки".

Мацюсь став обережний. Він уже знав, що нічого не слід робити поспіхом. У житті, як на війні: "Коли хочеш перемогти — добре підготуйся до нападу". Поспішив з тим папірцем і наробив дурниць. Собі завдав клопоту, і Фелекові перепало на горіхи. А тепер сором для його королівської честі. Справді, він — король і дає документ, а якийсь там взводний б'є сина за цей королівський документ.

— Слухай, Фелеку, ми трохи поспішили. Пам'ятаєш: я хотів зачекати. Я мушу пояснити тобі дещо.

І Мацюсь розказав, як у нього вийшло з шоколадом.

— Королі не можуть робити все, що їм заманеться.

— Воно то так, ваша королівська величність...

— Слухай, Фелеку, називай мене на ім'я. Адже ми разом воювали, завдяки тобі я вирвався з полону.

Порадившись, вони вирішили, що віч-на-віч називатимуть один одного так, як їх кликали на фронті.

— Гаразд, Валигоро.

— Гаразд, Вирвидубе.

Тепер уже легше було Мацюсеві забрати у Фелека той злощасний документ.

— Я дам тобі за цей папір ковзани, дві битки, альбом з марками, збільшувальне скло й магніт.

— А старий знову мене відлупцює.

— Справді, мій Фелеку, будь терплячим, сам бачиш, що королі не все можуть отак відразу. Королі мусять прислухатися до закону.

— А що це таке?

— Я сам ще добре не знаю. Це якісь книжки чи щось таке...

— Еге ж,— зітхнув Фелек,— коли ти весь час на засіданнях, то потроху вчишся всьому, а я що...

— Не турбуйся, мій любий Фелеку, побачиш, усе буде гаразд. Якщо я можу роздати п'яти мільйонам дітей шоколад, то й для тебе зможу зробити чимало хорошого. Тільки це має бути згідно з законом. Ти зовсім не знаєш, як я довго тепер не можу заснути звечора. Лежу, лежу і все думаю. І мучусь, як його так зробити, щоб усім було добре.

— Я не розумію,— сказав Фелек,— навіщо ти думаєш про всіх? Я б наказав зробити собі в парку гойдалки, карусель з музикою...

— Бачиш, Фелеку, ти не король, тому цього і не розумієш. Гаразд, хай буде карусель, але не одна. Я на найближчій нараді скажу, щоб в усіх школах влаштували гойдалки й каруселі з музикою.

— І кеглі, і тир.

— Ну от, бачиш...

Розділ сімнадцятий

Як тільки міністри вийшли з в'язниці, то відразу ж подалися до кондитерської пити каву з сметанкою та їсти тістечка з кремом. Хоч вони й дістали свободу, але вигляд мали невеселий. Тепер міністри знали — з Мацюсем їм буде нелегко.

— Передусім треба позичити гроші.

— А чи не можна надрукувати нові асигнації?

— Зараз не можна, бо ми надрукували їх забагато під час війни. Доведеться трохи почекати.

— Еге, жди тут, коли треба стільки платити.

— Отож я й кажу, що ми змушені позичити в іноземних королів.

З'їли міністри по чотири тістечка з кремом, випили каву з сметанкою й пішли додому.

Наступного дня старший міністр прибув до короля на аудієнцію й сказав, що необхідно позичити чимало грошей у багатих королів. Це страшенно важкий захід, бо доведеться написати іноземним королям дуже розумне послання, і тому міністри щодня збиратимуться на дві наради.

— Гаразд,— згодився Мацюсь.— Ви радьтеся, а я відсьогодні почну брати уроки в мого капітана.

Приїхав військовий міністр з капітаном. Мацюсь тепло з ним привітався й навіть запитав, чи не можна надати йому звання майора. Та виявилося, що не можна, бо капітан ще недавно мав чин поручика, тобто був надто молодий.

— Ви навчатимете мене всьому, а іноземний вихователь лише іноземним мовам.

І Мацюсь почав учитися так охоче, що навіть забув про забавки. Капітан мешкав далеко, тому Мацюсь запропонував йому разом з родиною оселитися в палаці. В капітана був син Стасек і дочка Геленка. Вони разом навчалися й разом гралися. Приходив на уроки й Фелек, але він багато прогулював, бо не дуже любив учитися.

Тепер Мацюсь ходив на наради лише зрідка.

— Шкода часу,— казав він,— нудно, і не дуже я в них тямлю.

У королівський сад залюбки приходили діти. Фелеків батько, який до вступу в армію був теслею, змайстрував гойдалку, і вони то гойдалися, то грали в квача або в м'яча чи в пожежників, то каталися на човнах по королівському ставку, то ловили рибу. Королівський садівник був невдоволений такими порядками і ходив скаржитись у палацове управління. Через необережність було розбито кілька шибок, проте ніхто нічого не міг сказати, бо Мацюсь був тепер королем-реформатором і запроваджував нові порядки.

Так, наприклад, наказали грубникові поставити на осінь у тронному залі грубку: Мацюсь заявив, що не бажає мерзнути під час аудієнцій. Коли йшов дощ, гралися в кімнатах. Лакеї сердилися, що хлопчаки бруднять підлогу і її доводиться весь час підмітати й натирати. Але тому, що тепер менше зверталося уваги на те, чи всі ґудзики в лакеїв застебнуті, вони мали більше часу. Та, зрештою, раніше вони дуже нудьгували, бо в палаці завжди було тихо, як у могилі. Тепер же тут панували сміх, біганина, забавки, в яких нерідко брав участь веселий капітан, а часом навіть і старий лікар розходився так, що починав разом з ними танцювати або скакати через мотузку. Отоді-то вже справді було смішно.

