Маятник Фуко - Сторінка 100

Він починав закохуватись у свого Голема, який став для нього підставою для розради. Життя — його життя і життя людства — як мистецтво, а при бракові мистецтва — мистецтво як брехня. Le monde est fait pour aboutir a un livre (faux) . Але зараз y цю фальшиву книгу він намагався повірити, він сам писав її — якби змова існувала, він перестав би бути боягузом, переможеним і лінивим.

Звідси й випливає те, що сталося згодом: він використав План — знаючи, що той несправжній, щоб побити суперника, якого він вважав реальним. А коли помітив, що План огортає його, неначе він і справді існує, неначе він, Бельбо, зроблений з того самого тіста, що й його План, він поїхав до Парижа, немов назустріч одкровенню, визволенню.

Перебуваючи протягом довгих років у полоні щоденних докорів сумління з приводу того, що він живе лише у товаристві привидів своїх власних думок, Бельбо знайшов розраду в підгляданні за привидами, які набували об'єктивного існування і були відомі також іншому, нехай навіть Ворогові. Він поїхав кинутися у пащу левові? Звичайно, адже цей лев набирав форми, він був реальнішим за Конопляного Джіма, за Чечилію, а може, навіть за саму Лоренцу Пеллеґріні.

Бельбо, хворий на численні нездійснені зустрічі, відчував, що ця зустріч буде справжньою. І вона справді стала настільки справжньою, що він не міг навіть утекти з поля бою через боягузтво, адже його приперли до стіни. Страх змусив його бути відважним. Вигадуючи, він створив основу дійсності.

106

Список №5 — шість майок, шість пар трусів і шість носовиків — завжди інтригував учених, головним чином через цілковитий брак шкарпеток.

Woody Allen. Getting even, New York, Random House, 1966,

The Metterling List, p. 8

Саме тими днями, не більше як місяць тому, Лія вирішила, що мені не зашкодить місяць відпустки. "У тебе стомлений вигляд", — зауважила вона. Можливо, мене виснажив План. З іншого боку, дитина, як казали дідусь із бабусею, потребувала чистого повітря. Наші друзі відступили нам свій будиночок у горах.

Ми виїхали не відразу. Треба було залагодити кілька справ у Мілані, а потім Лія сказала, що нема кращого відпочинку, ніж відпустка в місті, коли відомо, що невдовзі ти з нього поїдеш.

У ті дні я вперше заговорив з Лією про План. Раніше вона була надто заклопотана дитиною: вона чула про те, що ми з Бельбо та Діоталлеві вирішуємо щось на кшталт головоломки, розв'язання якої забирало нам цілі дні та ночі, але більше я їй нічого не казав, відколи вона прочитала мені проповідь про психоз подібностей. Можливо, мені було соромно.

Тими днями я змалював їй цілий план, завершений у своїх найдрібніших деталях. Вона знала про хворобу Діоталлеві, я почував себе винуватим, ніби зробив щось, чого не повинен був робити, і намагався подати їй План таким, як він був, тобто лише як віддзеркалення нашої бравури.

І Лія мені сказала:

— Піме, твоя історія мені не подобається.

— Хіба вона не ефектна?

— Сирени теж ефектні. Послухай: що ти знаєш про своє підсвідоме?

— Нічого, не знаю навіть, чи воно у мене є.

— Бачиш. Тепер уяви собі, що один віденський бонвіван лише для власного задоволення, щоб розвеселити своїх друзів, вигадав усю цю історію з Ego та Едіповим комплексом, придумав сни, які йому ніколи не снилися, і маленького Ганса, якого він ніколи у вічі не бачив... І що ж потім? Потім виявилося, що мільйони людей готові справді всерйоз стати невротиками. А тисячі інших готові це використати.

— Ліє, ти параноїчка.

— Я? Скоріше ти!

