Метаморфози - Сторінка 63
- Овідій -
З побережжям Італії, кажуть,
291] Занкла єдналась, було. Набігаючи, їх розлучила
292] Хвиля й на води морські понесла суходолу частину.
293] Хто б хотів Буру й Геліку, ахейські міста, розшукати,
294] Мусив би в море пірнуть: мореплавці й сьогодні покажуть,
295] Де під водою, на дні, проглядають похилі будівлі.
296] Там, де Піттеєве місто Трезен, поблизу височіє
297] Голий, без кущика горб. Колись чисте, рівнісіньке поле,
298] Нині —той горб самітний. У минулому (страшно й казати!)
299] Дика потуга вітрів, що в сліпих вирувала глибинах,
300] Прагнучи вихід найти, поривалася марно на волю,
301] До піднебесних висот; у сліпім підземеллі, одначе,
302] Не відшукавши й щілинки, куди б міг пробитися подих,
303] Випнула землю горбом; так міхур, коли в нього дихнути,
304] Так од повітря, бува, роздувається й міх, який зшито
305] З шкури козла. Залишився цей опух місцевості й досі,
306] Ставши неначе горбом, що затверднув з перебігом часу.
307] Прикладів безліч я згадую — бачених, чутих, та зараз
308] Лиш на кількох зупинюсь. Чи, скажімо, й вода найчистіша
309] Не зазнає перемін? Ось твоя, рогоносний Аммоне,
310] Хвиля опівдні — мов лід, а під вечір і зранку — гаряча.
311] Кажуть, якщо деревину занурити в Атаманійську
312] Річку тоді, коли місяць найтонший,— згорить деревина.
313] Єсть у кіконів ріка: хто поп'є з неї, в того відразу
314] Каменем стане нутро; кожну річ вона в мармур оберне. [267]
315] Кратіс-ріка й Сібаріс, що пливуть побіч нашого краю,
316] Роблять волосся подібним до золота чи до бурштину.
317] Найдивовижніше те, що й такі ще на світі бувають
318] Води, котрі не тіла тільки можуть, а й душу міняти.
319] Хто не чував про солодку знемогу струмка Салмакіди,
320] Про ефіопських озер забуття: хто ковтне їх водиці,
321] Той у нестяму страшну або в сон непробудний впадає.
322] Хто невситиму жагу в джерелі заспокоїть кліторськім,-
323] Вин одцуравшись, тверезий, одній лиш воді буде радий.
324] Може, тому що вода з полум'яним вином ворогує,
325] Може, й тому що син Амітаона — вважають тутешні —
326] Вирвавши силою трав і примовок од п'яного шалу
327] Буйних Претід, по воді розметав помічні при нестямі
328] Засоби — й те джерело до вина зберігає ненависть.
329] Інша природа в струмка лінкестійського: хто з нього вип'є,
330] Хай не багато — ковточок води, на ногах неслухняних
331] Буде хитатися так, мовби чистим вином пригощався.
332] Місто є, назване здавна Фенеєм в Аркадському краї.
333] Має там витік двояка вода, що вночі небезпечна:
334] Шкодить, коли її пити вночі; коли вдень — не завадить.
335] Отже, є різні всілякої дії в річках та озерах
336] Сили природні. Був час — мандрувала Ортігія морем;
337] Нині — на місці стоїть. Аргонавтів бувало лякали
338] Зіткнення скель Сімплегад, що в них піниста вклинилась хвиля,
339] Нині ж — незрушні вони, ще й вітрам можуть протистояти.
340] Так от і Етна, що полум ям бухає з горен сірчаних,
341] Не палахтіла весь час і не буде весь час палахтіти.
342] Три тут можливі причини: земля — це істота, що має
343] Дихальні горла повсюди, щоб ними, вогонь видихати,
344] Змінює, отже, й шляхи свого дихання — з порухом кожним
345] Тут загородить одну, а там щілину іншу відкриє;
346] Далі: в найглибших печерах поривні вітри, закружлявши,
347] Скелі збивають, чоло 'до чола, й речовину з вогненним
348] Сім ям женуть на ті скелі, й од іскри вона пломеніє.
