Мистецтво кохання - Сторінка 2

Якщо знаєш — назви поіменно,

228] Втім, хоч би навіть не знав,— сам ти їх вдало назви.

229] Та й за бенкетним столом не змарнуй для знайомства нагоди:

230] Не про одне лиш вино думати слід, поки п'єш.

231] Там же й Амур, зарум'янившись густо, до рук своїх ніжних

232] Ріг раз од разу бере, повен п'янкого вина.

233] Тільки-но Вакх йому крильця зросить, — вологою взявшись,

234] Пурхать не може той бог, німо стоїть, та за мить

235] Вже він із крилець вологу ту струшує; хай лиш на серце

236] Крапля комусь упаде — тут же пектиме любов.

237] Духу вино додає, до кохання жагу роздимає,

238] Вихилиш келих до дна — туга покине тебе.

239] Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу,

240] Болі, турботні думки вже не захмарять чола.

241] Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість,

242] Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене.

243] Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата:

244] Владна Венера й вино —— наче вогонь у вогні.

245] Хай лиш в оману тебе не введе миготлива лампада:

246] Не за вином, не вночі вроду цінити берись.

247] Таж серед білого дня трьом богиням Паріс приглядався,

248] Поки Венері сказав: "Першість тобі віддаю".

249] Ніч усі хиби, всі вади бере під своє покривало,

250] Тож перша-ліпша з дівчат гарною буде вночі.

251] Про самоцвіти, багрець, чи правдиві, лиш день тобі скаже,

252] Як і про постать, лице, чи бездоганні, — лиш день.

253] Ще називати місця, що на здобич жіночу багаті? —

254] Легше піщинки, хоч їм ліку немає, злічить.

255] Мав би ще Байї назвать, узбережжя мережане Байїв,

256] А чи купальні, що в них води сірчані паркі?

257] Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто:

258] "От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!"

259] Ось біля Рима, в гайку, розмістилась Діани святиня —

260] В битвах кривавих, мечем, владу вона здобула.

261] Діва, що в цноті живе, що ненавидить стріли Амура,

262] Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран.

263] Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю,

264] Муза вказала тобі щедрі для ловів місця.

265] Зараз я викладу, як ти найкраще б до рук міг прибрати

266] Ту, що вподобав, а це — стрижень повчання мого.

267] Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки,

268] Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть!

269] Спершу ти ось що гарненько затям: не буває такої,

270] Що не далася б до рук — ти лише сіті розстав.

271] Скорше помовкнуть пташки навесні, серед літа — цикади,

272] Скорше менальський гончак буде тікать од зайців,

273] Ніж гордуватиме ласкою жінка, бо й та, котра з виду —

274] Стійкість одна, в той же час — любощів прагне в душі.

275] Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають,

276] Той — неприховано, ця — глибше ховає жагу.

277] От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов'ю —

278] Жінка до нас по любов першою б мусила йти!

279] Мукає — кличе бика на лугу соковитім телиця,

280] Лунко й кобила ірже, тільки-но вгледить коня.

281] В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна,

282] Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть.

283] Чи про Бібліду згадать, що до брата злочинним палала

284] Пломенем і через те духу пустилась в петлі?

285] Мірра ж отця свого, не як дочці подобає, любила —

286] І під корою тепер, стиснена, гріх свій таїть.

287] Слізьми її, що з пахучого дерева скрапують нині,

288] Змащуєм тіло; в сльозі — діви ім'я збереглось.

289] Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди

290] Білий-білісінький бик, стада окраса, бродив.

291] Чорна лишень між рогами була в нього плямочка-вада,

292] В іншому — сяяв увесь, мов хто облив молоком.

293] Кноські й кідонські до того бика поривались телиці,

294] Кожна жадала відчуть буйну вагу на собі.

295] Та Пасіфая запрагла з биком пов'язатись любов'ю,

296] Тут же телиці гладкі стали ненависні їй.

297] Знане кажу: навіть Кріт, на якому сто міст гамірливих,

298] Хоч полюбляє брехню, не заперечить мені.