— Можливо, ми параноїки, але ти повинна визнати принаймні одне: ми виходили з тексту Інгольфа. Уяви, що у тебе в руках опинилося послання тамплієрів, і ти прагнеш розшифрувати його. Хоч ти й глузуєш над розшифровувачами послань, але ж послання таки існує!

— Однак ти знаєш тільки те, що сказав той Арденті, який, судячи з твоїх розповідей, був дипломований дурисвіт. Зрештою, мені б дуже хотілося поглянути на це послання.

Не було нічого легшого, я мав його серед своїх паперів.

Лія взяла аркуш, оглянула його з обох боків, зморщила носа, відвела з очей чубчик, щоб краще розглянути першу, зашифровану частину. Потім спитала:

— Це все?

— Тобі мало?

— Навіть забагато. Дай мені два дні на роздуми.

Якщо Лія просить два дні на роздуми, значить вона хоче показати мені, що я дурень. Я завжди звинувачую її в цьому, а вона відповідає:

— Коли я розумію, що ти дурень, я впевнююсь, що справді тебе кохаю. Адже кохаю тебе, навіть якщо ти дурень. Тебе це не заспокоює?

Протягом двох днів ми не торкалися цієї теми, зрештою, її майже не бувало вдома. Увечері я бачив, як вона вмощувалась у кутку і робила нотатки, відриваючи один аркушик за одним.

Ми приїхали в гори, малюк цілий день грався на моріжку, Лія приготувала вечерю і звеліла мені поїсти, адже я худий як тріска. Після вечері вона попрохала приготувати подвійне віскі з добрячою порцією льоду і дещицею содової, запалила сигарету, як це вона робила лише в особливо важливі хвилини, звеліла мені сісти і взялася пояснювати.

— Будь уважний, Піме, зараз я покажу тобі, що найпростіше пояснення завжди найправдивіше. Той ваш полковник сказав вам, що Інгольф знайшов у Провені якесь послання, я не ставлю цього під сумнів. Він, мабуть, справді спустився у підземелля і справді знайшов там скриньку з цим текстом, — вона вдарила пальцем по рядках, написаних французькою мовою. — Ніщо не свідчить, що він знайшов скриньку, інкрустовану діамантами. Полковник розповів вам усього-на-всього, що, згідно з нотатками Інгольфа, було продано якусь скриньку: чому б ні, то була старовинна річ, ясно, він одержав за неї якусь копійчину, але ніщо не свідчить, що на ці гроші він жив усе життя. Можливо, він отримав якийсь спадок по своєму батькові.

— Чому ця скринька не могла бути дорогою?

— Тому що це послання — список із пральні! Давай-но перечитаємо його.

а 1а ... Saint Jean

36 р charrete de fein

6 ... entiers avec saiel

p ... les blancs mantiax

r ... s ... chevaliers de Pruins pour la ... j. nc.

6 foiz 6 en 6 places

chascune foiz 20 a ... 120 a ...

iceste est l'ordonatioin

al donjon li premiers

it li secunz joste iceus qui ... pans

it al refuge

it a Nostre Dame de l'altre part de l'iau

it a l'ostel des popelicans

it a la pierre

3 foiz 6 avant la feste … la Grant Pute.

— То й що?

— Май терпіння, вам ніколи не спадало на думку зазирнути до туристичного путівника, до нарису історії цього Провена? Ти б відразу виявив, що у Ґранж-о-Дім, де було знайдено послання, завжди збиралися купці, адже Провен був ярмарковим центром Шампані. І ця Ґранж містилися на вулиці святого Івана. У Провені торгували всім, зокрема дуже добре йшли сувої тканини, draps або dras, як писалося тоді, і кожен сувій мав гарантійний знак, щось на зразок печаті. Другим товаром, яким славився Провен, були троянди, червоні троянди, привезені хрестоносцями з Сирії. Вони були такі знамениті, що коли Едмонд Ланкастерський, одружившися з Бланкою д'Артуа, прибирав титул графа Шампанського, він зобразив троянду на своєму гербі, ось звідки війна двох троянд, якщо згадати, що Йорки мали своєю емблемою троянду білу.

