Озма з Країни Оз - Сторінка 18

Малий Еврінг, що їхав на спині в Кобилиці поперед Дороті, так зрадів, що дістав з кишеньки кумедного бляшаного свистка й пронизливо засюрчав у нього, так що Кобилиця злякалася, стрибнула й зіп'ялася дибки.

– Що це? – спитала Біліна, змушена залопотіти крильми, аби втриматись на голові в схарапудженої Кобилиці.

– Це мій свисток, – відказав Принц Еврінг, простягти Курці долоню, на якій лежав свисток.

Свисток був зроблений із бляхи у вигляді маленької свинки й помальований зеленим. Свистіти треба було у свинчин хвостик.

– Де ти взяв його? – спитала Руда Курка, уважно розглядаючи іграшку блискучими очицями.

– В палаці Короля Номів, поки Дороті вгадувала – взяв і поклав у кишеньку, – відповів маленький Принц.

Біліна засміялась, чи то химерно засокотіла – це їй правило замість сміху.

– Нічого дивного, що я не могла знайти Залізного Дроворуба, – сказала вона. – І що чародійний пояс не зміг його відчарувати, і що Король його не знайшов!

– Що ти хочеш сказати? – спитала Дороті.

– Таж він весь час був у Принца в кишені! – вигукнула Біліна, знов засокотівши.

– Я тільки свисток узяв! – образився малий Еврінг.

– Ну, то дивись на мене! – відказала Курка, простягла лапку, торкнула нею свисток і вимовила: "Ев".

Свись!

– Доброго ранку, – привітався Залізний Дроворуб, скинувши свій схожий на димар ковпак і вклоняючись Дороті й Принцові. – Я, напевне, заснув уперше відтоді, як став залізним, бо не пам'ятаю, як ми покинули Підземне Королівство.

– Ти був зачарований, – пояснила дівчинка, з радощів обнявши свого давнього друга й міцно пригортаючи його. – Та все вже гаразд.

– Де мій свисток?! – запхинькав малий Принц.

– Тихо! – вгамувала його Біліна. – Свистка вже нема, приїдемо додому – там буде тобі новий свисток.

Страхопуд просто кинувся на груди давньому товаришеві, так зрадів і здивувався, що побачив його знову, а Тік-Так потиснув руку Залізному Дроворубові так щиро, що пом'яв кілька пальців. Потім вони підійшли до Озми, яка теж привітала залізного чоловіка, а військо, загледівши його, почало кричати: "Слава!" – і всі були раді й щасливі.

Бо Залізного Дроворуба дуже любили всі, хто знав його, і раптове повернення після того, як вони гадали, що розлучилися з ним навіки, справді було приємною несподіванкою.

Невдовзі весь загін під'їхав до королівського палацу, де вже зібралась велика юрба вітати свою Королеву та її десятьох дітей. Багато було крику, вигуків "слава!", люди кидали квіти їм під ноги і на кожному обличчі була щаслива усмішка.

Принцесу Нуднуватту вони знайшли в її дзеркальній залі, де вона милувалась однією з найвродливіших своїх голів – тією, що мала пишне каштанове волосся, мрійні світло-карі очі та гарний, наче вирізьблений з горіхового дерева, ніс.

Вона була дуже рада, що її звільнять від обов'язків перед народом Еву, і Королева лишила за нею всі її покої та гардеробну з головами навічно.

Потім Королева вивела найстаршого сина на балкон, під яким зібрався натовп підданців, і сказала їм:

– Ось ваш майбутній Правитель, Король Евардо П'ятнадцятий. Йому п'ятнадцять років, він має п'ятнадцять срібних пряжок на камзолі й буде п'ятнадцятим Евардо на троні країни Ев.

Люди прокричали "слава!" п'ятнадцять разів, і навіть Колесуни, з яких кілька було тут, голосно пообіцяли, що слухатимуться нового Короля.

Тоді Королева поклала на голову Евардо велику золоту корону, оздоблену рубінами, накинула йому на плечі горностаєву мантію й проголосила його Королем; а він вдячно вклонився всім своїм підданцям, а потім пішов з балкона подивитись, чи в королівській буфетній не знайдеться шматка якого-небудь печива.

