Озма з Країни Оз - Сторінка 17

Швидше, Дороті, швидше!

ДОЛЯ ЗАЛІЗНОГО ДРОВОРУБА

Дороті послухалась. Вона зразу підбігла ззаду до Короля Номів, що все намагався стерти яйце з очей, умить розщібнула на ньому розкішний пояс, усипаний самоцвітами, й вернулася з поясом у руці на своє місце між Тигром і Левом, а там, не знаючи, де подіти той пояс, защібнула його на своєму тонкому стані.

І тут якраз Головний Лакей вбіг із мискою води та губкою й заходився змивати яйце з обличчя свого пана. Врятовані стояли й дивились; і коли за кілька хвилин до Короля вернувся зір, він насамперед втупив злісний погляд у Страхопуда й вигукнув:

– Ну, ти мені за це заплатиш, напханий сіном бовдуре! Ти хіба не знаєш, що яйця – отрута для номів?

– Та я вже бачу, – відказав Страхопуд, – що вони вам не корисні, хоча й не розумію, чому.

– Яйця були свіжісінькі, з гарантією, – докинула Курка. – Ви б мали радіти, що дістали їх.

– Я оберну вас усіх на скорпіонів! – гнівно закричав Король і почав махати руками та муркотіти чарівні слова.

Але ніхто в скорпіона не обернувся, і Король зупинився й здивовано втупився в них.

– У чому річ? – спитав він.

– Та на вас же нема вашого чародійного пояса, – підказав Головний Лакей, уважно оглянувши короля. – Де він? Що ви з ним зробили?

Король Номів лапнув себе за стан, і його сіро-буре обличчя побіліло, як крейда.

– Нема! – розгублено вигукнув він. – Нема, і я пропав!

Тоді Дороті виступила наперед і сказала:

– Правителько Озмо і ви, Королево країни Ев, запрошую вас до країни живих. Біліна врятувала вас від вашої біди, а тепер ми покинемо це жахливе місце й вернемось до Еву якомога скоріше.

Поки дівчинка говорила, всі роздивилися, що чарівний пояс на ній, і її друзі радісно загукали, а поперед усіх – Страхопуд та Рядовий. Але Король Номів не приєднався до того хору. Він доплентав до свого трону, як побитий пес, і сів там, гірко оплакуючи свою поразку.

– Але ми ще не знайшли мого відданого помічника, Залізного Дроворуба, – сказала Озма Дороті, – а без нього я не хочу йти звідси.

– Я теж, – зразу відказала Дороті. – Хіба його не було в палаці?

– Він має бути десь тут, – озвалась Біліна, – але я не знала, як його розшукати, а тому й не змогла відчарувати.

– Ходімо назад до покоїв, – сказала Дороті. – Цей чародійний пояс напевне допоможе нам знайти нашого любого друга.

Вона вернулася до палацу, двері до якого ще стояли навстіж, і за нею пішли всі, крім Короля Номів, Королеви країни Ев та принца Еврінга. Матуся взяла малого принца на коліна й пестила та цілувала його з палкою любов'ю – адже то був її меншенький.

Але всі інші пішли з Дороті, і коли дівчинка вийшла на середину першої кімнати, вона помахала рукою, як те робив Король, і наказала Залізному Дроворубові, хоч би в якій подобі він був, вернутись у свій давній образ. Та ця спроба не мала успіху, і Дороті перейшла до другої кімнати й зробила там те саме. І так вони обійшли всі покої палацу. Але Залізний Дроворуб не з'явився перед ними, а вони не могли розгадати, на котру саме з тисяч оздоб обернено їхнього друга.

Невеселі вернулись вони до тронної зали, де Король, побачивши, що їх спіткала невдача, глузливо сказав Дороті:

– Ти не вмієш користуватися моїм поясом, тому він тобі ні до чого. Верни його мені, і я випущу тебе на волю – тебе й усіх тих, хто прийшов із тобою.

Але королівська родина Еву – мої раби, і вони лишаться тут.

