Мацюсеві пригоди - Сторінка 47

Прошу дати човна. І як сядемо на корабель, хай зразу відчалює.

Чекає капітан корабля, дивиться на берег, дивується. Дивуються й матроси, а люди забобонні подумали, що, може, та канарка в золотій клітці і є Мацюсь. Може, зачарували королі Мацюся, а може, він ніколи й не був людиною.

Після прибуття на безлюдний острів узяв Дормеско квитанцію на те, що привіз, а сам повертається назад. Спить неспокійно,— сумління його гризе. Прикро старому служакові не виконати як слід наказу.

Його рапорт як важливий історичний документ подаю тут дослівно:

"Фортеця. Четвертий Форт Смерті. Пункт перший наказу виконано. Пункт другий наказу виконано. Пункт третій наказу виконано частково: Мацюсеві речі привіз цілими на безлюдний острів (квитанцію додаю). Пункт четвертий виконано цим рапортом. Колишній король Мацюсь дорогою втік.

П о л к о в н и к Д о р м е с к о".

Рапорт полковник Дормеско відіслав ординарцем, а сам, стомлений дорогою, вклався спати.

Подальші події можна назвати найбільшим скандалом, який тільки пам'ятає світ.

Що Дормескові загрожували розстрілом, розжалуванням, штрафним батальйоном, примусовою працею — це все дрібниці. Ні, серед самих королів зчинилося щось незвичайне. Відбувалося по три засідання вдень і одне вночі. Кожну нараду провадили в іншому місті, інколи одночасно в двох різних містах. Спершу таємно, але журналісти довідалися, що Мацюсь утік, і кинулися за королями. Поїзди мчали, як шалені. Міністри погубили валізи, церемоніймейстери — голови. Телеграфні дроти лускалися від сили-силенної телеграм. Термінові випуски газет виходили інколи о другій і о третій годині ночі, і люди в самій лише білизні, наче під час пожежі, вибігали на вулиці купувати ті газети. Кінотеатри почали демонструвати старі фільми з Мацюсем. Всюди Мацюсь і Мацюсь. Сигара — Мацюсь Перший. Цукерки — Мацюсь Перший. Горілка Мацюсівка. О лихо!

— Терміновий випуск! Заворушення в молодого короля!

— Терміновий випуск! Сумний король озброюється!

— Терміновий випуск! Обшук у палаці Кампанелли!

Тисячу разів оголошувалось, що Мацюся спіймано, та щоразу виявлялося, що спіймано когось іншого, а часто просто брехали, щоб більше продавати газет. Винагороду за Мацюсеву голову було збільшено з п'яти до десяти мільйонів.

Люди чекали чогось надзвичайного, а що відбувалося насправді, не знали навіть королі. Одне було напевне: якщо Мацюся й зловлять, то на цьому не заспокояться. Ані чорні та жовті королі, ані діти так просто не залишать Мацюсеву справу.

Всі білі, чорні й жовті діти були на боці Мацюся. Лише молодь поділялася на кілька партій.

Даремно закрито фабрику планшетів-мацюсетів, даремно накладено штраф на дванадцять магазинів за виставлені поштові марки з Мацюсем, редактор "Зеленого прапора" сів у холодну, відомий поет за гімн на честь Мацюся мав голосну судову справу. Школи оточено військом. Заборонено продавати дітям зелені тканини для прапорів. За гру "в зелені" вчителі лишали дітей без обіду. А відомий своєю глупотою цар Пафнуцій видав наказ, що він — з божої ласки цар і самодержець — вимагає, аби протягом місяця всі рослини в парках, лісах та міських скверах змінили свій колір.

Траплялося й таке. Княжна Іоля Бенгальська з'явилася на бал при дворі короля Людовіка в зеленій сукні. Син Ореста, молодий королевич Гастос, очолив похід повсталих школярів. На гаслах, які вони несли містом, палало:

"Вимагаємо кращим олівців, бо для дітей роблять найгірші олівці, які часто ламаються".

