Майже Безпечна - Сторінка 12

Таку техніку програмування він запозичив у політиків: будь-яка людина, яка обирається на високу посаду, одразу вмикає ментальний блок проти правди і совісті.

Ще хвиилну було витрачено на те, щоб виявити, що в системі один ментальний блок уже є. І до того ж великий.

Його він ніколи б і не знайшов, якби сам не був зайнятий конструюванням блоку. Коли раптом він натрапив на цілий лабіринт переконливих і бездоганно гладких відмовок та диверсійних підпроцесів в тому місці, де збирався встановити свій. Комп'ютер повністю заперечував будь-які відомості про них, а потім, звісно, відмовлявся зізнаватись, що взагалі існує щось, що можна заперечувати. Всі ці заперечення були настільки переконлививми, що навіть змусили Форда замислитись чи не зробив він помилки.

Він був вражений.

Насправді, він був на стільки вражений, що навіть передумав встановлювати свій ментальний блок, а натомість просто встановив виклики функцій до вже встановленого, щоб той займався із запитами з приводу Фордових справ.

Він швидко провів дебаг тих маленьких частинок кодів, які встановив сам, просто, щоб пересвідчитись, що їх на місці не виявилось.

Проклинаючи весь світ, Форд знову почав шукати їх, але не знайшов й сліду.

Він саме вже збирався встановлювати їх знову, коли раптом зрозумів, що не може їх знайти, бо вони вже успішно почали працювати.

Задоволений, Форд посміхнувся.

Потім він спробував дізнатися для чого стоять інші ментальні блоки, але, здається, зовсім природньо, що вони також мали свої ментальні блоки. Насправді, він уже не міг знайти жодних слідів, настільки вони були добре зроблені. Він замислився чи бувало йому не привиділось це все. Потім замисився, чи бувало йому не привиділось, що там було щось пов'язане з чимось у буділві Путівника, і чимось із номером 13. Форд запустив кілька тестів. Так, все правильно, йому лише здалося.

А тепер, пора забиратися. Немає часу на заморочені і складні шляхи, там наверху, мабуть, скрізь уже волає сигнал тривоги. Форд піднявся на ліфті на перший поверх, щоб потім пересісти на експрес-ліфт. Йому ще треба було якось повернути Кар-Пол-Ід назад до кишені Харла, доки той не помітив. Як? Він гадки не мав.

Двері ліфту відчинилися, відкриваючи погляду безліч роботів охоронців і бойових дронів, які з нетерпінням чекали на нього, оголивши свої прегарні пушки.

Вони наказали йому вийти.

Форд знизав плечима і вийшов. Відштовхнувши його вбік, вся арава кинулась до ліфту, який повіз їх донизу — шукати зловмисника в підвальній частині будівлі.

Це було класно, подумав Форд, і дружньо поплескав Коліна. Колін був єдиним корисним роботом з тих, які йому довелося зустріти. Той бовтався в повітрі перед ним у радісному екстазі. Форд подумав, що не дарма назвав його в честь собаки.

Йому відчайдушно хотілося забратися з будівлі прямо зараз і сподіватися на краще, проте він знав, що "краще" має набагато більше шансів все-таки здійснитися, якщо Харл не дізнається, що його Кар-Пол-Ід кудись зникла.

Вони підійшли до експрес-ліфтів.

— Вітання, — сказав ліфт, коли вони увійшли.

— Привіт, — відповів Форд.

— Куди, хлопці, вас сьогодні підкинути? — поцікавився ліфт.

— На 23 поверх, — сказав Форд.

— Схоже сьогодні цей поверх особливо популярний, — зауважив ліфт.

— Хмм, — подумав Форд, якому зовсім не сподобалося те, що він почув.

На табло ліфта з'явилося число 23 і він почав підійматися. Щось в цьму табло привернуло увагу Форда, але він не зміг вловити що саме, а тому просто відмахнувся від цієї думки. Його більше непокоїла популярністю вибраного ним поверху. Він ще навіть серйозно не замислювався як має справлятися з тим, що там зверху твориться, тому що не мав ні найменшого уявлення з чим матиме справу. Будемо по ходу щось придумувати, врешті решт подумав він.

От ми й на місці.

Двері відчинилися.

Зловісна тиша.

Пустий коридор.

Ось вони, двері до офісу Харла, з тонким шаром пилу навколо них. Форд знав, що той пил складався з мільярдів крихітних молекулярних роботів, які повилазили з деревини, щоб зібрати одне одного, відновити двері, розібрати одне одного і знову повернутися у деревину, в очікуванні нових пошкоджень. Форд на хвильку замислився, йому було цікаво, що це форма життя, але тільки на хвильку, бо в цей момент його більше цікавило власне життя.

Він зробив глибокий вдих і кинувся вперед.

Розділ 9

Артура мучило відчуття втрати.

А котись воно к бісу, подумав він, і відчув, що зараз йому потрбні якась допомога чи порада. Артур вирішив відкрити Путівник по Галактиці для космотуристів. Він пошукав розділ "Допомога", знайшовши, виявилось, що в ньому зазначається "Див. розд. ПОРАДИ". Він пошукав розділ "Поради", знайшовши, виявилось, що в ньому зазначається "Див. розд. ДОПОМОГА". Останнім часом Путівник часто робив подібні штуки, — може він також всередині весь розбитий.

Артур вирішив прямувати до Східного Рукава Галактики, де, за чутками, можна було знайти істину та мудрість, а якщо бути точним, то на планеті Хаваліус, яку населяли оракули, провидці та знахарі, а також піцерії на винос, бо більшість тутешніх містиків не були нездатні щось приготувати самостійно.

