Майже Безпечна - Сторінка 9

Це найбільш радикальна, динамічна і просунута бізнес-спекуляція в усій мультипросторовій нескінченності простору/часу/ймовірності.

— І ти хочеш, щоб я був її частиною, що займається ресторанною критикою, — підсумував Форд.

— Ми б високо оцінили ваш вклад.

— Убий! — крикнув Форд.

А стосувалося це його рушника.

Рушник вистрибнув з рук Харла.

Сталося це не через те, що він мав якусь власний рушійну силу, а через те, що Харл був такий зляканий самою ідеєю, що таке можливо. Наступним, що його злякало був вигляд Форда Префекта, який перелітає через стіл прямо на нього з кулаками. Насправді, Форд просто кинувся за кредиткою та коли обіймаєш таку посаду як Харл, у такій організації, в якій її обіймав Харл, то неможливо не виробити параноїдального погляду на життя. Він вжив цілком розумних заходів безпеки: перекинувся через спину, вдарився головою об ракетонепробивне скло і поринув у серію тривожних і дуже особистих снів.

Форд лежав на столі, дивуючись як гладко все пройшло. Він зиркнув на шматок пластику, який тримав у руках — це була кредитка типу Обід-Та-Оплата, на якій вже було нанесено його ім'я, а закінчення терміну дії відбудеться через два роки. Це, можливо, була одна з найбільш захоплюючих речей, яку Форд коли-небудь бачив. Потім він переліз через стіл і подивися до Харла.

Він дихав цілком легко. Форду здалося, що той зможе дихати ще легше, якщо з його грудей зняти вагу гаманця, тож він витяг його з нагрудної кишені Харла і зазирнув всередину. Неабияка кількість готівки. Кредитні жетони. Картка члена клубу ультрагольфу. Інші клубні картки. Фото чиєїсь жінки і сім'ї — ймовірно Харла, але в наш час в цьому важко бути впевненим. Зайняті начальники часто не мають часу для повноцінної жінки і сім'ї, а тому орендують їх на вихідні.

Ха!

Він повірити не міг на що натрапив.

Форд повільно дістав з гаманця один шалено захоплюючий шматок пластику, який сидів серед купи чеків.

Дивитися на нього було шалено захоплююче. Хоча насправді виглядав він доволі непримітно. Цей шматок пластику був меншим і трохи товстішим за кредитку, а ще напівпрозорим. Якщо піднести його проти світла, то можна побачити купу голографічно закодованої інформації і зображень, які знаходились на кілька псевдо-дюймів в глибині, під поверхнею.

Це була Кар-Пол-Ід. З боку Харла було дуже необачно і ризиковано, носити її в гаманці, хоча це цілком зрозуміло. Існувало стільки різних способів, щоб підтвердити ідентичність особи, що життя легко могло стати вкрай набридливим від самого лише цього факту, не зважаючи вже на глибші екзистенціальні проблеми намагання функціонувати в якості цільної свідомості у епістемологічно неоднозначному фізичному всесвіті. Наприклад, погляньте на банкомати. Черги людей, які стоять і чекають поки їх відбитки пальців прочитають, сітківку відсканують, проби шкіри із шиї відберуть і проведуть миттєвий (чи майже миттєвий — добрих шість чи сім секунд нудної реальності) генетичний аналіз, а потім ще доводиться відповідати на хитрі питання про членів сім'ї, про яких вони вже й не пам'ятають і про їх улюблені кольори скатертин. І все це заради того, щоб отримати трохи готівки на вихідні. Якщо ж вам потрібно буде взяти позику на турбоавто, підписати договір на придбання ракет чи оплатити цілий чек з ресторану, то процедура може бути взагалі хоч вішайся.

Тому й придумали картку полегшеної ідентифікації. В ній закодовано абсолютно всю можливу інформацію про особу, її тіло і життя, у формі універсальної, зручної для зчитування машинами карти, яку ви можете носити будь-де у своєму гаманці як символ найбільшого тріумфу технологій над самими собою і здоровим глуздом.

Форд сунув її до кишені. Його щойно осяяла блискуча ідея. Цікаво, скільки Харл ще залишатиметься непритомним.

— Гей! — крикнув від до маленького, розміром з лимон робота, який все ще в ейфорії булькотів щось на стелі. — Хочеш і далі залишатися щасливим?

Робот промуркотів, що хоче.

— Тоді йди за мною і роби все, що я тобі скажу.

Робот відповів, що йому і так доволі добре там, де він зараз, під стелею і він дуже вдячний за пропозицію. Він раніше ніколи не увляв, яке лоскотливе приємне задоволення можна отримати від гарної стелі, а тому хотів дослідити свої відчуття відносно стель набагато глибше.

— Залишайся тут, — відповів Форд, — тебе скоро спіймають, а чіп замінять. А хочеш і далі залишатися щасливим — пішли зі мною.

Робот видав щиросердечне зітхання, що виражало палку печаль і неохоче відлетів від своєї стелі.

— Слухай, — сказав Форд, — ти можеш потримати решту системи безпеки щасливими кілька хвилин?

— Радість справжнього щастя в тому, — проспівав треллю робот, — що ним можна поділитися з іншими. Я наповнений по вінця, я пінюсь, я переливаюсь через край ...

— Окей, — перервав його Форд. — Просто поширь трохи щастя в мережу безпеки. Не давай їм жодної інформації. Просто зроби так, щоб вони почувалися добре і їм уже не треба було нічого питати.

