Маятник Фуко - Сторінка 97

Лише План може пояснити незбагненний бюрократизм геноциду! Гітлер шукав у євреїв якоїсь підказки, ідеї, яка, завдяки Маятникові, дозволила б йому визначити точний пункт, де під увігнутим склепінням, яке становить сама для себе Земля, перетинаються підземні течії. А ці течії — зверніть увагу на досконалість такої концепції — ототожнюються з небесними течіями, через що теорія порожнистої Землі матеріалізує, так би мовити, тисячолітній герметичний здогад: те, що внизу, тотожне з тим, що вгорі! Містичний Полюс збігається з Серцем Землі, таємниче зображення небесних тіл не що інше, як таємниче зображення підземель Аґарттхи, зникає різниця між небом і пеклом, а Ґрааль, lapis exillis — це lapis ex coelis , у тому розумінні, що він є Філософський Камінь, який народжується як оболонка, межа, край, хтонічна утроба небес! А визначивши цю точку в центрі порожнистої Землі, який є досконалим центром неба, Гітлер стане володарем світу, Царем якого він є за правом раси. Ось чому аж до останнього дня, до безодні свого бункера він не втрачає надії визначити Містичний Полюс.

— Досить, — сказав Діоталлеві. — Тепер мені справді зле. Мені болить.

— Йому справді погано, справа зовсім не в ідеологічній полеміці, — сказав я.

Здавалося, лише тепер Бельбо зрозумів. Він підвівся і підійшов, щоб турботливо підтримати свого друга, який спирався об стіл, і, здавалося, зараз зомліє.

— Пробач, любий, мене понесло. Сподіваюсь, ти почуваєш себе погано не тому, що я говорив ці речі, правда? Ми ж уже років із двадцять жартуємо разом, чи не так? Але тобі й справді погано, це, мабуть, таки гастрит. Послухай, у такому разі вистачить одної таблетки меранколу. І гаряча грілка. Гайда, я відвезу тебе додому, але потім треба буде викликати лікаря, тобі слід перевіритись.

Діоталлеві сказав, що поїде додому сам, на таксі, він же не при смерті. Йому треба лягти. Він одразу ж викличе лікаря, він це обіцяє. І розклеївся він зовсім не через теревені Бельбо, він кепсько почував себе ще з учорашнього вечора. Бельбо відлягло від серця і він провів його до таксі.

Повернувся він стурбований:

— Якщо задуматись, уже кілька тижнів у цього хлопця нездоровий колір обличчя. Капшуки під очима... Чи не диво: я мав померти від цирозу ще років десять тому — але із мене як з гуски вода, а він, що живе, як аскет, має гастрит, а може, й щось гірше. На мою думку, це виразка. До дідька План. Ми всі божевільні.

— Але я думаю, що від таблетки меранколу у нього все пройде, — сказав я.

— Я теж так думаю. Але краще додати до цього ще й гарячу грілку. Сподіваймося, він буде розсудливий.

101

Qui operaоur in Cabala... si errabit in opere aut non purificatus accesserit, deuorabitur ab Azazale .

Pico della Mirandola. Conclusiones Magicae

Криза у Діоталлеві настала наприкінці листопада. Наступного дня після того, як йому стало зле, ми чекали його в офісі, але він повідомив по телефону, що лягає в лікарню. Лікар запевнив, що симптоми не надто серйозні, але краще провести обстеження.

Бельбо і я пов'язували його хворобу з Планом, вважаючи, що ми, мабуть, трохи переборщили. Ми говорили один одному, що це безглуздо, але почували себе винними. Уже вдруге я відчував себе співучасником прогріхів Бельбо: одного разу ми разом замовчали певні речі (перед Де Анджелісом), цього разу ми — знову разом — говорили забагато. Безглуздо було почувати себе винними — тоді ми були в цьому переконані — і все ж ми не могли позбутися ніяковості. Тож більше як на місяць ми припинили говорити про План.

Через два тижні Діоталлеві з'явився знову і невимушеним тоном сказав, що попрохав у Ґарамонда відпустку за станом здоров'я. Йому порадили провести лікування, він не розводився про подробиці, але це лікування зобов'язувало його з'являтися в клініку щодва-три дні, і він від нього може охлянути. Не знаю, як він міг би охлянути ще більше: вже й тепер колір його обличчя злився з кольором волосся.

— І облиште ці історії, — сказав він, — як бачите, вони шкідливі для здоров'я. Це помста розенкройцерів.

— Не турбуйся, — сказав йому Бельбо з усміхом, — ми добре всиплемо розенкройцерам, і вони дадуть тобі спокій. Досить ворухнути пальцем. — І він ляснув пальцями.

Лікування тривало аж до початку нового року. Я поринув з головою в історію магії — у справжню, серйозну історію, не ту, нашу. Ґарамонд з'являвся у нас принаймні раз на день, щоб спитати, як там ведеться Діоталлеві.

— І прошу вас, панове, повідомляйте мене, як щось буде потрібне, я хочу сказати, про будь-яку проблему, щойно вона виникне, — я і наша фірма — постараємося зробити все для нашого вельмишановного друга. Для мене він наче син, скажу більше, наче брат. Зрештою, ми живемо в цивілізованій країні, дяка Богові, і що б там не казали, маємо непогану службу охорони здоров'я.

Альє виявив занепокоєння, спитав про назву клініки і зателефонував до її директора, свого щирого друга (а крім того, сказав він, брата одного АВК, з яким він перебував у надзвичайно теплих стосунках). До Діоталлеві ставитимуться з особливою увагою.

