Мистецтво кохання - Сторінка 2
- Овідій -
Якщо знаєш — назви поіменно,
228] Втім, хоч би навіть не знав,— сам ти їх вдало назви.
229] Та й за бенкетним столом не змарнуй для знайомства нагоди:
230] Не про одне лиш вино думати слід, поки п'єш.
231] Там же й Амур, зарум'янившись густо, до рук своїх ніжних
232] Ріг раз од разу бере, повен п'янкого вина.
233] Тільки-но Вакх йому крильця зросить, — вологою взявшись,
234] Пурхать не може той бог, німо стоїть, та за мить
235] Вже він із крилець вологу ту струшує; хай лиш на серце
236] Крапля комусь упаде — тут же пектиме любов.
237] Духу вино додає, до кохання жагу роздимає,
238] Вихилиш келих до дна — туга покине тебе.
239] Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу,
240] Болі, турботні думки вже не захмарять чола.
241] Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість,
242] Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене.
243] Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата:
244] Владна Венера й вино —— наче вогонь у вогні.
245] Хай лиш в оману тебе не введе миготлива лампада:
246] Не за вином, не вночі вроду цінити берись.
247] Таж серед білого дня трьом богиням Паріс приглядався,
248] Поки Венері сказав: "Першість тобі віддаю".
249] Ніч усі хиби, всі вади бере під своє покривало,
250] Тож перша-ліпша з дівчат гарною буде вночі.
251] Про самоцвіти, багрець, чи правдиві, лиш день тобі скаже,
252] Як і про постать, лице, чи бездоганні, — лиш день.
253] Ще називати місця, що на здобич жіночу багаті? —
254] Легше піщинки, хоч їм ліку немає, злічить.
255] Мав би ще Байї назвать, узбережжя мережане Байїв,
256] А чи купальні, що в них води сірчані паркі?
257] Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто:
258] "От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!"
259] Ось біля Рима, в гайку, розмістилась Діани святиня —
260] В битвах кривавих, мечем, владу вона здобула.
261] Діва, що в цноті живе, що ненавидить стріли Амура,
262] Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран.
263] Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю,
264] Муза вказала тобі щедрі для ловів місця.
265] Зараз я викладу, як ти найкраще б до рук міг прибрати
266] Ту, що вподобав, а це — стрижень повчання мого.
267] Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки,
268] Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть!
269] Спершу ти ось що гарненько затям: не буває такої,
270] Що не далася б до рук — ти лише сіті розстав.
271] Скорше помовкнуть пташки навесні, серед літа — цикади,
272] Скорше менальський гончак буде тікать од зайців,
273] Ніж гордуватиме ласкою жінка, бо й та, котра з виду —
274] Стійкість одна, в той же час — любощів прагне в душі.
275] Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають,
276] Той — неприховано, ця — глибше ховає жагу.
277] От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов'ю —
278] Жінка до нас по любов першою б мусила йти!
279] Мукає — кличе бика на лугу соковитім телиця,
280] Лунко й кобила ірже, тільки-но вгледить коня.
281] В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна,
282] Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть.
283] Чи про Бібліду згадать, що до брата злочинним палала
284] Пломенем і через те духу пустилась в петлі?
285] Мірра ж отця свого, не як дочці подобає, любила —
286] І під корою тепер, стиснена, гріх свій таїть.
287] Слізьми її, що з пахучого дерева скрапують нині,
288] Змащуєм тіло; в сльозі — діви ім'я збереглось.
289] Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди
290] Білий-білісінький бик, стада окраса, бродив.
291] Чорна лишень між рогами була в нього плямочка-вада,
292] В іншому — сяяв увесь, мов хто облив молоком.
293] Кноські й кідонські до того бика поривались телиці,
294] Кожна жадала відчуть буйну вагу на собі.
295] Та Пасіфая запрагла з биком пов'язатись любов'ю,
296] Тут же телиці гладкі стали ненависні їй.
297] Знане кажу: навіть Кріт, на якому сто міст гамірливих,
298] Хоч полюбляє брехню, не заперечить мені.
