П'ять тижнів на повітряній кулі - Сторінка 13

Граціозні тварини, чуючи небезпеку, здавалося, були в неспокійному стані. Після кожного ковтка вони швидко піднімали свої красиві голови і рухливими ніздрями втягували повітря.Джо завмер на місці, а Кеннеді, обійшовши кілька густих дерев, наблизився до антилоп на рушничний постріл і натиснув курок. В одну мить стадо зникло, але одна антилопа, поранена в плече, залишилася на місці. Кеннеді кинувся до своєї здобичі.

Це була так звана блакитна антилопа, прекрасна тварина сіро-блакитного кольору, з білими як сніг черевом і ніжками. — Вдалий постріл! — вигукнув мисливець. — Це, знаєш, Джо, дуже рідкісна порода антилоп. Сподіваюся, що мені вдасться вичинити її шкіру так, щоб вона збереглася.

— Та невже, містер Дік, ви думаєте це зробити?

— Звичайно! Подивися тільки, яка чудова шкурка!

— Доктор Фергюсон ніколи не погодиться взяти зайвий вантаж.

— Ти маєш рацію, Джо, але прикро кинути цілком таку чудову тварину.

— Навіщо цілком, містер Дік? Ми виріжемо з нього кращі шматки для їжі, і, з вашого дозволу, я зроблю це не гірше, ніж старшина поважної лондонської корпорації м'ясників.

— Якщо хочеш, займися цим, друже мій. Однак ти повинен знати, що мене як мисливця так само мало ускладнило б здерти шкуру з дичини, як і вбити її.

— Не сумніваюся в цьому, містер Дік. І впевнений, що влаштувати вогнище з трьох каменів вам теж нічого не буде коштувати. Кругом сухого дерева скільки завгодно, а мені через якихось кілька хвилин знадобляться ваші розпечені вуглини.

— Ну, що ж, за цим справа не стане, — відгукнувся Кеннеді і зараз же взявся за спорудження вогнища. Через кілька хвилин в ньому вже палав вогонь.

Джо вирізав з туші антилопи з дюжину відбивних котлет, а також найніжніші шматки філе, і все це не забарилося перетворитися в дуже смачну печеню.

— Ось це, напевно, принесе задоволення самому Фергюсону, — зауважив Дік.

— Знаєте, про що я думаю, містер Дік?

— Либонь, про те, що ти зараз робиш, — про своїх біфштекси?

— Не в останню чергу. Я думав про те, в якому становищі опинилися б ми, якщо б не знайшли "Вікторію".

— Ось так фантазія Що ж, по-твоєму, доктор може нас тут кинути?

— Ні! Але якщо б якір раптом відірвався ...

— Це неможливо. Крім того, навіть, якщо подібне і сталося б: хіба наш Семюель не зміг би знову спуститися? Адже він майстерно управляє своєю кулею.

— А якщо б вітер забрав його і лікар не зміг би повернутися до нас?

— Залиш свої припущення, Джо: в них мало приємного.

— А-а, сер, все, що трапляється на світі, природно. Значить, все може трапитися і все треба передбачити ... В цей момент пролунав постріл.

— Ага! — вирвалося у Джо.

— Це мій карабін. Я впізнаю його детонацію!, — промовив Кеннеді.

— Сигнал, значить.

— Видно, нам загрожує небезпека.

— А може бути, йому самому щось загрожує, — стурбовано сказав Джо.

— Йдемо ...

Мисливці, нашвидку підібравши свої трофеї, кинулися по пройденої вже дорозі, керуючись зарубками, зробленими Кеннеді на деревах.

За лісом вони не могли бачити "Вікторію", але вона, мабуть, перебувала недалеко від них. Пролунав другий постріл.

— Треба поспішати, — промовив Джо.

— Ось ще один постріл!

— Схоже на те, що йому доводиться захищатися.

— Ну, так біжимо ж ...

І обидва рвонули щодуху. Добігши до узлісся, вони побачили "Вікторію" на колишньому місці, а доктора — в кошику.

— У чому ж справа? — з подивом промовив Кеннеді.

— Боже мій! — закричав Джо.

— Що ти бачиш?

— Нашу кулю тримає в облозі ціла ватага негрів! Справді, милі за дві від них, навколо сикомора стрибало і лементувало, роблячи жахливі гримаси, до тридцяти якихось істот. Деякі з них вже встигли піднятися на дерево і були на самих верхніх його гілках. Небезпека здавалася невідворотною.

— Загинув мій доктор! — з відчаєм вигукнув Джо.

