Мудрець Країни Оз - Сторінка 14

Коли людина здорова, вона навіть не думає про те, що здоров'я — її найбільший скарб. Та варто їй тільки захворіти, і вона вже з тугою згадує ті часи і бажає, щоб вони повернулись. Ніхто не дякує природі, що вона дала людині пару ніг, поки не втратить однієї з них, як втратив я; а тоді залишається тільки радіти, що збереглася хоч друга.

— Ваша дерев'янка не така вже й погана, капітане, — зауважила дівчинка, пильно оглянувши дерев'яну ногу моряка. — Принаймні вона не пускає коріння на цьому чарівному острові, як наші живі ноги.

— Та я й не скаржусь, — відповів капітан Білл. — Трот, а що то пливе до нас? — додав раптом він, дивлячись поверх Чарівної Квітки на воду.

Дівчинка теж поглянула туди і сказала:

— Це якийсь птах. Дуже схожий на качку, хоч я ніколи не бачила качок з таким строкатим пір'ям.

Птах швидко і граціозно плив до чарівного острова, і коли він наблизився, наші друзі аж роти пороззявляли від подиву, таким пишним було його вбрання. Пір'я на птахові переливалося всіма відтінками зеленого, синього й пурпурового кольорів, голівка була жовта з червоним пером-чубком, а хвостові пера — білі й фіалкові. Підпливши до острова, птах вийшов на берег і неквапливим перевальцем попростував до них, повертаючи голову то в один, то в другий бік, ніби краще хотів роздивитись на дівчинку та моряка.

— Ви чужинці, — сказав птах, зупиняючись поруч них, — і чарівний острів захопив вас у полон.

— Ваша правда, — зітхнувши, промовила Трот, — ми пустили коріння. Але сподіваюсь, що ми не будемо рости?

— Ні, ви будете вростати, — сказав птах. — Ви ставатимете меншими з кожним днем, аж поки від вас нічого не лишиться. На цьому зачарованому острові завжди так буває.

— Звідки тобі це відомо, і хто ти така? — запитав капітан Білл.

— Я Самотня Качка, — відповів птах. — Сподіваюсь, ви чули про мене?

— Ні, — сказала Трот, — я, наприклад, не чула. А чому ж ви самотня?

— Бо я не маю ні сім'ї, ні родичів, — відповіла качка.

— І друзів теж не маєте?

— Не маю. І мені зовсім нічого робити. Я прожила на світі безліч років і житиму завжди, бо я жителька Країни Оз, де ніхто не вмирає. Тож уявіть, як мені жити рік за роком, не маючи ні друзів, ні сім'ї, ні жодної роботи. Тепер вам зрозуміло, чому я самотня.

— А чому ж ти не заведеш собі хоча б кілька друзів і не підшукаєш якогось заняття? — поцікавився капітан Білл.

— Я не можу завести собі друзів, бо всі, кого я зустрічала, — птаха, звіра чи людину, — всі вони були неприємні мені. Через кілька хвилин мені набридне й ваше товариство, і тоді я піду геть, залишивши вас тут самих, — сказала Самотня Качка. — А що стосується роботи, то я не бачу в ній користі. Всі, кого я зустрічала, хоч щось та роблять, і я вирішила, що це банально й нецікаво і що краще залишатися цілком самотньою.

— А хіба вам не треба добувати собі їжу? — запитала Трот.

— Ні, не треба. В моєму діамантовому палаці, трохи вище по річці, їжа доставляється мені чарами. Але я рідко їм, бо це теж дуже банально.

— То ти, певно, чарівна качка? — зауважив капітан.

— Чому це?

— Та бачиш, звичайні качки не мають діамантових палаців і чарівної їжі, як ти.

— Вірно. І в цьому ще одна причина моєї самотності. Вам слід запам'ятати, що я єдина така качка в усій Країні Оз, і я ненавиджу всіх інших качок у цілому світі.