299] Кажуть, своєю ж рукою вона, хоч до того не звикла,
300] Рвала м'які для бика трави і листя дерев.
301] Всюди за стадом ішла й навіть думки не мала про мужа:
302] Той білосніжний рогань гору над Міносом взяв.
303] Що ж зодягатись тобі у прегарне вбрання, Пасіфає?
304] Таж на прикрасах твоїх не розуміється бик.
305] Нащо люстерко здалось, коли йдеш на узгір'я за стадом?
306] Зачіску стільки разів чи не безглуздо мінять?
307] Дзеркалу все ж довіряй: воно скаже, що ти не телиця,
308] Що на дівочім чолі рогів не вгледиш таки.
309] Мінос ще милий тобі — то не треба шукати коханця,
310] Потайки хочеш кохать — то хоч бика не кохай.
311] Де там! У гори, ліси, залишивши володарську спальню,
312] Мчить, мовби гнав її Вакх — буйний Аонії бог.
313] О, як то часто пекла вона заздрісним оком телицю:
314] Чим це, мовляв, ось така вабить обранця мого?
315] Бач, вона все перед ним соковиті витоптує трави —
316] Думає, глупа, що й він з неї не зводить очей.
317] Мовивши, тут же велить ту телицю ні в чому не винну
318] Гнати з лугів на ріллю — під луковидне ярмо
319] Чи на заріз, ніби в жертву богам, щоб суперниці серце
320] Взяти до рук, як лиш їй груди ножем розітнуть.
321] Скільки складала тих жертв і, тримаючи серце в долоні,
322] Криво всміхалась: "Ану — йди, залицяйсь до мого!"
323] То вона хоче Європою буть, то — Іо: ця — в корову
324] Перемінилася; ту — бик віз на спині своїй.
325] Стада вожак дерев'яну корову сприйнявши як справжню,
326] З нею зійшовся-таки; плід — таємницю розкрив.
327] Варто крітянці було не зважати на пристрасть Тієста
328] (О, як нелегко жоні вірною буть одному!) —
329] Коней не стримав би Феб серед неба й назад, до Аврори,
330] Він колісниці б тоді не розвернув на бігу.
331] Волос пурпурний в отця свого, Ніса, дочка його вкрала —
332] Й лоном дівочим тепер тисне скажених собак.
333] Марса уникнувши на суходолі, на морі — Нептуна,
334] В рідному домі Атрід жертвою жінки упав.
335] Хто не сплакнув над жагою ефірської діви Креуси?
336] Хто про Медею не чув — матір, убивцю дітей?
337] Фенікс, Амінтора син, невидющі виплакував очі.
338] Рвав Ппполіта живцем коней сполоханих шал.
339] Що ж осліпляєш невинних дітей? На твою божевільну
340] Голову — прийде пора — кара, Фінею, впаде!
341] Вся ця біда — од жінок: їх любовне бажання сильніше
342] Й шалу у ньому завжди більше, ніж в чоловіків.
343] Сумнівів, отже, не май: будь-яка може стати твоєю;
344] Хтозна, чи з-між багатьох мовила б "ні" хоч одна.
345] Хай і відмовить якась, але кожній лестять залицяння,
346] Хоч ошукався — дарма: що та відмова тобі?
347] Чи ошукався, однак? Таж нове залицяння — солодше:
348] Більше сусідське добро нам до душі, ніж своє.
349] Завше-бо й нива чужа урожаєм багатшим рясніє,
350] Завше й чужа череда вим'я повніше несе.
351] Спершу служницю пізнай, що при тій, котру звабити хочеш:
352] Так ти полегшиш собі до господині підхід.
353] Чи до своїх таємниць підпускає служницю, дізнайся,
354] Чи в тій прихованій грі з нею вона заодно.
355] Спробуй, якщо все це так, підкупить, ублагати служницю:
356] Схилиш її на свій бік — легко досягнеш мети.