– Не віддам я пояса, – відказала Дороті.

– А як же ти вийдеш звідси без моєї згоди? – спитав Король.

– Дуже просто, – відповіла дівчинка. – Тим самим шляхом, яким увійшли сюди, і вийдемо звідси.

– Ах, так? – глузливо мовив Король. – Ану, де ті двері, що ними ви ввійшли?

Усі оглянулись кругом, але не могли знайти того місця, бо двері давно зачинились. Але Дороті не дала збити себе з пантелику. Вона помахала рукою на стіну печери, начебто суцільну, і промовила:

– Наказую дверям: відчиніться!

Наказ був негайно виконаний – з'явився отвір, і прохід уже був перед ними.

Король здивувався, всі інші страшенно зраділи.

– Коли пояс кориться тобі, чому ми не змогли розшукати Залізного Дроворуба? – спитала Озма.

– Уявити не можу, – сказала Дороті.

– Слухай-но, дівчинко, – раптом із запалом запропонував Король, – віддай мені пояс, і я скажу тобі, в яку подобу обернено Залізного Дроворуба.

Тоді ти легко знайдеш його.

Дороті завагалась, та Біліна гукнула:

– І не подумай! Якщо Король Номів знов заволодіє поясом, він візьме всіх нас у полон, бо ми будемо в його владі. Тільки маючи пояс, ти, Дороті, зможеш безпечно вибратися з цього місця.

– Гадаю, що це правда, – озвався Страхопуд. – Але я маю іншу думку, завдяки моєму чудовому мозкові. Нехай Дороті оберне Короля на гусяче яйце, якщо він не погодиться піти до палацу й винести нам ту оздобу, в яку заклято нашого друга Ніка Рубача, Залізного Дроворуба.

– Гусяче яйце! – жахнувся Король. – Яке страхіття!

– Ну, так ви будете гусячим яйцем, якщо тільки не підете й не принесете ту прикрасу, що потрібна нам! – радісно квокнувши, сказала Біліна.

– Ви самі бачили, що Дороті таки вміє користуватися чародійним поясом, – додав Страхопуд.

Король Номів обміркував усе і врешті погодився, бо не хотів бути гусячим яйцем. Він зайшов до налацу по прикрасу, на яку був обернений Залізний Дроворуб, а вони всі з нетерпінням чекали його повернення, бо їм дуже хотілося швидше покинути цю підземну печеру й знову побачити сонячне світло.

Та коли Король Номів вернувся, він не виніс нічого й мав на обличчі спантеличений і наляканий вираз.

– Пропав! – сказав він. – Залізного Дроворуба в палаці немає.

– Ви певні? – суворо спитала Озма.

– Цілком певен, – відповів Король тремтячи, – бо я пам'ятаю, на шо обернув його і де він стояв.

Але там його нема. Тільки, будь ласка, не обертайте мене на гусяче яйце, бо я зробив, що лишень міг.

Усі якусь хвильку мовчали, а потім Дороті сказала:

– Не варто іще раз карати Короля Номів. Боюся, що нам доведеться піти звідси без нашого друга.

– Коли його тут нема, ми не можемо його визволити, – сумно погодився Страхопуд. – Бідолаха Нік!

– А мені він винен платню за шість тижнів! – сказав один з Генералів, утираючи сльози рукавом гаптованого золотом мундира.

Сумні-сумні, вирішили вони вернутись у горішній світ без свого колишнього товариша, і Озма наказала йти.

Військо перше вийшло в коридор, потім – королівська родина Озу, а позаду – Дороті, Озма, Страхопуд, Біліна й Тік-Так.

Короля Номів вони покинули на троні, сердито насупленого, і навіть не подумали про небезпеку, та раптом Озма чогось оглянулась назад і побачила, що за ними біжить великий гурт воїнів із мечами, списами й сокирами напоготові, щоб повбивати втікачів, як тільки наздоженуть їх.

Очевидно, Король Номів зробив останню спробу затримати їх, але марно, бо Дороті, побачивши небезпеку, зупинилась, помахала рукою й прошепотіла наказ чародійному поясові.

