Мацюсеві пригоди - Сторінка 48

Вилазить з-під столу король Мацюсь і каже:

— Я прошу слова.

Королі зблідли й мало не попадали з крісел, а лорд Пукс навіть не здригнувся, лише глянув на них і звернувся до секретарки:

— Прошу записати до протоколу присутніх короля Мацюся й збоку зазначити: дуже запізнився.

І лорд Пукс закурив люльку.

— Чи вашій королівській величності відомі пункти наших нарад?

— Звісно, я чув,— каже Мацюсь,— оскільки я живий і присутній тут, то ставлю на обговорення пункт п'ятий, в якому сказано: "Що робити, коли Мацюсь добровільно погодиться на мирні заходи?"

— Цілком слушно,— мовив лорд Пукс.

Мацюсь сів. А лорд Пукс запитав:

— Хто ще хоче взяти слово?

Якби навіть хтось із королів і хотів щось сказати, то не міг би — вони так отетеріли з несподіванки, що їм мову відібрало. Коли б вони були не королі, я сказав би одверто: "їм заціпило".

— Якщо ніхто більше слова не бере, я припиняю дискусію й переходжу до голосування. Хто за пропозицію короля Мацюся Першого Реформатора, хай піднесе вгору два пальці правої руки.

Королі піднесли пальці догори.

— Пропозицію короля Мацюся Першого схвалено одноголосно,— сказав лорд Пукс.— Прошу це запротоколювати.

Отямився нарешті молодий король, підводиться:

— Прошу слово з процедурного питання.

— Надаю слово молодому королеві.

— Я питаю, чи належить називати Мацюся королем, якщо в нього відібрали корону його ж підлеглі, а королівство він утратив у останній війні? Лорд Пукс називає Мацюся королем і ставить його нарівні з нами. Отже, прошу вирішити, чи слушно, щоб ми з Мацюсем радилися щодо дальшої долі самого Мацюся. Мацюсь наш бранець. Мацюсь утратив королівство, яке...

— Але що тут такого? — нараз перебив його король Борух.— Хіба мало королів втрачало своє королівство, а згодом знов повертало його собі? Я теж утратив королівство, але терпляче чекав дві тисячі років.

Лорд Пукс почервонів і сказав:

— Король Борух не має слова. Не можна перебивати. Молодий король ще не скінчив. Слово має молодий король.

— Мацюсь є нашим бранцем, повторюю. Його слід покарати за те, що він утік; можна покарати легше, бо він з'явився добровільно. А втім, Мацюсь тому з'явився, що знав, рано чи пізно ми його піймаємо.

— Чи ваша королівська величність скінчив? — питає лорд Пукс.

— Скінчив.

— Прошу слова,— підводиться Мацюсь.

— Король Мацюсь Реформатор має слово,— оголосив Пукс.

— Молодий король бреше, як підкуплений,— каже Мацюсь.— Корону відібрала в мене зграя розбійників, а не весь народ. Тридцятеро тхорів, які злякалися однієї бомби, не можуть позбавити короля трону. Зрештою, один з них кинувся мені до ніг, просив пробачення й знову називав королем. А ваша поліція така дурна, що я міг би ховатися ще сто років. Я скінчив.

— Хто ще хоче взяти слово? — спитав лорд Пукс.

— Я,— каже Мацюсь.

— Король Мацюсь Перший Реформатор має слово.

— Вношу пропозицію припинити засідання до завтра, аби королі могли подумати, порадитись, що їм говорити. Адже так зразу не можна.

— Так, так, припинити. Припинити засідання...

Королі посхоплювалися з місць. Всі балакають, зчинився такий крик і гармидер, що навіть лорд Пукс не може цьому зарадити.

— Відкласти! Припинити! Завтра! Хочемо подумати! Годі!

Лорд Пукс підвівся, грюкнув кулаком об стіл, випустив з люльки такий густий клуб диму, що всі затихли, проте не сіли.

— Прошу сідати.

Стоять.

— Прошу сідати,— повторює лорд Пуке, і голос його тремтить од гніву.