349] З часом, одначе, стихають вітри й остигають печери.
350] Врешті, потужні потоки смоли там беруться— раптовим
351] Жаром чи вбога на дим розгоряється сірка жовтава;
352] Та не весь час у догоду вогневі поживу добірну
353] Буде давати земля: її сили розтратяться з віком;
354] їжі забракне тоді ненаситній, захланній природі,
355] Зморена голодом, буйний вогонь свій, погасши, погасить.
356] Каже нам чутка прадавня, що в гіперборейській Паллені
357] Є такі люди, що звикли вдягатися в пір я пташине,
358] Варто їм дев ять разів у Трітонське озерце пірнути.
359] Годі повірити й в те, що, скропивши отрутою тіло.
360] Скіфські жінки при бажанні й собі можуть стати птахами.
361] Інша річ — вірити в те, в чому й сумніву нині немає: [268]
362] Ти не помітив, бува, як у спеку задушливу трупи
363] Часом гниють, обертаючись в інші, дрібніші створіння?
364] Тушу бика будь-якого візьми й закопай її в землю
365] І незабаром (відома всім річ) у нутрі, що струхліло,
366] Бджіл медоносних рої загудуть, що за звичаєм батька
367] Люблять поля, не щадять своїх сил, їх турбує майбутнє.
368] В землю закопаний кінь бойовий вигодовує шершня.
369] Дугоподібні клішні відломи в прибережного краба,
370] Інше — землею присип, тоді з тіла, яке схоронив ти,
371] Вийде їдкий скорпіон, що вбиває хвостом серповидним.
372] Гусінь садова, що звикла між листя вплітати під осінь
373] Сиві нитки — це селянам відомо — з метеликом білим,
374] Що видається людською душею, свій вигляд чергує.
375] В твані є сім'я дрібне, що породжує жаб зеленавих,
376] Спершу безногих, а потім, щоб їм було плавати добре,
377] Ноги дає, що на них і плигать вони можуть далеко.
378] Ось чому в жаб усіх більше розвинені задні кінцівки.
379] А ведмежатко? Народжене щойно, воно й не подібне
380] До ведмежати — лиш м'яса клубок. Ведмедиця старанно
381] Лиже його, поки тілом не стане подібне до неї.
382] Глянь і на бджіл медоносних приплід, що в домах шестикутних —
383] У щільниках: ще й кінцівок не мають, одні лише тільця,
384] Щойно потому на них появляються ніжки та крила.
385] Хто б, не побачивши, вірив у те, що родитися можуть
386] Із осередка яйця всі пернаті, весь рід їх і навіть
387] Птиця Юнони осяйлива, що на хвості має зорі,
388] Голуб Венери й самого Юпітера птах — зброєносець?
389] Вірять і в те, що, як тільки хребет у могилі зотліє,
390] Мозок людини спинний обертається тут же змією.
391] Всі ці створіння беруть свого роду початок від інших.
392] Тільки одна себе сім'ям своїм же відновлює птиця —
393] Фенікс; в Ассірії так її названо. Ані травою,
394] Ані зерном не живе, тільки Мірри сльозами й амомом.
395] Фенікс, коли п'ять віків — своє повне життя — провікує,
396] Тут же злетіти спішить на верхівку тремтливої пальми,
397] Де й закладає гніздо собі кігтями й дзьобом блискучим.
398] Там він корицю кладе з колосками пахучого нарду,
399] Стелить і мірру жовтаву, й розтерту кору цинамона.
400] Потім сідає і в пахощах вік свій завершує довгий.
401] Кажуть, із тіла його появляється згодом нащадок —
402] Фенікс малий, кому суджено стільки, що й батькові, жити.
403] З часом, як тільки в повітря тягар він підняти спроможний.
404] Знявши гніздо з буйнорослої пальми, оселю вагому,
405] Вдячний, несе, і колиску свою, й свого батька могилу
406] В просторі неба. До міста долинувши — Гіперіона,
407] В Гіперіоновім храмі, при дверях, він ношу складає.
