Мавпуля - Сторінка 6

Ти просто не розумієш, про що говориш...

Робер зненацька змовк: з туманної запони виступила жіноча постать і рушила до скляних дверей.

— А це що таке?

1 Жорес Жан (1859—1914) — діяч французького і міжнародного робітничого руху, фундатор французької соціалістичної партії, борець проти мілітаризму.

2 Блюм Леон (1872—1950) — французький політичний діяч, лідер соціалістичної партії.

3 Вищий навчальний заклад, заснований 1530 року, де читають лекції з усіх галузей сучасної науки найбільші вчені. Лекції можуть відвідувати всі бажаючі. По закінченні курсу немає екзаменів і не видається диплом.

— Мабуть, якась матуся приставатиме й нарікатиме, що її маля даремно скривдили.

Біля входу Поль довго шкребла об скобу підошви своїх черевиків, щоб не нанести до приміщення бруду. Учитель і його дружина не впізнали її. Вони здивовано дивилися на дивну одвідувачку — берет був начолений низько, до самих брів, чорні, обведені синявою очі блищали, щоки були покриті темним пушком, як у юнака. Поль не назвала себе, а просто сказала Роберові, що вона мати тієї дитини, з приводу якої баронеса де Серне приходила сюди напередодні. Поки чоловік намагався зрозуміти, про що йдеться, Леона уже все зметикувала.

Вона запросила пані Галеас пройти в сусідню нетоплену кімнату і відчинила віконниці. Тут усе блищало: паркет, буфет і стіл. На вікні — фіранки з небіленого мережива. По широкому карнизу йшли величезні букети гортензій. Шпалери були темно-червоного кольору.

— Тут ви можете вільно побалакати з моїм чоловіком...

Поль заперечила — у неї нема ніяких секретів, їй хочеться тільки з'ясувати вчорашнє непорозуміння. Кров раптом прилила до блідих щік Робера Бордаса — така досадна слабість, червоніти не до речі, лишилась у нього ще з юначих років. Вуха його запалали. Значить, ця дама з недобрим поглядом наважилася вимагати у нього пояснення з приводу вчорашнього жартівливого натяку? Очевидно, так! У неї вистачило зухвалості забалакати про це, причому без усякого зніяковіння. Одначе гостя сказала тільки, що її свекруха, мабуть, не зовсім зрозуміла його невинне зауваження і даремно погарячкувала. Вона не бажає виривати у пана Бордаса згоду, оскільки він відмовився, але була б просто в розпачі, якби через цей дрібний інцидент у неї, беззахисної жінки, появився тут, у селі, новий ворог, і хто ж, єдина людина, від якої вона має право чекати розуміння.

її блискучі очі перебігали з Робера на Леону. Опущені куточки губ надавали її великому, вкритому темним пушком обличчю виразу трагічної маски. Робер пробурмотів, що йому прикро, але в нього не було ані найменшого наміру кого-небудь образити. Поль, не дослухавши, удалася до Леони:

— Я так і думала. Ви обоє відчули на собі тутешні звичаї, і, отже, знаєте, як тут охоче розносять будь-яку плітку.

Чи зрозуміло подружжя Бордас натяк, прихований у її словах? Чи дійшла до них чутка, яка облетіла все село,— учитель, мовляв, під час війни окопався в тилу і був поранений десь за тридев'ять земель від фронту? Дехто з злопиха-телів твердив навіть, що надто вже незграбно він розрядив рушницю... Але пара Бордасів не виявила ані найменшого хвилювання. Тому Поль не зрозуміла, чи досяг її удар цілі. На всяк випадок вона додала:

— Я знаю, пані, що ви належите до старовинного сімейства з околиць Бордо.

Насправді батьки Леони походили зі старовинного роду селян-землевласників, але односельці косували на них як на вільнодумів: дочка в церкві не вінчалася, і невідомо ще, чи хрещений їхній Жан-П'єр. Не бажаючи розлучатися з рідними, Бордаси недавно відмовилися від підвищення.

— Наше Серне,— сказала Поль,— не заслуговує такого вчителя.

Молодяве обличчя Робера знову залилося краскою, але гостя твердо повторила: "Не заслуговує". Вона, слава Богу, знає, що при бажанні Робер Бордас міг би засідати в Бур-бонському палаці і. Робер знову почервонів і знизав плечима:

— Ви, очевидно, насміхаєтеся наді мною!

— О, пані,— весело підхопила Леона,— мій бідолашний Робер тепер зовсім запишається!

Робер усміхнувся, його мигдалевидні молоді очі звузилися.

— Я тут ні при чому, я повторюю тільки слова пана Лусто, нашого управителя і, якщо не помиляюся, вашого приятеля. Хоча він рояліст, але він уміє віддати належне супротивникові. І коли, пані, маєш такого чоловіка, як ваш, можна не боятися видатись надто марнославною.

Поль додала упівголоса: "Ах, якби я була на вашому місці..." Слова ці були вимовлені саме тим тоном, яким вимагалося їх вимовити. В них пролунав хай ледь чутний, але явний натяк на її злощасного чоловіка.

— В нашому сімействі місце великої людини уже зайнято заздалегідь,— заперечив, сміючись, учитель,— і зайнято воно нашим сином Жан-П'єром, правда, Леона?

їхній маленький Жан-П'єр? Люб'язна усмішка зм'якшила суворі риси гості. Ну, звісно, вона чула про нього, той самий пан Лусто весь час про нього править. Як, мабуть, пишаються таким сином щасливі батьки! Знову зітхання,

1 Бурбонський палац у Парижі, збудований 1722 року архітектором Джіральдіні. В Бурбонеькому палаці засідають французькі Національні збори (до 1946 року — Палата депутатів).

