Ні життя ні смерть

Олександр БЄЛЯЄВ

НІ ЖИТТЯ НІ СМЕРТЬ

1. МІСТЕР КАРЛСОН ПРОПОНУЄ СВІЙ ПЛАН

— Що ви на це скажете? — спитав містер Карлсон, закінчивши розповідати про свій проект.

Крупний вуглепромисловець Гільберт нічого не відповів. Настрій у нього був паскудний. Перед самим приходом Карлсона головний директор повідомив його, що справи на вугільних шахтах ідуть вкрай погано. Експорт зменшується. Радянська нафта дедалі більше витісняє конкурентів на азіатському і навіть на європейському ринках. Банки відмовляються надавати кредит. Уряд вважає, що далі субсидувати велику вугільну промисловість неможливо. Робітники страйкують, зухвало висувають нездійсненні вимоги, погрожують затопити шахти. Треба знайти якийсь вихід.

І саме в цей момент, ніби глузуючи з нього, доля підсилає якогось Карлсона з його божевільним проектом.

Гільберт хмурив руді брови і м'яв довгими жовтуватими зубами запашну сигаретку. На його бритому заклопотаному обличчі застигла нудьга. Він мовчав.

Але Карлсон не з тих, кого бентежить мовчанка. Непевної професії і невідомого походження, хоч говорив з ірландським акцентом, маленький, метушливий чоловічок з коротким носом і чорним волоссям, настовбурченим, наче в їжака, Карлсон вп'яв гострі очиці у втомлені, вицвілі очі Гільберта і свердлив їх своєю настійливою, неспокійною думкою.

— Що ви на це скажете? — вдруге спитав він.

— Біс його знає, що воно таке, якась морожена чоловічина... — нарешті, апатично промовив Гільберт і з гидливою міною поклав сигаретку.

— Стривайте! Стривайте! — схопився мов на пружині Карлсон. — Ви, очевидно, не зовсім зрозуміли мою ідею?..

— Признаюсь, не маю особливого бажання і розуміти. Це безглуздя або безумство.

— Не безумство і не безглуздя, а великий винахід, який в умілих руках принесе людині мільйони. Якщо ви сумніваєтесь, дозвольте нагадати вам історію цього винаходу.

І Карлсон так заторохтів, ніби розповідав заучений урок.

— Анабіоз випадково відкрив російський учений Бахмєтьєв. Вивчаючи температуру комах, цей учений помітив, що при поступовому охолодженні температура тіла комахи зважується, потім, досягнувши температури 9,3 градуса за Цельсієм, враз підвищується майже до нуля, а далі знову спадає вже до температури навколишнього середовища, приблизно до 22 градусів нижче нуля. І тоді комаха впадає в дивний стан — ні сну ні смерті: всі життєві процеси припиняються, і комаха може пролежати — одубіла і заморожена — невизначено довгий час. Але досить обережно і поступово підігріти комаху, як вона оживає і потім живе, наче нічого з нею й не було. Від комах Бахмєтьєв перейшов до риб. Він заморозив, наприклад, карася, що пролежав задубілий, тобто в "анабіозі", як назвав цей стан Бахмєтьєв, кілька місяців. Підігрітий, він ожив і потім плавав, як і раніше.

Смерть ученого перервала цікаві досліди, і про них скоро забули. Проте, як це часто буває, росіяни роблять відкриття, а наслідками їхніх відкриттів користуються інші. Згадайте Яблочкіна чи винахідника радіотелеграфу Попова, згадайте, нарешті, Ціолковського... Так було і цього разу. Відкриттям Бахмєтьєва скористався німець Штейнгауз для практичних цілей: перевезення і зберігання живої риби. Як вам відомо, він нажив мільйони!

Гільберт зацікавився і слухав Карлсона вже уважніше.