408] Втім, коли й це нас дивує, згадаймо ще тут про гієну, [269]
409] Про переміни, що їх зазнає вона: то як самиця
410] Втіху самцеві дає, то сама вже самиці шукає!
411] Є ще й така, яка живиться тільки повітрям, істота:
412] Щойно торкнеться чогось — таку й барву приймає відразу.
413] Рисей дала переможена Індія Вакху, що скроні
414] Гроном прибрав; що міхур їхній випустить, те на повітрі
415] Мов замерзає нараз або каменем робиться, кажуть.
416] Так і корали: коли на поверхню з води їх підняти,
417] Миттю затверднуть, м'які, наче трави, під хвилею моря.
418] Днина скоріше спливе і задиханих коней занурить
419] Феб у глибини морські, ніж про все, що змінило свій вигляд,
420] Я розказати б зумів. І часи поспішають мінятись:
421] Чи не на наших очах ті народи вбиваються в силу,
422] Інші — падуть. Так могутня колись і мужами, й скарбами,
423] Протягом десятиліття спроможна в боях проливати
424] Крові потоки, сьогодні хіба що руїнами знана
425] Троя, що замість багатств нам показує предків могили.
426] Славною Спарта була. Процвітали великі Мікени,
427] Вежі Кекропа стояли, міцні, й Амфіона твердині...
428] Спарта — це пустка тепер. Занепали високі Мікени.
429] Що таке нині, крім назви гучної, Едіпові Фіви?
430] Що, як не назву одну Пандіонові мають Афіни?
431] Чутка вже йде відтепер, що підніметься Рим дарданійський,
432] Той, що на березі Тібру, який з Апеннін витікає,
433] Під неосяжний свій дім закладає могутню основу.
434] Змін зазнає, отже, й Рим: розростаючись, він незабаром
435] Буде главою для світу всього! Така думка пророків,
436] Жереб таке провістив. Пам'ятаю, сумного Енея
437] В чорну годину зневіри й журби, коли Троя велика
438] Вже похитнулася, так підбадьорив Гелен, син Пріама:
439] "Сину богині, якщо не забув ти мого віщування,-
440] Знай, не безслідно впаде, бо не втратить тебе, наша Троя!
441] Пройдеш крізь полум'я люте й мечі; захопивши з собою
442] Рідних богів, мандруватимеш, поки для тебе й для Трої
443] Стане вітчизною інша земля, хай чужа, л°а прихильна.
444] Бачу вже місто, яке закладуть собі внуки фрігійські —
445] Міста такого нема, не було і не буде вже більше.
446] Різні вожді його силу плекатимуть довгі століття,
447] Владарем світу, однак,, тільки той його зробить, хто вийшов
448] З роду Іула. Ефірні оселі, нажившись на світі,
449] Він звеселить — той вихід з життя буде входом у небо".
450] Так ось. Гелен, пам'ятаю, Енея втішав, що виносив
451] З Трої домашніх богів. І сьогодні я радий, що рідні
452] Стіни ростуть, що поразка фрігійців пішла їм на користь.
453] Не відхиляймось, однак, наче коні, захоплені бігом,
454] Від межового стовпа! Саме небо й під ним усе суще — [270]
455] В змінах постійних, а також земля, як і все, на ній суще,
456] Значить, і ми, що є частками світу, й крім тіла важкого,
457] Маємо й душу крилату, легку, проникати спроможні
458] В різного звіра житло, заховатися в тілі худоби.
459] Не піднімаймо ж руки на тварин, що в тілах своїх, може,
460] Наших батьків, чи братів прихистили, чи просто людину,
461] Хай і не зв язану дружбою з нами,— лишім їх у мирі!
462] Не набиваймо нутра свого, люди, обідом Фієста!
463] Як до безбожного вчинку звикає, до кровопролиття
464] Той, хто, по шиї теляти залізом різким полоснувши,
465] Горло йому розтина, до хрипкого ревіння байдужий!
466] Той, хто зарізати й козлика може, дарма що голосить
467] Він, мов дитя, під ножем.
