Маятник Фуко - Сторінка 24

Дехто дає себе вбити, їх, мабуть, обрали жеребкуванням. Решта упокорюється, пристосовується. А куди поділися нижчі ієрархії, світські братчики, теслі, склярі?.. Народжується корпорація вільних каменярів, яка поширюється по світі, і це відома історія. А що відбувається в Англії? Король опирається тискові папи і спроваджує їх усіх на пенсію, щоб вони спокійно закінчили життя в маєтках ордену. І вони там принишкли, мов миші. Ви в це вірите? Я ні. А в Іспанії орден вирішує змінити назву на орден Монтеси. Ці люди, мої панове, були у змозі переконати короля, адже в їхніх куфрах було стільки його векселів, що вони могли б спричинити його фінансовий крах протягом тижня. Король Португалії теж іде на угоду: зробімо так, любі друзі, каже він, ви більше не зватиметеся лицарями Храму, а лицарями Христа, і мене це вдовольнить. А в Німеччині? Нечисленні процеси, чисто формальний розпуск ордену, але там у них на місці братній орден — тевтонці, які за тих часів не тільки створили державу в державі: вони самі стали державою, об'єднавши в ній величезну територію, таку завбільшки, як ті країни, що зараз під п'ятою в росіян, і робили це й далі тими самими темпами аж до кінця п'ятнадцятого століття, коли нагрянули монголи, — та це вже інша історія, хоча й зараз монголи не за дверима... але не відходьмо від теми...

— Атож, будь ласка, — мовив Бельбо. — Продовжуймо.

— Отже. Як усім відомо, за два дні до того, як Філіп віддав наказ про арешт, і за місяць до його виконання, стіни Храму в невідомому напрямку покидає віз із сіном, запряжений волами. Про це говорить також Нострадамус в одній зі своїх центурій... — Він знайшов відповідну сторінку свого рукопису:

Sous la pasture d'animaux ruminant

par eux conduits au ventre herbipolique

soldats cache, les armes bruit menant...

— Віз із сіном — це легенда, — сказав я, — і Нострадамуса не можна вважати великим авторитетом в історіографії...

— Люди, старші за вас, пане Казобон, вірили у багато пророкувань Нострадамуса. З іншого боку, я не такий наївний, щоб вірити в історію з возом буквально. Це символ. Це символ очевидного і безперечного факту, що, знаючи про арешт, Жак де Моле передав командування і таємні інструкції своєму небожеві, графові де Боже, який стає таємним главою такого ж таємного Храму.

— Про це згадують історичні документи?

— Офіційну історію, — гірко посміхнувся полковник, — пишуть переможці. Згідно з офіційною історією такі люди, як я, не існують. Ні, за випадком з возом стоїть щось інше. Таємне ядро переноситься в якусь тиху місцину і звідти починає будувати свою підпільну мережу. З цього очевидного факту я й розпочав свої пошуки. Уже віддавна, ще перед війною, я часто запитував себе, куди могли подітися ці героїчні братчики. Вийшовши на пенсію, я остаточно вирішив шукати якогось сліду. Саме тому, що втеча воза відбулась у Франції, там я й мав шукати місце першого зібрання підпільного ядра. Де саме?

Він явно мав театральний талант. Ми з Бельбо бажали дізнатися — де? І не вигадали нічого кращого, ніж сказати:

— Де ж?

— Зараз скажу. Де народилися тамплієри? Звідки родом Гуґо де Паен? З Шампані, поблизу Труайє. І в Шампані править Гуґо Шампанський, який через кілька літ, у 1125 році, пристає до них в Єрусалимі. Відтак повертається додому, а тоді, з усього видно, встановлює стосунки з абатом Сіто і допомагає йому розпочати у своєму монастирі коментування і переклад якихось єврейських текстів. Подумати тільки, равинів Верхньої Бургундії запрошують до Сіто білі бенедиктинці, бенедиктинці святого Бернарда, щоб вивчати якісь там тексти, що їх Гуґо знайшов у Палестині. І Гуґо офірує ченцям святого Бернарда ліс у Бар-сюр-Об, де буде закладено абатство Клерво. І що ж робить святий Бернард?

— Починає підтримувати тамплієрів, — сказав я.

— А чому? Чи ви знаєте, що він зробив тамплієрів могутнішими за бенедиктинців? Що він заборонив бенедиктинцям одержувати в подарунок землі та будівлі, дозволяючи натомість це тамплієрам? Ви ніколи не бачили Східного лісу поблизу Труайє? Це щось неосяжне, один маєток за одним. А тим часом у Палестині лицарі не воюють, ви це знаєте? Вони влаштовуються у Храмі і, замість різати мусульман, заводять з ними дружбу. Входять у контакт з їхніми втаємниченими людьми. Загалом кажучи, святий Бернард за фінансовою допомогою графів Шампанських створив орден, який у Святій Землі зійшовся з арабськими та єврейськими таємними сектами. Невидиме керівництво планувало хрестові походи так, щоб орден міг існувати, а не навпаки, і закладало мережу влади, яка не підлягає королівській юрисдикції... Я не людина науки, я людина дії. Замість того щоб робити всілякі здогади, я зробив те, чого не зробили численні балакучі вчені. Я подався туди, звідки походять тамплієри і де протягом двох століть була їхня твердиня, де вони почували себе як риба у воді...

— Генсек Мао каже, що революціонер повинен почувати себе серед народу як риба у воді, — зауважив я.

— Молодець ваш генсек. Тамплієри, які готували революцію величнішу, ніж та, якої прагнуть ваші косаті комуністи...

— Вони більше не носять кісок.