357] Час підбери (на це — й лікар зважає), коли господиня
358] Без намовляння твого візьме принаду з гачка;
359] Візьме ж охоче тоді, коли солодко, гоже їй буде,
360] Як на врожайній землі — повному сили зерну.
361] Бо, коли туги, ні болю нема — наче ширяться груди,
362] Спритна Венера тоді влесливо входить у них.
363] Поки зажурений був Іліон — ворогам не давався,
364] А звеселивсь — і коня, повного зброї, прийняв.
365] Мить підбери, коли хитра суперниця їй дозолила:
366] Легко за себе тоді зможе помститись вона.
367] Зранку, як зачіску буде вкладать господині служниця,
368] Мовби собі, а не їй скаже впівголос, аби
369] Враженій гніву додать — так вітрило снаги дає веслам —
370] "Кривднику ледь чи б могла кривдою ти відплатить".
371] От і про тебе додасть, переконливих слів приточивши, —
372] Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому.
373] Ґав не лови тоді: вляжеться вітер — охляне вітрило,
374] Наче тонесенький лід, тане за мить якусь гнів.
375] Може, подумаєш тут: "Чи не звабити й гарну служницю?" —
376] Це небезпечна, скажу, і непродумана гра,
377] Бо заохотиш не всіх: одна дбатиме про господиню,
378] Інша — про себе: тебе схоче собі зберегти.
379] Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим,
380] Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди!
381] Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую,
382] Ступиш на стежку мою — пастки уникнеш на ній.
383] А причарує таки, як листи буде брати й давати,
384] Тілом, не пильністю лиш, мила служниця тебе —
385] Все ж господиню спочатку здобудь, а її — вже потому:
386] Не від служниці-бо слід розпочинати любов.
387] Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву —
388] Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я):
389] Взявся за діло — доводь до кінця. Служниця не зрадить,
390] Хай лиш відчує сама частку й своєї вини.
391] Птах, чиї крила у клею в'язкім, не зів'ється під небо,
392] Вбіг у тенета кабан — більше в чагар не шугне.
393] Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі,
394] Звабив — довершуй свого і переможцем відходь!
395] Отже, не зрадить, кажу, відчуваючи спільну провину,
396] Про господиню ж усе з вуст її знатимеш ти.
397] Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся — буде й служниця
398] Радо тобі сповіщать, де лиш яка новина.
399] Знай: помиляється той, хто вважає, що тільки на полі
400] Й морі потрібно ловить пору, догідну для дій:
401] Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій,
402] А зеленавій воді — вигнуте дно корабля,
403] Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне:
404] Часто вдається воно тільки в означений час.
405] Хай це народження день, хай календи, що ними Венера
406] Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде,
407] Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси,
408] А полонених вождів подиву гідні дари, —
409] Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди,
410] В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят.
411] Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору —
412] Той на уламках судна душу заледве спасе.
413] Краще почни з того дня, многослізного дня, коли кров'ю
414] Римлян, що впали в бою, води алійські взялись.
415] Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати
416] Від найдавніших часів звик палестинський гебрей.
417] Добре ти все обміркуй на вродини своєї коханки:
418] Витрати будуть, а це — вісники чорного дня.
419] Як не викручуйся — візьме своє: не забракне їй хисту,
420] Щоб обібрати того, хто умліває з жаги.
421] Прийде до неї торговець-хитрун (таки знає, до кого!),
422] Викладе весь свій товар; ти сидиш поряд, вона —
423] Скаже й тобі вибирать (заодно й твій смак перевірить),
424] Потім пригорне тебе, далі попросить: "Купи!"
425] "Цей подарунок, — додасть, — мені милим буде надовго:
426] Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!"
427] "Грошей, — замнешся, — з собою не взяв я..." — попросять розписку,
428] І дорікнеш сам собі: "Нащо я вчився писать!"
429] Що, коли день уродин, аби тільки приймати дарунки,
430] Двічі й тричі на рік буде вона святкувать?
431] Ще ж і поплаче не раз: десь кульчик, мовляв, загубився —
432] Шкода велика, бо він з каменем був дорогим.