"Папір у зошитах поганий".

"Кепсько оправляються шкільні підручники. Палітурки зразу ж відпадають".

"Геть убрання на виріст".

"Хай живуть цукерки й шоколад! Від цукерок не псуються зуби".

Самі королі вже не знають, хто з ким у дружбі й на кого сердиться. Один на одного звалюють вину за те, що сталося.

— Ти перший почав війну з Мацюсем.

— А ти хотів, щоб Мацюся оголосити королем.

— А ти дозволив, щоб Мацюсь возив Бум-Друмове золото через твої землі.

— А ти показав йому парламент.

— А твій шпигун організував йому газету.

Справи склалися так, що от-от могла спалахнути війна. Але кожний король боїться навіть згадати про війну, бо не знає, хто піде за ним, а хто проти нього.

Якщо в школі хлопці б'ються, то приходить учитель, нагримає на одного, другого або в куток поставить — і край. Якщо міністри б'ються, приходить король і всіх або кількох викине, тобто дасть відставку. Але що робити, коли королі б'ються?

І на це є спосіб. Завжди знайдеться якийсь дуже мудрий чоловік — називається він дипломатом — і обіцяє, що все буде гаразд, що воювати не треба. Отож і тепер знайшовся такий: старий уже, і дуже-дуже мудрий — лорд Пукс.

Лорд Пукс курить люльку й мало говорить. Газети пишуть, що тепер можна бути спокійними, бо коли лорд Пукс щось обіцяє, то так і зробить.

Всі королі зібралися на острові Фуфайка. Лорд Пукс узяв список і перевірив, чи всі прибули.

— Є.— Є.— Хворий.— Є.— Є. Вийшов до туалету, зараз повернеться.— Є.— Нема.

Присутні майже всі королі. Тиша. Чекають, що скаже лорд Пукс. А він набиває тютюном люльку — не квапиться.

— Зараз кожний по черзі скаже, що він хоче й чого гнівається.

Почали: один голосніше, інший тихіше, один коротко, інший довго, один затинається й червоніє, другий шепоче, третій бубонить. Один руками махає, інший головою киває.

Раніше наради тривали дві-три годинй, тепер — з ранку й до пізнього вечора. Лорд Пукс попіл вибиває, тютюн накладає, не говорить нічого. Недарма називають його залізним дідуганом. А коли хто хоче перебити кого або підказати, а не його черга — лорд Пукс тільки гляне і годі.

Уже ніхто майже не слухає — так усі потомилися. Кожен тільки цікавиться, що відповість лорд Пукс.

Скінчили. Тиша. Газетярі застругали олівці. Послали на телеграф гінців, щоб там усе було готове, бо зараз говоритиме Пукс. А він люльку викурив, попіл витрусив, продув, сховав люльку й сказав:

— Мгм.

Потім подивився, подивився на всіх і додав:

— Завтра о сьомій ранку друге засідання.

Журналісти щодуху до телеграфу; але ж сором писати в газеті, що лорд Пукс сказав лише "мгм" і нічого більше, тому кожен вигадує якусь промову й надсилає до своєї редакції.

Зібралися королі о сьомій ранку, сердиті й невиспані. А лорд Пукс уже сидить із своєю люлькою. І знову перевіряє, хто є, кого нема, хто спізнився.

— Оскільки вчора не знав ще ніхто, що скажуть інші, а тепер уже знає, то хай кожний іще раз по черзі скаже, чого він хоче й чому гнівається.

Королі знову говорять: одні те саме, що вчора, другі трохи інше, а треті забули, про що вчора казали, й розповідають зовсім інше. Знову залізний дідуган тримав королів до самісінького вечора й закінчив нараду словами:

— Дуже добре. Завтра зберемося о шостій годині ранку.

Назавтра — те саме, тільки Пукс сказав наступного дня зібратися о п'ятій.

Королі страшенно розлютилися.

— Чи ваша королівська величність прийде? — питають один одного.