— Не носять? Тим гірше для них. Тамплієри, як я казав, не могли не шукати прихистку в Шампані. У Паені? У Труайє? У Східному лісі? Ні. Паен був і є крихітним містечком, єдине, що там було на той час, — це замок. Труайє — місто, тут забагато людей короля повсюди. Ліс, який був власністю тамплієрів, був би першим місцем, куди б заглянули королівські стражники, що вони й зробили. Ні, сказав я собі: Провен. Якщо таке місце було, це, безсумнівно, Провен!

18

Якби наше око могло проникнути углиб і бачити всередині землі, від полюса до полюса, або ж від того, що в нас під ногами, аж до антиподів, ми б із жахом побачили величезну брилу, вщент порізану тріщинами і печерами.

Т. Burnet, Telluris Theoria Sacra,

Amsterdam, Wolters, 1694, p. 38

— Чому саме Провен?

— Ви ніколи не бували у Провені? Магічне місце, це відчувається навіть нині, поїдьте туди. Магічне місце, все ще просякле таємницями. А тоді, в одинадцятому столітті, це — осідок графа Шампанського, він залишається вільною зоною, куди не може стромляти свого носа центральна влада. Тамплієри тут як у себе вдома, ще й сьогодні там є вулиця, названа на їхню честь. Церкви, палаци, цитадель, що височить над усією рівниною, — і гроші, заклопотані купці, ярмарки, шамотня, в якій можна загубитися. Але передовсім, ще з доісторичних часів, підземні галереї. Мережа галерей, яка простягається під цілим пагорбом, справжнісінькі катакомби, деякі з них можна відвідати ще й сьогодні. Місця, де можна проводити таємні зібрання; навіть якщо вороги туди проникнуть, змовники можуть розсипатися за кілька секунд бозна-куди, а добре знаючи переходи, вони можуть вийти іншим виходом, нишком, наче коти, увійти з протилежного боку, напасти на переслідувачів і в темряві вирізати їх до ноги. Боже мій, панове, ці Галереї ніби створені для командосів, швидких і невидимих, які крадуться вночі, держачи в зубах кинджал, у руці дві бомби — і вороги гинуть, як миші, хай йому біс!

У нього заблищали очі.

— Ви розумієте, якою чудовою схованкою може бути Провен? Таємне ядро, що збирається у підземеллі, а місцеві мешканці, якщо й бачать, то мовчать. Люди короля, звичайно, прибувають і до Провена теж, заарештовують тамплієрів, які залишилися на поверхні, і відвозять їх до Парижа. Рено де Провен витримує тортури, але мовчить. Ясно, що за таємним планом він мав дати себе заарештувати, аби примусити повірити, що Провен приборкано, але водночас мав кинути гасло: Провен не відступився. Провен, місце нових, підпільних тамплієрів... Галереї, які ведуть від будівлі до будівлі, — заходиш нібито в якийсь шпихлір чи склад, а виходиш із церкви. Галереї мають стовпи, які підтримують муровані склепіння, у кожному домі верхньої частини цього містечка ще й досі є пивниця зі стрільчастим склепінням, їх, либонь, більше сотні, кожна пивниця, ба навіть кожна підземна зала була входом до одного з переходів.

— Здогади, — мовив я.

— Ні, пане Казобоне. Докази. Ви не бачили галерей Провена. У надрах землі — зала за залою, а на стінах численні написи. Здебільшого їх можна знайти у тих печерах, що їх спелеологи називають бічними альвеолами. Це святі зображення друїдичного походження. Вирізьблені на стінах ще до приходу римлян. Цезар ішов зверху, а тут плелися тенета змов, чарів, засідок. І там є символи катарів, авжеж, мої панове, катари Шампані тайкома вижили і збиралися тут, у цих катакомбах єресі. Сто вісімдесят три з них були спалені на поверхні, а інші вижили тут. Хроніки називали їх bougres et manicheens — зверніть увагу, bougres — це були богомили, катари болгарського походження. Вам нічого не говорить слово bougres по-французькому? Його первісним значенням було содоміт, адже вважалося, що болгарським катарам був властивий цей грішок... — Він ніяково захихотів.

— А кого звинувачують у цьому самому грішку? їх, тамплієрів... Цікаво, чи не так?

— Певною мірою, — сказав я, — у ті часи, якщо треба було розквитатися з єретиком, його звинувачували у содомії...

— Звичайно, ви ж не думаєте, що я вважаю тамплієрів за... Жартуєте, то були воїни, а нам, воїнам, подобаються гарні жінки, навіть давши обітницю, все ж чоловік є чоловік. Але я це згадую, бо вважаю, що єретики-катари знайшли притулок у середовищі тамплієрів не випадково, саме від них тамплієри навчилися використовувати підземелля.

— Загалом кажучи, — мовив Бельбо, — все це лише ваші гіпотези...

— Вихідні гіпотези. Я вже вам пояснив причини, з яких вирішив дослідити Провен. А тепер перейдімо до справжньої історії. У центрі Провена стоїть велика готична будівля, Ґранж-о-Дім, шпихлір для десятини, а ви знаєте, що одним із привілеїв тамплієрів було те, що вони збирали десятину безпосередньо, не віддаючи нічого державі. Під цією будівлею, як і всюди, міститься мережа підземель, які нині в дуже поганому стані. Отож коли я копирсався в архівах Провена, мені потрапила до рук місцева газета за 1894 рік. Там розповідається, що двоє драгунів, шевальє Каміль Ляфорж із Тура і шевальє Едуард Інґольф з Петербурга (саме так, з Петербурга) за кілька днів до того разом зі сторожем пішли у шпихлір і спустилися в одну з підземних зал, на другому поверсі під поверхнею землі, тоді сторож, аби показати, що внизу є ще інші поверхи, тупнув ногою по землі, і почулося відлуння і гул.