Майже Безпечна - Сторінка 11

Вони стояли перед ним: сірі і рішуче закриті, з написом:

ВХІД ЗАБОРОНЕНО.

НАВІТЬ УПОВНОВАЖЕНОМУ ПЕРСОНАЛУ.

ВИ ГАЄТЕ СВІЙ ЧАС.

ЙДІТЬ ГЕТЬ.

Колін повідомив, що двері на нижніх поверхах набагато похмуріші.

Вони були на десять поверхів нижче рівня землі. Повітря було охолоджене, а брутальні сірі стіни із заклепками прикрашав зі смаком оздоблений декор із пряжі. Буйна ейфорія Коліна вщухла і опустилася до рівня рішучої радості. Він повідомив, що уже починає трохи стомлюватись. Його нестримні спроби вкачати цим дверям бодай найменшу приязнь забирали в нього всю енергію.

Форд вдарив двері. Вони відчинились

— Суміш задоволення і болю, — пробурмотів він. — Завжди спрацьовує.

Форд зайшов всередину, а за ним і Колін. Не зважаючи на дріт в голові, який з'єднував його електроди задоволення, його почуття щастя було якимось нервовим щастям. Він злегка трусився в повітрі.

Кімната була маленькою, сірою і повною гулу.

Це і є нервовий центр Путівника.

Комп'ютерні термінали, які стояли вздовж стін, були вікнам до кожного аспекту операцій, які виконував Путівник. Тут, на лівому боці кімнати, через Суб-Ета-Нет збиралися звіти від польових дослідників з усіх куточків Галактики, які потім спрямовувались прямо в офіс до редакторів відділів, де всі хороші частини звітів вирізалися секретарями, тому що редактори якраз були на обіді. Залишки далі направлялися до протилежного боку будівлі — другої ніжки "Н" — де знаходився юридичний відділ. Юридичний відділ, в свою чергу, вирізав будь-які частини, які навіть віддалено можна вважати вдалими, а те що залишилось відправляв виконавчим редакторам, які також на обіді. Там секретарі редакторів перечитують все, розуміють, що перед ними цілковита дурня і вирізають більшу частину того, що залишилось.

Коли хтось з редакторів, похитуючись, нарешті повертався з обіду, то вигукував:

— Що за ідіот цей Х — де Х це ім'я польового дослідника в даному питанні, — що за дурню він нам прислав з іншого кінця бісової Галактики? Який сенс мати працівника, який проводить три орбітальних періоди у триклятих Зонах Розуму на Ґаґракаці, коли там відбуваєься стільки всього цікавого, а ось ця писанина все, що може нам прислати цей шматок лайна холерного пінгвіна. Закрийте к бісу його рахунок!

— Що робити з редагованою копією? — запитає секретар.

— А, та випускайте її в мережу. Все одно треба якийсь матеріал. І взагалі, в мене болить голова, я пішов додому.

Так чином редагована копія востаннє проходить через вогонь і воду юридичного департаменту, а потім надсилається сюди, вниз, де транслюється через Суб-Ета-Нет і миттєво розповсюджується по всій Галактиці. Такі функції виконує обладнання, яке знаходиться на правому боці кімнати.

Тим часом, наказ на закриття рахунку дослідника надійшов до комп'ютерного терміналу в правому кутку, до якого якраз хутко прямував Форд Префект.

(Якщо ви читаєте це повідомлення на Землі тоді:

а) Удачі. Існує страшенна купа речей, про які ви не знаєте абсолютно нічого, але ви в цьому не самі. І це саме той випадок, коли наслідки незнання якихось з цих речей особливо жахливі, але, гей, врешті-решт це лише спосіб яким печиво топчуть і стирають на пил.

б) Навіть не намагайтеся зробити вигляд, що знаєте як виглядає комп'ютерний термінал. Комп'ютерний термінал це вам не якийсь старий незграбний телевізор з друкарською машинкою перед ним. Це інтерфейс, через який розум і тіло можуть з'єднуватися із всесвітом і рухатись в ньому і ним.)

Форд поспішив до терміналу, сів перед ним і швидко поринув у всесвіт.

Це не був звичний всесвіт. Це був всесвіт густо огорнених світів, що мали дивовижну топологію з височенних гірських вершин, захоплюючих ущелин, супутників, які розсипалися у зграї морських коників, образливо нашіптуючих тріщин, беззвучних громад океанів та безмежних ешелонів скріплених фунтів, що мчать на шаленій швидкості.

Форд трохи постояв, щоб зібратися з думками. Він спробував вирівняти дихання, заплющив очі і знову роззирнувся навколо.

Так, це було те місце де бухгалтери проводили весь свій час. Для них тут було значно більше інформації, ніж можна вловити неозброєним оком. Він обережно оглянувся довкола, намагаючись не дати цьому всьому розбухати, витікати і поглинати його.

Форд не знав куди йому поткнутись у цьому світі. Він навіть не здогадувався, які фізичні закони визначають його просторові величини чи характеристики, але його інстинкт підказував шукати найбільш визначну ознаку ландшафту і прямувати до неї.

Десь далеко, на незрозумілій відстані — чи це була миля, чи мільйон миль, чи прямо перед носом? — досягав неба величний гігантський пік, від якого громадились одне на одного і відгалужувалися аканти , агломерати та архімандрити .

Форд як міг пробивав собі шлях де поповзом, де перелазами, і нарешті досягнув гори через невизначений проміжок часу.

