Мантиса - Сторінка 5

Оце й усе ставлення.

— Однак мені здавалося, вам було приємніше дивитись на мене. Хоча про мене ви теж нічого не знали.

— По-моєму, ви поставилися до мене з більшим розумінням. Принаймні — тоді.

— І була більш привабливою? Він завагався:

— Можливо... — Й додав: — Фізично привабливішою.

— По-простому кажучи, я вам запала в око?

— Я дуже хвора людина. Про секс і думати не думав. І, ради Бога, скажіть вашій медсестрі, нехай дасть моїй потилиці спокій.

— Може, ви хочете, щоб її язичок помандрував деінде? Він помовчав, не знаходячи слів.

— Це відразливо.

— Чому, містере Ґрін?

— Ви й самі чудово знаєте чому.

— Ні. Я не знаю.

— Послухайте, люба моя, можливо, я позабував геть усі факти, але ж не забув, що таке добропристойність. Якби міг, я б уже, мабуть, вас обох задушив.

Вона пригасла його мляву руку трохи міцніше до грудей:

— Для мене це найбільша загадка, містере Ґрін. Чому ваша така бурхлива відраза до наших методів знаходить вияв тільки в словах?

— Я не розумію, про що ви кажете.

— Ви не зробили жодної спроби відштовхнути нас, підвестися з ліжка, вийти з палати. Жодної з дій, на які спроможні. І які були б нормальним фізичним еквівалентом вашого психічного стану.

— Не моя в тому провина: я під впливом ліків.

— А-а! Але чого немає, того немає, містере Ґрін. Коли ви прокинулися, то могли ще мати таке відчуття. Однак ви прокинулися тому, що я ввела вам препарат, який нейтралізує снодійне: стимулюючий засіб. І він уже давно свою справу зробив. Отож, боюся, таке пояснення не приймається.

Він відчув себе шахістом, який потрапив у безвихідну пастку. Лікарка знову пригасла його руку:

— Я не критикую вас, містере Ґрін. Я тільки запитую.

— Бо... бо я не можу нічого пригадати. Я припускаю, що, запихаючи мене сюди, хтось добре знав, що робить.

— Тобто, ви допускаєте можливість, що наші методи мають якийсь сенс?

— Я просто терпіти не можу вашої поведінки.

Якусь хвилю лікарка мовчала, затим спокійно відпустила його руку від грудей й повернулась обличчям до нього. її очі були так близько, що йому було важко сконцентрувати погляд, а втім щось у її очах, в її обличчі говорило: я нарешті зрозуміла, що його більше не можна залякувати. І ось уперше очі відвела лікарка. Вона говорила майже пошепки, наче бажала, щоб сестра Корі, яка була тут же, в нього за спиною, нічого не розчула:

— Містере Ґрін, нам тут доводиться нелегко. Ми зовсім не позбавлені звичайних людських почуттів. Бувають пацієнти, котрі... якщо чесно, то з ними набагато легше налагоджувати стосунки, ніж з іншими. Можливо, мені не слід цього говорити, але, коли оглядала вас уперше, я не стала потай шкодувати,— а, зізнатися, часом зі мною таке буває напочатку,— що не здійснила своє перше бажання і не обрала своїм фахом педіатрію. Власне кажучи, я з нетерпінням чекала можливості приступити до лікування. Зокрема ще й тому, що на основі специфічних ознак передчувала: ви й самі залюбки працюватимете зі мною. Тобто, настільки, наскільки здатен пацієнт. Щиро прошу пробачення, якщо я надто покладалася на свої сили. З іншого ж боку, я сподіваюся, ви мені повірите, що в цій палаті не зможуть працювати такі люди, які не ставлять здоров'я пацієнта вище від особистих почуттів. Ті, хто так і не навчився приносити в жертву уявлення зовнішнього світу про скромність та інтимність на вівтар потреб людини. — Вона звела очі й пильно подивилася на нього: — Бодай з цим, я сподіваюся, ви можете погодитись?

— Якщо так треба.

— Містере Ґрін, за кілька секунд я заплющу очі. Хочу, щоб ви поцілували мене, а потім обернулися й поцілували медсестру. Тільки на знак того, що ми з вами однакової людської породи, хоча й опинилися у важкому для всіх нас становищі. Затим, мабуть, ми зможемо повторити все з самого початку і допомогти вам досягти ерекції та збудження, на які, я впевнена, ви здатні.

Перш ніж він устиг відповісти, вона потяглася до нього губами, вже не лікарка, не класна дама, навіть не доросла жінка, вона стала більш за все схожою на цнотливу й слухняну небогу, яка чекає дядечкового поцілунку. Він відчув майже непомітний тиск ззаду. Це його підштовхували зробити те, про що його просили. Він поглянув на таке близьке обличчя, на темні опущені вії на тлі блідої шкіри, на класичної форми ніс, на ніжні губки. За інших обставин хтось назвав би це обличчя вродливим, таким, що якось не по-земному сяє водночас розумом і прихованою чуттєвістю. Він здригнувся, спробував ухилитись, відчув, що несправедливо опинився в пастці. Але ж треба було щось чинити. Пацієнт нахилився вперед, торкнувся своїми щільно стиснутими губами її рота й одразу відкинувся назад.

— Дякую, містере Ґрін. — Вона розплющила очі й знову перетворилася на лікарку: — Я впевнена, що ви не расист, однак щойно ви були менш ніж люб'язні з сестрою Корі. Якщо цей факт вивітрився з вашої пам'яті разом з усім іншим, то я дозволю собі нагадати вам про значний внесок Вест-Індії у вдосконалення послуг нашої клініки. Я впевнена: сестра буде вам удячна, якщо ви обернетеся до неї й продемонструєте їй такий самий вияв розуміння.

