Найперша жертва - Сторінка 5

Обличчя старого промовляло: "Вибери ти".

Гарольду був знайомий той вираз обличчя. Погляд раба, що означав: "Я надто боюся вибирати, то вибери за нас обох".

Несподівано для себе Гарольд обернувся, простяг руку до першого-ліпшого намету і витяг із купи речей трохи погнутий залізний лом десь футів три завдовжки.

– Скільки за нього? – запитав супроводжуючого.

Той звернувся до торговця якоюсь незрозумілою Гарольду мовою. В цьому містечку вільно користувалися власною говіркою нарівні із загальновживаними іспанською та англійською.

Торговець із гротесковою міною, що мала передавати його бажання догодити покупцеві, промовив:

– Сьогодні День благодійності, крім того, мені сподобалося твоє обличчя, отже, зупинимося на двох доларах.

Натовп присунувся ближче, побачивши, як із задньої кишені вже аж білих на сідницях джинсів Гарольд витягає старий гаманець. Він неквапно відкривав його, а натовп, роззявивши рота, присувався все ближче й ближче. Можна було подумати, що вони зроду не бачили, як хтось щось купує. Для них ця подія мала релігійний смисл, і треба було з тим рахуватися. Професор затамував подих, коли Гарольд простяг торговцеві свої два долари.

– Тепер, – проголосив супроводжуючий, – ти повинен відповісти на запитання.

– Гаразд, – із спокійним, безтурботним виразом обличчя погодився Гарольд.

– Чому ти купив лом?

Хлопець усміхнувся. Він стояв перед цими людьми, вищий і ширший у плечах за будь-кого з них. Стискаючи в кулачиську лом. він закинув його на плече, і натовп відхлинув назад.

– Я купив його, аби розкроїти череп будь-кому, хто до мене полізе.

На кілька хвилин запала тиша: юрба перетравлювала його слова.

– А крім того, – продовжив Гарольд, – там, звідки я прийшов, є звичай вибирати корисні речі.

Секунду натовп думав, а тоді почулося загальне полегшене зітхання. Воно нагадувало гігантське "Амінь!". Гарольд промовив магічні слова, що хоча б тимчасово перетворили його на такого ж брата, як вони самі. Він сказав, що прийшов звідти, де, так само, як і Мейплвуді, існують звичаї.

9

Кількома годинами пізніше, розпорощавшись із Професором, Гарольд досяг берегової автостради і знов почав голосувати. За два дні він вже перетинав межу штату Флорида. Якщо зважити на стан доріг, просувався він напрочуд швидко. Водії вантажівок підвозили його залюбки, бо він був досить дужий, щоб підмогти щось навантажити, і неагресивний на вигляд. З першого погляду ставало ясно, що Гарольд – своя людина. Останній раз він зупинив машину перед занедбаною військовою базою "Кенл Квнаверал". У кузові вантажівки лежали дошки та залізні штамповки, що їх водій сподівався продати або виміняти на їжу. З ним Гарольд проїхав останній відтинок шляху до Майамі.

Місто виглядало навіть жалюгідніше, ніж він розраховував. Од великих будинків уздовж Флаглер-бульвару лишились тільки бетонні кістяки, обпалені вогнем і вщент пограбовані. Мовчазні набурмосені люди на вулицях були одягнуті в якесь лахміття. Т-вірус і справді добряче тут попрацював. Раз по раз траплялися мертві тіла. Навіть карликові пальми здавалися зачуханими і якимись утомленими, наче ось-ось мали зів'янути. Пригнічувало те, що на півдні життя таке саме погане, як і на півночі. Але цьому Гарольд нічим не міг зарадити. Він збирався на Есмеральду, де було влаштоване Полювання і де людина мала змогу заробити на хліб.

Острів розташовувався за двісті миль на південний схід від Майамі, неподалік від Куби та Гаїті, і був частиною Багамського архіпелагу. Розпитавши дорогу, Гарольд попрямував у доки. Він сподівався найнятися на яке-небудь судно, аби дістатися Есмеральди. Однак темношкірі рибалки не розуміли англійської і лише хитали головами, коли він намагався порозумітися з ними за допомогою каліченої іспанської.

Витративши на умовляння три дні, досхочу наспавшися на пляжах, не знімаючи, про всяк випадок, руки з револьвера, Гарольд вирішив купити авіаквиток до Есмеральди на ті гроші, яких він іще не торкався з Кін-Веллі. Літаком, на якому він вилетів, колись перевозили худобу.

10

Салон був заповнений. Через прохід від Гарольда сиділо троє чоловіків середнього віку. Двоє весь час піддражнювали третього, "доброго старого Еда", натякаючи на його бажання стати Мисливцем, хоч він це й заперечував. То був похмурий дядько у картатому, наче в шотландського горця, костюмі. Він мав просте обвітрене обличчя селянина й шапку сивого волосся на голові. Був трохи старший за своїх друзів. Марно намагаючись жартами відбутися від їхніх клинів, він уже починав нервуватися.

Гарольдові швидко набридли їхні балачки, і він подався до невеликого неохайного бару. Від самого Кін-Веллі він майже не витрачав грошей, отож зараз дозволив собі пляшку пива. Вона була вже напівпорожня, коли в барі з'явився "добрий старий Ед". Глянув на Гарольда і сів поруч. Він теж замовив пиво, раз сьорбнув, а тоді звернувся до нього:

– Сподіваюся, ми там не дуже галасували?

– Мені це ніскільки не заважало, – стенув плечима Гарольд.