— Мені здається, що вам подобається бути самотньою, — зауважив капітан Білл.

— Точно я не можу сказати, чи це мені подобається, — відповіла качка, — та оскільки така моя доля, я пишаюсь нею.

— А як трапилось, що в Країні Оз з'явилася єдина й отака Самотня Качка? — з цікавістю запитала Трот.

— Багато років тому я знала це, та тепер зовсім забула, — відповіла качка. — Причина появи речі не така важлива, як сама річ, отже не варто нічого пригадувати і досить лише знати, що я самотня і єдина.

— На мою думку, ви почували б себе щасливі шою, коли б спробували що-небудь робити, — сказала Трот. — Якщо не можете нічого робити для себе, то робіть для інших, і тоді у вас заведеться багато друзів, і ви перестанете бути самотньою.

— Ви вже починаєте мені обридати, — сказала Самотня Качка, — і я змушена піти звідси й покинути вас.

— Допоможіть нам, — попросила дівчинка. — Якщо ви володієте хоч якоюсь чарівною силою, ви можете виручити нас із біди.

— Я не маю такої сили, щоб вивести вас із чарівного острова, — відповіла Самотня Качка. — Мої чари дуже прості, але мене вони цілком задовольняють.

— Якби ми могли присісти, ми уже почували б себе краще, — сказала Трот, — але тут ні на що сісти.

— Значить, ви повинні стояти, — відповіла Самотня Качка.

— Але ти, мабуть, володієш достатньою чарівною силою, щоб дати нам пару стільців, — сказав капітан Білл.

— Качки не знають, що таке стільці, — відповіла качка.

— Але ж ти незвичайна качка!

— Це правда. — Дивне створіння, здавалось, на хвилину замислилось, пильно оглядаючи дівчинку та моряка своїми круглими чорними очима. Потім зоно сказало: — Іноді, коли сонце стоїть у зеніті, я вирощую поганку, щоб сховатись від палючого проміння. Мабуть, ви зможете сидіти на поганках.

— Звичайно, якщо вони будуть досить міцними, щоб витримати нас, — відповів капітан Білл.

— Ну, тоді я, раніше, ніж піти, дам вам парочку, — сказала Самотня Качка і почала тупцятись на одному місці. Вона тричі пройшла по колу в лівий бік, а потім тричі в правий. Потім тричі скакнула на одній нозі вперед і тричі назад.

— Що ви робите? — поцікавилась Трот.

— Не заважай. Це таке заклинання, — відповіла Самотня Качка, але тепер вона почала бурмотіти щось схоже на крякання і що начебто не мало ніякого змісту. Це тривало так довго, що Трот нарешті не витримала й вигукнула:

— Чи не можна швидше кінчити це заклинання? Якщо для того, щоб виростити пару нещасних поганок, вам треба ціле літо, то невелика ви чарівниця.

— Кажу ж тобі, не перебивай! — суворо нагримала на дівчинку Самотня Качка. — Якщо ти набридатимеш мені, я піду геть, не закінчивши свого заклинання.

Після цієї погрози Трот принишкла, а качка забурмотіла щось далі. Капітан Білл стиха посміхнувся і прошепотів Трот:

— Для птаха, який ніколи нічого не робить, ця качка досить метушлива. Тільки я не певен, що на її поганках можна буде посидіти.

Та не встиг моряк докінчити своєї думки, як раптом відчув, як до нього щось доторкнулося; він обернувся й побачив величезну поганку, саме там, і саме такого розміру й форми, щоб на ній сидіти. Друга поганка з'явилась позаду Трот, і дівчинка з радісним вигуком сіла на неї і відчула, що поганка м'яка і зручна, наче крісло. Навіть вага капітана Білла не могла зламати поганку, і коли обоє нещасних добре вмостились, вони побачили, що Самотня Качка пішла геть і була вже біля самої води.

— Дуже вам вдячні! — закричала Трот, а моряк гукнув і від себе:

— Ми тебе не забудемо!

