Населений острів - Сторінка 20

Обізвавши Мака крислатим пнем, дядечко заходився пояснювати, що приховані виродки, вони ж виродки міські, є не що інше, як вцілілі у боротьбі за існування рештки нового виду, що його майже дощенту знищили у наших центральних районах ще в колисці... Він ще пам'ятає ці жахи: їх убивали^ в момент народження, іноді разом з матерями... Вціліли тільки ті, у кого нові видові ознаки нічим зовні не виявляються... Дядько Каан дмухнув п'яту чарчину, розійшовся і розвинув перед слухачами чіткий план поголовного тотального медичного обстеження населення, яким неминуче доведеться зайнятися рано чи пізно, і краще рано, ніж пізно. І жодного винятку! Жодного потурання! Бур'ян слід виполювати нещадно.

На цьому обід скінчився. Рада заходилася мити посуд, дядько, не дочекавшись жодного заперечення, переможно всіх оглянув, закупорив флягу і поніс її до себе, промимривши, що йде писати відповідь цьому глупакові Шапшу. При цьому він навіщось прихопив з собою і чарку. Гай подивився йому услід — на ветхий його піджачок, на старі, полатані штани, на штопані шкарпетки і стоптані черевики — і пожалів старого. Проклята війна! Раніше дядькові належала уся ця квартира, у нього була прислуга, дружина, був син, був розкішний посуд, купа грошей, навіть маєток десь був, а тепер — запорошений, напханий книжками кабінет, він же спальня, він же все інше, приношений одяг, самотність, непам'ять... Так. Він посунув єдине крісло до телевізора, випростався і сонно задивився на екран. Мак деякий час сидів поруч, відтак блискавично і нечутно, як він один умів це робити, зник і виявився вже в іншому кутку. Він порився в невеличкій бібліотеці Гая, вибрав якийсь підручник і заходився гортати його стоячи, прихилившись плечем до одежної шафи. Рада прибрала зі столу, сіла поруч з Гаєм і почала в'язати, зрідка позиркуючи на екран. У кімнаті запанували спокій, мир, вдоволеність. Гай задрімав.

Йому приснилося казна-що: ніби він спіймав двох виродків у якомусь залізному тунелі, заповзявся допитувати їх і раптом виявив, що один з виродків — Мак, а другий виродок, лагідно і тепло усміхаючись, говорить Гаю: "Ти завжди помилявся, твоє місце з нами, а ротмістр — просто лрофесійний вбивця, без усякого патріотизму, без справжньої вірності, йому просто подобається вбивати, як тобі подобається суп з креветок..." І Гай зненацька відчув задушливий сумнів, відчув, що от зараз зрозуміє усе до кінця, ще секунда — і не залишиться більше жодного запитання. Цей незвичний стан був настільки болісний, що серце зупинилося, і він прокинувся.

Мак і Рада стиха гомоніли про якісь дурниці — про морські купання, про пісок, про мушлі... Він їх не слухав. Йому раптом спало на думку: невже він здатний на якісь сумніви, вагання, на невпевненість? Але ж сумнівався він уві сні... Чи означає це, що він і наяву в такій самій ситуації засумнівався б? Певний час він намагався в усіх подробицях пригадати свій сон, проте сон вислизав, як мокре мило з мокрих рук, розпливався і врешті-решт зробився геть неправдоподібним, і Гай з полегшенням подумав, що все це дурниці. І коли Рада, завваживши, що він не спить, запитала, що, на його думку, краще — море чи ріка, він відповів по-солдатськи, у стилі старого Дога: "Краще всього добра лазня".

