Метаморфози - Сторінка 62
- Овідій -
Хтось один, проте, зла зачинатель, '
104] Левам позаздрив, мабуть, не охочим до скромної їжі,-
105] Й сам у захланний живіт іще тепле зануривши м'ясо,
106] Злочину шлях відслонив. Од хижацької крові спочатку
107] Розгарячитись могло зачервонене кров'ю залізо —
108] Й досить було б і цього: якщо звір на життя наше важить,-
109] Можемо вбити напасника, й це не применшить нам честі.
110] Вбити — не значить, однак, за обідом його споживати.
111] Злочин ще далі пішов. Під ножем по заслузі, гадають,
112] Першою впала свиня: підриваючи в полі посіви
113] Рилом тупим, на врожай у селян відбирала надію,
114] Потім козел, що лозу надгризав, на жертовнику Вакха-
115] Месника випустив дух: поплатились обоє за шкоду.
116] В чому ж повинна вівця миролюбна, що наче й родилась
117] Для піклування про нас, що нектар нам у вимені носить,
118] Нас одягає у вовну пухнату, вівця, що живою
119] Більшу нам користь дає, ніж тоді, як зарізана буде?
120] В чому повинні воли — нелукаві, сумирні тварини,
121] Тихі й прості, що на світ появились для праці важкої?
122] Справді невдячний-бо той і не гідний дарів свого поля,
123] Хто, відіпрягши вола від кривого тяженного плуга,
124] Вб'є свого трудівника; хто натерту ярмом довголітнім
125] Шию, що стільки разів одновляв нею поле затвердле,
126] Жниво зібрав не одне, розтинає ударом сокири! [263]
127] Мало й того нечестивцям: до власного злочину, бачте,
128] Ще залучили й богів, бо повірили в те, що всевишні
129] Раді, коли під сокирою падає віл працелюбний!
130] Жертва, що й плямки на тілі не має, аж глянути любо,-
131] Врода нашкодила їй! — у стрічках різнобарвних, у злоті,
132] Край вівтаря вже стоїть; молитов наслухає спокійно,
133] Бачить, як їй поміж роги вплітають вінець колосковий —
134] Плід її праці — й, пронизана, кров'ю забарвлює лезо,
135] Може, помічене перед ударом ще в хвилі дзеркальній.
136] Тут же з гарячих грудей виривають живцем тріпотливі
137] Тіла частини — вказівок богів там ціукають, шалені!
138] Звідси (така вже в людини жадоба до згубної їжі!)
139] Звичай пішов споживати м ясне. Але годі вже, годі!
140] Кращими ("таньте, молю, до моєї поради схиліться!
141] Знайте, якщо хай шматочок воловини в вашому роті,-
142] Значить, їсте ви того, хто на ниві для вас же трудився.
143] Бог виголошує те, й за тим богом, що мною керує,
144] Йтиму, як личить іти. Свої Дельфи й ефір відслоню вам;
145] Віщим розсуну знанням розуміння людського вузини.
146] Про видатне, чого досі ніхто не досліджував, буду
147] Мову вести, про приховане. Мило між зорі високі
148] Злинути; мило, покинувши землю — оселю сонливу,-
149] В хмарі промчать, зупинитись на плечах могутніх Атланта.
150] Звідти дивитись униз, де никає, позбавлений глузду,
151] Люд то туди, то сюди, й переляканих видивом смерті
152] Так наставляти, розкривши шляхи невідхильної Долі:
153] Роде людський, кого смерть крижана споконві-ку жахає!
154] Марно страшать тебе Стікс, і пітьма, і слова неправдиві,
155] Витвір уяви співців, та оманного світу загрози!
156] Ваші тіла — чи в вогні похоронному попелом стануть,
157] Чи переміняться з часом у тлінь — не сприйматимуть болю.
158] Смерті не знає душа: залишивши оселі колишні,
159] Прийнята знов у домівку нову, вона житиме вічно.
160] Сам, пам'ятаю, в той час, коли Трою війська облягали,
161] Сином Пантоя, Евфорбом, я був, кому* в грудях застрягло
162] Ратище згубне, що в мене метнув ним з Атрідів молодший.
