Метаморфози - Сторінка 56

Одтіняючи мужнє обличчя,
845] Аж до плечей, наче гай, моє буйне спадає волосся.
846] Хай не вражає тебе, що на тілі моєму щетина
847] їжиться, темна й густа: чи любили б ми схили безлісі?
848] Що б то за кінь був, якби не росла йому грива на шиї?
849] Пір'я вкриває птахів, а вівцю прихорошує вовна.
850] Мужа красить борода й наїжачений заріст на тілі.
851] Серед чола — в мене око єдине, на щит величезний
852] Схоже, ну й що? А хіба з неосяжного неба велике
853] Сонце не бачить довкіл усього? Чи воно не єдине?

854] Зваж і на те, що мій батько-володар у вашому морі;
855] Свекром він буде тобі. Змилостивсь наді мною нарешті,
856] Вислухай просьби того, хто твоїй лише кориться владі!
857] Що мені небо й Ефір, що Юпітер якийсь із громами?
858] Перед тобою тремчу, бо твій гнів — над усі блискавиці.
859] Легше я зніс би погорду твою, якби разом зі мною
860] Ти погордила всіма. Та чому, відштовхнувши Кіклопа,
861] Любиш Акіда? Чим гірші обійми мої, ніж Акіда?
862] Хай і собою милується він, і тобі буде милий,-
863] Хоч і болить мені те. Але,— хай-но мені навинеться,-
864] Зразу відчує, що в тілі такому є й міць відповідна!
865] Нутрощі вирву живцем, по полях порозкидую кусні
866] Й по твоїх водах — отак і з'єднаєшся з ним, Нереїдо!
867] Весь я горю, потривожений жар палахтить іще дужче,
868] Наче б у грудях своїх із усім її полум ям разом
869] Етну вогненну ношу,— та тебе, Галатеє, не проймеш!"

870] Марно наплакавшись так,— я за ним оддалік поглядала,-
871] Раптом підвівсь і, мов бик у якого забрали телицю,
872] Люто метатись почав,— по яругах, по горах гасає.
873] Врешті й на нас, що такої біди не чекали, зненацька,
874] Дикий, набрів. "Ото знахідка! — рикнув.— Цим разом востаннє —
875] Вже я подбаю про те! — пригортаєтесь так, голуб'ята!"
876] Лиш роз'ярілий Кіклоп на голос такий страхітливий
877] Міг спромогтись. Навіть Етна-гора сколихнулась од нього.
878] Я, перелякана, в воду пірнула — були ми край моря;
879] Ну а сіметський юнак, побережжям пустившись тікати,— [239]
880] "О Галатеє,— кричить,— порятуй! У біді свого сина
881] Не покидайте, батьки! Приховайте в своїх володіннях!"
882] Та здоганяє Кіклоп. Одлупивши мало не півскелі,
883] З маху в Акіда жбурнув. І хоча нещасливця той камінь
884] Тільки краєчком сягнув,— усього привалив ним Акіда.
885] Все я зробила тоді, що могла, на що дозвіл дала нам
886] Доля, щоб милий прибравсь у могутливу дідову силу.
887] Кров полилася багряна струмком із-під брили, та згодом
888] Барву червону почав той струмок поступово втрачати.
889] Ось він такий, як бува повесні після першої зливи;
890] Ось — мерехтить, мов сльоза. Розпадається брила на кусні,
891] Вже й очерет із розщілиНґПроглянувши, пнеться до сонця;
892] З отвору скелі вже струмінь ударив дзвінкий, повносилий.
893] Раптом — о чудо! —— з води піднімається до половини
894] Красень-юнак, і лозина гнучка вповива йому роги.
895] Він, якби нижчий на 'зріст та якби не лице лазурове,-
896] Вилитий був би Акід. А проте мій Акід таки справді
897] Перетворився в ріку, що й тепер те ім'я має давнє".