По телевізору показували "візерунки". Було тоскно. Гай запропонував випити пива. Рада пішла на кухню і принесла з холодильника дві пляшки. За пивом гомоніли про те, про се, і якось мимохідь з'ясувалося, що Мак за останніх півгодини опанував підручник з геополітики. Рада прийшла в захоплення. Гай не повірив. Він сказав, що за цей час можна перегорнути підручник, можливо, навіть прочитати, однак лише механічно, без усякого розуміння. Мак зажадав іспиту. Гай зажадав підручника. Побилися об заклад: той, хто програє, зобов'язаний буде піти до дядечка Каана і повідомить йому, що колега Шапшу — розумна людина і чудовий вчений. Гай розкрив підручник навмання, знайшов у кінці розділу контрольні запитання і спитав: "У чому полягає моральне благородство експансії нашої держави на північ?" Мак відповів своїми словами, але дуже близько до тексту і додав, що, на його думку, моральне благородство тут ні до чого, уся справа, як він розуміє, в агресивності режимів Хонті та Пандеї. Гай почухав обома руками потилицю, лизнув палець, перегорнув кілька сторінок і спитав: "Який середній врожай зернових у північно-західних районах?" Мак розсміявся й сказав, що даних про північно-західні райони немає. Спіймати його не вдалося; дуже зраділа Рада показала Гаю язик. "А який питомий демографічний тиск у гирлі Блакитної Змії?" — спитав Гай. Мак назвав цифру, назвав похибку і негайно додав, що поняття демографічного тиску видається йому непевним. Принаймні йому невтямки, навіщо воно запроваджено. Гай заходився було йому пояснювати, що демографічний тиск є міра агресивності, але втрутилася Рада. Вона сказала, що Гай крутить і хоче ухилитися від продовження іспиту, бо розуміє, що справи його кепські.

Гаю страшенно не хотілося йти до дядька Каана, і він, щоб затягнути час, затіяв суперечку. Мак деякий час слухав, а відтак раптом ні сіло ні впало сказав, що Раді не можна ні в якому разі знову йти в офіціантки; їй треба вчитися, — сказав він. Гай порадів з переміни теми і закричав, що він уже тисячу разів говорив їй те саме і вже пропонував їй поклопотатися щодо прийняття в жіночий корпус Легіону, де з неї зроблять по-справжньому корисну людину. Однак нової розмови не вийшло. Мак лише похитав головою, а Рада, як і раніше, відгукнулася про жіночий корпус у вкрай нешанобливих виразах.

Гай не став сперечатися. Він залишив підручник, поліз до шафи, дістав гітару і почав її настроювати. Рада і Максим миттю відсунули убік стіл і встали одне перед одним, готові станцювати "так-так, ні-ні". Гай зіграв їм "так-так, ні-ні" з підстуком та передзвоном. Він дивився, як вони танцюють, і думав, що пара підібралася чудова, от тільки жити ніде, і якщо вони поберуться, то доведеться йому остаточно перебратися до казарми. Ну що ж, чимало капралів живе в казармах... Втім, з поведінки Мака не видно, щоб він зібрався одружуватися. Він ставиться до Ради швидше як до товариша, тільки ніжніше й шанобливіше, а Рада, схоже, утьопалася. Ич, як очі блищать! Та і як не утьопатися в такого хлопця! Навіть мадам Го, адже стара відьма, понад шістдесят, а туди ж — коли Мак іде коридором, то вона відчинить двері, вистромить свій череп і усміхається. А втім, дідько його зна, Мака увесь будинок любить, і хлопці його люблять, от тільки пан ротмістр до нього дивно ставиться... проте і він не заперечує, що хлопчина — вогонь.

Пара натанцювалась до упаду. Мак відібрав у Гая гітару, перестроїв її на свій дивний лад і заходився співати чудернацькі свої гірські пісні. Тисяча пісень, і жодної знайомої. І кожного разу що-небудь нове. ї от що дивно: жодного зрозумілого слова, а слухаєш — і то плакати хочеться, то смієшся без упину... Деякі пісні Рада вже запам'ятала і тепер пробувала підспівувати. Особливо до вподоби їй була смішна пісня (Мак переклав) про дівчину, яка сидить на горі і чекає свого дружка, а дружок ніяк не може до неї дістатися — то одне йому заважає, то друге. За гітарою та співами вони не почули дзвінка в парадні двері. Пролунав стукіт, і до кімнати увалився вістовець пана ротмістра Чачу.

