Небезпечна гра (Підступна гра) - Сторінка 8

- Джеймс Олдрідж -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Тоді ви будували дешево...

Тепер його урвав Руперт,

— Так, внаю,— мовив він,— знаю, що ми відмовилися і що мій дядько Рендолф прилюдно висловив на вашу адресу • деякі образливі зауваження. Початок поганий...

Осиленко налив горілки у високі чарки.

— Це не має значення,— сказав він і подав кожному з нас по чарці.— Тоді ви не хотіли вести з нами справ, а тепер світ змінився, і ваші наміри змінилися. Ми розуміємо.— Він підняв свою чарку.— Тож за взаєморозуміння!

— О, за це з охотоюі — жваво озвався Руперт, і ми винили.

Мені подобається горілка — це найчистіший із спиртних напоїв, і коли п'сш її одним ковтком, відчуваєш майже таку саму насолоду, як від крижаної води,— хоч загалом, як австралієць, я більше полюбляю пиво. Поки Руперт викладав свої загальні міркування, я взяв цукерку — російську цукерку — і з'їв її, а тоді подумав собі, що навіть російська цукерка має присмак чогось незвіданого, якогось зовсім іншого світу.

Мене приємно здивувало, як швидко Руперт збагнув суть справи. Доги я сумнівався, чи розуміється він на суднобудуванні, хоч він і служив під час війни на торпедних катерах. Але Руперт добре знав судна, хоча, власне, це було доручено мені. Та чи не найбільше дивувало мене те, як професійно говорив він про ділову сторону питапня. Я навіть подумав, що він і справді має якесь підсвідоме ділове почуття.

Осипенко сказав, що взагалі укладення контрактів на будівництво суден упирається в дві проблеми: по-перше, терміни поставки і, по-друге, вартість — вона, звісна річ, має бути в розумних межах.

— Власне кажучи,— додав віл,— до суден я не маю відношення. У пас є спеціальна організація, "Судноімпорт", от з нею вам зрештою і доведеться мати справу.

— А хіба не ви представляєте її в Англії?

— Не зовсім так. У нашому шт^ті є співробітник, який виконує її доручення, але він лише щось на зразок зв'язкового.

— Чи може він мені допомогти? — запитав Руперт. Осипенко похитав головою.,

— Чесно кажучи — ні. Вам доведеться пройти звичайну в таких випадках процедуру.

Руперт спитав, що то за процедура.

— Нічого складного,— відказав Осипенко.— Ми знаємо, що саме можуть робити різні суднобудівні фірми в усьому світі. Коли нам потрібне якесь судно — скажімо, сухогруз чи драга,— ми визначаємо певні вимоги до нього, а тоді вирішуємо, які саме фірми і,в яких країнах можуть збудувати те, що нам потрібно, і звертаємося до них усіх з пропозиціями.

— Ну, це цілком ясно.

— Е, ні, постривайте! — сказав містер Осипенко і вперше посміхнувся.

Ми зацікавлено чекали.

Містер Осипенко докірливо постукав по столу пухким пальцем.

— Ваші виробничі методи, містере Ройс, безнадійно застаріли, і ви, по суті, не можете конкурувати з продуктивнішими суднобудівними фірмами, такими, як італійські, японські чи шведські. Англійці будують добрі судна, але, даруйте на слові, ви будуєте їх дуже непродуктивно, дуже дорого й дуже повільно.— Містер Осипенко здвигнув своїми огрядними плечима.— Звичайно, мене це не стосується. Я просто по-дружньому кажу вам, як воно є.

Я визнав за потрібне "виправити" це, коли говорити по щирості, цілком правильне спостереження.

— Але ж ми більше не займаємось кустарництвом,— сказав я Осипенкові.— Тепер ми уніфікували багато наших проектів, так що можемо робити цілі секції однотипними и взаємозамінними, і це чималою мірою компенсує наші дорогі методи. Навіть проектуємо судна із знімними палубами, щоб укладати вантажі просто в трюм,— це дозволить провадити вантаження.в кілька ярусів. Єдиний наш недолік порівняно з японцями та італійцями,— саркастично докинув я,— це наші безглузді профспілкові обмеження, яких японці й дня не терпіли б; тому вони й будують судна дешевше.