І вмить передні воїни обернулись на яйця, які розкотилися по підлозі печери в такій кількості, що задні не могли йти далі, не наступаючи на них. Та коли воїни тільки побачили яйця, в них пропала будь-яка охота рухатись далі, вони повернулись й кинулися, мов шалені, тікати в печеру, а здоганяти втікачів відмовились.

Наші друзі вже без ніяких перешкод дійшли до кінця коридору й опинились надворі, на похмурій стежці між двома високими горами. Але шлях до Еву лежав перед ними вільний, і вони щиро надіялися, що більше не побачать Короля Номів та його жахливого палацу.

Загін вели Озма верхи на Леві-Боягузі й Королева країни Ев – на Тигрі. Королевині діти йшли поруч неї, рука в руці. Дороті їхала на Кобилиці, а Страхопуд ішов і командував військом замість відсутнього Залізного Дроворуба.

Помалу дорога почала світлішати: між гори пробивалося більше сонця. І невдовзі вони почули гупання велетневого молота по землі.

– Як же ми оминемо цього страхітного залізного чоловіка? – спитала Королева, що боялась за своїх дітей. Але Дороті владнала все з допомогою чародійного пояса.

Велетень застиг нерухомо з піднятим угору молотом, і весь загін безпечно пройшов поміж його чавунними ногами.

КОРОЛЬ КРАЇНИ ЕВ

Коли на узбіччі й траплялися тепер метушливі сіро-бурі Номи, вони шанобливо мовчали, і нашим мандрівникам не докучав, як перше, їхній нахабний сміх. Номам таки не було з чого сміятись, адже їхній Король зазнав поразки.

За велетнем вони знайшли золоту Озмину колісницю, що стояла так, як вони її покинули. Лева й Тигра запрягли в ту розкішну колісницю, і в ній вистачило місця і для Озми, і для Королеви та шістьох дітей.

Малий Еврінг захотів їхати з Дороті верхи на Кобилиці, що мала довгу спину. Принц уже оговтався від своєї сором'язливості й щиро прихилився до дівчинки, що врятувала його, тому вони стали щирими друзями і, їдучи, весело розмовляли. Біліна теж сиділа на дерев'яній голові, яка, здавалось, і не помічала курчиної ваги, а хлопчик не міг надивуватися, що Курка вміє говорити, та ще й так доладно.

Коли під'їхали до провалля, Озмин Чарівний Килим безпечно переніс їх усіх через нього, і ось уже над дорогою почали траплятись дерева, на яких співали пташки, і вітрець доносив з евських ланів та луків пахощі квітів та свіжоскошеної трави, а сонце світило, зігріваючи їх і виганяючи з них холод та вогкість підземного королівства Номів.

– Я був би цілком задоволений, – мовив Страхопуд до Тік-Така, – якби тільки Залізний Дроворуб був із нами. А так у мене серце крається, що ми покинули його там.

– Еге, він був слав-ний хлоп-чина, – погодився Тік-Так, – хоча й не з дуже трив-кого ма-те-ріалу.

– Та ні, бляха – чудовий матеріал, – поквапився сказати Страхопуд, – а коли з сердешним Ніком Рубачем що й траплялося, то його легко було запаяти. Крім того, його не треба було накручувати, і він не виходив з ладу.

– Мені ін-коли хо-четь-ся, – сказав Тік-так, – щоб я був на-пха-ний со-ло-мою, як ти. Мід-ним бути важ-ко.

– Я не маю причин нарікати на свою долю, – відказав Страхопуд. – Час від часу трохи свіжої соломи – і я знов наче новенький. Але я ніколи не буду таким блискучим джентльменом, як мій бідолашний покійний друг – Залізний Дроворуб.

Можете бути певні, що Королева країни Ев і її діти були в захваті від того, що знову бачать свій рідний край, а коли на обрії з'явилися вежі Евського палацу, вони мимохіть радісно закричали.