— Пане капрал, дозвольте звернутися! — гаркнув він, косуючи на Раду.

Мак облишив грати. Гай сказав:

— Звертайтесь.

— Пан ротмістр наказали вам і кандидату Симу терміново прибути в канцелярію роти. Машина внизу.

Гай підхопився.

— Ідіть, — сказав він. — Почекайте в машині, ми зараз спустимось. Вдягайся, хутко, — сказав він Максимові.

Рада взяла гітару на руки, як дитину, і встала біля вікна, одвернувшись.

Гай і Мак поспішливо вдягалися.

— Як гадаєш — навіщо? — спитав Мак.

— Звідкіля мені знати? — пробурчав Гай. — Може, учбова тривога буде...

— Не подобається мені це, — сказав Мак.

Гай зиркнув на нього і про всяк випадок увімкнув радіо. По радіо передавали щоденні "пусті розмови поважних жінок".

Вони вдягнулися, затягнули паски, і Гай сказав:

— Радо, ну, ми пішли.

— Ідіть, — сказала Рада не обертаючись.

— Ходімо, Маку, — сказав Гай, насуваючи берет.

— Зателефонуйте, — сказала Рада. — Якщо затримаєтесь, неодмінно зателефонуйте... — Вона так і не обернулася.

Вістовець послужливо розчинив перед Гаєм дверцята. Сіли, поїхали. Схоже, справа була нагальна: шофер гнав, увімкнувши сирену на повну гучність. Гай з деяким жалем подумав, що от пропав вечір, рідкісний, хороший вечір, затишний, домашній, безтурботний. Але таке життя легіонера. Зараз накажуть, ти візьмеш автомат і стрілятимеш — одразу після пляшки пива, після зручної піжами, після пісеньок під гітару. Таке чудове життя легіонера, краще з усіх можливих. І не потрібно нам ні подружок, ні дружин, і правильно, що Мак не хоче одружуватися на Раді, хоча й шкода сестричку, звісно... Нічого, почекає. Кохає— то й почекає...

Машина вихопилася на плац і загальмувала біля входу в казарму. Гай вискочив, збіг по сходинках. Перед дверима канцелярії він зупинився, перевірив положення берета, пряжки, швидко оглянув Мака, застебнув йому ґудзик на комірі — масаракш, завжди він у нього розстебнутий! — і постукав.

— Увійдіть! — каркнув знайомий голос.

Гай зайшов і доповів. Пан ротмістр Чачу в сукняній накидці і кашкеті сидів за своїм столом. Він курив і пив каву; снарядна гільза перед ним була заповнена недокурками. Обіч на столі лежали два автомати. Пан ротмістр неквапом підвівся, важко зіперся на стіл обома руками і, втупившись у Мака, заговорив:

— Кандидате Сим! Ти виявив себе непересічним бійцем і вірним бойовим товаришем. Я клопотався перед командиром бригади про дострокове присвоєння тобі звання дійсного рядового Бойового Легіону. Екзамен вогнем ти витримав цілком успішно. Залишається останній екзамен — екзамен кров'ю...

У Гая радісно підстрибнуло серце. Він не ждав, що це станеться так швидко. "Молодець ротмістр! От що значить старий вояк! А я, дурень, втелющив собі в голову, ніби він копає під Мака..." Гай глипнув на Мака, і радість його дещо пригасла. Обличчя Мака було абсолютно дерев'яне, очі вирячені, все за статутом, та саме зараз можна було б не дотримуватися так суворо статутних правил.

— Я вручаю тобі наказ, кандидате Сим, — вів далі пан ротмістр, простягаючи Макові аркушик паперу.