163] Щит я недавно впізнав, що колись у моїй був лівиці,-
164] Нині в Абантовім Аргосі, в храмі Юнони висить він.
165] Все — в перемінах; не гине ніщо. То сюди переходить
166] Дух мандрівний, то туди. Будь-яке він у світі займає
167] Тіло: з тваринного може в людське перебратись, а звідти-
168] Знову в істоту якусь увійти, тож не гине ніколи.
169] Так і податливий віск: набуваючи форм усіляких,
170] Він, хоча виглядом різний буває, весь час мовби інший,-
171] Завжди є воском. Ось так і душа є постійно душею,
172] Лиш переходить — так я навчаю — у постаті різні.
173] Тож хай захланний живіт не заглушить у вас милосердя. [264]
174] Не проганяйте споріднених душ нечестивим убивством
175] Із обігрітих осель! Ваша кров хай не живиться кров'ю!
176] Раз я вже в море відкрите пустивсь і прийняв у вітрило
177] Вільні вітри, то скажу: в усім світі ніщо не є стале:
178] Все тут пливе; що не виникне — те переміні підлегле.
179] Навіть невидимий час течією струмить ненастанно,
180] Мов невсипуща ріка: ні ріці, ні текучій годині
181] Не зупинитись вовік. Як за хвилею котиться хвиля,
182] Чуючи натиск сусідньої, кваплячи ту, що спереду,
183] Так і окрилена мить: утікаючи,— наздоганяє,
184] Кожного разу — нова: що було, те лишилось позаду,
185] Що виникає,— того не було. Кожна мить — це обнова.
186] Глянь, як утомлена ніч поступається місцем світанку,
187] Як розпромінений зводиться день після темної ночі.
188] Й небо одну має барву тоді, коли, сном оповите,
189] Все спочиває ще; іншу — коли на коні білосніжнім
190] Люціфер зійде ясний; а ще іншу — коли доручає
191] Фебові світ зарум'янений вранішня Паллантіада.
192] Навіть божественний щит, коли зрине з безодні земної —
193] В пурпурі, як і тоді — коли йде до безодні земної,
194] Світлий, проте, в вишині, бо природа стрімкого ефіру
195] Краща: від випарів, що над землею висять, він далеко.
196] Так і в нічної Діани однаковим бути не може
197] Вигляд — щодня вона в зміні постійній: коли розсуває
198] Коло своє, тоді більша, коли його звужує,— менша.
199] Глянь і на рік. Хіба й він обертанням своїм не чергує
200] Пір чотирьох, котрі й нашого віку наслідують пори?
201] Соками щедрий напровесні він, до малої дитини
202] Ніжністю схожий: зелений посів, насмоктавшись вологи,
203] Пнеться, тендітний, з землі, хлібороба надією тішить.
204] Все тоді буйно цвіте. Різнобарв'ям квіток живодайний
205] Луг виграє; ще суворої цупкості в травах немає.
206] Після весни, вже кремезніший, рік переходить у літо,
207] Зросту сягає юнак; ні багатством, ні силою жоден
208] Вік не зрівняється з ним, не буває палкішого віку.
209] Осінь іде йому вслід, молодого позбавлена палу,
210] Зріла, м'яка. Між юнацтвом і старістю рік, завагавшись,
211] Мірним стає. Сивина де-не-де вже сріблить йому скроні.
212] Потім жахлива зима підступає тремтливо-старечим
213] Кроком; або без волосся вона, або геть побіліла.
214] Так от і наші тіла перемін зазнають щохвилини,
215] Без опочинку: сьогодні ми інші, аніж були вчора.
216] Будемо й завтра не ті, що тепер. В материнському лоні —
217] Парость людини майбутньої — ми у свій час визрівали.
218] Втрутилась щедра майстриня-природа; у череві здутім
219] Довго селитись тілам не дала і з тісної домівки
220] Вихід упору дає їм — на вільне виводить повітря. [265]
221] Щойно побачивши світ, немовлятко лежить, слабосиле.
222] Згодом рачкує, немов не людина, а чотириноге.
223] Далі й на ніжки, хисткі ще й тремтливі, силкується стати-
224] Кроку не ступить, однак: потребує опори якоїсь.
