Мегре і старенька пані - Сторінка 17

І вона провадила далі, озираючись навколо, немов шукаючи підтримки.

— А ви знаєте, хто вона така, ця жінка? Я ось зараз вам усе про неї розкажу. Коли моя бідолашна матінка вийшла заміж, то парубок, який став її чоловіком, був довгий час закоханий в іншу. Цією іншою була мати Валентіни. Вона мешкала в сусідстві з моєю матір'ю, майже двері в двері. Так от. Рідня цього хлопця й чути не хотіла, щоб він побрався з тією дівкою. Я це кажу, щоб ви зрозуміли, що то була за одна…

Якщо Мегре правильно зрозумів, то мати Валентіни була з тих, на кому пристойні люди не женяться.

— І все-таки вона вийшла заміж, скажете ви? Еге ж. Та вона не спромоглася знайти собі іншої пари, ніж один нероба й пропий-батько! От вони вдвох і породили на світ божий вашу мадам! — Батько Трошю дістав із кишені коротку люльку і натоптав її тютюном із кисета, зробленого із свинячого пухиря.

— Я ніколи не хотіла, щоб моя донька працювала ц жінки, яка, можливо, навіть гірша за свою матір. Коли б мене послухали…

Погляд, сповнений докору, в спину чоловіка. Очевидно, саме він свого часу дозволив Розі піти в покоївки до Валентіни.

— Вона до того ж іще й паскуда! Не всміхайтеся, я знаю, що кажу! Може, їй і вдалося обдурити вас солодкими словами. Та я ще раз кажу вам: вона паскуда, всім вона заздрить, а мою Розу завжди ненавиділа.

— А чому ж ваша донька залишалася в неї?

— Я й сама до ладу не знаю. Досі не знаю. Адже й Роза не любила її.

— Вона вам про це казала?

— Нічого вона мені не казала. Вона ніколи не розмовляла з нами про своїх господарів. А останнім часом вона взагалі з нами ні про що не балакала. Ми вже їй не підходили. Ви розумієте? Ось що зробила ця жінка! Вона навчила її зневажати власних батьків, цього я їй ніколи не подарую! А тепер, коли Роза померла, ця негідниця з'явилася на похорон покрасуватися, хоча за нею вже давно плаче тюрма!

Трошю глянув на свою дружину з таким виглядом, наче збирався втихомирити її.

— В усякому разі, вам не тут належить чинити розшуки! — з притиском закінчила вона.

— Ви дозволите сказати хоч слово?

— Нехай скаже, мамо, — втрутився Анрі.

— В поліції у нас немає чарівників. Як же ми знайдемо злочинця, коли нам невідомо, чому було вчинено злочин? — Він говорив спокійно, чемно. — Вашу доньку було отруєно. Хто це зробив? Можливо, я дізнаюся, якщо мені пощастить установити, чому її отруєно.

— То я ж кажу вам, що ця жінка її ненавиділа!

— Але цього мало. Не забувайте, що вбивство — злочин дуже серйозний. Вбивця ставить на карту своє життя і в кожному разі свою волю.

— Такі пройди нічим не ризикують.

— Сподіваюся, ваш син зрозуміє мене, коли я додам, що з вашою донькою зустрічалися й деякі інші люди.

Анрі, здавалося, зніяковів.

— Можливо, є ще хтось, про кого ми нічого не знаємо. Ось чому я сподівався оглянути її речі. Серед них могли бути листи, адреси, якісь дрібні подарунки.

При цих словах запанувала тиша, всі перезирнулися. Вони неначе питали про щось одне в одного. Нарешті мати сказала все ще з деякою недовірою, звертаючись до чоловіка:

— Може, покажеш йому персня?

Трошю немовби знехочу дістав із кишені штанів великого старого гамана з численними кишеньками, які закривалися на кнопки. Звідти він добув якийсь предмет, загорнутий у шовковистий папір, і простяг його комісарові. Мегре побачив старовинного персня з зеленим камінцем в оправі.

— Я гадаю, у вашої доньки були й інші прикраси?