Та Самотня Качка не звернула на це уваги. Навіть не глянувши більше в їх бік, яскравопера птиця залізла у воду і граціозно попливла геть.

Розділ шістнадцятий

Кришталевий Кіт знаходить Чорний Саквояж

Коли Кікі Ару обернув шість мавп на шість велетнів-солдатів по п'ятдесят футів зростом, їхні голови виткнулись над верхівками дерев, які в цій частині лісу були трохи нижчими, ніж в інших місцях; та хоч дерева росли тут порівняно рідко, тіла велетнів-солдатів виявились такими товстими, що вщерть заповнили вільний простір, і гілля стиснуло їх з усіх боків.

Звичайно, Кікі допустився помилки, зробивши солдатів такими великими, бо тепер же вони не могли вийти з лісу. Дерева тримали їх міцно в полоні й не давали ступити найменшого кроку. Навіть коли б ці солдати стояли на сусідній маленькій галявці, то й тоді б нікуди не було їм шляху, а вони ж з'явились на світ за галявкою, серед дерев.

В першу мить інші мавпи, які залишились самі собою, злякалися солдатів і чкурнули чимдуж у гущавину віт. Та скоро, переконавшись, що велетні стоять собі тихенько-смирненько і тільки невдоволено бурчать про якесь обернення, зграйка мавп повернулася назад і почала зацікавлено розглядати їх, не мдючи й гадки, що то ж їхні родичі та друзі.

Голови солдатів стирчали вище дерев, і тому вони не бачили мавп; велетні нездатні були навіть підвести руку, щоб оголити гострі мечі, так міцно їх тримало густолисте гілля. Помітивши цілковиту безпорадність солдатів, мавпи почали плигати по них, і скоро вся мавп'яча зграя була вже на плечах велетнів і зазирала їм в обличчя.

— Я Ебу, твій батько, — закричав один солдат мавпі, що видерлась йому на ліве вухо, — але якась зла тварюка зачарувала мене!

— А я твій дядько Пікер, — сказав другий солдат іншій мавпі.

Незабаром всі мавпи знали правду. Їм було дуже шкода своїх друзів та родичів, і вони страшенно розсердились на того, хто так жорстоко позбиткувався з їх племені. На верхівках дерев зчинився лемент і гвалт, на який почали збігатися інші мавпи. Незабаром вони заповнили всю галявину і дерева навколо неї.

Сіра мавпа Рангу, що була проводирем усіх мавп'ячих зграй у лісі, почула крики й прибігла дізнатись, яка біда стряслася з її народом. Мудріша й досвідченіша за інших мавп, Рангу відразу здогадалась, що це обернення — справа рук чужого чаклуна в подобі змішаного звіра. Та поглянувши на бідолашних полонених, вона побачила їх дитячу безпорадність і переконалась, що нічим не зможе їм допомогти. Тому Рангу, хоча й боялася зустрітися з страшним чарівником, мерщій побігла на велику галяву, щоб розповісти королю Гугу про лихо та розшукати Мудреця Країни Оз, щоб він порятував її зачарованих одноплемінників.

Рангу примчала на велику галяву саме тоді, коли Мудрець повернув усім своїм друзям їх природний вигляд. Сірій мавпі було дуже приємно почути, що злий чарівник у подобі дивовижного звіра вже переможений.

— Але тепер, о всемогутній Мудрецю, ви повинні піти туди, де стоять шість моїх братів, обернені на шість велетенських людей, — сказала Рангу, — бо коли їх так залишити, вони помруть, вони загинуть.

Мудрець відповів не одразу. Він зміркував, що випала добра нагода умовити Рангу дати йому кілька мавп у Смарагдове Місто для іменинного пирога Озми.

— Це дуже важко зробити, о сіра мавпо Рангу, — сказав Мудрець, — бо чим більші велетні, тим могутніші над ними чари і тим важче буде повернути їм природний вигляд.