225] Ось уже спритність у нього й снага... Вже відміряно стежку
226] Юності милої. Вже за плечима — середина віку,
227] Далі й до старості йде призахідної спадистим шляхом.
228] Никнуть, тим віком підточені, й занепадають колишні
229] Сили. Заплакав Мі лон постарілий, побачивши мляві
230] Руки свої, що колись були схожі до рук Геркулеса
231] М'язів потужністю, потім — обвисли, немов позсихались.
232] Плаче й Тіндара дочка, лиш у дзеркалі взріла старечі
233] Зморшки; навіщо було,— каже,— двічі мене викрадати?
234] Всепожираючих літ чередо, давнино завидюща!
235] Пустка за вами лежить: чого час своїм зубом торкнеться,
236] Все це на смерть прирікаєте ви — неминучу, повільну.
237] Втім, переміні й початки речей — елементи — підлеглі.
238] Отже, послухайте, що вам скажу я про їх переміни.
239] В світі, що вічно існує, чотири тіла родотворні
240] Містяться. Два з-поміж тіл тих, що світ населяють,— вагомі
241] Через тягар свій вода та земля — опадають додолу.
242] Два з них не мають ваги і, нічим не пригнічені, вгору
243] Линуть нестримно — повітря й вогонь, од повітря чистіший.
244] Хоч між собою вони помежовані,— все виникає
245] З них і до них же вертається знову: спливає водою,
246] Ставши рідкою, земля; у повітря легке переходить,
247] Розпорошившись у небі, вода; без ваги, щонайтонше,
248] Знов у високість повітря летить, заблищавши вогнями.
249] Потім усе йде зворотною стежкою: зверху — донизу.
250] Гусне вогонь, поки знов не перейде в щільніше повітря;
251] З нього — вода, а з тужавої хвилі — земля виникає.
252] Що не міняє обличчя свого? До обнови охоча,
253] Творить, чергуючи з формами форми, майстриня-природа.
254] Не пропадає, повірте, ніщо в неосяжному світі.
255] Все тільки змінює вигляд. Отож народитися — значить
256] В інше, ніж досі тривало, життя увійти, а померти —
257] Вийти з того, що триває, життя. Хай сюди щось потрапить,
258] Щось хай, можливо,— туди, але в цілому — все збережеться.
259] Довго в однаковій постаті — я переконаний — в світі
260] Не потриває ніщо: до Залізного від Золотого
261] Так ви, віки, перейшли; перемінна й місцевостей доля.
262] Де під ногою дзвенів суходіл, там я бачив розлоге
263] Море; де води були, там посушливі бачив я землі.
264] Від берегів оддалік залягали морські черепашки.
265] Десь на вершині гори стародавній однайдено якір.
266] Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало
267] Долом; зелені верхи після поводі канули в море, [266]
268] Де були здавна грузькі болота — вже пустелі жагучі.
269] Спрагою зсушений край мокляками довкіл просякає.
270] Тут дає витік природа джерелам новим, а натомість
271] Там. замикає старі. Скільки рік, лиш земля сколихнулась,
272] Ринуло з тріщин, і скільки пропало вже їх, пересохло!
273] Так от і Лік, що в одній із розщелин землі загубився,
274] Виплив далеко відтіль, собі витік новий проробивши.
275] Так Ерасін, повновода ріка, то струмить під землею,
276] То повертається знов у руслі на поля арголідські.
277] Так і місійська ріка: їй і річище звичне, й верхів'я,
278] Кажуть, набридли — й тече вже по-іншому, ставши Каїком.
279] Так Аменан: то пливе, течією пісок сіканійський
280] Збуривши, то засихає, замуливши устя джерельні.
281] Хвилю, придатну колись для життя, а тепер негодящу
282] Котить в Еліді Анігр, бо кентаври — якщо хоча трохи
283] Вірити давнім співцям — в його водах колись омивали
284] Рани, що луком наніс їм Геракл, нерозлучний із києм.
285] Ну а Гіпаніс, що в скіфських нагір'ях бере свій початок,
286] Чи не гіркий став од солі морської, колись прісноводний?
287] Хвилі морські омивали в минулому Фарос, Антіссу
288] Й Тір фінікійський, та хто їх сьогодні назве островами?