— Не зовсім так,— заперечив Осипенко.— У японців досконаліші виробничі методи. А втім, я не знаю, яких заходів вживаєте ви з метою поліпшення економіки виробництва,— додав він,— бо, як я вже казав, це не моя галузь. Та, можливо, це й не матиме значення...

— Чому? А що ж тоді матиме значення? — запитай Руперт.

— Цього разу, містере Ройс, ми виставляємо одну умову, дуже важливу.

— А саме?

— Ми закупимо в Англії судна на тринадцять мільйонів фунтів стерлінгів, якщо Англія візьме в нас на що суму нафту.

— Саліе від цього залежатиме укладення угоди?

— Так.

— Але ж це дуже ускладнить справу.

— Знаю. Але не ми в цьому винні. Почнемо з того, що ваш уряд не хоче надавати нам довготермінових кредитів, які надає іншим країнам. А це змушує нас вести розрахунки шляхом товарообміну. Отже, якщо ви хочете з нами торгувати, вам доведеться на це пітп, бо платити готівкою ми не збираємось.

— Але ж с й інші способи оплати.

— Так, золотом,— з притиском мовив Осппенко.— Вам хочеться, щоб ми віддавали своє золото навіть за якісь там гвпнтпкн. Ніякого обміну, тільки золото! І хоч у нас в торгівлі з вами активний баланс, ви все ж таки не дасте нам змоги купувати те, що ми хочемо. Чому? Адже з усіма іншими країнами ви ведете взаємовигідну торгівлю. Ми хочемо торгувати, але не бажаємо витрачати свої стерлінгові й золоті запаси в обмін на жіночі сукні,— а ви домагаєтеся саме цього. Кепська комерція. Вона ставить нас в нерівне становище з іншими. Адже ви добре знаєте, що так справи не роблять.

і — Згоден,— відказав Руперт.— Але ж, певно, такі самі проблеми виникають у вас скрізь.

— Тепер уже ні. До того ж не з суднами: Японці й •їпведи надають нам вигідніші кредити, ніж ви, та й на довший термін, отже, якщо ми не укладемо угоди в Англії, то •укладемо її в іншій країні.

Зав'язалася суперечка, і Осппенко ще раз повторив, що І цього разу головна умова буде саме така: нафта за судна,— 5а як ні, то взагалі про угоду не буде й мови. Хіба що, 8віс-|но, £угіерт 8уміє переконати свій уряд скасувати обмеження щодо довготермінових кредитів, але це йому навряд чи вдасться, бо це політична лінія НАТО.

Обмінявшись чемними зауваженнями про погоду й випивши ще по чарці горілки, ми попрощалися з містером Осппснком й одразу ж поїхали розповісти про свою розмову Фредді, який сказав:

— Вони, чорти, розумні. Та дарма, великі справи не робляться за одним заходом.— І він застеріг Руперта, щоб той не дуже натискав, бо може бути ще гірше, далеко гірше.

— Та я ще й не натискаю,— відповів Руперт.— Але як же все-таки бути з отими довготерміновими кредитами?

Фредді похитав головою.

— Це політика. Американці кажуть, що кредитування на десять — п'ятнадцять років — це своєрідна допомога. Тих янкі не дуже турбує наша доля, отож вони й зробили це політичною лінією НАТО, а ми прийняли її, бо не мали іншого вибору. Якби ми зосталися самі, то втратили б куди більше.

— Але ж росіяни все-таки дістають якісь кредити,— заперечив Руперт.

— Тільки на чотири-п'ять років, не більше. При закупці таких великих об'єктів, як судна, це майже все одно, що платити готівкою, отже, їх це навряд чи влаштує.

