Мегре і старенька пані - Сторінка 15

Це заважало їй зустрічатися з тутешніми хлопцями: вони були для неї надто неотесані й грубі.

— Тож, виходить, крім вас, вона ні з ким не спілкувалася?

— Вона ходила до крамниці, але, мабуть, і на вулиці не дуже розтуляла рота. А втім, даруйте! Я забула про доктора. Роза якось знайшла в моїй бібліотеці медичну книжку і читала її час од часу, а потім засипала мене найдивовижнішими запитаннями. "Скажіть правду, адже вам відомо, що мені недовго залишилося жити?" — казала вона. "Ти хвора, Розо?" Вона знаходила в себе то рак, то якусь іншу, але обов'язково рідкісну хворобу. Це гнітило її кілька днів, а потім вона просила відпустити її до лікаря. Можливо, це дозволяло їй поговорити й про інші високі матерії — доктор Жоллі уважно вислуховував її ніколи їй не суперечив.

— А вечори вона проводила з вами?

— Тут, у вітальні, вона не залишалася зі мною ні разу. А втім, це б мені й не сподобалося. Ви, мабуть, вважаєте мене за стару химерницю? Закінчивши мити посуд, вона відразу ж піднімалася до своєї кімнати, не роздягаючись, валилася в ліжко і починала курити сигарети, їй, напевне, подобався смак тютюну. Курити вона не вміла… Дим виїдав їй очі, їй доводилося весь час заплющуватися, але це не суперечило її уявленням про поетичність. Я надто лиха? Не настільки, однак, як вам здається. Коли я піднімалася до себе, вона входила розчервоніла, з палаючими очима й чекала, поки я укладуся, щоб подати мені ліки. "Не забудьте провітрити кімнату, перш ніж ляжете спати". Це була моя традиційна фраза, бо дим із її кімнати просмикувався навіть сюди з-під дверей. Вона відповідала: "Ні, пані. Не забуду, пані. На добраніч, пані". Потім роздягалася з таким гуркотом, наче там товклася рота солдатів.

Мадам Леруа теж бряжчала на кухні, але, очевидно, робила це для власної втіхи або щоб продемонструвати свою незалежність. Вона відчинила двері, риб'ячими очима зиркнула на Мегре і неначе й не помітила його.

— Можна вже починати варити суп?

— Тільки не забудьте покласти мозкову кістку. Коли мадам Леруа пішла, Валентіна знову звернулася до комісара.

— Отже, за винятком мого зятя Жюльєна, ви побачили всіх членів родини. Вони не бездоганні, але, погодьтеся, не такі вже й порочні.

Мегре силкувався пригадати, що говорила Арлетта про свою матір, але так і не зміг.

— Кінець кінцем я подібно до любого Шарля також повірю, що стався лише нез'ясований нещасливий випадок. Ви ж бачите, що я й досі жива, і якщо хтось і надумав рано чи пізно — не знаю, навіщо? — порішити мене, то, здається, він дав маху. Що ви думаєте про це?

Та Мегре зовсім про це не думав. Він дивився на неї примружившись: заважало сонячне проміння, що струменіло між ними. Ледь помітна усмішка блукала на її вустах — усмішка святенниці, як сказала б пані Мегре. А він намагався з'ясувати для себе, не надаючи цьому, проте, особливої ваги, немов жартома: чи може щось збентежити таку жінку?

Він не квапився, даючи їй змогу набалакатися досхочу, коли-не-коли пригублюючи чарку з кальвадосом. Аромат фруктового напою ставав для нього запахом цього будинку, змішуючись із запахом смачних наїдків, мастики для натирання підлоги й самої чистоти.

Вона, певно, не покладалася цілком на покоївок, звіряючи їм прибирання. І Мегре уявив собі, як щоранку, в нічному ковпаку, вона сама стирає порох з численних витончених прикрас.

— Ви вважаєте, що я не без дивацтв? Можливо, подібно до інших місцевих жителів, ви навіть вирішили, що я несповна розуму? Згодом ви зрозумієте мене. Коли надходить старість, то перестаєш зважати на чужу думку і робиш що тобі хочеться.