289] Для стародавніх Левкада була суходолом суцільним,
290] Нині — довкіл там вода.
104] Левам позаздрив, мабуть, не охочим до скромної їжі,-
105] Й сам у захланний живіт іще тепле зануривши м'ясо,
106] Злочину шлях відслонив. Од хижацької крові спочатку
107] Розгарячитись могло зачервонене кров'ю залізо —
108] Й досить було б і цього: якщо звір на життя наше важить,-
109] Можемо вбити напасника, й це не применшить нам честі.
110] Вбити — не значить, однак, за обідом його споживати.
111] Злочин ще далі пішов. Під ножем по заслузі, гадають,
112] Першою впала свиня: підриваючи в полі посіви
113] Рилом тупим, на врожай у селян відбирала надію,
114] Потім козел, що лозу надгризав, на жертовнику Вакха-
115] Месника випустив дух: поплатились обоє за шкоду.
116] В чому ж повинна вівця миролюбна, що наче й родилась
117] Для піклування про нас, що нектар нам у вимені носить,
118] Нас одягає у вовну пухнату, вівця, що живою
119] Більшу нам користь дає, ніж тоді, як зарізана буде?
120] В чому повинні воли — нелукаві, сумирні тварини,
121] Тихі й прості, що на світ появились для праці важкої?
122] Справді невдячний-бо той і не гідний дарів свого поля,
123] Хто, відіпрягши вола від кривого тяженного плуга,
124] Вб'є свого трудівника; хто натерту ярмом довголітнім
125] Шию, що стільки разів одновляв нею поле затвердле,
126] Жниво зібрав не одне, розтинає ударом сокири! [263]
127] Мало й того нечестивцям: до власного злочину, бачте,
128] Ще залучили й богів, бо повірили в те, що всевишні
129] Раді, коли під сокирою падає віл працелюбний!
130] Жертва, що й плямки на тілі не має, аж глянути любо,-
131] Врода нашкодила їй! — у стрічках різнобарвних, у злоті,
132] Край вівтаря вже стоїть; молитов наслухає спокійно,
133] Бачить, як їй поміж роги вплітають вінець колосковий —
134] Плід її праці — й, пронизана, кров'ю забарвлює лезо,
135] Може, помічене перед ударом ще в хвилі дзеркальній.
136] Тут же з гарячих грудей виривають живцем тріпотливі
137] Тіла частини — вказівок богів там ціукають, шалені!
138] Звідси (така вже в людини жадоба до згубної їжі!)
139] Звичай пішов споживати м ясне. Але годі вже, годі!
140] Кращими ("таньте, молю, до моєї поради схиліться!
141] Знайте, якщо хай шматочок воловини в вашому роті,-
142] Значить, їсте ви того, хто на ниві для вас же трудився.
143] Бог виголошує те, й за тим богом, що мною керує,
144] Йтиму, як личить іти. Свої Дельфи й ефір відслоню вам;
145] Віщим розсуну знанням розуміння людського вузини.
146] Про видатне, чого досі ніхто не досліджував, буду
147] Мову вести, про приховане. Мило між зорі високі
148] Злинути; мило, покинувши землю — оселю сонливу,-
149] В хмарі промчать, зупинитись на плечах могутніх Атланта.
150] Звідти дивитись униз, де никає, позбавлений глузду,
151] Люд то туди, то сюди, й переляканих видивом смерті
152] Так наставляти, розкривши шляхи невідхильної Долі:
153] Роде людський, кого смерть крижана споконві-ку жахає!
154] Марно страшать тебе Стікс, і пітьма, і слова неправдиві,
155] Витвір уяви співців, та оманного світу загрози!
156] Ваші тіла — чи в вогні похоронному попелом стануть,
157] Чи переміняться з часом у тлінь — не сприйматимуть болю.
158] Смерті не знає душа: залишивши оселі колишні,
159] Прийнята знов у домівку нову, вона житиме вічно.
160] Сам, пам'ятаю, в той час, коли Трою війська облягали,
161] Сином Пантоя, Евфорбом, я був, кому* в грудях застрягло
162] Ратище згубне, що в мене метнув ним з Атрідів молодший.
163] Щит я недавно впізнав, що колись у моїй був лівиці,-
164] Нині в Абантовім Аргосі, в храмі Юнони висить він.