— І ніяк не можна цього обминути? Фредді знову похитав головою.

— Ви можете спробувати влаштувати кредит приватно, в якомусь торговельному банку, але однаково потрібне буде схвалення уряду через департамент забезпечення зовнішніх кредитів, а вони знов-таки не дозволять більше п'яти років, та ще й на обмежену суму,— отже, це не вихід.

— Ну, а з нафтою як? Фредді промовисто застогнав.

— У певному розумінні, ще важче. Але, мабуть, це єдина ваша реальна надія. Кляті нафтові компанії — самі собі уряд і закон, і ніхто не довезе в країну ані краплі нафти без їхньої ласкавої згоди. З ними вам і доведеться зіткнутись.

— Гаразд, розпочнемо переговори про товарообмін, виходячи з наявних умов.

Фредді засміявся.

— Ну що ж, оскільки у вас немає ніякої надії змінити кредитну політику уряду, спробуйте завезти в Англію цю нафту шляхом товарообміну. Давайте! Це буде вам добрячий іспит, повірте.

— З чого мені починати в такому ділі? — запитав Руперт.— З уряду, який, очевидно, має санкціонувати імпорт російської нафти, чи з нафтових компаній?

— У цьому питапні вони заодно,— відповів Фредді.— Але краще почати з хлопців із міністерства. У них там є різні комісії, що мають чималий вплив. Я сам засідаю в кількох такпх комісіях. До того ж серед нафтової верхівки точиться боротьба, яку пам, можливо, вдасться обернути собі на користь. А тон росіянин сказав, які саме судна їм потрібні?

— Ні, але побіжно згадав драги.

— Боюся, щоб драги не віднесли до стратегічних товарів.

— Навіть звичайний човен за певних умов може відіграти стратегічну роль,— зауважив я.

— Ще б пак! — вигукнув Фредді.— Оце ж і є їхній незмінний аргумент. Ну що ж, спробую все-таки протоптати для вас стежечку. В кіпці тпжня запрошу пообідати когось із міністрів — Хауерта чи ще кого.

— А він із суднобудівників чп з нафтопромисловців? — спитав Руперт. .

— Геть загруз у нафті,— відповів Фредді.— Але стережіться його, Руперте. По суті, він наш конкурент, бо па сьогодпі нафтові компанії — наші наіібільші кліснти і водночас суперники па морських шляхах. Отже, пильнуйте.

Ми вийшли від Фредді й повернулися в свою скляну клітку. Руперт став біля вікна, дивлячись на сірий туман, Що здіймався над вузькою горловиною Чіпсайду, а я сказав:

— Схоже на те, що й ми з вами по вуха загрузнемо в цих нафтових справах.

— Еге ж,— озвався Руперт.— Правду кажучи, такого я пе сподівався.

В тоні його не чулось ентузіазму, і це мене здивувало, бо самому мені до душі була перспектива позмагатися з нафтовими компаніями, і тепер увесь наш план впклігкав у мене жвавпй інтерес. Треба як я поплавати на танкерах, щоб належно оцінити ту втіху, яку відчуває людина перед лицем запеклої боротьби з якимось нафтовим колосом, павіть якщо шанси на перемогу дорівнюють нулю. Але Руперта наступна боротьба, як видно, вабила куди менше, ніж мене.

— В чому річ? — запитав я його.— Вас лякає опір?

— Та ні, не те,— відповів він.— Надто вже кружною дорогою доводиться йти до мети. Кому охота зв'язуватися з нафтовими компаніями? Й. хочу одного — укласти контракт на судна. .

— А мені охота зчепитися з нафтовими компаніями,— сказав я.

Він обернувся од вікна.

— З чого це ви стали такий войовничий?

— Хто — я? — Рупертові слова мене здивували, бо досі саме він виявляв войовничість, а я тільки йшов за ним.

Він знизав плечима й сказав:

— Ну що ж, коли без цього не можна, будемо діяти так.