Мантиса - Сторінка 4

Проте хворого не так обходила стать лікарки, як злість, що переповнювала його зсередини. Принаймні він розумів, що зовсім недавно зазнав важкої травми і його свідомість повинна перебувати в особливо делікатному й крихкому стані,— а туг ось оці: користуються не тільки його слабкістю, але й впливом ліків; однак, що найгірше, геть нехтують будь-які його моральні почуття.

А тепер він і зовсім збентежився, бо сестра Корі не припиняла своїх намагань; він відчув, що починається ерекція. Мабуть, медсестра подала якийсь знак, бо в словах лікарки вже чулося менше карболової кислоти, ніж до того:

— А тепер я пропоную вам обстежити інші частини мого тіла.

Це вже було занадто. Хворий безвільно опустив руки на подушку, проте не розплющив очей.

— Це ж непристойно.

Доктор Дельфі витримала паузу, а потім, демонструючи менш приємний бік своєї неабиякої підготовки, сказала холодно-дошкульно:

— Щоб ви знали, містере Ґрін, ваша втрата пам'яті цілком може бути викликана підсвідомим бажанням пестити незнайомі жіночі тіла.

Від обурення віш широко розплющив очі:

— Це нічим не обґрунтоване припущення!

— Саме навпаки — абсолютно обґрунтоване. Моногамія — це біологічне безглуздя, просто випадковий феномен історії. Головною біологічною функцією чоловіка є введення сперматозоїдів, тобто ваших генів, у якомога більшу кількість маток... — Лікарка замовкла, але він не відповів, тоді вона повела далі спокійнішим голосом: — Я повторюю — проведіть руками по моєму тілі.

Він пильніше вдивився в її очі, шукаючи бодай натяку на іронію чи людяність. Але не знайшов нічого. Вона була невблаганно байдужою до його переконань, почуття пристойності. Зрештою він стулив повіки, намацав груди, потім дібрався вище, до ніжної шиї, до виїмок, де сходяться шия та плечі, потім знову до грудей, провів руками по боках до вигнутої талії, разом із тим відчуваючи легку лляну тканину відкритого халата. Лікарка трохи пересунулась і переставила коліно на край ліжка:

— Всюди, де вам хочеться! — Його права рука помандрувала далі. Зупинилася. — Ну ж бо, містере Ґрін. Ви ж не вперше торкаєтеся лобка. Він вас не вкусить.

Пацієнт забрав руку.

— Я ось що згадав: а як же дружина?

— Місіс Ґрін знає про методи такого лікування. Я все їй пояснила ще до вашого пробудження. Вона дала письмову згоду.

Якийсь факт із минулого, наче милосердний спільник, несподівано спалахнув у його свідомості. Пацієнт знову розплющив очі й утупився в очі навпроти:

— Я завжди вважав, що клятву Гіппократа ще не скасовано.

— Лікар зобов'язаний ужити всіх належних засобів, які є в його розпорядженні, щоб вилікувати пацієнта... якщо я правильно все пам'ятаю.

— Належних засобів!

— Належними засобами є найбільш дійові. Тобто саме ті, які ми застосовуємо у вашому випадку.

Невидимі руки медсестри не давали йому спокою. Він ще на мить затримав свій погляд на очах лікарки, й виявилося, що більше не може знести зараз уже цілком відвертого роздратування й осуду. Він знову заплющив очі. За хвилю доктор Дельфі ще нижче схилилася над ним. Його губів торкнувся сосок, тоді ще раз, запах миртових квітів став виразнішим, викликаючи в найдальших закутках свідомості образи залитих сонцем схилів над лазуровим морем. Він розплющив очі — тепер у напівсутінках туніки йому ще раз запропонували спробувати на смак наполегливу пипку. Він одвернув голову:

— Бордель.

— Чудово. Годиться усе, що підстьобує ваше лібідо.

— Ви не лікар.