299] Кажуть, своєю ж рукою вона, хоч до того не звикла,

300] Рвала м'які для бика трави і листя дерев.

301] Всюди за стадом ішла й навіть думки не мала про мужа:

302] Той білосніжний рогань гору над Міносом взяв.

303] Що ж зодягатись тобі у прегарне вбрання, Пасіфає?

304] Таж на прикрасах твоїх не розуміється бик.

305] Нащо люстерко здалось, коли йдеш на узгір'я за стадом?

306] Зачіску стільки разів чи не безглуздо мінять?

307] Дзеркалу все ж довіряй: воно скаже, що ти не телиця,

308] Що на дівочім чолі рогів не вгледиш таки.

309] Мінос ще милий тобі — то не треба шукати коханця,

310] Потайки хочеш кохать — то хоч бика не кохай.

311] Де там! У гори, ліси, залишивши володарську спальню,

312] Мчить, мовби гнав її Вакх — буйний Аонії бог.

313] О, як то часто пекла вона заздрісним оком телицю:

314] Чим це, мовляв, ось така вабить обранця мого?

315] Бач, вона все перед ним соковиті витоптує трави —

316] Думає, глупа, що й він з неї не зводить очей.

317] Мовивши, тут же велить ту телицю ні в чому не винну

318] Гнати з лугів на ріллю — під луковидне ярмо

319] Чи на заріз, ніби в жертву богам, щоб суперниці серце

320] Взяти до рук, як лиш їй груди ножем розітнуть.

321] Скільки складала тих жертв і, тримаючи серце в долоні,

322] Криво всміхалась: "Ану — йди, залицяйсь до мого!"

323] То вона хоче Європою буть, то — Іо: ця — в корову

324] Перемінилася; ту — бик віз на спині своїй.

325] Стада вожак дерев'яну корову сприйнявши як справжню,

326] З нею зійшовся-таки; плід — таємницю розкрив.

327] Варто крітянці було не зважати на пристрасть Тієста

328] (О, як нелегко жоні вірною буть одному!) —

329] Коней не стримав би Феб серед неба й назад, до Аврори,

330] Він колісниці б тоді не розвернув на бігу.

331] Волос пурпурний в отця свого, Ніса, дочка його вкрала —

332] Й лоном дівочим тепер тисне скажених собак.

333] Марса уникнувши на суходолі, на морі — Нептуна,

334] В рідному домі Атрід жертвою жінки упав.

335] Хто не сплакнув над жагою ефірської діви Креуси?

336] Хто про Медею не чув — матір, убивцю дітей?

337] Фенікс, Амінтора син, невидющі виплакував очі.

338] Рвав Ппполіта живцем коней сполоханих шал.

339] Що ж осліпляєш невинних дітей? На твою божевільну

340] Голову — прийде пора — кара, Фінею, впаде!

341] Вся ця біда — од жінок: їх любовне бажання сильніше

342] Й шалу у ньому завжди більше, ніж в чоловіків.

343] Сумнівів, отже, не май: будь-яка може стати твоєю;

344] Хтозна, чи з-між багатьох мовила б "ні" хоч одна.

345] Хай і відмовить якась, але кожній лестять залицяння,

346] Хоч ошукався — дарма: що та відмова тобі?

347] Чи ошукався, однак? Таж нове залицяння — солодше:

348] Більше сусідське добро нам до душі, ніж своє.

349] Завше-бо й нива чужа урожаєм багатшим рясніє,

350] Завше й чужа череда вим'я повніше несе.

351] Спершу служницю пізнай, що при тій, котру звабити хочеш:

352] Так ти полегшиш собі до господині підхід.

353] Чи до своїх таємниць підпускає служницю, дізнайся,

354] Чи в тій прихованій грі з нею вона заодно.

355] Спробуй, якщо все це так, підкупить, ублагати служницю:

356] Схилиш її на свій бік — легко досягнеш мети.

