Небезпечна гра (Підступна гра) - Сторінка 27

Я почув збуджені вигуки з середніх лав, а на задніх то тут, то там підхоплювалися з місць якісь одержимі, викрикували щось нерозбірливе й одразу ж безслідно зникали. Нарешті голова відновив порядок, порадивши високоповажному представникові від Престіна, містеру Фліту, який розлючено вимахував руками, під час запитів згортати крила, щоб не злетіти в повітря.

Обидві сторони відповіли на це сміхом, і на цьому питання було вичерпано.

Джо була приголомшена.

— І оце все, що вони тут роблять? — запитала вона Руперта, коли ми спускалися кам'яними сходами Сент-Стіфенс-холу.— Та це ж найдурніше зборисько, яке я тільки бачила в житті. Невже вони справді ставляться до всього цього серйозно?

А хіба тине ставишся до цього серйозно? — похмуро озвався Руперт.

— Так, але я ніколи їх не бачила, до того ж ми самі їх обирали. Боже, яка комедія! Яка несусвітна комедія!

* * *

и Наступного дня Руперт зателефонував Фредді,

який знову подався до Амстердама ділити світ, і сказав, що йому таки доведеться звернутися до Пінка Бендіго, бо іншого вибору немає.

— Оскільки в цих справах вирішують не політики, та й громадська думка нічого не допомагає, мені залишається тільки поговорити з людиною, яка має вирішальний голос, інакше все буде ні до чого.

— Можливо, ви й маєте рацію,— знехотя визнав Фредді,—але я все-таки нобоююся вплутувати сюди Пінка і маю на те свої підстави. Він небезпечніший за будь-якого політика, я вже казав вам.

• —• Я вам вірю,— сказав Руперт.— Але ніхто з політиканів нічого не зробить, якщо не дістане на те його згоди, це абсолютно ясно. • в

Фредді ще мить повагався, про щось міркуючи, тоді промовив:

— Ну гаразд. Але спершу я сам з ним поговорю і влаштую вам зустріч.#Добре б вам узяти з собою і Джека, щоб дещо занотував. Я не хочу пускати вас на це самого.

Після обіду Фредді подзвонив сам і сказав, що домовився з Бендіго й той прийме Руперта наступного дня.

— Але там буде і Най,— попередив він,— отже, бога ради, стережіться. У супрязі ці двоє найдужчі з усіх, з ким вам будь-коли доводилося чи доведеться зіткнутись.

' — Чого саме, по-вашому, мені треба стерегтися? — запитав Руперт.

— Не знаю напевне, але бога ради, будьте дуже обережні. Не встрявайте з ними ні в які суперечки з приводу нашої фірми.

— Ну, до цього навддд чи дійде.

— Я знаю, але вони здатні на все. Ви не могли б зробити мені ще одну послугу, Руперте?

Ну звісно.

— Спитайте, будь ласка, Джо, чи не схоче вона поїхати наступного тижня до Кортіно разом з Пеггі покататися па лижах. Я сам не зможу, то непогано б їм з'їздити вдвох. Джо вміє кататися на линвах?

— Так. !

— То як ви на це дивитесь?

— Я спитаю її... 1

— От і добре. Днями я повернусь і все влаштую. Вони можуть полетіти моїм літаком.

Поклавши трубку, Руперт сказав мені:

— Мабуть, це наш останній шанс, Джеку, і я радий, що ви підете зі мною.

Дивився він не на мене, а кудись у недосяжну далечінь, і мені чомусь здалося, що він уже наперед готується до поразки.

Розділ дев'ятнадцятий

Я спитав тітоньку Крістін, що за людина Пінк Бендіго, бо вона добре його знала. Тітонька Крістін приїхала на кілька днів погостювати, і ми разом сиділи за сніданком, а о другій Руперт і я мали зустрітися з Бендіго.