— Я — кайдани. Канчук. Чорна шкіра. Все, що вам спаде на думку.

— Це бридко.

— Ви б хотіли, щоб сестра роздяглася? *

— Ні!

Лікарка трішки відсторонилась.

— Я все-таки сподіваюся, що ви не расист, містере Ґрін. Він навіть не моргнув:

— Я вимагаю, щоб мені дали можливість зустрітися з головним лікарем.

— Головний лікар тут я.

— До того часу, коли вийду звідси, я подбаю, щоб вам заборонили займатися вашою професією.

— Гадаю, ви помітили, що вам уже легше знаходити потрібні слова. Отож, можливо...

— Та хай би ви згоріли! Мені насрати!

Настала мовчанка. Після чого в голосі лікарки ще побільшало льоду:

— Можливо, ви й не можете цього знати, містере Ґрін. Однак усі посилання на дефекацію чи уринацію є симптомами сексуальної провини та пригноблення, накинуті нам культурою.

— Та відчепіться вже від мене!

Настала ще одна пауза, після якої озвалася сестра:

— Ми втрачаємо його, лікарко...

Пацієнт почув нетерплячий подих доктора Дельфі. Мить сумнівів. Потім вона звелася з колін і випросталася біля ліжка.

— Ви знаєте, сестро, я боюся, що тут нам справді не повелось. Треба застосовувати метод ПА.

Зашелестіла тканина. Не відриваючи голови од подушки, пацієнт кинув стривожений погляд на лікарку, яка зняла з себе туніку і вже була зовсім гола. Вона простягла одяг через ліжко медсестрі. Та поглянула на хворого згори вниз із таким відвертим невдоволенням.

— Ми це робимо тільки тому, що ви лікуєтеся власним коштом, містере Ґрін. Можете мені повірити: я не потерпіла б вашої поведінки, якби ви перебували тут за рахунок страхівки. Жодної хвилини. — Вона згорнула руки на грудях. — Зрештою, попри усе інше люди вистоюють довгі черги, щоб потрапити в це відділення. Ми працюємо з великим навантаженням.

Він зібрав усі свої сили й здобувся на мужності подивитись їй в очі:

— Що таке метод ПА?

— Плекторний активатор. — Лікарка нетерпляче глянула в бік дверей. — Будь ласка, поспішіть, сестро. Ви ж знаєте, скільки ще в мене сьогодні пацієнтів.

Пацієнт водночас загіпнотизований і розгублений не зводив очей з двох жіночих тіл — білого й темного. Вони виявились однакові на зріст, хоча двадцятирічна медсестра не була такою стрункою... й такою клінічно стерильною, бо йому здалося, ніби він помітив у її погляді сардонічну смішинку. Сестра відкопилила губи. Знов озвалася лікарка:

— Перш ніж ми почнемо, я гадаю, мені краще повідомити, що ваша впертість може виявитися не аж такою моральною, як вам гадається. Ви тільки не подумайте, ніби нам раніше не траплялися пацієнти, котрі відмовлялись од процедур лише тому, що сподівалися від нас різних так званих збочень... Ми в рідкісних випадках справді вдаємося до них, коли стикаємося зі стійкими еротичними відхиленнями, що не піддаються лікуванню. Але ніколи на початковому етапі, як от зараз. Отож, якщо ви замислили схилити нас до коено-німфічної чи псевдотергумінальної стимуляції, то я вам скажу тільки одне — у вас нічого не вийде. Усе зрозуміло?

— Та ради Бога, я ж навіть не знаю, про що ви говорите.

— Те ж стосується і "бразильської виделки".

— Та невже!

Тут настала ще одна коротка пауза. Лікарка напустила на себе вигляд класної дами, впевненої, що її навмисне провокують. Вона взялася в боки:

— Й останнє, містере Ґрін. Ми не виключаємо також наймізернішої ймовірності, що у вас виявиться криптоамнезія. — Вона зупинилась, аби переконатися, що її застереження зрозуміли. — А зараз поверніться до мене. Обличчям до мене.