— Дякую вам за лекцію, — мовив він. — Мені теж привезуть до столу свіжу рибу, виловлену в далеких морях. Але, щиро кажучи, я не цікавився, як її заморожують. Хіба не все одно як? Аби риба була свіжа. І ви кажете — Штейнгауз нажив на цьому ділі мільйони?

— Десятки, сотні мільйонів! Він тепер чи не найбагатший у всій Німеччині!

Гільберт задумався.

— Так це ж тільки риба, — сказав він після паузи, — а ви пропонуєте зовсім неймовірне: заморожувати людей! Хіба ж це можливо?

— Можливо! Тепер можливо! Бахмєтьєв заморожував тварин, які впадають у зимову сплячку, так званих холоднокровних: бабака, їжака, кажана. Що ж до теплокровних тварин, то йому не пощастило піддати їх анабіозу. Однак професор Вагнер, теж російський учений, відомий своєю перемогою над сном, винайшов спосіб змінювати склад крові теплокровних тварин, наближаючи його до складу крові холоднокровних. Він уже благополучно заморозив і оживив мавпу.

— Але ж не людину?

— Яка різниця?

Гільберт невдоволено труснув головою, а Карлсон усміхнувся.

— Я кажу лише з погляду біології та фізіології. У мавп такий самий склад крові, як і в людини. Точнісінько такий. І ось вам незвичайні, але цілком здійсненні перспективи. Масове заморожування людей, у даному разі... гм-м-м... безробітних. Хто не знає, який критичний стан переживає вугільна промисловість, та хіба тільки вугільна? Періодичні кризи і безробіття, що їх супроводжують, на жаль, постійне лихо нашого суспільного ладу. На цьому грають всілякі баламути, наприклад комуністи, які пророкують загибель капіталізму від внутрішніх суперечностей, що роздирають його. Хай вони не поспішають ховати капіталізм! Капіталізм знайде вихід, і один з них — спосіб, який я пропоную! Вибухне криза — ми заморозимо безробітних і складемо їх у спеціальних льодовнях, а мине криза, виникне попит на робочу силу, ми підігріємо їх, і — просимо в шахту. — Карлсон запалився і говорив, мов на трибуні.

— Ха-ха-ха! — не стримався Гільберт. — Та ви жартівник, містер?..

— ...Карлсон. Я кажу цілком серйозно, — образився Карлсон.

Гільберта починав цікавити цей чоловік.

— Авжеж, — усе ще сміючись, мовив вуглепромисловець, — бувають такі мерзенні часи, коли, здається, і самого себе залюбки заморозив би до кращих днів! Та скільки коштуватиме ваш божевільний проект! Треба споруджувати спеціальні будівлі, підтримувати в них спеціальну температуру!

Карлсон підняв угору палець, потім приставив його до своєї колючої чуприни.

— Тут усе обмірковано. Мій план простіший. Вам, як власникові шахт, має бути відомо, що з кожними сімдесятьма футами в глиб землі температура підвищується приблизно на один градус. Ви знаєте також, що в Гренландії, за Полярним колом, у льодовиках Гумбольдта знайдено багатющі поклади чудового кам'яного вугілля. Як тільки вугільний ринок зміцніє, ви зможете почати там розробку. Матимете ряд шахт різної глибини і з різною температурою, яка буде там однаковою в усі пори року. Лишатиметься тільки ввести невеликі зміни, щоб пристосувати шахти для наших цілей. Я не завдаватиму вам зараз клопоту розповіддю про всі подробиці, але можу подати, коли накажете, цілком розроблений технічний план і кошторис.

"Що за курйозний чоловік", — подумав Гільберт і спитав Карлсона:

— Скажіть, будь ласка, а ви самі хто будете: інженер, учений, професор?

Карлсон скромно опустив очі.

— Я прожектер! Учені і професори вміють висидіти в своїх лабораторіях прекрасні яйця, але вони не завжди вміють розбити їх і спряжити яєчню! Треба вміти з нематеріальних ідей здобувати матеріальні фунти стерлінгів!