– Їм подобається мене підкусювати, – вів далі Ед, – але нічого лихого вони на думці не мають. Ми товаришуємо з дитинства. І всі троє ще й досі живемо за двадцять п'ять миль від Седар Репідза, штат Айова, нашого рідного містечка. Це не абищо, правда ж? То вони нападають на мене, бо я зброєю захоплююсь. На Середньому Заході я став переможцем кількох змагань на швидкість реакції. Звісно, вигравав у машин, а не в справжніх супротивників. Але, як я зрозумів, для змагань у Мисливському Світі однієї реакції мало. То не для мене. Я приїхав сюди як турист.

У барі були й інші люди, отож зав'язалася загальна розмова. Старий, обличчя якого нагадувало коричневий паперовий зім'ятий пакунок, сказав, що теперішній Мисливський Світ – жалюгідна копія колишнього Полювання за старих добрих часів, коли його ще не заборонили в Сполучених Штатах.

– Тоді Мисливський Комп'ютер був як Бог. Безсторонній. Однаково справедливий для всіх. Правила – прості, обов'язкові для кожного і чесні. Не те що тепер, коли тільки й чуєш, що про якісь там Картки Зради, Картки Помсти та інші дурощі. Зараз то комерція найгіршого штабу, а уряд Есмеральди її заохочує. Я навіть чув, що деякі з перестрілок плануються заздалегідь.

Інший чоловік із засмаглим обличчям, правильні риси якого затіняв білий стетсон, промовив, перевівши погляд із пляшки на співрозмовників:

– Сумніваюся, що сутички можуть плануватися. Важко точно визначити, коли почнеться стрілянина, якщо обидві сторони озброєні.

– Зараз люди здатні на що завгодно. Між іншим, мене звуть Ед Мак-Гро, з Айови.

– Текс Драза з Вако, штат Техас.

Трійця ще трохи погомоніла, а тоді Гарольд, допивши пиво, повернувся на своє місце, його сусіда – огрядний засмаглий чолов'яга в гавайській сорочці – дрімав від самого Майамі Аж раптом прочумався і запитав:

– Що, вже прилетіли?

І одночасно замучений стюард у брудно-зеленому костюмі скрипучим через неполадки бортової системи радіомовлення голосом об'явив:

– Леді і джентльмени, подивившись в ілюмінатори праворуч, ви матимете змогу побачити острів Есмеральда.

Крізь пошкрябаний плексиглас Гарольд уздрів тьмяніючий на яскравому дзеркалі моря острів, що збільшувався з їхнім наближенням. Його пагорби поросли сосною й низенькими дубками, біля чорних піщаних пляжів пінилися тонкі смуги бурунів. Далеко попереду видніли розпливчаті обриси іншого, більшого острова.

– А то що таке? – запитав Гарольд сусіда.

Той скоса глянув на нього і стенув плечима:

– Що-що, Гаїті.

Літак швидко знижувався над Есмеральдою, роблячи розворот на Моргантаунський аеропорт.

З'явилися написи "Не палити" та "Пристебнути ремені", і стюардеса промовила:

– Леді і джентльмени, за кілька хвилин наш літак виконає посадку на Есмеральді. Будь ласка, припиніть палити. Дякую. Приємного вам відпочинку в Мисливському Світі.

11

То був гарний, добре впорядкований аеропорт, на відміну від майамського яскравий і сяючий чистотою. Пальми в діжках, низькі стелі з флуоресцентним освітленням, пастельні кольори. Настінні фрески в карибських мотивах. Митні й імміграційні служби працювали швидко, однак сумлінно. Хто прилетів цим рейсом, їх, здавалося, не обходило. Гарольдів брудний від грязюки і поту костюм навіть не удостоївся погляду поліцейського в сяючій чистотою уніформі, який пропускав хлопця разом з іншими пасажирами до аеровокзалу. Ну, нарешті він тут, у самому серці Мисливського Світу.

З переповненого аеропорту він вийшов на стоянку таксі та автобусів. Чекаючи черги, там уже стояло чоловік сто. Гарольд закинув рюкзак за спину й пішов від натовпу, сподіваючись, що до міста його хтось підкине, однак він був готовий іти й пішки, якщо доведеться. Він майже завернув за ріг аеровокзалу, коли поряд із ним загальмувало довге біле спортивне авто.

– Якщо вам до міста, – сказав його водій, – то ви йдете в протилежному напрямку.

– От чорт! – вилаявся Гарольд. – А мо', ви мене підкинете?

Водій прочинив дверцята. То був кремезний смаглявий чоловік, майже з Гарольда заввишки, але набагато приємнішої зовнішності. В нього було класичне італійське обличчя: оливкова шкіра, м'які карі очі, темнувата щетина на підборідді. На собі чоловік мав трикотажну спортивну куртку з верблюжої вовни та синій вовняний шарф.

– Полювати до нас приїхали? – поцікавився він.

– Іще не вирішив.

– Дозвольте відрекомендуватися, – провадив водій, – Майк Альбані. Мене всі знають. Я – першорядний Наводчик.

– Наводчик? Це що таке?

– Я гадав, всі знають, хто такі Наводчики, – зауважив Альбані. – Ми ті, кого можна назвати радниками Мисливців. Ми поставляємо їм усе: машини, зброю, патрони і, найголовніше, інформацію. Ми організовуємо для вас ваше вбивство або вираховуємо, хто на вас полює і коли прийде ваша черга бути Жертвою.

– А що одержуєте натомість?

– Така допомога коштуватиме вам чверті суми за вступ до Полювання плюс поточні витрати. Повірте мені, справа варта того. Ви що ж думаєте робити, придбати телефонну книгу та дорожній атлас і самі все розраховувати? Хто сушитиме голову над організацією вашої охорони, хто з'ясовуватиме, наскільки

захищений ваш супротивник? То моя справа, і тут я – майстер. Отож якщо ви вирішите стати Мисливцем, рекомендую звернутися до мене.

– Дякую за пораду, – сказав Гарольд.