Розкинувши руки, щосили чіпляючись за грубу, ребристу і щербату поверхню, він повз гірським схилом. Переконавшись, що знаходиться у безпеці, Форд зробив страшенну помилку і поглянув униз. Поки він повз, ліз і матюкався, відстань між ним і землею його мало бентежила, але в цей момент, коли він висів на руках, чіпляючись за скелю, всередині в нього все похололо. Пальці вже біліли від напруги і болю. Зуби, непідвладні йому, скреготали. Очі закотилися всередину від хвиль нудоти.

Величезним зусиллям волі він змусив себе розімкнути пальці і відштовхнувся від скелі.

Форд відчув як пливе. Геть. А потім, наперекір знайомим законам фізики, вгору. І вгору.

Він відкинув плечі назад, дав рукам безвольно впасти вниз, направив погляд вверх і дозволив нести себе все вище і вище.

Незабаром, якщо цей термін мав хоч б якесь значення у цьому віртуальному всесвіті, над його головою почав вимальовуватись виступ, за який можна було схопитися, і на який можна було вилізти.

Він звівся, потім схопився, а потім і виліз.

Навіть трохи задихався. Всі ці фізичні вправи були доволі напруженими.

Він міцно схопився за виступ і сів. Форд не був певен від чого саме він таким чином себе оберігав: від того, щоб не впасти чи від того, щоб не злетіти, але, хай там як, йому потрібно було за щось вчепитись і оглянути світ, який раптом простягнувся під його ногами.

Від висоти голова в нього знову пішла колом і крутилася доти, доки він не зрозумів, що заплющивши очі, жалібно рюмсає обіймаючи величезну скелю, яка височіє кудись догори.

Поступово він зміг вирівняти дихання. Подумки Форд безперестанку повторяв собі, що це все лише комп'ютерна графіка. Віртуальний світ. Симульована реальність. І він може вийти з неї будь-якої миті.

Форд так і зробив.

Він сидів у м'якому синьому шкіряному офісному кріслі перед комп'ютерним терміналом.

Це його заспокоїло.

Він чіплявся за поверхню неймовірно високої скелі, на вузькому виступі над прірвою, яка змушувала його мозок знову і знову ходити обертом.

Насправді, вся справа була не у висоті. Він неймовірно хотів би, щоб ландшафт під ним перестав так божевільно тріпотіти і колихатися. Потрібно триматися. Не за скелю — це лише ілюзія. Йому треба втримати ситуацію під контролем і знайти сили поглянути на світ, в якому він перебував, без емоційних переживань.

Він весь зжався і от, в той момент, коли він саме збирався відштовхнутися від поверхні скелі, раптом відкинув саму ідею скелі і тепер просто сидів: легко і вільно. Форд оглянув навколишній світ. Його дихання було рівним. Він повністю спокійний. І знову впевнений в тому, що робити.

Він опинився у чотиривимірній топологічній моделі фінансової системи Путівника і зовсім скоро хтось чи щось дуже захоче дізнатися навіщо.

А ось і вони.

Пливучи через віртуальний простір, до нього наближався невелика зграйка бридких істот з маленькими гострими голівками, тоненькими вусиками і стальними очима. Вони ще здалеку почали засипати його питаннями типу: хто він такий, що він тут робить, який у нього допуск, який допуск у агента, який дав йому допуск, які проміри його внутрішньою поверхні стегна і тд. Лазерні промені бігали вздовж нього, наче він був пакетиком печива, який сканують на касі. Раптом з'явилися і важкі бойові лазери, так про всяк випадок. Той факт, що все це відбувалося у віртуальній реальності не мало жодного значення. Бути вбитим віртуальним лазером у віртуальному світі так само ефективно, як і реальним лазером у рельному світі, бо ми живі на стільки, на скільки думаємо, що живі і мертві на стільки, на скільки думаємо, що мертві.

Скануючи його відбитки пальців, сітківку і малюнок залисин волосся, істоти надзвичайно збудилися. Їм зовсім не подобалася та інформація, яку вони отримували. На Форда раптом посипався град питань дуже особистого характеру. Скрипучі голоси істот від збудження зривалися на вереск. Маленький хірургічний скальпель потягнувся до шиї Форда. Затримавши подих, і тихенько молячись про себе, він витягнув з кишені Кар-Пол-Ід Ванн Харла і помахав перед ними.

Одразу ж кожен лазер було спрямовано на маленьку картку, скануючи її вздовж і впоперек, перевіряючи кожну молекулу.

Раптом вони всі зупинились.

Вся зграя маленьких віртуальних інспекторів виструнчилась і була готова до його команд.

— Раді вас бачити, містере Харл, — хором вигукнули вони. — Ми можемо чимось вам допомогти?

Рот Форда розтягнувся у повільній і шкодливій усмішці.

— А знаєте, — промовив він, — мабуть, що так.

Через п'ять хвилин його вже там не було.

Тридцять секунд, щоб виконати роботу і три хвилини тридцять секунд, щоб замести сліди. Він міг зробити все, що завгодно у віртуальному світі. Ну принаймні все. Можна було навіть переписати власність компанії на своє ім'я, проте він сумнівався, що така справа залишиться непоміченою. Та й, врешті-решт, він цього не хотів. Така робота вимагає відповідальності, а ще постійно треба буде затримуватися в офісі до ночі, не кажучи вже про неминуче судове росзлідування із звинуваченням у шахрайстві і тривале перебування у в'язниці. Йому потрібно було щось таке, чого ніхто крім комп'ютера не помітив би — саме це і зайняло тридцять секунд.

Решта три з половиною хвилини пішли на те, щоб запрограмувати комп'ютер так, щоб він не помітив те, що він щось помітив.

Він повинен був не хотіти знати про Фордові справи і таким чином той міг спокійно покинути машину налаштовувати захисні механізми проти будь-якої особистої іфнормації, яка тільки з'явиться.