898] Змовкла, скінчивши на тім, Галатея, і знов нереїди
899] Ніжаться порізно всі, на спокійній гойдаючись хвилі.
900] Скілла вернулась, однак. Не наважившись в море відкрите
901] З ними плисти, то по вогкім піску без одежі блукає,
902] То, натомившись, у заводі тихій, якщо по дорозі
903] Знайде таку, в неглибокій воді прохолоджує тіло.
904] Раптом, збиваючи піну, новий глибодонного моря
905] Житель, що постать недавно змінив в Антедоні Евбейській,
906] Главк появивсь — і завмер від бажання, побачивши діву.
907] Поки ще думає він зупинити втікачку словами,
908] Поти кричить їй услід. Але Скілла, окрилена страхом,
909] До стрімчака, що край моря підноситься, духом добігла.
910] Шпилем у небо зметнувся, затінений знизу лісами,
911] Той одинокий стрімчак, нависаючи грізно над морем.
912] Там, досягнувши безпечного місця, вагається німфа,
913] Що це — потвора чи бог? Незвичайній дивується барві,
914] Гриві, що в'ється по плечах йому, покриваючи й спину;
915] З подивом бачить: у нього ще й хвіст, як у риби в'юнкої.
916] Главк її сумнів одчув і, на скелю сусідню опершись,-
917] "Ні, не потвору, не звіра-напасника бачиш, красуне,-
918] Бог я,— промовив,— морський. Тут, під водами, ні Атаманта
919] Син, Палемон, ні Трітон, ні Протей не значніші од мене;
920] Смертним, одначе, я був. Але навіть тоді, пам'ятаю,
921] Вабило море мене, тільки ним я був зайнятий завжди.
922] То було сіті тягнув, що затягують риб цілі зграї,
923] То над водою, тримаючи вудку, сидів терпеливо.

924] Є до зеленого лугу прилегле вузьке побережжя;
925] Морем один його край облямовано, другий — травою.
926] Не забрела ще туди ні одна круторога теличка, [240]
927] Ні пелехата коза, ні спокійна вівця там не паслась,
928] На медоносні квітки не сідала бджола-трудівниця.
929] Там не сплітали святкових вінків, і ніхто ще ніколи
930] В руку серпа там не брав. У тім закуті тихім я перший
931] Сів на травицю м'яку, й, поки сіті намоклі сушились,
932] Рибок почав рахувать, розкладаючи їх по порядку
933] На моріжок — тих, що випадок їх запровадив у сіті,
934] Й тих, що самі на зрадливий гачок, легковірні, впіймались.
935] Раптом — нечувана річ! — та хіба потребую брехати? —
936] Здобич моя, лиш торкнулась трави, почала ворушитись.
937] Перевертається з боку на бік на землі, мов на хвилі.
938] Поки, немов очманілий, сиджу,— весь улов мій додому,
939] В море чкурнув, свого пана — рибалку — покинув, і берег.
940] Я сторопів, розгубивсь і ніяк розгадати не можу,
941] Чи якийсь бог те вчинив, чи трави живодайної соки.
942] "Що б то за соки були в тій траві?"-сам себе запитавши,
943] Пару стеблинок зірвав і, зірвавши, торкнувся їх зубом.
944] Щойно потрапила в горло моє невідомого соку,
945] Може, краплина якась,— а вже трепет пойняв мене дивний,
946] Вже потягло мене в іншу, чужу для людини, природу —
947] Щось наче гнало мене до води... "Прощавай, суходоле!" —
948] Мовив і в цю ж таки мить у глибини пірнув темно-сині.
949] Жителі моря, прийнявши мене, як свого вшанували.
950] Щоб увільнили мене від людської знищимості, просять
951] І Океана, і Тетіс. Вони й очищають пришельця:
952] Дев'ять разів очищальні слова повторяю за ними,
953] Потім під сотню річок ме.ні кажуть підставити груди.
954] Й тут, відусіль поспливавшись, немов у весняне повіддя,
955] На мою голову враз гомінкі пролилися потоки.
956] Стільки й можу тобі розповісти цікавого; стільки
957] В пам'яті є; що було, окрім того,— чуття не сприймало.
958] Щойно вернулось воно,— вже до себе, на жаль, не прийшов я;
959] Іншим-бо став я, ніж був дотепер,— і тілом, і духом.
960] Першою бороду цю зеленаву тоді я помітив,
961] Далі й гриву оту, що волочиться, довга, по морю;
962] Плечі могутні побачив тоді, й лазуровії руки,
963] й ноги, що стали хвостом, як у риби, плавцями порослим.
964] Краще б, одначе, не бути таким, і не знатись з богами,
965] Й богом самому не буть — лиш би ти прихилилась до мене!"
966] Поки таке говорив, поки ще щось хотів говорити,
967] Скілла від нього втекла. Розгнівившись погордою діви,
968] Він до Тітана дочки — до Кірки в печеру подався.