І сталося так, що сів Мацюсь. А коли Мацюсь сів перший, за ним посідали й інші королі.

— Ставлю на голосування останню пропозицію короля Мацюся: відкласти засідання на завтра...

— До десятої,— додав Мацюсь.

— До десятої години,— сказав лорд Пукс.— Хто погоджується, хай підніме вгору руку.

Піднесли руки всі королі, крім молодого короля та Бум-Друма.

— Хто проти? — питає лорд Пукс.

Дивляться на молодого короля, але він мовчить.

— Хто утримався? — питає лорд Пукс.

— Я,— каже молодий король.— Я проти всіх пропозицій, які вніс Мацюсь. Це засідання королів, а Мацюсь не король. Прошу записати до протоколу — votum separatum.

— Пропозицію короля Мацюся Реформатора прийнято всіма голосами, крім одного. Засідання закриваю до завтра, до десятої години.

Пукс подав Мацюсеві на прощання руку й сказав:

— Вдалося вашій королівській величності заволодіти ситуацією.

Підійшов до Мацюся король Борух, хотів з ним поговорити, але Мацюсь ухилився від розмови. Мацюсь найбільше не любив брехунів. Він знає, що дорослі іноді кажуть неправду, але щоб не посоромитися сказати, ніби ти чекав на втрачену корону дві тисячі років,— ну, це вже зовсім гидко. Адже щонайбільше людина може жити сто років. А він: дві тисячі...

Розділ одинадцятий

Сам-самісінький пішов Мацюсь до моря, сів на камені, страшенно стомлений і зажурений. Стільки він намучився, стільки натерпівся. А навіщо, для кого? Лише Клю-Клю зосталася вірною йому; але вона не знає, не розуміє, та й не повинна знати, чому Мацюсь утратив бажання боротися й працювати. Не треба засмучувати Клю-Клю. Хай хоч вона буде щасливою.

Але що це? Хтось співає. Мацюсь пізнав голос сумного короля.

Коли Мацюсь виходив із залу засідань, сумний король чекав його в коридорі. Мацюсь пройшов близько від нього, але вдав, що не пізнає. Не гнівається Мацюсь на сумного короля, просто йому байдуже. Одного бажає, щоб усе це якнайшвидше минуло. Мацюсь попросить Пукса, щоб зараз же вислав його на безлюдний острів. Коли його прабабуся Сузанна Доброчесна пішла в монастир, то чому він, такий страшенно стомлений і зажурений король, не може дожити свого бурхливого віку на безлюдному острові?

Мацюсь не шкодує, що втік з поїзда. Тепер він вирушить у заслання як король, а не в'язень, невільник, вирушить спокійний, з власної волі; адже йому нема чого й куди повертатися.

— Мацюсю, чи дозволиш мені тут сісти? — спитав сумний король.

— Не маю права забороняти, це не мій острів.

— Але ти перший тут сів.

— Можу посунутись.

Довго сиділи вони мовчки.

Сумний король вийняв з кишені пригорщу горіхів і подав Мацюсеві. Той узяв. Лускає зубами горіхи, шкаралупки кидає в море. І приємно дивитися, як кожна шкаралупка кружляє й кружляє коло берега, поки набіжить хвиля й накриє її білою піною і вже не знати, де та шкаралупка поділася.

— Де живеш, Мацюсю?

— Першу ніч провів під миртовим деревом, другу — під столом у залі засідань.

— Хочеш іще горіхів?

Мацюсь відказав:

— Дякую.

— Королі живуть у готелі, я ж найняв невеличку кімнату в рибальській хаті. У мене там два ліжка. І дуже чисто.

Мацюсь посміхнувся, бо пригадались йому павуки й блощиці в тюрмі.

— Я нічого не міг зробити,— каже сумний король мовби до себе.— Не дозволили мені навіть зняти корону і поїхати на безлюдний острів.

— Я чув,— сказав Мацюсь.

— Ти дуже змарнів, Мацюсю. То й не дивно, що не могли тебе пізнати. Чи дуже зле було тобі протягом цього часу?