Фелеків батько після гойдалки змайстрував дітям візок, але через те, що в нього було лише троє коліс, візок цей часто перевертався. Проте це не біда. Так навіть веселіше.

Шоколад дітям у столиці роздавали так: учнів вивели з усіх шкіл і поставили в два ряди на тротуарах, а посередині вулиці їхали солдати в грузовиках і давали кожному порцію. Після того Мацюсь проїздив вулицями, діти їли шоколад, посміхалися й кричали:

— Хай живе король Мацюсь!

І Мацюсь раз у раз підводився, посилав дітям поцілунки рукою, вимахував капелюхом чи хусткою і навмисне багато рухався, посміхався, крутив руками й головою, щоб не подумали, бува, ніби їх знову обдурюють і возять фарфорову ляльку. Та де там! Адже всі добре знали, що це справжній Мацюсь. Крім дітей, на вулиці висипали батьки й матері, задоволені з того, що діти тепер краще вчаться, бо ж знають, що король їх любить і не забуває про них.

До цього свята міністр освіти додав ще й від себе сюрприз — вихованих і старанних учнів нагороджували квитками в театр. І ввечері Мацюсь, капітан, Фелек, Геленка й Стасек зайняли королівську ложу, а весь театр заповнили діти. Коли Мацюсь з'явився в ложі, оркестр заграв гімн. Усі підвелись, і Мацюсь став струнко, бо так вимагав етикет. Діти весь вечір бачили свого короля, і тільки їх засмучувало те, що він був хоч і у військовому мундирі, проте без корони.

Міністрів на виставах не було. Вони все ще закінчували складати листа про іноземну позичку і не мали вільного часу. Лише міністр освіти прибіг на кілька хвилин і, задоволений, сказав:

— Оце я розумію! Тепер принаймні відзначено нагородою тих, хто її справді заслужив.

Мацюсь ввічливо йому подякував, і день закінчився дуже приємно. Зате наступного дня Мацюсь мусив виконати душе неприємні обов'язки. До палацу з'їхалися всі Мацюсеві міністри, а також посли іноземних держав,— їм мали врочисто вручити листа про позику.

Мацюсеві належало сидіти спокійно й слухати, що міністри писали протягом трьох місяців. Та як тут всидіти, коли він так одвик од засідань. А особливо сьогодні, після такого приємного вчорашнього дня!

Лист складався з чотирьох частин.

У першій частині міністри писали від імені Мацюся про те, як часто його предки допомагали іншим державам, позичали їм гроші, коли тим було скрутно. Так починалася історична частина угоди про позику.

Далі йшла дуже довга географічна частина. Тут повідомлялося, скільки землі належить Мацюсеві, скільки в нього міст, лісів, різних фабрик, вугільних шахт, солі та нафти, скільки мешкає людей, скільки зерна, картоплі та цукру протягом року виробляє його держава.

Третя частина угоди була економічна. Тут міністри хвалилися, що Мацюсева країна багата, що грошей у нього чимало, бо великі податки поповнюють казну, і позика може бути оплачена — хай королі не турбуються. А що Мацюсь хоче позичити, то лише для того, щоб ще краще хазяйнувати й мати ще більше грошей.

У четвертій частині саме й писалося про те, які нові залізниці й нові міста будуть закладені в Мацюсевій державі, скільки буде споруджено нових будинків і нових фабрик.

Читання це могло б навіть зацікавити Мацюся, але в угоді згадувалося стільки різних цифр — мільйонів і десятків мільйонів, що посли поглядали вже на годинника, а Мацюсь почав позіхати.

Коли зрештою угоду було прочитано, посли сказали.

— Ми надішлемо це послання нашим урядам; наші королі зараз хочуть жити в дружбі з Мацюсем і, мабуть, погодяться позичити йому гроші.

Мацюсеві дали золоте перо, оздоблене коштовним камінням, і він дописав. "Ваші королівські величності! Я вас переміг і не взяв ніякої контрибуції, а тепер прошу позичити мені грошей. Отже, не будьте свиньми й позичте.

Король Мацюсь Перший Реформатор".

Розділ вісімнадцятий

Іноземні королі запросили Мацюся в гості. Вони писали, що дуже просять приїхати до них короля Мацюся, капітана, лікаря, Стасека й Геленку: "Король Мацюсь може бути певний, що не пожалкує. Ми зробимо все, що змога, аби він добре розважався й мав усе, чого забажає".

Мацюсь страшенно зрадів. Досі він був лише в одному іноземному місті, та й то під час війни, а тепер мав побачити три столиці, три іноземні палаци й королівські сади. Мацюсь був цікавий, як там усе влаштовано. В одній столиці, кажуть, чудовий зоологічний сад, де зібрано звірів з усього світу. В другій є такий високий будинок, що, як висловився Фелек, майже сягає неба. А в третій — крамниці з такими гарними вітринами, що дивись на них цілий рік — і то не набридне.

Міністри були дуже незадоволені, що їх не запросили, та що вони могли вдіяти. Лише міністр фінансів благав Мацюся не брати в королів грошей, нічого не підписувати, щоб його не обдурили.

— Та ви не бійтеся,— запевнив його Мацюсь,— молодшим був і то не дав себе обдурити.