— Хто тобі це сказав?

— Книжечка сторінок на двісті, видана Відділом туризму Провена, я знайшла її у Центрі французької культури. Але це ще не все. У Провені є фортеця, яка називається Донжон, це слово промовляє саме за себе, є також Порт-о-Пен, колись там була Церква Сховища, були, ясна річ, різні церкви, присвячені тій чи тій Богоматері, була чи є ще й досі вулиця Круглого Каменя, де стояв pierre de cens , на який піддані графа клали монети десятини. Крім того, була вулиця Білих Плащів та завулок, названий Grande Putte Мисе , з причин, про які ти можеш здогадатися: там містилися борделі.

— А попелікани?

— У Провені були катари, яких потім заслужено спалили, а великий інквізитор був колишнім катаром, що покаявся, його звали Робер ле Бугр. Отже, нічого дивного, що там була вулиця або дільниця, яка залишилась у пам'яті як притулок катарів, хоч катарів там уже не було.

— У 1344 році вони ще...

— А хто тобі сказав, що цей документ із 1344 року? Твій полковник прочитав "36 років після возу з сіном", але візьми до уваги, що за тих часів літера р, написана певним способом, із чимось на зразок апострофа, означала post, "після", тоді як р без апострофа означала pro, "за". Автор цього тексту — мирний негоціант, який зробив кілька нотаток про угоди, вкладені у Ґранж-о-Дім, тобто на вулиці святого Івана, а не вночі проти святого Івана, і записав ціну тридцять шість су, чи деньє, чи якоїсь іншої монети, яку він отримав за один або за кожен віз із сіном.

— А сто двадцять років?

— Хто тут говорить про роки? Інґольф побачив щось, що він переписав як 120 а... Хто сказав, що це справді була літера а? Я заглянула до одної таблиці скорочень, яких уживано за тих часів, і виявила, що на позначення denier або denarium використовувалися химерні значки, один з них нагадував літеру дельта, інший був схожий на літеру тета, щось на зразок кільця, розірваного зліва. Якщо написати його недбало або поспіхом, як це міг написати заклопотаний купець, — тоді такий фанатик, як полковник, може сплутати його з літерою я, адже він читав уже десь історію зі 120 роками, ти ж сам мені казав, що він міг прочитати її в будь-якому опусові про розенкройцерів, тож він хотів знайти щось таке, що нагадувало б post 120 annos patebo! Що ж він робить далі? Знаходить it і тлумачить його як iterum. Але iterum скорочується як itm, тоді як it означає item, стільки ж, і використовується у переліках для уникнення повторень. Наш купець обчислює, скільки прибутку йому дадуть деякі одержані ним замовлення, і робить список доставок. Він повинен доправити букети провенських троянд, ось що означає r... s... chevalier de Pruins. А там, де полковник читав vainjance (адже йому в голові невідчіпно сиділи лицарі Кадоші), слід читати jonchée . Троянди використовувались як прикраса до капелюхів або для килимів із квіток з нагоди різних свят. Тому ось як слід читати твоє послання з Провена:

По вулиці св. Івана.

36 су за віз із сіном.

Шість нових сувоїв із печаттю.

На вулицю Білих Плащів.

Троянди хрестоносців для jonchée:

шість букетів по шість у шість подальших місць,

кожен по 20 деньє, що разом становить 120 деньє.

У такому порядку:

перші у Замок,

стільки само других до Порт-о-Пен,

стільки само для Церкви Сховища,

стільки само для Церкви Богоматері за рікою,

стільки само до колишнього житла катарів,

стільки само на вулицю Круглого Каменя.

І три букети по шість напередодні свята на вулицю повій,

може ж вони, сердешні, теж хотіли празникувати, прикрасивши свої капелюшки квітами.

— Господи Ісусе, — сказав я, — мені здається, ти маєш рацію.

— Звичайно, маю.