Озму з Озу та її людей, а також Дороті, Тік-Така й Біліну розкішно пригостила Королева-мати, яка завдячувала їхнім ласкавим послугам усім своїм щастям, і того ж таки вечора Рудій Курці прилюдно було піднесено розкішне намисто з перлів і сапфірів – знак поваги нового Короля.

СМАРАГДОВЕ МІСТО

Дороті вирішила прийняти запрошення Озми й повернутися з нею до країни Оз. Дістатися додому з Еву буде не легше, ніж із Озу, а дівчинці кортіло ще раз побачити край, де вона зазнала таких дивовижних пригод. На той час дядечко Генрі вже, певне, доплив до Австралії й думав, що Дороті зовсім пропала; отже, коли вона трохи довше затримається з поверненням, це не стурбує його ще більше.

Отже, вона поїде до Озу.

Вони попрощалися з евськими людьми, і Король запевнив Озму, що буде довіку вдячний їй і зробить країні Оз будь-яку послугу, на яку спроможеться.

І ось вони наблизились до краю грізної пустелі.

Озма кинула на землю Чарівний Килим, і він зразу розкотився настільки, щоб усі помістились на ньому вільно.

Тік-Такові, який називав себе відданим помічником Дороті, бо належав їй, дозволили приєднатись до гурту, тож перед тим, як вирушати, дівчинка накрутила його механізм скільки змога, й Механічний Чоловік крокував не гірше за будь-кого з них.

Озма запросила й Біліну навідати країну Оз, і Руда Курка рада була помандрувати туди, де чекають її нові видовища й події.

В дорогу через пустелю вони вирушили рановранці, а що зупинялись тільки один раз – аби дати Біліні знести своє щоденне яйце, – до заходу сонця вони вже вгледіли зелені схили та лісисті пагорби прекрасної країни Оз. Вони вступили у її межі у краю Жвакунів, і Король Жвакунів зустрів їх на кордоні й привітав Озму з великою повагою, дуже радий, що вона повернулася жива й здорова. Бо Озма з Озу була владаркою над Королем Жвакунів, Королем Моргунів, Королем Стовбунів і Королем Лісняків так само, як ті владарювали над своїми народами, і ця Найвища Правителька країни Оз мешкала у власному великому місті, що називалося Смарагдовим містом і лежало точно посеред чотирьох королівств країни Оз.

Того вечора Король Жвакунів прийняв їх як гостей, а вранці вони рушили далі до Смарагдового міста шляхом із жовтої цегли, що вів просто до оздобленої самоцвітами брами. Скрізь до шляху висипали люди вітати свою улюбленицю Озму й радісно славити Страхопуда, Залізного Дроворуба та Лева-Боягуза, що були народними героями. Дороті теж пам'ятала декого з людей, що зустрічали її приязно, коли вона вперше опинилась у країні Оз, та й вони раді були знов побачити дівчинку з Канзасу й засипали її поздоровленнями та добрими побажаннями.

В одному селищі, де вони зупинились набратися сили, Озма взяла чашку молока з рук гарненької жіночки, а тоді глянула на неї й вигукнула:

– Ой, таж ти Джінджара! Так?

– Так, Ваша Ясновельможносте, – відповіла жінка і вклонилась у низенькому реверансі. А Дороті зчудовано втупилась у цю жваву молоду жіночку, яка колись скликала жіноче військо й скинула Страхопуда з трону Смарагдового міста, а потім навіть зітнулась у бою з могутнім військом Глінди-Чаклунки.

– Я вийшла заміж за чоловіка, що мав дев'ять корів, – пояснила Джінджара Озмі, – й тепер я щаслива, задоволена й хочу жити спокійно, дбаючи тільки про свої справи.

– А де твій чоловік? – спитала Озма.

– Він у хаті, кладе примочку до синця під оком, – незворушно відповіла Джінджара. – Дурень, уперся, що треба доїти руду корову, коли я сказала, щоб видоїв білу. Та іншим разом буде розумніший.

Потім загін рушив далі, і, переправившись на поромі через велику річку й проминувши багато гарних сільських осель з банястими покрівлями, помальованими у гарний зелений колір, вони побачили велику будівлю, рясно прикрашену знаменами.

– Я не пам'ятаю цього будинку, – сказала Дороті. – Що це таке?