357] Час підбери (на це — й лікар зважає), коли господиня

358] Без намовляння твого візьме принаду з гачка;

359] Візьме ж охоче тоді, коли солодко, гоже їй буде,

360] Як на врожайній землі — повному сили зерну.

361] Бо, коли туги, ні болю нема — наче ширяться груди,

362] Спритна Венера тоді влесливо входить у них.

363] Поки зажурений був Іліон — ворогам не давався,

364] А звеселивсь — і коня, повного зброї, прийняв.

365] Мить підбери, коли хитра суперниця їй дозолила:

366] Легко за себе тоді зможе помститись вона.

367] Зранку, як зачіску буде вкладать господині служниця,

368] Мовби собі, а не їй скаже впівголос, аби

369] Враженій гніву додать — так вітрило снаги дає веслам —

370] "Кривднику ледь чи б могла кривдою ти відплатить".

371] От і про тебе додасть, переконливих слів приточивши, —

372] Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому.

373] Ґав не лови тоді: вляжеться вітер — охляне вітрило,

374] Наче тонесенький лід, тане за мить якусь гнів.

375] Може, подумаєш тут: "Чи не звабити й гарну служницю?" —

376] Це небезпечна, скажу, і непродумана гра,

377] Бо заохотиш не всіх: одна дбатиме про господиню,

378] Інша — про себе: тебе схоче собі зберегти.

379] Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим,

380] Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди!

381] Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую,

382] Ступиш на стежку мою — пастки уникнеш на ній.

383] А причарує таки, як листи буде брати й давати,

384] Тілом, не пильністю лиш, мила служниця тебе —

385] Все ж господиню спочатку здобудь, а її — вже потому:

386] Не від служниці-бо слід розпочинати любов.

387] Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву —

388] Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я):

389] Взявся за діло — доводь до кінця. Служниця не зрадить,

390] Хай лиш відчує сама частку й своєї вини.

391] Птах, чиї крила у клею в'язкім, не зів'ється під небо,

392] Вбіг у тенета кабан — більше в чагар не шугне.

393] Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі,

394] Звабив — довершуй свого і переможцем відходь!

395] Отже, не зрадить, кажу, відчуваючи спільну провину,

396] Про господиню ж усе з вуст її знатимеш ти.

397] Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся — буде й служниця

398] Радо тобі сповіщать, де лиш яка новина.

399] Знай: помиляється той, хто вважає, що тільки на полі

400] Й морі потрібно ловить пору, догідну для дій:

401] Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій,

402] А зеленавій воді — вигнуте дно корабля,

403] Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне:

404] Часто вдається воно тільки в означений час.

405] Хай це народження день, хай календи, що ними Венера

406] Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде,

407] Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси,

408] А полонених вождів подиву гідні дари, —

409] Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди,

410] В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят.

411] Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору —

412] Той на уламках судна душу заледве спасе.

413] Краще почни з того дня, многослізного дня, коли кров'ю

414] Римлян, що впали в бою, води алійські взялись.

415] Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати

416] Від найдавніших часів звик палестинський гебрей.

417] Добре ти все обміркуй на вродини своєї коханки:

418] Витрати будуть, а це — вісники чорного дня.

419] Як не викручуйся — візьме своє: не забракне їй хисту,

420] Щоб обібрати того, хто умліває з жаги.

421] Прийде до неї торговець-хитрун (таки знає, до кого!),

422] Викладе весь свій товар; ти сидиш поряд, вона —

423] Скаже й тобі вибирать (заодно й твій смак перевірить),

424] Потім пригорне тебе, далі попросить: "Купи!"

425] "Цей подарунок, — додасть, — мені милим буде надовго:

426] Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!"

427] "Грошей, — замнешся, — з собою не взяв я..." — попросять розписку,

428] І дорікнеш сам собі: "Нащо я вчився писать!"

429] Що, коли день уродин, аби тільки приймати дарунки,

430] Двічі й тричі на рік буде вона святкувать?

431] Ще ж і поплаче не раз: десь кульчик, мовляв, загубився —

432] Шкода велика, бо він з каменем був дорогим.

433] Часто ще просить: "Позич".