Однак, виявилось, що планета була якоюсь аж занадто тихою. Артур блукав вулицями селища, де жили найвидатніші пророки. В повітрі був ледь вловимий дух вимирання.

Він підійшов до одного з пророків, який саме збирався закривати свою крамницю. Вигляд у неї був не дуже процвітаючий. Артур запитав, що тут відбувається

— Немає попиту, — буркнув той похмуро, забиваючи цвяха у дошку, яку тримав навпроти вітрини свого салону.

— Оу? Але чому?

— Потримай-но інший кінець — покажу.

Артур притримав незабитий кінець дошки, поки старий пророк забивав її. Потім той зник всередині будинку і за хвильку повернувся із маленьким приймачем Суб-Ета радіо. Увімкнувши його, він трохи погрався з частотами, а потім поставим на маленьку дерев'яну лавку, на якій зазвичай сидів і видавав свої пророцтва. Потім знову взявся за дошку і повернувся до забивання цвяхів.

Артур сів поруч із приймачем і почав слухати.

— ...буде підтверджено, — повідомив голос по радіо.

— Завтра, — продовжив він, — віце-президент Пофла-Віґус Рупі Ґа Стріп повідомить, що збирається балотуватися на пост президента. У свої завтрашній промові він...

— Перемкни на інший канал, — кинув пророк. Артур натиснув на клавішу пошуку.

— ... відмовився коментувати, — пролунало з радіо. — Наступного тижня загальне безробіття у секторі Забуш, — продовжував голос, — сягне найбільших величин з початку ведення статистики. У звіті, опублікованому наступного місяця...

— Знайди інший, — буркнув пророк роздратовано. Артур знову натиснув на клавішу.

— ...категорично це заперечив, — пролунало із радіо. — Наступного місяця королівське весілля між принцом Джід із династії Суфлінгів та принцесою Хулі Рауі-Альфійською стане найбільш популярною церемонією на Території Бьянджі за всю її історію. На зв'язку наш репортер Трілліан Астра із репортажем.

У Артура очі полізли на лоба.

Приймач вибухнув ревом натовпу та звуками духових оркестрів. Дуже знайоми голос промовив:

— Ну що ж, Крарте, це видовище, яке відбудеться в середині наступного місяця абсолютно неймовірне. Принцеса Хулі виглядає карколомно у своїй...

Пророк змахнув радіо з лавки на запилену землю, де воно зойкнуло, наче сполохане курча.

— Бачиш, з чим мені доводиться тягатись? — буркнув пророк. — Ось, потримай це. Ні, не те — це. Ні, не так. Цим догори. Та іншим боком, ідіот.

— Я ж слухав передачу, — запротестував Артур, безпомічно крутячи в руках молоток пророка.

— І всі робили теж саме. Тому це місце й схоже на місто-привид.

Він смачно сплюнув у пилюку.

— Ні, я маю на увазі, мені здалося, що там була моя знайома.

— Прицеса Хулі? Якби я стояв тут і вітався з кожним, хто каже, що знає принцесу Хулі, то мені знадобилася б нова пара легень.

— Ні, не принцесу, — заперечив Артур. — Репортера. Її звати Трілліан. Тільки от не знаю, звідки в неї прізвище Астра. Ми з нею з однієї планети. Мене вже давно цікавило куди вона поділася.

— А, та вона зараз по всьому часовому континууму. У нас тут не зловиш 3дТВ телеканали завдяки нашому любому-коханому Великому Зеленому Арклесезуру, але по радіо ти ще можеш її почути. Вона постійно носиться туди й назад у просторі/часі. Хоча вона й хоче десь осісти і знайти собі місце для стабільного життя, як і більшість панночок її віку. Але зрештою це закінчиться сльозами. Якщо вже не скінчилось.

Він замахнувся молотком і луснув себе по пальцеві. Після чого, переповнений Божої Благодаті, заговорив різними мовами: виразно, але незрозуміло.

Решта селища оракулів мала не кращий вигляд.

Він десь чув, що вибираючи серед оракулів, найкраще знайти того оракула, до якого ходять інші оракули, але виявилось, що у того зачинено. На дверях висів напис "Я вже більше нічого не знаю. Спробуйте запитати у сусідів, але це лише припущення, а не порада оракула".

"Сусіди", як виявилось, проживали в печері, на яку Артур натрапив через сотню ярдів. Перед печерою диміло маленьке вогнище, а над ним висів пом'ятий казанок. З того ж казанка долинав доволі неприємний сморід. Принаймні, подумав Артур, це від казанка. Хоча недалеко також бовтались на мотузці нутрощі місцевих схожих на кіз тварин, висихаючи на сонці, і запах міг надходити і звідти. Також, в небезпечній близькості, лежала купа розпатраних решток тіл місцевих схожих на кіз тварин, тому сморід міг йти і звідти.

Але з такою ж легкістю джерелом запаху могла бути стара леді, яка саме була зайнятя тим, що відганяла мух від купи тіл. Заняття це було майже безнадійне, бо кожна муха була розміром з корок від шампанського, а зброєю їй слугувала ракетка для настільного тенісу. А ще, здається, бабця була напівсліпа. Хоча, то тут, то там, як повезе, її божевільні махальні рухи потрапляли по одній з мух, звучав смачний глухий стук, і комаха, кулею пролетівши в повітрі, розмазувалась по протилежній стіні входу до печери.

Своїм щасливим виглядом стара показувала, що саме заради таких моментів вона і живе.

Тривалий час Артур спостерігав цю екзотичну виставу з доволі ввічливої дистанції, і от нарешті наважився делікатно кашлянути, щоб привернути увагу дами. Для делікатного покашлювання, на жаль, спочатку треба було зробити вдих.