Він підняв свого рушника і бадьоро побіг до дверей. Останнім часом життя було трохи нудним, але зараз всі ознаки вказують на те, що воно стає надзвичайно кльовим.

Розділ 7

За своє життя Артур Дент встиг побувати вже не в одній богом забутій дірі, але ще ні разу не бачив космопорту зі знаком "Навіть подорож повна розпачу краще, ніж прибуття сюди". Всі приїжджих в холі вітала фотографія Президента АТеперЩо, яка усміхалась. Це була єдина фотографія, яку спромоглися знайти, а сфотографували його незадовго після того, як він застрелився, тому фото було також дещо підретушоване і, як можна було здогадатися, усмішка на його лиці була доволі страшна. Частина голови була намальована олівцями. Заміни фотографії не знайшли, бо не знайшли заміни Президенту. У жителів цієї планети існувала лише одне прагнення — покинути її.

Артур зареєструвався в маленькому готелі на околицях містечка, зайшов до номера, сів похмуро на ліжко, яке було вогким, і почав гортати інформаційну брошуру, яка також була вогкою. В ній було сказано, що АТеперЩо була названа в честь перших слів колонізаторів, які прибули на неї після важкої подорожі в багато світлових років в спробі досягти найвіддаленіших околиць Галактики. Столиця називалася НуГаразд. Інших міст, про які варто згадати не було. Поселення на АТеперЩо були не дуже успішними, а той тип людей, які насправді хотіли жити на АТеперЩо, були зовсім не тим типом людей, з яким ви б захотіли проводити час.

В брошурі також йшлося про торгівлю. Основним товаром для експорту були шкури атеперщоцьких боґхоґів, але цей бізнес також не приносив помітних прибутків, тому що ніхто при здоровому глузді не захотів би купляти шкіру атеперщоцьких боґхоґів. Торгівля трималася на кінчиках пальців і тільки через те, що в Галактиці завжди була значна кількість людей не при здоровому глузді. Тому Артур почувався не дуже комфортно серед тимчасових сусідів маленького пасажирського відділення корабля.

В брошурі також була описана історія пленти. Хто б не написав її, він, очевидно, намагався спочатку додати трохи ентузіазму цьому місцю, наголошуючи, що воно насправді холодне і вогке весь час, але врешті-решт не зміг знайти достатньо позитиву, щоб продовжити і під кінець абзацу опустився до дикої іронії.

В тексті розповідалося про ранні роки поселення. Основною діяльністю на АТеперЩо був відлов, білування і поїдання атеперщоцьких боґхоґів, які були єдиною збереженою формою життя на АТеперЩо. Всі інші вже давно повимирали від відчаю. Боґхоґи були маленькими, злими створіннями, а та тонка межа, за якою вони вдало розмістилися, будучи цілком неїстівними, була тією самою межею, за якою життя на планеті якось існувало. Тож які переваги, хоча й малі, робили життя на АТеперЩо вартим існування? Ну що ж, таких не було. Взагалі. Навіть пошиття якогось захисного одягу зі шкури боґхоґів було вправою на розчарування і нікчемність, оскільки їх шкірки були незбагненно тонкими і легко дірявились. Це спричинило купу домислів і припущень серед спантеличених поселенців. Яким чином боґхоґи утримували сталу температуру? Якби хтось коли-небудь вивчив мову, якою боґхоґи розмовляють між собою, то дізнався б, що в цьому не було жодного секрету. Боґхоґи бути такими ж холодними і мокрими, як будь-що інше на цій планеті. Ніхто не мав ні найменшого бажання вивчити їхню мову з тієї простої причини, що ці створіння спілкувалися між собою дуже сильно кусаючи одне одного за стегно. Якщо подумати, то життя на АТеперЩо, яким воно є, принаймні та частина, яку сприймали боґхоґи, дуже влучно описувалося якраз таким способом.

Артур перегорнув кілька сторінок брошури, поки не знайшов те, що шукав. На задній палітурці було кілька карт планети. Вони були досить грубими і неточними, тому що навряд чи могли взагалі когось зацікавити, але Артур знайшов в них те, що йому було потрібно.

Він не розпізнав це відразу, бо карти були перевернуті іншим боком, ніж він того очікував і тому здавалися цілком незнайомими. Звісно, верх і низ, північ і південь абсолютно довільні напрямки, але ми звикли бачити речі так, як ми звикли бачити їх, і Артур повинен був повернути карти догори ногами, щоб в них розібратися.

Зліва зверху була одна велика маса землі, яка звужувалась донизу і утворювала маленький перешийок, а потім знову розширювалась, як велика кома. Справа знаходилась ціла колекція великих шматків суші, які були об'єднані у знайомі форми. Контури були не зовсім такі ж і Артур не міг здогадатися чи то через те, що карта була надто груба, чи тому, що рівень води був вищий, чи тому, що, ну, може, просто тут все було якось по-іншому. Але докази були незаперечними.

Це безсумнівно була Земля.

Чи радше, це майже безсумнівно була не вона.

Вона просто була дуже схожа на Землю і займала такі ж координати у просторі/часі. Які координати вона займала у Ймовірності, тут уже спробуй вгадай.

Він зітхнув.

Ця планета, зрозумів Артур, була найбільш схожою на дім серед того, до чого він міг дістатися. Що означало, що він був від дому на стільки далеко, на скільки це можливо.

Похмурий, Артур відкинув брошуру і задумався над тим, що, заради всього святого, йому робити далі.

Він видобув із себе гіркий смішок, згадуючи про те, що щойно думав.