— Ви не бачилися з Тео ще раз?

— Ні. Навіщо мені з ним бачитися?

— А ви знаєте, в якім готелі він зупинився?

— Якщо не помиляюся, в неділю він казав, ніби живе в "Англійськім"..

— Ні, він живе в готелі "Пляж".

— А чому ви подумали, що він має прийти до мене знову?

— Так просто. Він добре знав Розу.

— Тео?

— Авжеж. Вони не раз зустрічалися.

— Це не могло бути часто. Адже вона нікуди не виходила!

— Ви їй не дозволяли?

— Я забороняла їй швендяти поночі по вулицях.

— І все-таки вона це робила. Скільки в неї було вільних днів?

— Два на місяць, неділями. Вона йшла одразу по обіді, помивши посуд, і якщо навідувала батьків, то поверталася лише в понеділок уранці, з першим автобусом.

— І тоді ви залишалися вдома на самоті?

— Атож… Я вже казала вам, що я не боягузка. Отже, ви кажете, що між нею і Тео щось було?

— Коли йому вірити, то все обмежувалося розмовами… Роза обговорювала з ним свої проблеми… — І вже не без лукавства додав: — … тримаючи його за руку або поклавши йому голову на плече — щоб краще чув!

Стара залилася сміхом, і так щиро, що аж закашлялася.

— Ой, благаю, скажіть, що ви пожартували!

— Ні, це суща правда. До речі, саме з цієї причини Шарль був невдоволений сьогодні своїм братом.

— Тео при ньому розповів вам про це?

— Йому довелося. Він зрозумів, що я знаю про це.

— А як же ви про це довідалися?

— Насамперед я зустрів учора Тео в товаристві Розиного брата!

— Анрі?

— Еге ж… У них була важлива розмова в кав'ярні.

— А де ж це Тео з ним познайомився?

— Чого не знаю, того не знаю. Анрі було також відомо про його побачення з Розою, і він зажадав пояснень.

— Комедія, та й годі! Коли б це сказали не ви, я б просто не повірила!.. Бачте, пане Мегре, треба знати Тео, щоб оцінити як слід весь комізм того, що ви мені розповідаєте. У всьому світі немає сноба, більшого за нього! І в цьому чи не єдиний сенс його існування, Віа готовий піти на смерть — тільки б то було на очах обраного товариства. Заради того, щоб його побачили разом з якоюсь знаменитістю, він ладен проїхати сотні кілометрів.

— Я чув про це.

— І раптом Тео прогулюється попідручки з Розою!.. До речі, стривайте! Є одна дрібна деталь, якої ви не знаєте, — про це просто не згадали, коли розказували вам про мою покоївку. Шкода, що родичі забрали всі її речі. Я б показала вам її плаття й особливо капелюшки. Уявіть собі найкричущі кольори, які найменше пасують один до одного. У Рози були розкішні груди. Коли вона кудись ішла, то надягала таке вузьке вбрання, що насилу могла дихати, хоча вдома я забороняла їй так одягатися. Вона тоді намагалася не навертатися мені на очі. До того ж Роза любила намащуватися, але робила це так невміло й грубо, що скидалася на найвульгарнішу з повій… Тео — і вона! О господи!

І стара знову засміялася, але сміх цей виказував знервованість.

— Коли не секрет, пане Мегре, то куди ж вони ходили?

— Знаю тільки, що вони зустрілися на святі у Вокотті і що їм траплялося випивати по чарочці в одній із тамтешніх кав'ярень.

— І давно це було?

Збоку можна було подумати, що комісар уже куняє. Невиразно всміхаючись, він стежив за старою крізь примружені повіки.

— Востаннє вони бачилися минулої середи.

— Тео сам розповів вам про це?

— Не дуже охоче, але все-таки розповів.

