Озма з Країни Оз - Сторінка 19

У неї з'явилося багато нових знайомих, вона зустріла багатьох давніх, і скрізь – хоч би куди пішла Дороті, – вона була серед друзів.

Та одного дня, сидячи в Озминому будуарі, вона звернула увагу на картину, що висіла на стіні. Та картина весь час мінялась: на ній з'являлися то луг, то ліс, а то озеро чи село.

– Що за диво! – вигукнула вона, не відводячи очей від тієї картини.

– Так, – погодилась Озма, – це справді велике диво й великі чари. Коли я захочу побачити будьяке місце в світі чи будь-яку людину, мені треба тільки висловити це бажання, і вони з'являться на картині.

– А я можу щось побачити? – зацікавилась Дороті.

– Звичайно, люба.

– Тоді я хочу побачити стару канзаську ферму й тітоньку Ем, – сказала дівчинка.

І зразу на картині з'явилася так добре знайома дівчинці хата; добре видно було й тітоньку Ем.

Вона саме перемивала тарілки біля кухонного вікна і була наче цілком здорова й задоволена. За хатою видно було поле, де, збираючи врожай, працювали наймити з кіньми. А кукурудза та пшениця, як здалося дівчинці, вродили пречудово. На бічному ґанку Доротин мазунчик, песик Тото, куняв на осонні, а стара Зозулька, на Доротин подив, водила по подвір'ю дванадцятеро малесеньких курчаток.

– Удома наче все гаразд, – сказала Дороті, зітхнувши з полегкістю. – А тепер мені цікаво, що робить дядечко Генрі.

На картині вмить з'явилась гарна кімнатка в австралійському місті Сіднеї. Дядько Генрі сидів у кріслі й поважно курив свою вересову люльку. На вигляд він був сумний і самотній; голова в нього вже зовсім посивіла, руки були худі, а обличчя – змарніле.

– Ой! – схвильовано зойкнула Дороті. – Дядькові Генрі не краще, і це тому, що він журиться за мною. Озмо, люба, мені треба якомога швидше бути в нього!

– Як же ти туди потрапиш? – спитала Озма.

– Не знаю, – відказала Дороті. – Але поїдьмо до Глінди Доброї. Я певна, вона мені допоможе й порадить, як дістатись до дядечка Генрі.

Озма одразу погодилась і наказала, щоб Кобилицю запрягли в гарний фаетон, зелений з рожевим, і обидві дівчинки поїхали відвідати уславлену Чарівницю.

Глінда люб'язно прийняла їх і уважно вислухала історію Дороті.

– Знаєте, в мене є чародійний пояс, – сказала дівчинка. – Коли я підпережуся ним, то накажу йому, щоб він переніс мене.

– Мабуть, що так, – усміхнулася Глінда.

– А потім, – провадила Дороті, – коли я захочу вернутися, пояс перенесе мене сюди.

– Отут ти помиляєшся, – сказала Чарівниця. – Пояс має чарівну силу тільки в Чарівному краю, якої країна Оз чи країна Ев. Так, маленька моя подружко, якщо на тобі буде цей пояс і ти захочеш перенестися в Австралію, до свого дядька, твоє бажання, безперечно, буде виконане, бо воно висловлене в Чарівній країні. Та коли ти прибудеш, куди хотіла, пояса на тобі вже не буде.

– А що ж із ним станеться? – спитала дівчинка.

– Він пропаде, як пропали твої срібні черевички, коли ти попала до Озу вперше, і ніхто ніколи більш не побачить його. Але ж хіба не шкода таким чином знищувати чародійну силу пояса?

Дороті на хвильку замислилась.

– Ну, тоді я віддам чародійний пояс Озмі, бо вона зможе користатися ним у своїй країні. А вона хай побажає, щоб мене перенесло до дядечка Генрі, і пояс не пропаде.

– Розумно придумала, – похвалила Глінда.

Вони вернулися до Смарагдового міста і дорогою домовилися, що кожної суботи вранці Озма бачитиме Дороті на своїй чарівній картині, хоч би де була в ту мить дівчинка. І коли вона побачить, що Дороті подає їй певний умовний знак, Озма дізнається, що канзаській дівчинці захотілося знов побувати в країні Оз, і за допомогою чародійного пояса Короля Номів негайно перенесе її туди.

Домовившись про це, Дороті попрощалася з усіма своїми друзями. Тік-Так захотів теж перенестись до Австралії, але Дороті знала, що механічний чоловік ніколи не знайде служби в цивілізованій країні, та й можливо, що його механізми там узагалі не діятимуть. Тому вона лишила його під Озминою опікою.

Біліні, навпаки, Країна Оз сподобалась найдужче з усіх країв, і вона відмовилась супроводити Дороті.

– Таких смачних кузьок і мурашок, як тут, немає більш ніде в світі, – сказала Руда Курка, – і є їх удосталь. Тому я скінчу свої дні тут і мушу сказати, моя люба Дороті, що ти чиниш дуже нерозумно, вертаючись у той дурний безладний світ.

– Я потрібна дядечкові Генрі, – просто відказала Дороті, і всі, крім Біліни, подумали, що їй справді треба вернутись.

Усі Доротині друзі в Країні Оз – давні й нові – зібралися перед палацом засмучені, щоб попрощатися з нею й побажати довгого життя і щастя.

Потиснувши руки всім, Дороті ще раз поцілувала Озму, а потім вручила їй чародійний пояс Короля Номів зі словами:

– Ну, люба моя Принцесо, коли я махну хусточкою, будь ласка, побажайте, щоб я опинилась біля дядечка Генрі. Мені страшенно шкода покидати вас – і Страхопуда, і Залізного Дроворуба, і Лева-Боягуза, і Тік-Така, і… І всіх… але я мушу бути з дядечком Генрі. Прощавайте всі!

А потім дівчинка стала ногами на один з величезних смарагдів, що прикрашали подвір'я, і, глянувши ще раз на кожного зі своїх друзів, махнула хусточкою.

* * *

– Ні, – сказала Дороті, – я зовсім не потонула.

Я прибула, щоб доглядати вас і дбати про вас, дядечку Генрі, і ви мені пообіцяйте, що видужаєте якомога скоріше.

Дядько Генрі всміхнувся й пригорнув до себе маленьку небогу.

– Мені вже краще, рибонько моя.

Примітка

1

Ви, може, здивуєтесь, що Принцеса робить таку буденну річ, – штопає панчохи. Та коли ви задумаєтесь, то зрозумієте, що й принцеси протирають на панчохах дірки, як і всі люди; просто згадувати про це вважається нечемним.