Рука сестри ковзнула під ліве плече і облесливо обняла його ззаду.

— Ну ж бо, містере Ґрін, це тільки на перший погляд я така неприступна, будьте слухняним хлопчиком.

Він з образою в очах глипнув на це вест-індійське обличчя, втім все-таки підкорився і повернувсь на бік. Управно й хутко, цілком одночасно, що свідчило про неабиякий досвід, обидві медички негайно також опинилися на ліжку, кожна зі свого боку. Медсестра Корі лягла позаду, а лікарка зовсім збентежила його, притиснувшись спиною до його грудей. Він відчув, як вони обидві вигинаються: одна вперед, друга назад, наче намагаються щільніше втримати його між своїми тілами. Темношкіра дівчина притисла низ живота до його сідниць, і те, як вона це зробила, підтвердило його попередні підозри щодо неї. Він дивився на темне волосся лікарки, на її шарф за кілька дюймів перед своїм носом. Усі мовчали. Потім озвалася лікарка. її голос був тихішим, ніж перед тим: вона зробила очевидну, однак не зовсім успішну спробу видаватися менш безапеляційною:

— Правильно. А зараз легенько покладіть ліву руку мені на груди.

Вона витягла свою руку в напрямку стелі. Пацієнт спершу завагавсь, але послухався наказу: так само можна підкорятись інструкторові автошколи, який вимагає покласти руку на якийсь важіль чи перемикач. Лікарка опустила руку. її пальці накрили його руку і утримували її на місці.

— А зараз, містере Ґрін, слухайте уважно. Я востаннє спробую усе пояснити. Пам'ять дуже тісно зв'язана з вашим еґо. Ваше еґо програло двобій вашому су-пер-еґо, яке вирішило пригнобити його — піддати його цензурі. Ми з медсестрою тільки хочемо залучити на ваш бік третій компонент вашої психіки, а саме, підсвідоме "воно". Це і є той млявий орган, який зараз притиснутий до моїх сідниць. Він, мабуть, ваш найкращий друг. І мій теж. Я ж бо ваш лікар. Ви розумієте мене?

Він відчув, як сестра Корі цілує, а затим проводить язиком по його потилиці.

— Це огидний переступ проти моєї особистості.

— Боюся, зараз вашими вустами промовляє супер-еґо. Ця процедура трохи нагадує штучне дихання "рот у рот", так само як амнезія чимось нагадує стан урятованого потопельника. Ви стежите за моєю думкою?

Він дивився в її волосся:

— Вона викликає в мене несамовитий протест.

Лікарка глибоко зітхнула, хоча її голос лишався свідомо нейтральним і діловим:

— Містере Ґрін, я зобов'язана сказати вам, що такого ставлення завжди очікую від культурно відсталих людей. Але аж ніяк не від пацієнтів вашого кола й освіти.

— Це моральний протест.

— Ні, з цим я не можу погодитися. Саме ваша свідомість потребує моєї допомоги.

— Можливо, зараз я не знаю, ким я є насправді. Але я більше ніж упевнений, що хоч би ким я був, я не з тих, хто хоча б колись...

— Ви вже вибачте, але цю заяву заледве чи можна назвати логічною. Ви не знаєте, хто ви є насправді. Отож існує ймовірність, що досі ви були сексуально неперебірливим суб'єктом. З погляду статистики я можу твердити: шанси для цього більш як рівні. Особливо для вашого соціального середовища й фаху. Що ж до останнього, то теж мушу вас застерегти: в нього дуже тривала й добре зафіксована історія загальної нездатності мужньо ставитися до реального життя.

— Т& бісова баба вам сьогодні щось таки набалакала!

— Набагато менше, ніж можна судити з вашого ворожого ставлення до неї.

— Я просто не міг згадати, хто вона така.