Мацюсь глянув прямо в вічі сумному королеві.

— Мій королю,— сказав він,— як я втік, що робив і як сюди дістався — це таємниця. Таємниця не тільки моя, а й тих добрих людей, які знали або й не знали, що допомагають королю-вигнанцю. Я не зраджу цю таємницю, бо не хочу, щоб ці люди мали неприємності. Сумний королю, я тепер нікому, нікому, навіть тобі не вірю.

Сумний король не відказав нічого, тільки взяв скрипку й заграв, а з очей йому сльози закапали...

А тепер послухайте, як дістався Мацюсь на Фуфайку й чого він хоче їхати на безлюдний острів. Чи все розкажу докладно, не знаю. Адже протягом дванадцяти років сто найславетніших професорів сперечалося в газетах, чия правда. І кожний інакше описував Мацюсеву втечу. Я вибрав оповідь найцікавішу, бо хіба не байдуже, як тікав Мацюсь?

Отож через тиждень життя в сирітському будинку відкрився Мацюсь одному з хлопців, що він король. Той спершу не йняв віри, але згодом таки повірив. І ось одного разу, коли вихованці сирітського будинку пішли на прогулянку, вони прочитали на розі вулиці оголошення, що за викриття Мацюся можна одержати десять мільйонів. Отоді вони й вирішили зрадити Мацюся.

Та саме в той час вулицею проїжджала в колясці Клю-Клю й пізнала Мацюся. Клю-Клю вже випустили з в'язниці. Вона попросила, щоб їй показали сирітський будинок, оскільки хоче відкрити такий самісінько для дітей рідного краю. Клю-Клю купила п'ять фунтів цукерок, написала Мацюсеві листа, щоб він тримався, бо вона лишається вірною йому й неодмінно допоможе здобути корону.

І ось Клю-Клю в сирітському будинку. Роздає дітям цукерки, а тим часом крадькома підсунула Мацюсеві свого листа. Мацюсь випадково підслухав, що хлопці хочуть його зрадити, і втік, забравши з собою листа Клю-Клю, до тієї знайомої бабусі, яка напоїла Мацюся молоком, коли виганяли вовка з зоологічного саду. Бабуся зразу пізнала Мацюся і разом з сином, який приїхав з далеких країв, щоб забрати матір з собою, сховала втікача в себе.

А ковбасник давно вже повідомив поліцію про Мацюся, власне, зробив це не він, а його дружина. Так і так, мовляв, Мацюсь був у них, украв сардельки та ковбасу і втік. Але в поліції не дуже-то повірили цьому, бо чимало людей приходило з вигадками про Мацюся, бажаючи дістати нагороду. Та коли надійшов лист від хлопців, що Мацюсь жив у сирітському будинку,— і знову згадували про. сардельки,— це вже скидалося на правду. Префект поліції перелякався не на жарт, бо доповідав раніше вищому начальству, що Мацюся немає в столиці. Тепер він знову почав улаштовувати облаву за облавою. А у в'язниці водночас знайшли підкоп.

Тим часом Мацюсь пише листа до Клю-Клю, що ладен поїхати з нею. Але як це влаштувати? У Клю-Клю був собака. КлюКлю отруїла того собаку й закопала тайкома вночі, а всім сказала, нібито хоче забрати опудало собаки до свого краю. Столяр зробив скриню, а тоді прийшов бабусин син, начебто для того, щоб зробити опудало собаки. А насправді він приніс у мішку Мацюся. Поклали Мацюся до скрині і, ніби то було опудало собаки, переправили до поїзда.

Як натерпівся Мацюсь, як страждала його гордість, важко розказати. Коли Клю-Клю приїхала до нього в клітці з мавпами, то все ж таки в клітці, а не в мішку, і як жива мавпа, а не як здохлий собака. До того ж Клю-Клю була тільки дочкою короля, а не королем.

Тепер утекти було вже неважко, бо за Клю-Клю ніхто не стежив. З газет Мацюсь дізнався, що лорд Пукс зібрав королів на острові Фуфайка.