Небезпечна гра (Підступна гра) - Сторінка 26

Тож1 прошу вас, Руперте: зробіть щось. Не давайте вашим незгодам зайтп надто далеко, бо може бутп пізно, перш ніж вц це збагнете.

Руперт розумів, що вона ^ає рацію, але навряд чи бачив хоч якийсь вихід із скрутного становища, та н присутність Ніни аж ніяк цьому не сприяла. Повернувшись того дня до контори, він подзвонив у Мілан Верокіо і сердито щось кричав йому по-італійському, а тоді шпурнув трубку й схопився руками за голову. .

— Якби ж то знати,^як повернеться вся ця клята історія! — вигукнув він з розпачем.

— Чому ви не кинете все?— спитав я. —

— Хотів би кинути,— відповів Руперт,— але не можу.

Розділ вісімнадцятий

Коли Верокіо оголосив у Генуї про свою угоду з фірмою "Ройс", це викликало таку сенсацію, аж я здивувався. Зате Руперта це анітрохи не здивувало: він сказав, що, зрештою, все так і передбачалося.

Я прочитав повідомлення в "Тайме" під час сніданку. Воно було надруковане на першій сторінці під великим заголовком: "Угода між Ройсами и Верокіо щодо російської нафти. Європейські династії судпопромисловців дійшли згоди в новому починанні". Газета ппсала, що від Ройсів директором нового об'єднання призначено Руперта, який відповідатиме за виконання угодп. Говорилося й про те, що фірма "Верокіо" давно вже намагається запровадити незалежну нафтову політику Італії, але особливий інтерес у лондонському Сіті виникає до несподіваного кроку відомої англійської фірми, бо^така угода, пов'язана з імпортом російської нафти, видається незвичайною і, безперечно, збудить великий громадський резонанс. Чи справді це означали клик "Семи сестрам" нафтового світу з боку двох могутніх суднобудівних концернів, що мають у своєму розпорядженні солідні ресурси й до того ж можуть будувати власні танкери?

— Просто чудово! — вигукнув Фредді, коли ми зайшли до нього в кабінет. І хоч він знав, що Руперт сам погодив розголошення угоди з Верокіо й багато разів телефонував з цього приводу в Геную і Мілан, проте здавався аж надто схвильованим наслідками.— Можете пе шкодувати слів для преси,— сказав Рупертові,— тільки пильнуйте, щоб не ви-

-29 ' 5 д. олдрідж

ходити за межі нафти й операції з росіянами. Не залазьте в інші матерії щодо фірми "Ройс" чи політики.

У залі для нарад зібралося близько п'ятнадцяти репортерів, переважно завсідників Сіті. Керівник відділу інформації ройсівської фірми Гордон, що носив окуляри з голубими скельцями і старанно наслідував усі манери Фредді, відрекомендував Руперта як героя, якого всі пам'ятають з його арктичної мандрівки та врятування російського льотчика, і сказав, що той відповість на запитання у зв'язку з нафтовою угодою. Якийсь худий елегантний репортер у куртці з верблюжої вовни підвівся й запитав, яка справ--жня мета цієї операції: мовляв, за нею неодмінно має ховатися щось інше.

— Чому? — в свою чергу запитав Руперт.— Ми хочемо продати судна, а росіяни хочуть продати нафту. Ми хочемо торгувати. Біда тільки в тому, що англійський уряд не дає дозволу на імпорт російської нафти, бо надто боїться нафтових компаній, от ми й намагаємося вжити власних заходів. Згідно з європейською нафтовою угодою Англія повинна дозволити італійцям продавати у нас свою нафту, а наша угода з Верокіо передбачає, що цю нафту буде одержано з4 Росії.

— Чи має це означати,— запитав інший репортер, шотландець,— що ви хочете взяти гору як над англійським урядом, так і над нафтовими компаніями?

— Ми хочемо завезти нафту,— відповів Руперт.— Хочемо відкрити для англійських автомобілістів новеджерело бензину, а натомість одержати для своїх судей новий ринок збуту — Росію. То скажіть мені, що тут поганого?

— Але хіба в нас і без того імпорт нафти не перевищеио на тринадцять процентів? — спитала невелика на зріст жінка.— Принаймні так кажуть нафтові компанії.

♦ — Судячи з наших цін на бензин, цього не скажеш,— відпарирував Руперт, і я знову позаздрив його витримці й підготовці.— Так чи інакше, а перевищення імпорту тут ні до чого. В Англії напевне знайдеться ринок для російської нафти, і фірми "Верокіо" й "Ройс" готові використати його.

Репортери нетерпляче зашаруділи папером і зажадали дальших подробиць, але Руперт відмовився щось додати, і вони почали запитувати Фредді, чи згоден він з тим, що сказав його кузен про нафтові компанії.

— Добра половина вас — свої люди в Сіті,— відповів Фредді,— і ви добре знаєте, як наші друзі нафтовики не

люблять конкуренції і який вплив мають у високих сферах! — Він промовисто зві^ очі до неба. Всі засміялися, а хтось вигукнув:

— А як подобається конкуренція фірмі "Ройс"? Ви її більше любите?

— Так, ми за конкуренцію,— відказав Фредді ображено.— Ви чудово знаєте, яйе жорстоке суперництво доводиться витримувати англійським суднобудівникам і судноплавним компаніям у всьому світі.

— То ви оголосили нафтовим компаніям відкриту війну чи ні? — допитувався шотландець, і Фредді підштовхнув ліктем Руперта.

— Якщо вам завгодно трактувати це так, я.не можу перешкодити,— промовив Руперт,— але я такого не казав.,

Я почув, як Фредді зраділо шепнув:

— Дуже добре!