КНИГА ЧОТИРНАДЦЯТА
1] Ось уже й Етну-гору, що гігантів тіла привалила,
2] Й диких кіклопів поля, що борін ані плуга не знали,
3] Де не ступали воли під ярмом, обробляючи землю,
4] Гнівний Евбеєць лишив, розколиханих вод шанувальник.
5] Потім він Занклу минув, протилежні до'Регія вежі;
6] Далі — протоку, грозу кораблів, між двома берегами,
7] Що від землі сіцілійської край одділяє Авсонський.
8] Звідти, рукою могутньою спінивши море Тірренське,
9] Главк до горбів трав'янистих доплив і в печеру до Кірки,
10] Сонця дочки, увійшов, перевтілених звірів оселю.
11] Щойно її привітав і від неї вітання прийнявши,-
12] "Бога, богине, молю, порятуй! Ти єдина,— промовив,-
13] Можеш цю пристрасть мою — якщо ласка твоя — пригасити.
14] Що то за сила в траві, того знати ніхто, Тітанідо,
15] Краще не може, ніж я, трав'яним перевтілений соком!
16] Щоб не ховати від тебе, однак, свого шалу причини,-
17] На італійському березі, проти Мессанських укріплень
18] Скіллу я вгледів якось. Переказувать сором, богине,
19] Як я принижувавсь, як умовляв, заслуживши... погорду.
20] Ти ж, коли влада якась є в піснях заклинальних,— до пісні
21] Губи святі розтули; а коли мають дію сильнішу
22] Трави,— звернися до трав, підшукай незрадливу, надійну.
23] Не лікування потрібне мені, не загоєння рани,-
24] Ні, хай триває мій жар, тільки ним хай перейметься Скілла!"
25] Ну а богиня,— ніхто не спалахував серцем так часто
26] Серед жінок, як вона; чи в самій приховалась причина
27] Палу того, чи в Венері, бо ж батько, було, її видав,-
28] Главкові мовить таке: "Домагатись тієї, що втіхи
29] Прагне сама, що й однако розпалена,— все-таки краще.
30] Вірю, ти гідний, щоб, не набиваючись, бути жаданим;
31] Тільки надію подай — і жаданим, повір мені, будеш!
32] А щодо вроди, то нею, без сумніву, можеш гордитись:
33] Я от, скажім, і богиня, й дочка променистого Сонця, [242]
34] Я, що могутністю трав і пісень заклинальних могутня,
35] Хочу піддатись тобі! Погордуй гордівницею; скромній
36] Тим же сплати — й з обома розквитаєшся вчинком єдиним".
37] Главк же спокусниці: "В морі скоріше дерева ростимуть,
38] А верхогір'я стрімкі позатягує водорость мокра,
39] Ніж, поки Скілла жива, я тягтись перестав би до неї!"
40] Кірку взяла тоді злість. Не в силах помститись на ньому —
41] Главка ж любила-таки! — завзялася на ту, якій щойно
42] Він перевагу віддав. Затаївши зневажену пристрасть,
43] Зараз же, соком налиті страшним, розтирає відьомські
44] Трави й, мішаючи їх, заклинання Гекатині шепче.
45] Ось, голубою накидкою вкрившись, вона виступає
46] З-поміж улесливих звірів своїх ізсередини двору.
47] В Регій верстаючи шлях, у місто, що проти занклейських
48] Скель, незабаром торкнулася хвиль неспокійного моря.
49] Мов по твердому піску побережному, так вона легко
50] Синяву моря глибінь перебігла сухою ногою.
51] Тиха та скромна була під навислою скелею заводь —
52] Скілли улюблений схов. Од запеклості неба і моря
53] Німфа тікала туди, коли сонце, підбившись найвище,
54] Тіні гірських верховин і дерев найкоротше втинало.
55] Води затону цього каламутить богиня; отруту
56] Ллє чародійну туди і шкідливого кореня соком
57] Скроплює, й тричі по дев'ять разів повторяє, чаклунка,
58] Темні, лиш їй зрозумілі слова заклинальної пісні.
59] Скілла прийшла і пірнула до пояса в води затону.
60] Раптом, жахнувшись, довкіл живота свого бачить, неначе
61] Звірі якісь гавкотять.