291] Занкла єдналась, було. Набігаючи, їх розлучила
292] Хвиля й на води морські понесла суходолу частину.
293] Хто б хотів Буру й Геліку, ахейські міста, розшукати,
294] Мусив би в море пірнуть: мореплавці й сьогодні покажуть,
295] Де під водою, на дні, проглядають похилі будівлі.
296] Там, де Піттеєве місто Трезен, поблизу височіє
297] Голий, без кущика горб. Колись чисте, рівнісіньке поле,
298] Нині —той горб самітний. У минулому (страшно й казати!)
299] Дика потуга вітрів, що в сліпих вирувала глибинах,
300] Прагнучи вихід найти, поривалася марно на волю,
301] До піднебесних висот; у сліпім підземеллі, одначе,
302] Не відшукавши й щілинки, куди б міг пробитися подих,
303] Випнула землю горбом; так міхур, коли в нього дихнути,
304] Так од повітря, бува, роздувається й міх, який зшито
305] З шкури козла. Залишився цей опух місцевості й досі,
306] Ставши неначе горбом, що затверднув з перебігом часу.
307] Прикладів безліч я згадую — бачених, чутих, та зараз
308] Лиш на кількох зупинюсь. Чи, скажімо, й вода найчистіша
309] Не зазнає перемін? Ось твоя, рогоносний Аммоне,
310] Хвиля опівдні — мов лід, а під вечір і зранку — гаряча.
311] Кажуть, якщо деревину занурити в Атаманійську
312] Річку тоді, коли місяць найтонший,— згорить деревина.
313] Єсть у кіконів ріка: хто поп'є з неї, в того відразу
314] Каменем стане нутро; кожну річ вона в мармур оберне. [267]
315] Кратіс-ріка й Сібаріс, що пливуть побіч нашого краю,
316] Роблять волосся подібним до золота чи до бурштину.
317] Найдивовижніше те, що й такі ще на світі бувають
318] Води, котрі не тіла тільки можуть, а й душу міняти.
319] Хто не чував про солодку знемогу струмка Салмакіди,
320] Про ефіопських озер забуття: хто ковтне їх водиці,
321] Той у нестяму страшну або в сон непробудний впадає.
322] Хто невситиму жагу в джерелі заспокоїть кліторськім,-
323] Вин одцуравшись, тверезий, одній лиш воді буде радий.
324] Може, тому що вода з полум'яним вином ворогує,
325] Може, й тому що син Амітаона — вважають тутешні —
326] Вирвавши силою трав і примовок од п'яного шалу
327] Буйних Претід, по воді розметав помічні при нестямі
328] Засоби — й те джерело до вина зберігає ненависть.
329] Інша природа в струмка лінкестійського: хто з нього вип'є,
330] Хай не багато — ковточок води, на ногах неслухняних
331] Буде хитатися так, мовби чистим вином пригощався.
332] Місто є, назване здавна Фенеєм в Аркадському краї.
333] Має там витік двояка вода, що вночі небезпечна:
334] Шкодить, коли її пити вночі; коли вдень — не завадить.
335] Отже, є різні всілякої дії в річках та озерах
336] Сили природні. Був час — мандрувала Ортігія морем;
337] Нині — на місці стоїть. Аргонавтів бувало лякали
338] Зіткнення скель Сімплегад, що в них піниста вклинилась хвиля,
339] Нині ж — незрушні вони, ще й вітрам можуть протистояти.
340] Так от і Етна, що полум ям бухає з горен сірчаних,
341] Не палахтіла весь час і не буде весь час палахтіти.
342] Три тут можливі причини: земля — це істота, що має
343] Дихальні горла повсюди, щоб ними, вогонь видихати,
344] Змінює, отже, й шляхи свого дихання — з порухом кожним
345] Тут загородить одну, а там щілину іншу відкриє;
346] Далі: в найглибших печерах поривні вітри, закружлявши,
347] Скелі збивають, чоло 'до чола, й речовину з вогненним
348] Сім ям женуть на ті скелі, й од іскри вона пломеніє.