— Всі ви знаєте,— провадив далі Руперт,— що Англія не може існувати, не ведучи жвавої торгівлі, хоч подобається це великим нафтовим компаніям, хоч ні. Оце і є передумова нашої угоди з фірмою "Верокіо" щодо російської нафти. Візьмемо нафту — продамо свої судна. Все дуже просто.

Він* говорив дуже переконливо, і; здається, більшість цих професійних скептиків таки повірила й&му, бо їхні звіти були переважно досить прихильні, хоча й не позбавлені звичайної сенсаційності. Отже, ми мали всі підстави бути задоволеними, незважаючи навіть на те, що дядько Рендолф подзвонив Руперту й звинуватив йо^о в безчесній спекуляції ім'ям і майбутнім фірми Ройсів. Руперт намагався іцось заперечити, але старий гримнув у трубку:

— Я тобі не вірю! Нікому з вас більше не вірю! Переконати політиків виявилося не так-то й легко. То

була Рупертова частина роботи, а не моя, і я трохи зловтішно спостерігав, як він намагається привернути на наш бік своїх родичів торі, що засідали в парламенті. Йому не вдалося переконати жодного, та навіть коли він узявся до Соціалістів, то дуже скоро зазнав розчарування, бо вони поставились до його плану так само байдуже, як і консерватори. Єдиним, хто згодився порушити це питання в парламенті, був адвокат-лейборист Се дрік Солт, хоч перше враження він справив на Руперта несприятливе. Руперт зустрівся з Солтом у нього вдома, на Фінчлі-роуд. Приїхавши туди зимового дня, він побачив, що низенький член парламенту, голий до пояса, миє надворі свою машину,

131 5*

Вони зайшли в дім, і, поки Солт натягав— на своє хирляве тіло сорочку, Руперт пояснив йому, що, на його думку, уреба натиснути на уряд, щоб той визнав за Верокіо право (обумовлене європейською нафтовою угодою) збувати російську нафту в Англії.

Вони сіли пити чай, який подала господиня, і Солт, що трохи нагадував лихе чортеня, лукаво позирнув на Руперта.

— А ви знаєте, Ройсе,— мовив він,— між вами, судно-промисловцями, і нафтовими компаніями істотної різниці немає. І ті, й ті — кровожерливі акули, і вам усім слід <ш повідрубувати голови.

— Коли ви так вважаєте,—сказав Руперт,—то навіщо ж погодились підтримувати нас?

— Я не збираюся вас підтримувати,— обурено заперечив Солт.— Ви хочете використати мене, а я — вас. Але не сподівайтеся, що я обстоюватиму в палаті громад інтереси Ройсів. Аж ніяк!

Солт був верткий, мов ящірка, і його обличчя й руки ні на мить не залишалися спокійними. Виховання йому не бракувало, але він любив, щоб його вважали за такого собі самородка.' —

Зав'язалася запекла суперечка про мету, всієї операції. Солт доводив Рупертові, що наївно сподіватися, ніби парламентський запит з цього приводу переконає уряд.

— Я можу зчинити галас у палаті громад,—сказав він,— але це анітрохи не вплине на отих китів з торговельної палати чи кабінету міністрів. Вони прислухаються тільки до рекомендацій своїх комісій. А хто засідає в тих комісіях? Ті ж таки верховоди нафтових компаній. Якщо ви хочете чогось досягти, вам треба розірвати це зачароване коло.

— Можливо, мені й вдасться це зробити, якщо ми виставимо всю цю справу в парламенті у політичному світлі,— не вгавав Руперт.— Виж там не уявляєте собі, як бояться нафтові компанії несхвальної громадської думки. Мов огню.

— То й що?— відказав Солт.— А знаєте, Ройсе, чим здолає вас уряд?

— Ні, не знаю.

— Давнім і випробуваним англійським методом — бездіяльністю. Цілковитою бездіяльністю. Ми з вами захрипнемо від крику, всі палатимуть обуренням, уряд пообіцяє взяти наш запит до уваги 4 все таке інше, а потім засушить його на пні, мов мертвий листок.

Проте після багатьох заперечень Солт таки погодився вробити заппт у палаті громад, і за два дні Руперт, Джо і я зайняли місця на галереї для гостей, щоб почути, як Седрік Солт заганятиме урядіна слизьке.

Він був дуже кумедний з вигляду, одначе в політичних питаннях виявляв неабияку хоробрість. На жаль, в очах англійців зовнішність людини надто часто затьмарює її душевні якості. Солт швидко запалювався гнівом, але водночас мав добре розвинене почуття гумору. Почав він з того, що запитав відповідного міністра, чи може той хоч раз подивитися на світ не крізь окулярп нафтових компаній.

Як і всі присутні в залі, ми засміялися.

— Чи пе скаже нам шановний пан міністр, чому накладено заборону на імпорт до нашої країни російської нафти й чи не суперечить це європейській нафтовій угоді?— Провадив далі Солт.— А також чи немає між консервативним урядом і трьома головними нафтовими компаніями таємної згоди, яка оберігає їхню трикляту монополію?

Члени палати реагували на слово "триклята" обуреним гомоном, але міністр зберігав спокій.

— Наша нафтова політика базується на стратегічній основі,— сказав у своїй відповіді міністр.— Було б граничним безглуздям звертатися по нафту до Росії, коли мп маємо змогу одержувати її з більш дружніх країн, і вельмишановний член парламентської опозиції знає це пе гірше за мене.

Заппт є запит, і він має бутп сформульований дуже майстерно, щоб усі збагнули його приховану суть. Отож, коли Солт запитав, чи довго ще, на думку міністра, наявні джерела нафти в колоніальних країнах залишатимуться "дружніми", в залі знову зчинився галас, що вилився в одну з горезвісних парламентських сутичок.