Гільберт усміхнувся і, трохи подумавши, подав Карлсону коробку з сигаретами.

"Перемога", — радів у душі Карлсон, запалюючи сигарету електричною запальничкою, що стояла на столі.

Але Гільберт не здавався.

— Припустімо, все це можливо. Та все ж я передбачаю цілий ряд перешкод. Перша: чи ми дістанемо дозвіл уряду?

— А чому б урядові не дати цього дозволу, коли ми доведемо, що анабіоз для людей цілком безпечний. Соціальне значення цього заходу наш уряд високо оцінить.

— Це так, звичайно, — відповів Гільберт, перебираючи в думці членів консервативного уряду, більшість яких були особисто глибоко зацікавлені у вугільній промисловості.

— Та найголовніше питання: чи підуть на це робітники, чи погодяться вони періодично "завмирати" на час безробіття?

— Погодяться! Нужда примусить! — переконливо сказав Карлсон. — Люди з голоду вішаються, топляться, а тут ніби відпочинок! Звичайно, треба вміло підійти. Насамперед знайти сміливців, які б погодилися піддати себе анабіозу. Цим першим слід пообіцяти великі суми винагороди. Коли вони "воскреснуть", ними треба скористатись як рекламою. Потім на перших порах надати грошову підтримку сім'ям. Звичайно, доведеться заткнути пельку і декому з робітничої аристократії, яка перебуває в лідерах так званого робітничого руху. А далі, — ви побачите, що далі все піде як по маслу. Безробітні "заморожуватимуться" цілими сім'ями. І страшне зло — і безробіття — буде ліквідовано. У вас розв'яжуться руки. Перед вами відкриються незвичайні перспективи! Мільйони, десятки мільйонів потечуть у ваші сейфи! Зважтеся. Скажіть "згоден", і я завтра ж подам вам усі кошториси, плани і розрахунки.

Здоровий практичний розум підказував Гільберту, що весь цей фантастичний план — справжнісінька авантюра. Та Гільберт переживав такий фінансовий стан, коли людина перед страхом неминучого краху кидається в найризикованіші афери. А Карлсон малював дуже принадні перспективи. Крупний комерсант і ділок соромився признатися самому собі в тому, що він, мов потопаючий, ладен учепитися за цю химерну соломинку "мороженої чоловічини".

— Ваш проект надто незвичайний. Я подумаю і дам вам відповідь...

— Подумайте, подумайте! — охоче погодився Карлсон, підводячись з крісла. — Не смію вас затримувати, — і він вийшов, задоволено всміхаючись. — Клює! — весело вигукнув Карлсон, пірнаючи в клекотливий котел вуличного руху Сіті.

2. ДИВНИЙ КЛІЄНТ

— Карлсон, ви розорили мене! — з кислою міною промовив Гільберт. — Я затратив величезні кошти на устаткування підземних тілосховищ. Я тринькаю гроші на рекламу й оголошення. І все ж таки за весь місяць газетної кампанії не знайшлося жодного, хто б побажав зробити на собі першу публічну спробу заморожування. А ми ж пропонуємо солідну винагороду. Очевидно, життя робітників не таке вже й нужденне, Карлсон, як кричать про це соціалісти! І, зрештою, якщо анабіоз така безпечна штука, то чому б вам, Карлсон, не зробити першу спробу на собі?

— На собі?

— Авжеж, на собі.

— На мені самому? — перепитав Карлсон і сколошкав щетинисте волосся. — Я готовий. Так, так. Готовий. Але що буде з усім ділом? Воно засне разом зі мною. Ні, усипляючи інших, комусь треба не спати. Я — прожектер. Без таких, як я, весь світ поринув би в анабіозну сплячку!

Їхню суперечку перервав стук у двері.

У контору ввійшов страшенно худий чоловік, його довга шия була обмотана шарфом.