Маятник Фуко - Сторінка 116

Згідно з другим правилом, якщо в кінцевому рахунку tout se tient , значить дана асоціація законна. Від картоплини до картоплини, tout se tient. Отже, асоціація правильна.

Третє правило: асоціації між фактами не повинні бути оригінальними, і враховувати треба лише такі асоціації, які принаймні раз, а ще краще багато разів були встановлені у минулому іншими. Тільки такі очевидні асоціації здаватимуться правдоподібними.

Хіба не це мав на увазі пан Ґарамонд: книги дияволістів не повинні говорити нічого нового, вони повинні повторювати вже сказане, а то що ж залишиться від авторитету Традиції?

Ми робили саме так. Ми нічого не вигадували, окрім розміщення окремих елементів. Так робив і Арденті, він нічого не вигадував, лише досить незграбно розмістив елементи, а що був менш освічений за нас, то елементи мав не всі.

А Вони мали всі елементи, але не мали схеми кросворду. І тут ми — ще раз — виявилися кмітливішими.

Я пам'ятаю одну фразу, яку сказала мені Лія в горах, докоряючи за те, що я встряв у паскудну гру: "Люди відчувають жадобу планів, і варто тобі натякнути на якийсь план, як вони накинуться на тебе, наче зграя вовків. Ти вигадуєш, а вони вірять. Не слід породжувати нові вигадки, їх уже й так занадто багато".

По суті, все в світі відбувається саме так. Юний Герострат страждає, бо не знає, як стати знаменитим. І ось він бачить фільм, де хирлявий хлопчина стріляє в зірку музики кантрі й стає героєм дня. Тоді, знайшовши в цьому потрібну йому формулу, він іде й стріляє у Джона Леннона.

Те саме стосується й АВК. Як мені стати поетом, якого друкують, і потрапити на сторінки енциклопедій? А Ґарамонд пояснює йому: дуже просто, треба заплатити. Раніше це ніколи не спадало АВК на думку, але оскільки план "Мануціо" існує, він бачить у ньому вихід для себе. АВК переконаний, що про видавництво "Мануціо" він мріяв із самого дитинства, лише не знав, що воно є.

Отже, ми вигадали фіктивний План, а Вони не лише взяли його за чисту монету, але й переконали себе, що вже давно до нього належать, тобто ототожнили фрагменти своїх неупорядкованих і туманних проектів з елементами нашого Плану, чітко вибудуваного згідно з неспростовною логікою аналогії, позірності, підозри.

Але якщо ви вигадуєте план, а хтось утілює його в життя, складається враження, начебто ваш План таки існує, ба більше, він таки починає існувати насправді.

З цієї хвилини ватаги дияволістів кинуться прочісувати весь світ у пошуках карти.

Ми запропонували карту людям, які намагалися подолати в собі глибоку фрустрацію. Яку саме? Мені це підказав останній файл Бельбо: програшу не було б, якби План існував насправді. У цій поразці нема твоєї провини. Зазнати фіаско від космічної змови не соромно. Ти не боягуз, ти — мученик.

Ти ж не скаржишся на свою смертність, на те, що стаєш здобиччю тисячі мікроорганізмів, над якими не маєш влади, ти не винен, що не можеш чіплятися ногами за гілки, що у тебе зник хвіст, що волосся і зуби у тебе не відростають, що ти губиш дорогою нейрони, що твої судини втрачають еластичність. Це все провина Заздрісних Ангелів.

Те саме слушне для щоденного життя. Візьмімо крах на біржі. Він відбувається тому, що кожен робить якийсь хибний крок, і всі хибні кроки, взяті разом, створюють паніку. Тоді той, у кого слабкі нерви, питає себе: чиїх рук це діло, кому це вигідно? І горе, якщо не знайдеш ворога, який плете змову, адже тоді винним почуватимешся ти сам. Тобто почуваючи себе винним, ти вигадуєш змову, й не одну. А щоб боротися з нею, ти повинен створити власну змову.

І чим більше чужих змов вигадуєш, щоб виправдати свою нездарність, тим більше ти до них прив'язуєшся і починаєш будувати власну змову на їхню мірку. Саме це відбувалося серед єзуїтів та беконівців, павликіан та неотамплієрів — кожен звинувачував у змові іншого. Колись Діоталлеві зауважив: "Певна річ, приписуєш іншим те, що робиш сам, а що робиш ти бридкі речі, то й інші стають бридкими. Але оскільки інші зазвичай прагнуть займатися тим самим паскудством, яким займаєшся ти, вони підігрують тобі, даючи змогу повірити, ніби вони завжди мріяли робити те, у чому ти їх звинувачуєш. Бог позбавляє зору тих, кого хоче знищити, і лишається тільки допомогти Йому в цьому".

* * *

Змова — якщо це справді змова — має бути таємною. Повинна існувати таємниця, пізнання якої дасть нам змогу вийти з безнадії, адже ця таємниця приведе нас до спасіння, навіть саме пізнання цієї таємниці ототожнюється зі спасінням. Чи ж є така всемогутня, здатна просвітлювати таїна?