433] Часто ще просить: "Позич".
228] Втім, хоч би навіть не знав,— сам ти їх вдало назви.
229] Та й за бенкетним столом не змарнуй для знайомства нагоди:
230] Не про одне лиш вино думати слід, поки п'єш.
231] Там же й Амур, зарум'янившись густо, до рук своїх ніжних
232] Ріг раз од разу бере, повен п'янкого вина.
233] Тільки-но Вакх йому крильця зросить, — вологою взявшись,
234] Пурхать не може той бог, німо стоїть, та за мить
235] Вже він із крилець вологу ту струшує; хай лиш на серце
236] Крапля комусь упаде — тут же пектиме любов.
237] Духу вино додає, до кохання жагу роздимає,
238] Вихилиш келих до дна — туга покине тебе.
239] Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу,
240] Болі, турботні думки вже не захмарять чола.
241] Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість,
242] Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене.
243] Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата:
244] Владна Венера й вино —— наче вогонь у вогні.
245] Хай лиш в оману тебе не введе миготлива лампада:
246] Не за вином, не вночі вроду цінити берись.
247] Таж серед білого дня трьом богиням Паріс приглядався,
248] Поки Венері сказав: "Першість тобі віддаю".
249] Ніч усі хиби, всі вади бере під своє покривало,
250] Тож перша-ліпша з дівчат гарною буде вночі.
251] Про самоцвіти, багрець, чи правдиві, лиш день тобі скаже,
252] Як і про постать, лице, чи бездоганні, — лиш день.
253] Ще називати місця, що на здобич жіночу багаті? —
254] Легше піщинки, хоч їм ліку немає, злічить.
255] Мав би ще Байї назвать, узбережжя мережане Байїв,
256] А чи купальні, що в них води сірчані паркі?
257] Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто:
258] "От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!"
259] Ось біля Рима, в гайку, розмістилась Діани святиня —
260] В битвах кривавих, мечем, владу вона здобула.
261] Діва, що в цноті живе, що ненавидить стріли Амура,
262] Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран.
263] Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю,
264] Муза вказала тобі щедрі для ловів місця.
265] Зараз я викладу, як ти найкраще б до рук міг прибрати
266] Ту, що вподобав, а це — стрижень повчання мого.
267] Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки,
268] Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть!
269] Спершу ти ось що гарненько затям: не буває такої,
270] Що не далася б до рук — ти лише сіті розстав.
271] Скорше помовкнуть пташки навесні, серед літа — цикади,
272] Скорше менальський гончак буде тікать од зайців,
273] Ніж гордуватиме ласкою жінка, бо й та, котра з виду —
274] Стійкість одна, в той же час — любощів прагне в душі.
275] Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають,
276] Той — неприховано, ця — глибше ховає жагу.
277] От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов'ю —
278] Жінка до нас по любов першою б мусила йти!
279] Мукає — кличе бика на лугу соковитім телиця,
280] Лунко й кобила ірже, тільки-но вгледить коня.
281] В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна,
282] Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть.
283] Чи про Бібліду згадать, що до брата злочинним палала
284] Пломенем і через те духу пустилась в петлі?
285] Мірра ж отця свого, не як дочці подобає, любила —
286] І під корою тепер, стиснена, гріх свій таїть.
287] Слізьми її, що з пахучого дерева скрапують нині,
288] Змащуєм тіло; в сльозі — діви ім'я збереглось.
289] Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди
290] Білий-білісінький бик, стада окраса, бродив.
291] Чорна лишень між рогами була в нього плямочка-вада,
292] В іншому — сяяв увесь, мов хто облив молоком.
293] Кноські й кідонські до того бика поривались телиці,
294] Кожна жадала відчуть буйну вагу на собі.
295] Та Пасіфая запрагла з биком пов'язатись любов'ю,
296] Тут же телиці гладкі стали ненависні їй.
297] Знане кажу: навіть Кріт, на якому сто міст гамірливих,
298] Хоч полюбляє брехню, не заперечить мені.