Лоренца сповнилася співчуття. Вона заходила до видавництва "Ґарамонд" майже щодня, аби спитати про новини. Це мало б ощасливити Бельбо, але він знайшов у цьому похмуру сторону. Під час цих візитів Лоренца була йому недоступна, адже приходила не заради нього.

Незадовго до Різдва я випадково почув уривок розмови. Лоренца переконувала його: "Запевняю тебе, буде чудовий сніг, і номери в них розкішні. Ти зможеш покататися на лижах. Згода?" З цього я виснував, що вони збиралися святкувати Новий рік разом. Але після Богоявлення Лоренца з'явилася одного дня у коридорі, і Бельбо сказав їй: "З Новим роком", — ухиляючись від її спроби обняти його.

102

Покидаючи це місце, ми прибули в місцевість, звану Мілестре... де, кажуть, жив колись чоловік, званий Гірським Старцем... І на височенних горах, які обіймали долину, він звів товстезний і високий мур, що оточував тридцять миль, і ввійти можна було через двоє таємних дверей, вирубаних у горі.

Odorico da Pordenone. De rebus incognito's, Impressus Esauri,

1513, гл. 21, стор. 15

Одного дня наприкінці січня, проходячи вулицею Маркезе Ґвальді, де була припаркована моя машина, я побачив Салона: той виходив з видавництва "Мануціо".

— Мав балачку з приятелем Альє... — пояснив він мені.

— Приятелем? — Наскільки я пам'ятав із часів свята в П'ємонті, Альє не вельми його любив. Що це: Салон стромляє носа до справ "Мануціо" чи Альє використовує його задля якихось своїх зв'язків?

Салон не дав мені часу замислитись над цим, запропонувавши аперитив, і ми опинились у Піладе. Я ніколи не бачив його в цих краях, але він привітався зі старим Піладе, ніби вони були знайомі вже віддавна. Ми посідали, й він запитав мене, як поживає моя історія магії. Він знав навіть це. Я поставив йому провокаційне запитання про порожнисту Землю та про Себоттендорфа, що його згадував Бельбо.

Він засміявся.

— A-а, звичайно, божевільних серед ваших клієнтів не бракує! Про цю історію з порожнистою Землею мені нічого не відомо. Щодо фон Себоттендорфа, то, звісна річ, це був химерний суб'єкт... Він наважився навіювати Гіммлерові та компанії самогубчі для німецького народу ідеї.

— Які ідеї?

— Східні фантазії. Ця людина остерігалась євреїв і схилялася перед арабами й турками. Вам відомо, що в Гіммлеровім кабінеті, окрім "Майн кампф", завжди лежав Коран? Себоттендорф замолоду захоплювався якоюсь турецькою сектою втаємничених і розпочав вивчати ісламську гнозу. Він говорив "Фюрер", думав про Гірського Старця. І коли вони всі разом заснували СС, у них на думці була організація, подібна до асасинів... Запитайте себе, чому під час першої світової війни Німеччина і Туреччина були союзниками...

— А вам звідки все це відомо?

— Я вам уже казав, здається, що мій бідолашний татусь працював на російську Охранку. Отож за тих часів, пригадую, царську поліцію непокоїли асасини; перший здогад, гадаю, з'явився в Рачковського... Відтак вони облишили цей слід, адже якщо тут уплутані асасини, то не могли бути уплутані євреї, а в той час небезпеку становили євреї. Як завжди. Євреї повернулися до Палестини і примусили тих інших вийти з печер. Одначе вся ця історія, про яку ми говоримо, дуже заплутана, годі вже про це.

Здавалося, він пожалкував, що розпустив язика, і поспіхом попрощався. І тоді сталась одна річ. Нині, коли вже все позаду, я переконаний, що мені це не наснилось, але того дня це здавалось якоюсь галюцинацією, бо, коли я проводжав очима Салона, який виходив з бару, мені привиділось, ніби на розі він зустрівся з якимось типом зі східними рисами обличчя.

Словом, Салон сказав мені досить, щоб довести мою уяву до екстазу. Гірський Старець та асасини не були для мене незнайомцями: я згадував їх у своїй дипломній роботі, тамплієрів оскаржували також у таємному спільництві з ними. Як ми могли про це забути?

Отож я знову почав натужувати свій мозок, а ще більше пучки пальців, гортаючи старі каталоги; і тут у мене з'явилась ідея — така блискуча, що я не зумів стриматися.

* * *

Наступного ранку я вдерся до кабінету Бельбо:

— Вони все переплутали. Ми все переплутали.

— Заспокойтесь, Казобоне, хто переплутав? А-а, Боже мій, ви маєте на увазі План. — На мить він завагався. — Ви знаєте, що Діоталлеві погано? Він нічого не каже, але я телефонував до клініки, й мені не захотіли сказати нічого конкретного, бо я йому не родич, а в нього нема родичів, хто ж, спитати б у них, має ним опікуватися? Мені не сподобалася їхня ухильність. Це щось доброякісне, кажуть вони, але терапія не допомогла, краще буде, якщо він на якийсь місяць ляже в лікарню, може, варто зробити якусь невелику хірургічну операцію... Словом, ці люди не говорять усього, що знають, і ця історія мені подобається дедалі менше.

Не знаючи, що відповісти, я взявся гортати якусь книжку, щоб загладити враження від свого тріумфального приходу. Але Бельбо не витримав. Він був мов той картяр, якому раптом показали колоду карт.

— До дідька, — лайнувся він. — На жаль, життя триває. Кажіть.

— Вони все переплутали. І ми все переплутали, майже все. Отже: Гітлер робить з євреями те, що робить, але домагається дідька лисого. Окультисти половини світу цілими століттями щосили студіюють єврейську мову, перечитують уздовж і впоперек єврейські тексти і щонайбільше оволодівають умінням складати гороскопи.