– Це Вища Школа Мистецтва й Атлетики, – відповіла Озма. – Я наказала збудувати її недавно, і за президента тут – Жук-Хитун. Так він зайнятий якимсь ділом, а юнаки, що вчаться тут, нічого на цьому не програють. Розумієш, у цій країні є багато молодих людей, які не люблять працювати, то ця школа – саме місце для них.

І ось нарешті вони під'їхали до Смарагдового міста. Люди висипали надвір зустрічати свою милу Правительку. Було там кілька оркестрів, багато офіцерів та державних урядовців, а городян у святкових убраннях – цілий натовп.

Отож Озму супроводив до її столиці блискучий провід, і вітання лунали так часто, що вона мусила весь час кланятись то направо, то наліво, дякуючи підданцям.

Того вечора до королівського палацу прийшли найповажніші чиновники Озу, і Джек Гарбуз – трохи перестиглий, але ще діяльний, зачитав адрес, у якому Озму з Озу поздоровляли з успіхом у її великодушних заходах для врятування королівської родини сусіднього королівства.

Тоді кожного з двадцяти шести Офіцерів та Генералів нагородили великою золотою медаллю з коштовними самоцвітами, Залізного Дроворуба – новою сокирою, прикрашеною діамантами, Страхопуда – срібною вазою з пудрою тілесного кольору, Дороті дістала гарненьку коронку й титул Принцеси Озької, а Тік-Так – два браслети, оздоблені вісьмома рядами дуже прозорих, іскристих смарагдів.

Потім усі пішли до розкішного бенкетного столу, і Озма посадила Дороті праворуч себе, а Біліну – ліворуч, де Курка сиділа на золотому сідалі, а їла з тареля, оздобленого самоцвітами. Далі посадили Страхопуда, Залізного Дроворуба й Тік-Така, поставивши перед ними по кошику найкращих квіток, бо їжі вони не потребували. Двадцять шість Генералів та Офіцерів сиділи за дальшим кінцем столу; знайшлось місце і для Лева та Тигра, яким подавали їжу в золотих тарелях, куди поміщалося зразу двоє відер страви.

Найбагатші, найповажніші громадяни Смарагдового міста були горді, що можуть прислуговувати за столом цим уславленим мандрівникам, а допомагала їм жвава маленька служниця на ім'я Желея Джемо, яку Страхопуд щипав за рожеву щічку і, видно, знав дуже добре.

Під час бенкету Озма чомусь задумалась, а тоді раптом спитала:

– А де ж Рядовий?

– А він замітає казарму, – відповів один з Генералів, що саме обгризав індиче стегенце. – Але я наказав, щоб йому, коли скінчить роботу, дали хліба з мелясою.

– Пошліть когось по нього, – наказала юна Правителька.

Поки всі чекали виконання цього наказу, вона спокійно запитала:

– А в нас у війську ще є Рядові?

– Та є, – відповів Залізний Дроворуб. – Здається, їх троє.

Та ось Рядовий увійшов і дуже шанобливо відсалютував Офіцерам, Генералам і Правительці Озмі.

– Як вас звуть, вояче? – спитала дівчинка.

– Омбі Ембі, – відповів Рядовий.

– Отже, Омбі Ембі, – сказала вона, – я надаю тобі звання генерал-капітана всіх військ мого Королівства, а зокрема призначаю тебе Командиром моєї Особистої охорони в королівському палаці.

– Але ж це страшенно дороге діло – утримувати стільки офіцерів, – нерішуче мовив Рядовий. – Я от і мундира собі купити не маю за що.

– Ти дістанеш платню з королівської скарбниці, – пообіцяла Озма.

Потім Рядового посадовили за стіл, де інші воєначальники щиро поздоровили його, і всі весело бенкетували.

Раптом Желея Джемо скрикнула:

– Більш нема чого подавати! Голодний Тигр поїв усе!

– Та це ще не найгірше, – скорботно мовив Голодний Тигр. – Не знаю, де й коли, але я втратив свій апетит!..

ЧАРІВНИЙ ПОЯС ДОРОТІ

Дороті пробула кілька дуже щасливих тижнів у Країні Оз як гостя Правительки Озми, якій дуже приємно було розважати дівчинку з Канзасу й догоджати їй.