299] Кажуть, своєю ж рукою вона, хоч до того не звикла,
300] Рвала м'які для бика трави і листя дерев.
301] Всюди за стадом ішла й навіть думки не мала про мужа:
302] Той білосніжний рогань гору над Міносом взяв.
303] Що ж зодягатись тобі у прегарне вбрання, Пасіфає?
304] Таж на прикрасах твоїх не розуміється бик.
305] Нащо люстерко здалось, коли йдеш на узгір'я за стадом?
306] Зачіску стільки разів чи не безглуздо мінять?
307] Дзеркалу все ж довіряй: воно скаже, що ти не телиця,
308] Що на дівочім чолі рогів не вгледиш таки.
309] Мінос ще милий тобі — то не треба шукати коханця,
310] Потайки хочеш кохать — то хоч бика не кохай.
311] Де там! У гори, ліси, залишивши володарську спальню,
312] Мчить, мовби гнав її Вакх — буйний Аонії бог.
313] О, як то часто пекла вона заздрісним оком телицю:
314] Чим це, мовляв, ось така вабить обранця мого?
315] Бач, вона все перед ним соковиті витоптує трави —
316] Думає, глупа, що й він з неї не зводить очей.
317] Мовивши, тут же велить ту телицю ні в чому не винну
318] Гнати з лугів на ріллю — під луковидне ярмо
319] Чи на заріз, ніби в жертву богам, щоб суперниці серце
320] Взяти до рук, як лиш їй груди ножем розітнуть.
321] Скільки складала тих жертв і, тримаючи серце в долоні,
322] Криво всміхалась: "Ану — йди, залицяйсь до мого!"
323] То вона хоче Європою буть, то — Іо: ця — в корову
324] Перемінилася; ту — бик віз на спині своїй.
325] Стада вожак дерев'яну корову сприйнявши як справжню,
326] З нею зійшовся-таки; плід — таємницю розкрив.
327] Варто крітянці було не зважати на пристрасть Тієста
328] (О, як нелегко жоні вірною буть одному!) —
329] Коней не стримав би Феб серед неба й назад, до Аврори,
330] Він колісниці б тоді не розвернув на бігу.
331] Волос пурпурний в отця свого, Ніса, дочка його вкрала —
332] Й лоном дівочим тепер тисне скажених собак.
333] Марса уникнувши на суходолі, на морі — Нептуна,
334] В рідному домі Атрід жертвою жінки упав.
335] Хто не сплакнув над жагою ефірської діви Креуси?
336] Хто про Медею не чув — матір, убивцю дітей?
337] Фенікс, Амінтора син, невидющі виплакував очі.
338] Рвав Ппполіта живцем коней сполоханих шал.
339] Що ж осліпляєш невинних дітей? На твою божевільну
340] Голову — прийде пора — кара, Фінею, впаде!
341] Вся ця біда — од жінок: їх любовне бажання сильніше
342] Й шалу у ньому завжди більше, ніж в чоловіків.
343] Сумнівів, отже, не май: будь-яка може стати твоєю;
344] Хтозна, чи з-між багатьох мовила б "ні" хоч одна.
345] Хай і відмовить якась, але кожній лестять залицяння,
346] Хоч ошукався — дарма: що та відмова тобі?
347] Чи ошукався, однак? Таж нове залицяння — солодше:
348] Більше сусідське добро нам до душі, ніж своє.
349] Завше-бо й нива чужа урожаєм багатшим рясніє,
350] Завше й чужа череда вим'я повніше несе.
351] Спершу служницю пізнай, що при тій, котру звабити хочеш:
352] Так ти полегшиш собі до господині підхід.
353] Чи до своїх таємниць підпускає служницю, дізнайся,
354] Чи в тій прихованій грі з нею вона заодно.
355] Спробуй, якщо все це так, підкупить, ублагати служницю:
356] Схилиш її на свій бік — легко досягнеш мети.