— В Рози була повна коробка всіляких брязкалець, які вона купувала на базарі в Фекані. Їх уже поділили. Залишився тільки…

Не кажучи ні слова, дівчинка метнулася до другої кімнати і принесла срібний браслет, прикрашений синіми камінчиками з порцеляни.

— Він тепер мій! — з гордістю сказала вона.

Всі ці обручки, сувеніри від першого причастя, медальйони коштували щонайбільше кілька франків.

— Скажіть, а цей перстень був разом з іншими?

— Ні.

Рибалка зиркнув на жінку, яка досі вагалася.

— Я знайшов його в глибині туфля, — сказав він. — Перстень був загорнутий у клаптик шовковистого паперу. Це були її святкові туфлі, вона взувала їх усього разів зо два.

Світла від вогнища було не досить," щоб розгледіти як слід персня, до того ж Мегре не дуже й знався на коштовностях. Та було очевидно, що ця річ зовсім іншого гатунку, ніж ті брязкальця, про які тільки-но йшлося.

— Я й кажу, — мовив нарешті Трошю і трохи зашарівся. — Ця річ турбувала мене. Вчора я був у Фекані і там показав персня ювелірові, у якого ми купували наші обручки. Я навіть записав собі назву — це смарагд. Він пояснив, що камінчик цей коштує стільки, скільки добряча шхуна, і що, коли я знайшов цього персня, то краще віднести його до поліції.

Мегре повернувся до Анрі.

— Отже, виходить, через це? — запитав він. Анрі мовчки кивнув. Мати насторожилася.

— Ви щось приховуєте? Чи ви, може, вже бачилися?

— Далебі, я краще вам дещо поясню. Я зустрів вашого сина в товаристві Тео Бессона. Мене це здивувало, та зараз я все зрозумів. Адже Тео кілька разів зустрічався з Розою.

— Це правда? — запитала мати в Анрі.

— Правда.

— Ти знав про це і нічого не сказав?

— Я пішов до нього, щоб дізнатися, чи не він часом дав їй персня і взагалі, що було між ними.

— Що ж він відповів?

— Він просив мене показати йому персня. Я не міг цього зробити, бо він був у кишені в. батька. Я описав йому, який він. Тоді я ще не знав, що то смарагд, але він одразу вимовив це слово.

— То це він подарував його їй?

— Ні. Він заприсягався, що ніколи нічого їй не дарував. Він пояснив мені, що для нього вона була лише товаришем, йому приємно було розмовляти з нею, бо вона була розумна.

— А ти повірив? Ти можеш вірити тому, що кажуть ці люди?

Анрі глянув на комісара й провадив далі:

— Він сам намагався дізнатися правду про смерть Рози і каже, що поліція все одно не зможе довідатися. І ще він мені сказав, — в Анрі здригнулися губи, — що це Валентіна запросила вас сюди і буцімто ви їй служите.

— Я не служу нікому особисто.

— Я тільки повторюю, що він сказав.

— Ти певний, Анрі, що не він дав персня твоїй сестрі? — запитав батько.

— Мені здалося, що він говорить щиро. Він додав, що сам він небагатий, і, якщо камінчик справжній, то, навіть продавши свою машину, він не зміг би купити такого персня.

— Звідкіля ж, на думку Тео, в неї міг узятися такий перстень? — в свою чергу запитав Мегре.

— Він цього не знає.

— Роза коли-небудь їздила до Парижа?

— Ніколи в житті там не була, — докинула мати. — Я й не бажаю туди їздити. Досить з мене того, що інколи доводиться бувати в Гаврі.

— А в Гаврі Роза бувала?

— Інколи їздила до сестри.

— Їв Дьєппі бувала?

— Не думаю. Навіщо б їй здалося їздити до Дьєппа.

— Річ у тім, — знову втрутилася стара Трошю, — що останнім часом ми взагалі майже нічого не знали про неї. Коли вона навідувала нас, це було схоже на шторм; вона шпетила нас за те, що ми робимо, що і як кажемо. Та й сама говорила вже не так, як ми її вчили, а все якісь чужі слова…

— А вона симпатизувала Валентіні?