165] Все — в перемінах; не гине ніщо. То сюди переходить
166] Дух мандрівний, то туди. Будь-яке він у світі займає
167] Тіло: з тваринного може в людське перебратись, а звідти-
168] Знову в істоту якусь увійти, тож не гине ніколи.
169] Так і податливий віск: набуваючи форм усіляких,
170] Він, хоча виглядом різний буває, весь час мовби інший,-
171] Завжди є воском. Ось так і душа є постійно душею,
172] Лиш переходить — так я навчаю — у постаті різні.
173] Тож хай захланний живіт не заглушить у вас милосердя. [264]
174] Не проганяйте споріднених душ нечестивим убивством
175] Із обігрітих осель! Ваша кров хай не живиться кров'ю!
176] Раз я вже в море відкрите пустивсь і прийняв у вітрило
177] Вільні вітри, то скажу: в усім світі ніщо не є стале:
178] Все тут пливе; що не виникне — те переміні підлегле.
179] Навіть невидимий час течією струмить ненастанно,
180] Мов невсипуща ріка: ні ріці, ні текучій годині
181] Не зупинитись вовік. Як за хвилею котиться хвиля,
182] Чуючи натиск сусідньої, кваплячи ту, що спереду,
183] Так і окрилена мить: утікаючи,— наздоганяє,
184] Кожного разу — нова: що було, те лишилось позаду,
185] Що виникає,— того не було. Кожна мить — це обнова.
186] Глянь, як утомлена ніч поступається місцем світанку,
187] Як розпромінений зводиться день після темної ночі.
188] Й небо одну має барву тоді, коли, сном оповите,
189] Все спочиває ще; іншу — коли на коні білосніжнім
190] Люціфер зійде ясний; а ще іншу — коли доручає
191] Фебові світ зарум'янений вранішня Паллантіада.
192] Навіть божественний щит, коли зрине з безодні земної —
193] В пурпурі, як і тоді — коли йде до безодні земної,
194] Світлий, проте, в вишині, бо природа стрімкого ефіру
195] Краща: від випарів, що над землею висять, він далеко.
196] Так і в нічної Діани однаковим бути не може
197] Вигляд — щодня вона в зміні постійній: коли розсуває
198] Коло своє, тоді більша, коли його звужує,— менша.
199] Глянь і на рік. Хіба й він обертанням своїм не чергує
200] Пір чотирьох, котрі й нашого віку наслідують пори?
201] Соками щедрий напровесні він, до малої дитини
202] Ніжністю схожий: зелений посів, насмоктавшись вологи,
203] Пнеться, тендітний, з землі, хлібороба надією тішить.
204] Все тоді буйно цвіте. Різнобарв'ям квіток живодайний
205] Луг виграє; ще суворої цупкості в травах немає.
206] Після весни, вже кремезніший, рік переходить у літо,
207] Зросту сягає юнак; ні багатством, ні силою жоден
208] Вік не зрівняється з ним, не буває палкішого віку.
209] Осінь іде йому вслід, молодого позбавлена палу,
210] Зріла, м'яка. Між юнацтвом і старістю рік, завагавшись,
211] Мірним стає. Сивина де-не-де вже сріблить йому скроні.
212] Потім жахлива зима підступає тремтливо-старечим
213] Кроком; або без волосся вона, або геть побіліла.
214] Так от і наші тіла перемін зазнають щохвилини,
215] Без опочинку: сьогодні ми інші, аніж були вчора.
216] Будемо й завтра не ті, що тепер. В материнському лоні —
217] Парость людини майбутньої — ми у свій час визрівали.
218] Втрутилась щедра майстриня-природа; у череві здутім
219] Довго селитись тілам не дала і з тісної домівки
220] Вихід упору дає їм — на вільне виводить повітря. [265]
221] Щойно побачивши світ, немовлятко лежить, слабосиле.
222] Згодом рачкує, немов не людина, а чотириноге.
223] Далі й на ніжки, хисткі ще й тремтливі, силкується стати-
224] Кроку не ступить, однак: потребує опори якоїсь.
225] Ось уже спритність у нього й снага... Вже відміряно стежку
226] Юності милої. Вже за плечима — середина віку,
227] Далі й до старості йде призахідної спадистим шляхом.