знову натяк на своє власне нещастя. Але цього разу вона сміливо додала:

— Якщо ми заговорили про вашого чудового хлопця, дозвольте й мені поговорити про мого нещасного сина. Можливо, моя свекруха прибільшила. Не перечу, це відстала дитина. І я чудово розумію, що вас це й відлякує!

Робер палко запротестував, мовляв, його відмова спричинена цілковитим браком часу — та й годі; крім того, він просто побоюється, що не зуміє приділити приватному уроку достатньої уваги: секретаріат мерії і власні праці забирають буквально весь вільний від роботи в школі час.

— Так, я знаю, що ви невтомний трудівник, навіть чула про деякі ваші статті в газеті "Франс дю Зюд-Уест", що з'явилися без підпису,— додала вона запобігливим і змовницьким тоном.

Щоки і вуха в Робера запалали. Бажаючи перевести розмову на іншу тему, він почав розпитувати гостю про Гійома: чи вміє хлопець вільно читати, чи пише він? Чи береться коли-небудь за книжку не з принуки, а з власного почину? В цьому разі ще не все втрачено.

Поль завагалася. їй не хотілося наперед відлякувати учителя, але водночас необхідно було хоч почасти підготувати його до зустрічі з майбутнім учнем-напівідіотом. Так, вимовила вона твердо, він читає й перечитує дві-три улюблені книжки, наприклад, без кінця гортає альманахи "Сен-Нікола" 1 (випуск дев'яностих років), але нікому не відомо, чи запам'ятовує він прочитане, чи розуміє що-небудь. Леле, її нещасна мавпуля не надто прихиляє до себе серця, не надто приваблива, де там! Вона, рідна мати, і то іноді насилу його терпить.

Учитель уболівав за неї. Він запропонував привести хлопця сюди завтра годині о п'ятій, коли вже учні розійдуться. Він подивиться, а поки нічого обіцяти не може... Поль схопила його за руки. Наполовину вдаване хвилювання стискало їй горло, вона вимовила задихаючись:

— Яз жахом думаю, що ви неминуче будете проводити паралель між моїм нещасним хлопцем і вашим Жан-П'єром.

Вона відвернулася, ніби бажаючи приховати краску соро

1 Ілюстрований тижневик для дітей, з'явився вперше 1880 року. Журнал друкував казки, оповідання про мандри і пригоди, давав своїм маленьким читачам початкові знання про науку й мистецтво, розповідав про нові ігри. Припинив своє існування наприкінці XIX сторіччя.

му. Далебі, сьогодні вона діє з натхненням! Ця учительська пара, що вже давно живе у ворожій атмосфері — селяни ставилися до Бордасів з недовірою, як до багатіїв, духовенство косилося на цих ворогів суспільства,— навіть не могла собі уявити, що щось подібне ще можливе: один з мешканців замку запобігає ласки в них, благає їх про послугу, мало того, захоплюється ними, заздрить їм. З яким смиренням ця дама відверто натякнула на свого чоловіка, на свого дегенерата сина! Робер, трохи схвильований всією цією розмовою і тим, що до нього з'явилася справжня баронеса, хай у насунутому на чоло береті і непромокальному плащі, вимовив добродушним тоном:

— Знаєте, пані, я навіть здивований, як це ви не боїтеся поганого впливу на вашого сина... Адже вам, сподіваюся, відомі мої зловредні думки?

Він засміявся, очі його звузилися, і Поль бачила тепер лише дві шпарки, що яскраво горіли.

— Ви мене не знаєте,— поважно вимовила Поль,— ви не знаєте, яка я.

Якби вона сказала, що навіть буде рада їхньому впливу на хлопця і хоче, щоб цей вплив був якомога більшим, вони все одно не повірили б.

— Адже мені, так само, як і вам, чужі ідеї мого середовища. Коли-небудь я вам про все розповім.

Це було уже передоднем майбутніх відвертих звірянь. І не треба більше нічого додавати, тільки напсуєш. Поль підвелася і стала прощатися з хазяями, котрі здивовано перезиралися, згадуючи її слова про ідеї. Було домовлено, що завтра після четвертої вона приведе Гійома. Але раптом гостя заговорила світським тоном, наслідуючи свою свекруху і зовицю Арбі.

— Вельми вам вдячна! Ви уявити собі не можете, яку ви мені зробили послугу. Так-так, саме послугу!

— Ти їй сподобався, я зразу помітила,— сказала Леона. Вона звільнила ріжок столу і з зітханням підсунула купу

зошитів.

— А по-моєму, вона не така вже противна.

— Подивіться-но! Вона перед тобою запобігає, але, згадай моє слово, остерігайся її!

— Мені здається, що вона не зовсім сповна розуму... У кожному разі, особа занадто екзальтована.

— Не сповна розуму, а чудово знає, чого хоче. Згадайно, що про неї кажуть, хоча б цю історію з священиком! Дивись, бережися!

Робер устав зі стільця, потягнувся, широко розкинувши свої міцні руки, і сказав:

— Ну, знаєш, я не любитель бородатих дам.

— Якби вона про себе дбала, вона була б нічого,— зауважила Леона.

— Я тепер згадав, що мені розповідав Лусто. Вона сама не аристократичного походження, чи то дочка, чи то небога Мельєра, колишнього мера Бордо. А чому ти смієшся?

— Тому що ти ніби пожалкував, що вона не справжня аристократка...

Робер сердито глянув на дружину і, горблячись, підійшов до порога; там він прихилився до стіни і люто, навіть з присвистом, заходився смоктати люльку.

В той час поки мати передавала сина до рук червоного учителя, її нещасний кролик, добутий на світло Боже зі свого скромного притулку, куди, на жаль, не було вороття, дивився на дорослих і розгублено кліпав, ніби від надто яскравого світла.