— Ви маєте на увазі, чи вона її любила? По-моєму, Роза її ненавиділа. Я зрозуміла це з деяких слів, що якось прохопилися в Рози.

— Що ж то були за слова?

— Зараз я вже не пригадую, але тоді вони мене дуже вразили.

— Чому ж усе-таки вона й далі працювала в неї?

— Я сама її про це запитувала, та вона не відповідала.

Трошю наважився нарешті зробити той самий жест, Що його інспектор Кастен передбачав як кінцевий для візиту Мегре.

— Ми вас нічим не почастували. Може, вип'єте скляночку сидру? Я не пропоную вам нічого міцного, адже ви ще не вечеряли.

Він пішов, щоб націдити сидру з бочки, повернувся із синім глиняним глечиком, повним по вінця, дістав із шухляди рушника і протер дві склянки.

— Ви можете довірити мені цього персня днів на два?

— Він не наш. Я не вважаю навіть, що він будь-коли належав моїй доньці. Та якщо ви хочете взяти його з собою, залишіть мені розписку.

Мегре написав розписку на краєчку стола, з якого прибрали начиння. Він випив сидру, ще аж занадто молодого, але похвалив напій, як тільки міг: Трошю сам робив його щоосені.

— Повірте мені, — сказала мати, проводжаючи комісара до дверей, — саме Розу вони й хотіли вбити. І якщо роблять так, щоб повірили в інше, то для цього мають якісь причини.

— Сподіваюся, ми незабаром про це дізнаємося.

— Ви гадаєте — незабаром?

— Можливо, навіть швидше, ніж ви думаєте.

Персня, загорнутого в шовковистий папір, Мегре сунув до жилетної кишеньки. Кинув погляд на дитяче ліжко, в якому, певно, ще спала Роза, коли була маленька, зазирнув до кімнати, де вона, вирісши, лягала спати разом із сестрами, глянув на вогнище, перед яким вона, сидячи навпочіпки, готувала суп.

Коли він і не був більше їхнім ворогом, він усе-таки залишився чужим: вони чекали, поки він піде геть, і в їхній мовчанці було ще багато невисловленого. Тільки Анрі взявся провести комісара до машини.

— Вам не важко буде підкинути мене до Етрета?

— Залюбки.

— Я тільки піду візьму кашкета й мішок. Він чув, як Анрі пояснював своїм:

— Я під'їду в комісаровій машині. З Етрета подамся просто до Фекана, а там на корабель.

Він повернувся, несучи з собою брезентового мішка з рибальським приладдям. Машина рушила. Обернувшись, Мегре ще встиг розгледіти кілька силуетів людей проти відчинених дверей.

— Ви гадаєте, він мене обдурив? — запитав Анрі, запаливши сигарету.

Від його одягу в машині терпко запахло морем.

— Не знаю.

— Ви покажете йому персня?

— Можливо.

— Коли я зустрівся з ним уперше, я хотів роз'юшити йому пику.

— Я це так і зрозумів. Мене лиш цікавить, як йому вдалося стримати вас.

Анрі замислився.

— Я цього теж не розумію. Він виявився не таким, як я його собі уявляв. І я певний, що він не намагався переспати з моєю сестрою.

— А інші намагалися?

— Еге ж, син Баб'єфа, коли їй було сімнадцять. Та, клянусь вам, він і на тім світі про це згадуватиме.

— Роза вам часом не казала, що хоче вийти заміж? — v Це ж за кого?

Він, видно, теж був певний, що в усій окрузі не було гідної пари його сестрі.

— Ви щось хотіли мені сказати?

— Ні.

— Чого ж ви поїхали зі мною?

— Не знаю. Мені закортіло ще раз його побачити.

— Щоб іще раз поговорити з ним про персня?

— Про це — і взагалі про все. Я не такий учений, як ви, але я відчуваю, що тут не все гаразд.

— Ви сподіваєтеся знайти його в тому самому ресторанчику, де я вас зустрічав?

— Або там, або десь-інде.