228] Никнуть, тим віком підточені, й занепадають колишні
229] Сили. Заплакав Мі лон постарілий, побачивши мляві
230] Руки свої, що колись були схожі до рук Геркулеса
231] М'язів потужністю, потім — обвисли, немов позсихались.
232] Плаче й Тіндара дочка, лиш у дзеркалі взріла старечі
233] Зморшки; навіщо було,— каже,— двічі мене викрадати?
234] Всепожираючих літ чередо, давнино завидюща!
235] Пустка за вами лежить: чого час своїм зубом торкнеться,
236] Все це на смерть прирікаєте ви — неминучу, повільну.
237] Втім, переміні й початки речей — елементи — підлеглі.
238] Отже, послухайте, що вам скажу я про їх переміни.
239] В світі, що вічно існує, чотири тіла родотворні
240] Містяться. Два з-поміж тіл тих, що світ населяють,— вагомі
241] Через тягар свій вода та земля — опадають додолу.
242] Два з них не мають ваги і, нічим не пригнічені, вгору
243] Линуть нестримно — повітря й вогонь, од повітря чистіший.
244] Хоч між собою вони помежовані,— все виникає
245] З них і до них же вертається знову: спливає водою,
246] Ставши рідкою, земля; у повітря легке переходить,
247] Розпорошившись у небі, вода; без ваги, щонайтонше,
248] Знов у високість повітря летить, заблищавши вогнями.
249] Потім усе йде зворотною стежкою: зверху — донизу.
250] Гусне вогонь, поки знов не перейде в щільніше повітря;
251] З нього — вода, а з тужавої хвилі — земля виникає.
252] Що не міняє обличчя свого? До обнови охоча,
253] Творить, чергуючи з формами форми, майстриня-природа.
254] Не пропадає, повірте, ніщо в неосяжному світі.
255] Все тільки змінює вигляд. Отож народитися — значить
256] В інше, ніж досі тривало, життя увійти, а померти —
257] Вийти з того, що триває, життя. Хай сюди щось потрапить,
258] Щось хай, можливо,— туди, але в цілому — все збережеться.
259] Довго в однаковій постаті — я переконаний — в світі
260] Не потриває ніщо: до Залізного від Золотого
261] Так ви, віки, перейшли; перемінна й місцевостей доля.
262] Де під ногою дзвенів суходіл, там я бачив розлоге
263] Море; де води були, там посушливі бачив я землі.
264] Від берегів оддалік залягали морські черепашки.
265] Десь на вершині гори стародавній однайдено якір.
266] Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало
267] Долом; зелені верхи після поводі канули в море, [266]
268] Де були здавна грузькі болота — вже пустелі жагучі.
269] Спрагою зсушений край мокляками довкіл просякає.
270] Тут дає витік природа джерелам новим, а натомість
271] Там. замикає старі. Скільки рік, лиш земля сколихнулась,
272] Ринуло з тріщин, і скільки пропало вже їх, пересохло!
273] Так от і Лік, що в одній із розщелин землі загубився,
274] Виплив далеко відтіль, собі витік новий проробивши.
275] Так Ерасін, повновода ріка, то струмить під землею,
276] То повертається знов у руслі на поля арголідські.
277] Так і місійська ріка: їй і річище звичне, й верхів'я,
278] Кажуть, набридли — й тече вже по-іншому, ставши Каїком.
279] Так Аменан: то пливе, течією пісок сіканійський
280] Збуривши, то засихає, замуливши устя джерельні.
281] Хвилю, придатну колись для життя, а тепер негодящу
282] Котить в Еліді Анігр, бо кентаври — якщо хоча трохи
283] Вірити давнім співцям — в його водах колись омивали
284] Рани, що луком наніс їм Геракл, нерозлучний із києм.
285] Ну а Гіпаніс, що в скіфських нагір'ях бере свій початок,
286] Чи не гіркий став од солі морської, колись прісноводний?
287] Хвилі морські омивали в минулому Фарос, Антіссу
288] Й Тір фінікійський, та хто їх сьогодні назве островами?
289] Для стародавніх Левкада була суходолом суцільним,
290] Нині — довкіл там вода.