Доктор Дельфі трішки відсунулася, й одночасно він одчув такий самий рух позаду себе. Професійно проникливий погляд лікарки не давав йому відвести очей, і, мабуть, саме тому, що понад усе хотілося його уникнути, пацієнт урешті повернувся на другий бік. Руку твердо тримав уздовж тіла, наче по команді "струнко". Рука сестри Корі лягла йому на плече. Дівчина теж лежала з заплющеними очима, повні губи так само очікувально, смиренно і по-дитячому наблизилися до його обличчя. Однак її тіло здавалося теплішим, більш зграбним і податливим, ніж у лікарки; й дарма, що вона лежала зовсім непорушно, він відчув притамовану в ній енергію.

Пацієнт нахилив голову й удруге продемонстрував вияв розуміння. Та цього разу не все обійшлося, як допіру. Рука сестри обвила його шию. їхні губи майже розімкнулись, але тільки на мить. Він одчув той самий терпкий запах, що раніше від лікарки. Напевне, цей аромат додавали не тільки до мила, але й до рідини для полоскання рота, і їх уживав увесь персонал. Пацієнт спробував одсунутись, але рука у нього на шиї не дозволила, дівчина пригорнулася до нього ще тісніше. На розвідку рушив її язик. Затим вона зігнула ногу і закинула на нього, від чого вони пригорнулися ще міцніше.

Він нажахавсь і обурився не менше ніж перед тим, одначе чомусь бракло волі відштовхнути наполегливу медсестру. Зрештою, вона була порівняно пасивною; крім того, до певної міри було приємно нейтралізувати лікарку, виявивши схильність до підлеглої. Пацієнт не помилився щодо її активності, бо зараз це гнучке і невтомне створіння притисло його плечима до подушки, начебто тільки для того, аби не перервати поцілунок. За кілька секунд сестрі пощастило забратися верхи на нього. Лікарка напевно встала з ліжка. Медсестра сягнула рукою й схопила зап'ясток його безвільної лівиці, яка спочивала на прогумованому килимку, й поклала її на округлість своєї правої щоки. До вже зовсім безсоромних, закличних синекдох язика додалося тремтіння щоки під його долонею. Даремно намагаючись вгамувати її, він підняв праву руку й притулив їй до другої щоки.

Наче в нічному мареві, розумів, що скочується у фатальну прірву; й водночас чувся безсилим попередити лихо. Однак десь у глибині осліпленої психіки його моральна сутність і далі протестувала проти жалюгідної капітуляції перед плоттю, жахливого потурання ницим інстинктам. їй вторив естет, особа зі смаком, справжній, хоча й забутий нині Майлз Ґрін, котрий аж ніяк — він знав це напевно — не дозволив би собі опинитися в такому вульгарному й принизливому становищі за звичних обставин і не став би вислуховувати показних виправдовувань лікарки. Йому спало на думку, аж дух захопило, що це інтуїтивне відчуття того, чого б він ніколи не став робити, може виявитися корисним ключем до того, ким він був насправді. Й пацієнт заходився розмірковувати про підхожий для себе фах. Це давалося йому нелегко, бо сестра Корі саме підвелась на руках і збуджувала його своїми розкішними молодими персами. Доказ того, що був на вірному шляху, він отримав майже відразу. А також того, що лікарка, натякаючи на розгнузданість і розбещеність, знову свідомо вела його манівцями.

І диво, зовсім нізвідки виринула перша згадка про щось напевно-таки автобіографічне, що стосувалося його затуманеного минулого. Хоча то був тільки нечіткий образ, без жодних деталей, та він знав, що йдеться про ряди уважних облич. І дивилися вони на нього, це вже достеменно. Еге ж, від хвилювання він, сам того не відчуваючи, вп'явся нігтями в сідниці медсестри, а та зрозуміла його відрух невірно й у відповідь йому довелося пережити справжній натиск її грудей і живота. Найменше хотілося, щоб його спантеличили. Пацієнт краще взявся за її пружні щоки, витримав ще одну хвилю тремтіння і отримав можливість знову зосередитись на своєму відкритті.

На більш конкретне непрацездатна пам'ять поскупилася, однак він відчув упевненість, що раніше виступав перед публікою. Коли кінчиком язика неуважливо торкнув збуджену пипку, аби тільки вгамувати вершницю, пацієнт спробував викликати в пам'яті якусь підхожу для себе поважну професію. Очевидно, це було щось зовсім далеке від легковажного мистецтва, від розважальності. Мабуть, юриспруденція. Церква якось не підходила. Директор школи — теж можливо. Або ж військово-морський флот. Капітан Майлз Ґрін, королівський військово-морський флот,— таке словосполучення звучало цілком імовірно. Втім не викликало жодних більш точних і співзвучних асоціацій. Спало на думку, що, зрештою, фах театрального актора саме й міг би стати відповіддю на запитання, адже щось у ньому причаровувало, так само, як напівсховане в темряві, розмите, однак наполегливе відчуття аудиторії. З іншого ж боку, актори в суспільстві не вважаються людьми відповідальними, а він чимраз більше впевнювався, що справжній Майлз Ґрін таким був.

Але що примусило його затуманене й усе-таки очевидне справжнє "я" спалахнути,— так само раптово, як раптово над його грудьми підвелася на коліна сестра Корі,— то це думка, що, бувши при здоровому глузді, він ніколи б не дозволив, щоб з ним щось подібне трапилося.