349] З часом, одначе, стихають вітри й остигають печери.
350] Врешті, потужні потоки смоли там беруться— раптовим
351] Жаром чи вбога на дим розгоряється сірка жовтава;
352] Та не весь час у догоду вогневі поживу добірну
353] Буде давати земля: її сили розтратяться з віком;
354] їжі забракне тоді ненаситній, захланній природі,
355] Зморена голодом, буйний вогонь свій, погасши, погасить.
356] Каже нам чутка прадавня, що в гіперборейській Паллені
357] Є такі люди, що звикли вдягатися в пір я пташине,
358] Варто їм дев ять разів у Трітонське озерце пірнути.
359] Годі повірити й в те, що, скропивши отрутою тіло.
360] Скіфські жінки при бажанні й собі можуть стати птахами.
361] Інша річ — вірити в те, в чому й сумніву нині немає: [268]
362] Ти не помітив, бува, як у спеку задушливу трупи
363] Часом гниють, обертаючись в інші, дрібніші створіння?
364] Тушу бика будь-якого візьми й закопай її в землю
365] І незабаром (відома всім річ) у нутрі, що струхліло,
366] Бджіл медоносних рої загудуть, що за звичаєм батька
367] Люблять поля, не щадять своїх сил, їх турбує майбутнє.
368] В землю закопаний кінь бойовий вигодовує шершня.
369] Дугоподібні клішні відломи в прибережного краба,
370] Інше — землею присип, тоді з тіла, яке схоронив ти,
371] Вийде їдкий скорпіон, що вбиває хвостом серповидним.
372] Гусінь садова, що звикла між листя вплітати під осінь
373] Сиві нитки — це селянам відомо — з метеликом білим,
374] Що видається людською душею, свій вигляд чергує.
375] В твані є сім'я дрібне, що породжує жаб зеленавих,
376] Спершу безногих, а потім, щоб їм було плавати добре,
377] Ноги дає, що на них і плигать вони можуть далеко.
378] Ось чому в жаб усіх більше розвинені задні кінцівки.
379] А ведмежатко? Народжене щойно, воно й не подібне
380] До ведмежати — лиш м'яса клубок. Ведмедиця старанно
381] Лиже його, поки тілом не стане подібне до неї.
382] Глянь і на бджіл медоносних приплід, що в домах шестикутних —
383] У щільниках: ще й кінцівок не мають, одні лише тільця,
384] Щойно потому на них появляються ніжки та крила.
385] Хто б, не побачивши, вірив у те, що родитися можуть
386] Із осередка яйця всі пернаті, весь рід їх і навіть
387] Птиця Юнони осяйлива, що на хвості має зорі,
388] Голуб Венери й самого Юпітера птах — зброєносець?
389] Вірять і в те, що, як тільки хребет у могилі зотліє,
390] Мозок людини спинний обертається тут же змією.
391] Всі ці створіння беруть свого роду початок від інших.
392] Тільки одна себе сім'ям своїм же відновлює птиця —
393] Фенікс; в Ассірії так її названо. Ані травою,
394] Ані зерном не живе, тільки Мірри сльозами й амомом.
395] Фенікс, коли п'ять віків — своє повне життя — провікує,
396] Тут же злетіти спішить на верхівку тремтливої пальми,
397] Де й закладає гніздо собі кігтями й дзьобом блискучим.
398] Там він корицю кладе з колосками пахучого нарду,
399] Стелить і мірру жовтаву, й розтерту кору цинамона.
400] Потім сідає і в пахощах вік свій завершує довгий.
401] Кажуть, із тіла його появляється згодом нащадок —
402] Фенікс малий, кому суджено стільки, що й батькові, жити.
403] З часом, як тільки в повітря тягар він підняти спроможний.
404] Знявши гніздо з буйнорослої пальми, оселю вагому,
405] Вдячний, несе, і колиску свою, й свого батька могилу
406] В просторі неба. До міста долинувши — Гіперіона,
407] В Гіперіоновім храмі, при дверях, він ношу складає.