Кожен каже, що не прийде, бо лорд Пукс глузує з них: наказує їм говорити, а сам люльку тільки курить. Дивак він — адже королі не звикли так рано вставати, так довго сидіти.

Але бояться королі Пукса й завтра знову приходять. А чому бояться, самі не знають. Таке буває і в школі: один учитель кричить, в куток ставить, та не слухаються його учні, а другий лише гляне — і кожен тремтить. А лорд Пукс не тільки грізно поглядав з-під сивих брів, а ще й люльку курив.

Розділ десятий

П'ять разів казав Пукс королям повторювати те ж саме. Адже нові королі приїжджали, то мали знати, що до них говорилося. Та й кожного дня хтось говорив щось інше, бо за цей час надійшло чимало новин.

Королі чотири дні сердилися, а на п'ятий були такі слухняні, такі стомлені, що їм аж корони позсувалися набакир. Вони з таким жахом дивилися на Пуксову люльку, ніби вже не в коронах, а в тій люльці був їхній порятунок і спасіння.

— Завтра неділя,— пригадав півголосно молодий король, коли останній промовець доповів, що він хоче й чого гнівається.

Лорд Пукс підвівся, кілька разів глибоко зітхнув і дужим голосом сказав:

— У понеділок зберемося о четвертій годині ранку.

Королі миттю підхопилися, поправили корони, підсмикнули свої королівські мантії — й навтікача. Один з них намовляв інших зібратися в неділю без Пукса й порадитися на таємному засіданні, що робити далі.

— Але ж не можна на це пристати...

— А дай мені, ваша королівська величність, спокій, нічого не знаю, йду спати.

У понеділок знову сиділи королі на своїх місцях і благально дивилися на Пуксову люльку.

— Ваші королівські величності! Ми повинні вирішити, що робити, коли нам вдасться піймати Мацюся, і що робити, коли піймати Мацюся не вдасться. Ми повинні вирішити, що робити, коли схопимо Мацюся живого, і що робити, коли переконаємося в його смерті. Ми повинні, зрештою, вирішити, що робити, коли Мацюсь добровільно згодиться на мирні заходи або коли він виступить проти нас із зброєю. Куди втік Мацюсь, ми не знаємо. Коли вірити тому, що каже Дормеско, Мацюсь утік на території свого колишнього королівства. Але полковник Дормеско може помилитись. Ми маємо вирішити одне, якщо Мацюсь очолить повстання в краю молодого короля, і зовсім інакше, якщо він з'явиться серед дикунів, які оголосили війну білим королям. Нам слід пам'ятати, що з усіх чорних королів лише Бум-Друм у дружбі з нами, а з жовтих королів на нашому боці лише Кіта-Ківа. Ваші королівські величності, це ще не все. Ми маємо вирішити, що робити, коли за Мацюсем підуть проти нас діти, й що робити, коли Мацюсеві пощастить підбурити й дорослих. Ці десять пунктів ставлю на обговорення. Роблю перерву на п'ять хвилин, а потім починаю голосування, який з пунктів ви хочете поставити на сьогоднішньому засіданні першим.

Королі підхопилися з місць.

— Але ж він нас замучить!

— Живі звідси не вийдемо!

— Може, він думає тримати нас тут цілий рік?

— Я поїду: моя тітка заслабла, треба їхати.

— І я мушу їхати, бо мені мають робити операцію апендициту. Лікар дозволив бути тут лише тиждень.

Я теж дуже поспішаю — в мене син народився: ось, покажу навіть фотографію.

— Завтра весілля в моєї сестри: треба їхати, щоб не образилась.

Кожен з королів тільки й думає, як би втекти від Пукса, та коли той оголосив, що п'ять хвилин перерви минуло, зразу запала тиша.

— Хто хоче взяти слово: який з десяти пунктів поставити на обговорення першим?

Ніхто.

— Хто бере слово? Питаю вдруге.

Тиша.

— Втрете: хто хоче взяти слово? — питає лорд Пукс.

Раптом під столом, за яким відбувалися наради, щось заворушилося.