— О, він дуже приємна людина,— сказала вона, неначе хотіла вкласти в це визначення щось таке, що мало нас розважити.— Але має злощасний звичай закохуватися в одружених жінок, щасливих у шлюбі, хоч які б вони були дурні чи негарні. Інших просто не визнає. Оце така в нього планета, і він не раз потрапляв через це в чималу халепу. А щодо всього іншого він нічим не примітний...

Тітонька Крістін мала суто дитячий хист до напрочуд наочних характеристик. Саме такий і був Бендіго — непримітний. Деякі тузи Сіті, що їх я зустрічав у Фредді, справляли враження грубих мужлаїв, інші являли собою довершений взірець людини безжальної, чи розумної, чи мовчазної, але я виявив, що наймогутніші з них, як правило, були найменш показними з вигляду. Пригадую, одного вечора, коли ми з Пепі прийшли в гості до Фредді, я побачив там двох представників славнозвісних банкірських родин, і, хоч сам я ніколи не чув про них, Пепі сказала, що ці дві родини тримають у своїх руках майже всі міжнародні розрахункові банки в Англії. Обидва були розумні й привітні,

та нічим не вирізнялися серед інших гостей, хіба лише особливою цікавістю до всього.

До цієї категорії належав і Бендіго — приємний, легкий у поводженні чоловік, з яким кожен почував себе невимушено,— і все ж Фредді дуже боявся його, навіть дужче ніж Ная. Мене дивувало чому. Можливо, тому, що Бендіго був людиною при тілі, тим часом як Най скидався на засушеного коника. Здоровий і нормально розвинений, Пінк цілком відповідав своєму прізвиську1. Він був одягнений у коричневий костюм і поводився з вишуканою ґречністю, властивою лише небагатьом з англійського вищого світу.

~ Ми з Рупертом приїхали на Сент-Джеймс-стріт, до будинку, схожого на аристократичний клуб, який насправді був оселею Бендіго; та коли нас провели всередину, ми опинились у домашній конторі — з дворецьким, секретаркою, кабінетом з шкіряними кріслами, книжковими шафами, дерев'яними панелями на стінах та зручними й гарними меблями. Секретарка була гарна з личка, але мала'

-надто товсті ноги. Бендіго з Наєм уже чекали на нас. Як ввичайно, нам було запроноповапо віскі, але ми віддали перевагу горілці й опустилися в глибокі шкіряні крісла, в яких відчули себе зовсім безпорадними, наче з нас повитягали хребти. Пінк Бендіго відразу ж заходився розпитувати Руперта про справи ройсівської фірми, а Най сидів мовчки й слухав.

— Я дуже люблю Фредді,— промовив Пінк, помалу відпиваючи віскі.— А скажіть, Руперте, скільки лишилося Ройсів, що мають право голосу в компанії?

— Та, здається, чоловік п'ять чи шість,— відповів Руперт.

— Я маю на увазі повноправних компаньйонів.

Це була родинна таємниця, і запитувати про таке не годилося.

— Навіть не уявляю собі, скільки нас там є,— сказав Руперт.

Пінк засміявся.

— Мені не слід було про це питати. Але в Сіті лишається щораз менше великих родинних компаній: Пілкінг-" тони, Спайсери, Баррінгтони, кілька банкірських династій* Отож нас і цікавить,— провадив він далі так само приязно,— чи довго ще Фреддій Рендолф зможуть вести справу, рк родинну, особливо в судноплавстві. Капітал шші потрібен великий, а здобути його дуже важко.

— Ви явно щось випитуєте,— різко мовив Руперт.

— Хіба?

— — Тоді до чогось ведете, то чого ж не кажете відверто?

Ми з Рупертом так повгрузалїі в свої крісла, що майже не бачили нічого навколо, одначе обидва помітили, як секретарка зачинила щось на зразок невеличкого стінного бару, й здогадалися, що вона ввімкнула мікрофон. Отже, нашу розмову десь записували. Фредді частенько робив те саме у своєму "кавовому куточку".

— Молодчина Фредді! — з почуттям у голосі промовив Пінк.—Усе щось затіває, крутиться в різні боки. Але б'юсь об заклад, що він усіх вас тримає в неоідапні, особливо Рендолфа. Російська нафта! — Пінк багатозначно засміявся.— Старий аж гопки скаче, тільки-но про неї почує.