408] Втім, коли й це нас дивує, згадаймо ще тут про гієну, [269]
409] Про переміни, що їх зазнає вона: то як самиця
410] Втіху самцеві дає, то сама вже самиці шукає!
411] Є ще й така, яка живиться тільки повітрям, істота:
412] Щойно торкнеться чогось — таку й барву приймає відразу.
413] Рисей дала переможена Індія Вакху, що скроні
414] Гроном прибрав; що міхур їхній випустить, те на повітрі
415] Мов замерзає нараз або каменем робиться, кажуть.
416] Так і корали: коли на поверхню з води їх підняти,
417] Миттю затверднуть, м'які, наче трави, під хвилею моря.
418] Днина скоріше спливе і задиханих коней занурить
419] Феб у глибини морські, ніж про все, що змінило свій вигляд,
420] Я розказати б зумів. І часи поспішають мінятись:
421] Чи не на наших очах ті народи вбиваються в силу,
422] Інші — падуть. Так могутня колись і мужами, й скарбами,
423] Протягом десятиліття спроможна в боях проливати
424] Крові потоки, сьогодні хіба що руїнами знана
425] Троя, що замість багатств нам показує предків могили.
426] Славною Спарта була. Процвітали великі Мікени,
427] Вежі Кекропа стояли, міцні, й Амфіона твердині...
428] Спарта — це пустка тепер. Занепали високі Мікени.
429] Що таке нині, крім назви гучної, Едіпові Фіви?
430] Що, як не назву одну Пандіонові мають Афіни?
431] Чутка вже йде відтепер, що підніметься Рим дарданійський,
432] Той, що на березі Тібру, який з Апеннін витікає,
433] Під неосяжний свій дім закладає могутню основу.
434] Змін зазнає, отже, й Рим: розростаючись, він незабаром
435] Буде главою для світу всього! Така думка пророків,
436] Жереб таке провістив. Пам'ятаю, сумного Енея
437] В чорну годину зневіри й журби, коли Троя велика
438] Вже похитнулася, так підбадьорив Гелен, син Пріама:
439] "Сину богині, якщо не забув ти мого віщування,-
440] Знай, не безслідно впаде, бо не втратить тебе, наша Троя!
441] Пройдеш крізь полум'я люте й мечі; захопивши з собою
442] Рідних богів, мандруватимеш, поки для тебе й для Трої
443] Стане вітчизною інша земля, хай чужа, л°а прихильна.
444] Бачу вже місто, яке закладуть собі внуки фрігійські —
445] Міста такого нема, не було і не буде вже більше.
446] Різні вожді його силу плекатимуть довгі століття,
447] Владарем світу, однак,, тільки той його зробить, хто вийшов
448] З роду Іула. Ефірні оселі, нажившись на світі,
449] Він звеселить — той вихід з життя буде входом у небо".
450] Так ось. Гелен, пам'ятаю, Енея втішав, що виносив
451] З Трої домашніх богів. І сьогодні я радий, що рідні
452] Стіни ростуть, що поразка фрігійців пішла їм на користь.
453] Не відхиляймось, однак, наче коні, захоплені бігом,
454] Від межового стовпа! Саме небо й під ним усе суще — [270]
455] В змінах постійних, а також земля, як і все, на ній суще,
456] Значить, і ми, що є частками світу, й крім тіла важкого,
457] Маємо й душу крилату, легку, проникати спроможні
458] В різного звіра житло, заховатися в тілі худоби.
459] Не піднімаймо ж руки на тварин, що в тілах своїх, може,
460] Наших батьків, чи братів прихистили, чи просто людину,
461] Хай і не зв язану дружбою з нами,— лишім їх у мирі!
462] Не набиваймо нутра свого, люди, обідом Фієста!
463] Як до безбожного вчинку звикає, до кровопролиття
464] Той, хто, по шиї теляти залізом різким полоснувши,
465] Горло йому розтина, до хрипкого ревіння байдужий!
466] Той, хто зарізати й козлика може, дарма що голосить
467] Він, мов дитя, під ножем.