— Ну, тепер мене вже нічим не здивуєш! Сподіваюся, принаймні, що він не приходив до неї на побачення в цей дім крізь вікно, як коханець моєї доньки?

— Каже, що ні.

— Тео… — повторила вона з невірою в голосі. Потім підвелася й наповнила чарки. — Я припускаю, що Анрі міг прийти до Тео поквитатися. Серед усіх цих Трошю він найбільший шибайголова… Однак…

Іронічний вираз на її обличчі змінився поважним, але за хвилину повернулася безтурботна веселість.

— Це був би букет… Адже Тео вже близько двох місяців в Етрета! Уявіть собі… Ні! Це було б аж надто екстравагантно!

— Ви припускаєте, що вона могла від цього завагітніти?

— Ні. Хоча, між нами кажучи, це було спало мені на думку… А ви теж подумали про це?

— Еге ж, був подумав.

— А втім, це все одно нічого не пояснило б.

За заскленими дверима з'явився садівник і застиг, чекаючи, поки його помітять.

— Даруйте, я на мить відлучуся, — сказала Валентіна. — Я повинна дати розпорядження.

Мегре раптом почув цокання годинника, на яке раніше навіть не звернув уваги. Почав розрізняти якісь розмірені звуки, що долинали з другого поверху. Це, мабуть, мурчав кіт, розлігшись на ліжку своєї господині, — стеля в цій іграшковій дачці була дуже тонка.

Сонце вливалося до кімнати; розбиваючись у віконній рамі на дрібні скалки, танцювало на цяцьках, кидало звідти зайчиків, малювало на лакованій поверхні стола чіткі контури листка липи. Мадам Леруа зчинила на кухні такий гуркіт, неначе пересувала там меблі. Із саду знову долинуло рівне пошкрябування скребка.

Мегре здавалося, що він і не переставав чути цих, пошкрябувань. Однак, розплющивши очі, він з подивом побачив за крок від себе обличчя Валентіни.

Вона квапливо всміхнулася йому, щоб не здаватися нетактовною.

— Здається, я задрімав, — пробурмотів Мегре, ледь розтуливши рота…

7. ПРОРОКУВАННЯ АЛЬМАНАХА

Коли Мегре прощався зі старою пані, настрій в обох був такий веселий, що, здавалося, вони от-от почнуть плескати одне одного по плечу.

Та чи зберегла Валентіна свою усмішку, коли за ним зачинилися двері? Чи, навпаки, як це буває після надто нестримних вибухів сміху, в неї круто змінився настрій, коли вона залишилася наодинці з мовчазною пані Леруа?

Мегре був скоріше стурбований; важкою ходою він прямував до міста, до будинку лікаря Жоллі. Зненацька немов з-під землі виріс перед ним Кастен, точніше кажучи, інспектор вискочив із задимленого шиночка, де влаштував собі спостережний пункт і вже довгенько чекав на комісара, граючи в карти.

— Я був у лікаря, патроне. Роза ні на що не була хвора. Здоров'я з неї аж перло. І все-таки вона час од часу приходила до лікаря, а той, щоб зробити їй приємне, прописував нешкідливі пілюлі…

— Які, наприклад?

— Скажімо, гормони. Вона сама їх вимагала, бо весь час потерпала за свої залози.

Кастен, крокуючи поруч із комісаром, здивовано запитав:

— І ви йдете туди?

— Я повинен запитати лікаря про одну річ. Зажди на мене.

Він звернувся на "ти" до інспектора, який не працював у його відділі. А це теж дещо означало. Показався великий квадратний будинок з повитими плющем стінами, з садом, схожим на невеличкий парк.

— Ось тут він живе, — сказав Кастен. — Але хворих приймав у флігелі ліворуч.

Флігель був схожий на ангар. Певно, тут не обійшлося без пані Жоллі, яка терпіти не, могла хворих та запаху ліків, — от вона й виставила все це зі свого будинку.

— Зробіть так, щоб він упізнав вас одразу, як тільки відчинить двері, інакше доведеться чекати кілька годин.

Вибілені вапном стіни.