Руперт не підтримав розмови про Рендолфа й прямо запитав Бендіго, чому той не хоче допустити російську нафту в Англію.

ч Пінк подивився на нього замислено, навіть трохи стурбовано:

— Якби це була поодинока, виняткова операція з російською нафтою,— відказав він нарешті,— то воно б ще сяк-тяк. Але...

Пінк позирнув на Ная, й той докппув:

— Нам здасться, Ройсе, що за цим криється щось іще. Ми гадаємо, що цією операцією Фредді хоче замаскувати якісь інші свої наміри.

Руперт відказав Наю, що не може заборонити йому га-датп.

— Але,— знов обернувся він до Бендіго,— оскільки я знаю, що саме вгі вирішуєте, яку нафту уряд може дозволити завезти в нашу .країну, то мені немає рації звертатися до когось іншого. І нічого іншого за цим не криється.

— Можливо, що й ні,— погодився Бендіго. — Але чи знаєте ви, в чому найбільша складність такої обмінної'операції, як ваша?

— Мабуть, не знаю.

— Якщо ви укладете такий контракт з росіянами,— сказав Пінк,— на вас ляже особиста відповідальність і за другу, російську сторону. Це неминуче в будь-якій операції такого роду.

— Навіть у Сіті.— наголосив Руперт,— росіяни мають чудову репутацію щодо виконання кожної букви контракту.

— Я маю на увазі не контракт,— заперечив Бендіго.— Йдеться про відповідальність, яка не обумовлена жодним контрактом. Ви ж добре знаєте, що росіяни роблять усе з політичних міркувань.

— Наші судна вони купують не з політичних міркувань.

— Можливо, але свою нафту хочуть нам продати з міркувань політичних.

— Чому ви так вважаєте? Чому не хочете сприймати все це так, як воно показує?

— Л ви сприймаєте так? . Руперт подумав.

— Ні. Мабуть, що ні,— визнав він.— Але ж не можна заборонити всю торгівлю тільки тому, що ви підозрюєте другу сторону в якихось таємних намірах. Як тоді бути, скажімо, з німцями?

— В наш час треба чітко визначити, на чиєму ти боці, якщо хочеш вести комерцію в такому масштабі. Розподіл сил у світі па сьогодні досить ясний.

Руперт знизав плечима.

— Це не для мене. Я волію залишатися нейтральним.

— Я передбачав, що ви можете це сказати,— зауважив Піпк.— Але там, де йдеться про судна й про нафту, не можна залишитися нейтральним. Це неможливо, Руперте.

— Згоден, судна — це стратегічний товар,— визнав Руперт.— Але чи було колись таке, щоб світові нафтові компанії та навіть і політики відмовились продавати сввю продукцію ворогові? Адже ви самі завозили нафту в Німеччину і Японію до самого початку війни.

— Це різні речі.

— Ні, не різні.

Вони трохи посперечалися про принципи та привілеї міжнародної торгівлі, і мені вже здалося, що Бендіго можна переконати. Але тут знову втрутився Най.

— Чому ви особисто так зацікавлені в цій операції? — запитав він Руперта. •

— Яке це має відношення до нашої розмови? — відповів той запитанням на запитання.-^ Ідеться про чисту комерцію.

— Беручи до уваги деякі факти з вашого недавнього минулого, ми вважаємо, що маємо право поставити вам таке вапитання. Ваша поведінка дуже дивна,— сказав Най.

^ Моя поведінка стосується тільки мене особисто,— заявив Руперт, насилу стримуючії себе,— і не має ніякого відношення до цієї справи.

і Бендіго встав і тепер ходив по кімнаті, про щось міркуючи, і

— Не подумайте, що ми упереджені проти вас, Руперте,— повільно промовив він.— Але ви повинні зрозуміти, що ваша особиста роль в усьому цьому надзвичайно важлива.