357] Час підбери (на це — й лікар зважає), коли господиня
358] Без намовляння твого візьме принаду з гачка;
359] Візьме ж охоче тоді, коли солодко, гоже їй буде,
360] Як на врожайній землі — повному сили зерну.
361] Бо, коли туги, ні болю нема — наче ширяться груди,
362] Спритна Венера тоді влесливо входить у них.
363] Поки зажурений був Іліон — ворогам не давався,
364] А звеселивсь — і коня, повного зброї, прийняв.
365] Мить підбери, коли хитра суперниця їй дозолила:
366] Легко за себе тоді зможе помститись вона.
367] Зранку, як зачіску буде вкладать господині служниця,
368] Мовби собі, а не їй скаже впівголос, аби
369] Враженій гніву додать — так вітрило снаги дає веслам —
370] "Кривднику ледь чи б могла кривдою ти відплатить".
371] От і про тебе додасть, переконливих слів приточивши, —
372] Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому.
373] Ґав не лови тоді: вляжеться вітер — охляне вітрило,
374] Наче тонесенький лід, тане за мить якусь гнів.
375] Може, подумаєш тут: "Чи не звабити й гарну служницю?" —
376] Це небезпечна, скажу, і непродумана гра,
377] Бо заохотиш не всіх: одна дбатиме про господиню,
378] Інша — про себе: тебе схоче собі зберегти.
379] Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим,
380] Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди!
381] Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую,
382] Ступиш на стежку мою — пастки уникнеш на ній.
383] А причарує таки, як листи буде брати й давати,
384] Тілом, не пильністю лиш, мила служниця тебе —
385] Все ж господиню спочатку здобудь, а її — вже потому:
386] Не від служниці-бо слід розпочинати любов.
387] Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву —
388] Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я):
389] Взявся за діло — доводь до кінця. Служниця не зрадить,
390] Хай лиш відчує сама частку й своєї вини.
391] Птах, чиї крила у клею в'язкім, не зів'ється під небо,
392] Вбіг у тенета кабан — більше в чагар не шугне.
393] Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі,
394] Звабив — довершуй свого і переможцем відходь!
395] Отже, не зрадить, кажу, відчуваючи спільну провину,
396] Про господиню ж усе з вуст її знатимеш ти.
397] Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся — буде й служниця
398] Радо тобі сповіщать, де лиш яка новина.
399] Знай: помиляється той, хто вважає, що тільки на полі
400] Й морі потрібно ловить пору, догідну для дій:
401] Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій,
402] А зеленавій воді — вигнуте дно корабля,
403] Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне:
404] Часто вдається воно тільки в означений час.
405] Хай це народження день, хай календи, що ними Венера
406] Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде,
407] Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси,
408] А полонених вождів подиву гідні дари, —
409] Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди,
410] В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят.
411] Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору —
412] Той на уламках судна душу заледве спасе.
413] Краще почни з того дня, многослізного дня, коли кров'ю
414] Римлян, що впали в бою, води алійські взялись.
415] Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати
416] Від найдавніших часів звик палестинський гебрей.
417] Добре ти все обміркуй на вродини своєї коханки:
418] Витрати будуть, а це — вісники чорного дня.
419] Як не викручуйся — візьме своє: не забракне їй хисту,
420] Щоб обібрати того, хто умліває з жаги.
421] Прийде до неї торговець-хитрун (таки знає, до кого!),
422] Викладе весь свій товар; ти сидиш поряд, вона —
423] Скаже й тобі вибирать (заодно й твій смак перевірить),
424] Потім пригорне тебе, далі попросить: "Купи!"
425] "Цей подарунок, — додасть, — мені милим буде надовго:
426] Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!"
427] "Грошей, — замнешся, — з собою не взяв я..." — попросять розписку,
428] І дорікнеш сам собі: "Нащо я вчився писать!"
429] Що, коли день уродин, аби тільки приймати дарунки,
430] Двічі й тричі на рік буде вона святкувать?
431] Ще ж і поплаче не раз: десь кульчик, мовляв, загубився —
432] Шкода велика, бо він з каменем був дорогим.
433] Часто ще просить: "Позич".