Авжеж, за умови, що ми ніколи її не пізнаємо. Оголошена таємниця може лише розчарувати. Хіба не розповідав мені Альє про тривожне тяжіння до таємниці, яке панувало в епоху Антонінів? І саме тоді прийшов той, хто проголосив себе Сином Божим, Сином Божим, який убрався в плоть, щоб відкупити гріхи світу. Хіба це не велична таємниця? І обіцяв спасіння всім, досить лише любити свого ближнього. Хіба це не варта уваги таїна? І залишив після себе у спадок звичай, який давав змогу, вимовивши належні слова у належний момент, перетворити шматок хліба й півкелиха вина на тіло та кров Сина Божого і живитися ними. Хіба цією загадкою можна знехтувати? І дав отцям церкви змогу припустити, а відтак проголосити, що Бог — Єдиний і Триєдиний, і що Дух ісходить від Отця та Сина, а не Син від Отця та Духа. Хіба це могло бути всього лише спрощеною формулою для гіліків? Однак вони, маючи спасіння перед самим своїм носом, — спаси себе сам, — і оком не змигнули. Мовляв, хіба може одкровення полягати лише в цьому? Це ж банально! І гайда шастати у своїх човнах по всьому Середземномор'ї в істеричних пошуках інших, утрачених знань, вважаючи, що ці догми за тридцять динаріїв — лише верхній покров, притча для вбогих духом, ієроґліф-натяк, підморгування до пневматиків. Тайна Трійці? Занадто просто, під цим, мабуть, криється щось інше.

Хтось — здається, Рубінштейн — коли його запитали, чи вірить він у Бога, відповів: "Та ні, я вірю... у щось далеко більше..." А хтось інший (може, Честертон?) сказав: "Якщо люди перестали вірити у Бога, це не означає, що вони більше ні в що не вірять, вони вірять у все".

"Все" зовсім не означає більшої таємниці. Великих таємниць нема, адже після їхнього розкриття всі вони виглядатимуть малими. Є лише порожня таємниця. Таємниця, що вислизає. Таємниця рослини орхідеї в тому, що вона бере назву від сім'яників і впливає на них, а сім'яники означають знак зодіаку, а той — ангельську ієрархію, а ця остання — музичну гаму, гама — співвідношення рідин і так далі. Ініціація — у вмінні ніколи не зупинятися, лущити Всесвіт, наче цибулину, яка складається з самих лушпайок: можна уявити собі безконечну цибулину, центр якої міститься будь-де, а окіл — ніде, або цибулину у вигляді стрічки Мебіуса.

Справжній утаємничений той, хто знає, що наймогутніший із секретів — це секрет, позбавлений змісту, адже жоден ворог не зможе примусити нас відкрити його, жоден вірний не зможе його привласнити.

Тепер динаміка нічного ритуалу перед Маятником видалась мені логічнішою, послідовнішою. Бельбо заявив, що володіє якоюсь таємницею, і здобув над Ними владу. Першим відрухом у Них — навіть у такої розважної людини, як Альє, котрий відразу вдарив на сполох, щоб зібрати всіх інших, — було видурити в нього цей секрет. І чим більше Бельбо відмовлявся його відкрити, тим більше Вони впевнювались, що ця таємниця справді варта уваги; чим більше він присягався, що не володіє нею, тим більше Вони переконувалися, що він таки нею володіє і що це справжня таємниця, адже якби вона була фальшива, він би її відкрив.

Протягом століть пошуки цієї таємниці були цементом, який об'єднував їх, попри всі взаємні анафеми, внутрішню боротьбу та підступні інтриги. Тепер Вони були на порозі її пізнання. І їх охопив подвійний страх: що таємниця їх розчарує, і що не залишиться більш ніякої таємниці, якщо вона стане відома усім. Тоді їм настав би кінець.

І саме тут Альє зрозумів: якщо Бельбо таки заговорить і таємниця стане власністю загалу, він, Альє, втратить свою таємничу ауру, яка лежить в основі його харизматичності й авторитету. Якби Бельбо звірився лише йому, Альє зміг би й далі бути безсмертним Сен-Жерменом — відволікання з його смертю означало відволікання відкрити таємницю. Він спробував вмовити Бельбо, щоб той звірив секрет йому на вухо, а коли зрозумів, що нічого з цього не вийде, спровокував Бельбо, віщуючи йому поразку, а надто, розігравши перед ним мелодраматичну сцену. Гай-гай, старий граф добре знав Бельбо, він знав, що в людей із його краю впертість та відчуття смішного здатні перемогти навіть страх. Він примусив Бельбо взяти рішучіший тон і сказати своє остаточне "ні".

А інші, з тих самих міркувань, воліли Бельбо вбити. Вони втрачали карту — маючи попереду цілі століття для пошуків, — але повертали свіжість своєму охлялому і слинявому бажанню.

Я пригадав одну історію, яку розповіла мені Ампаро. Перед тим як приїхати до Італії, вона провела кілька місяців у Нью-Йорку і мешкала в районі, де звичайно знімають репортажі про будні поліційного відділка вбивств. Вона частенько поверталася сама о другій ночі. І коли я запитав, чи вона не боялася сексуальних маніяків, Ампаро розповіла про свій метод. Тільки-но маніяк наближався до неї, виявляючи себе, вона брала його під руку і казала: "То що, ходімо до ліжка?" І той, збентежений, тікав від неї.

Якщо ти сексуальний маніяк, сам секс тебе не цікавить, тебе цікавить лише збудження від того, що ти його крадеш, по змозі без відома жертви. Якщо ж тобі самому пропонують зайнятися сексом і кажуть — тут Родос, тут і стрибай, ти, цілком природно, тікаєш, інакше який же з тебе сексуальний маніяк.

* * *

А ми взялися лоскотати їхнє любострастя, пропонуючи таємницю таку порожню, що порожнішої й бути не може, адже ми не лише не знали її, ми навіть достеменно знали, що вона несправжня.

* * *

Літак летів над Монбланом, і всі пасажири посунули до вікон по один бік салону, щоб не пропустити видовища цієї тупої пухлини, яка виросла внаслідок дистонії підземних течій. Я подумав, що коли хід моїх думок слушний, то ніяких течій не існує, так само як не існувало послання з Провена, але історія розшифровування Плану, так, як ми її відтворили, була не чим іншим, як Історією.

* * *

Я повернувся в думці до останнього файла Бельбо.