— Ну, друже мій, будь холоднокровніше і цілься якомога вірніше, — сказав шотландець. — Вже чотирьох з них ми з тобою неодмінно повинні укласти. Вперед же!

З надзвичайною швидкістю вони пробігли з милю, коли з кошика пролунав новий постріл. Він звалив величезного диявола, який вже піднімався по якірному канату.

Мертве тіло покотилося з гілки на гілку і, нарешті, розгойдуючись, повисло футах в двадцяти від землі, руки і ноги бовталися в повітрі.

— Чорт забирай! А чим, питається, тримається ця скотина? — промовив, зупиняючись, Джо

— Зовсім це не має значення. Біжимо ж, біжимо! — квапив мисливець.

— Ах, містер Кеннеді! — закричав, голосно регочучи, Джо. — Представте собі, тримається якось він хвостом! Власним хвостом! Адже це мавпа! Подумайте! Це тільки мавпи!

— В усякому разі, це краще, ніж люди, — відгукнувся Кеннеді, кидаючись в гущу кричущої і верескливої ватаги. Це були павіани, небезпечна і люта порода мавп з огидними собачими мордами. Кілька рушничних пострілів швидко розігнали орду цих кривляк, і вона розбіглася, залишивши на землі чимало убитих.

Мить — і Кеннеді підіймається по шовкових сходах в кошик, а Джо від сикомора відчіплює якір. Ще мить — куля опускається, і Джо вже сидить в кошику з Фергюсоном і його другом.

Кілька хвилин по тому "Вікторія" піднялася в повітря, і помірний вітер поніс її на схід ...

— Ось так напад! — промовив Джо.

— Спочатку, Семюель, ми думали, що тебе оточують негри, — додав Кеннеді.

— На щастя, це були тільки мавпи, — відповів Фергюсон.

— Здалеку різниця не велика.

— Та й близько не така вже й велика.

— У будь-якому випадку, це напад мавп міг мати найсерйозніші наслідки. Якби від їх старанного смикання якір відчепився, невідомо, куди міг занести мене вітер.

— Пам'ятайте, що я вам говорив, містер Кеннеді?

— Ти мав рацію, Джо, але в цей час ти якраз готував свої біфштекси, і вони викликали у мене такий апетит.

— Ще б пак, — зауважив доктор, — адже м'ясо антилопи – вишукана страва.

— Ви, пане, зможете зараз же в цьому переконатися: стіл вже накритий.

— Клянуся, у цій дичини зовсім непоганий запах, приправлений димком! — проголосив мисливець.

— Я до кінця своїх днів із задоволенням харчувався б м'ясом антилопи, запиваючи його для травлення склянкою грогу, — з повним ротом промовив Джо. І він зараз же почав готувати грог.

— Поки все йде досить добре, — заявив він.

— Навіть дуже добре, — поправив його Кеннеді.

— Ну, скажіть по правді, містер Кеннеді, хіба ви шкодуєте, що відправилися з нами?

— Хотів би я бачити, хто посмів би мене утримати! — з рішучим виглядом відповів мисливець.

Було біля четвертій годині дня. "Вікторія" потрапила в більш швидку течію повітря. Місцевість непомітно підвищувалася, і скоро барометр уже показував висоту в тисячу п'ятсот футів над рівнем моря. Доктору потрібно було для підтримки кулі на цій висоті досить сильно розширювати обсяг газу, і пальник весь час працював без перерви.

Близько сьомої години "Вікторія" вже парила над басейном Каньен. Доктор одразу ж впізнав цей прекрасно оброблений край з його поселеннями, що тонуть серед баобабів і калабашів. Тут же знаходилася столиця одного з султанів країни Угого, може бути менш дикої, ніж інші країни Африки: тут торгівля членами своєї сім'ї — більш рідкісне явище; все ж скотина і люди живуть разом в круглих хатинах, що нагадують копиці сіна.

Після Каньен ґрунт знову стала кам'янистій і безплідний, але через якусь годину, неподалік від Мабунгуру, показалась плодоносна улоговина, де рослинність знову розгорнулася у всій своїй красі. До вечора вітер став спадати, і повітря, здавалося, поринуло у сон.

Марно шукав доктор повітряних течій. Нарешті, переконавшись, що в природі панує цілковитий спокій, він вирішив заночувати в повітрі і для більшої безпеки піднявся на висоту близько тисячі футів. Тут "Вікторія" повисла нерухомо. Серед цілковитої тиші настала чудова зоряна ніч ...

Дік і Джо мирно вляглися на свої ліжка і заснули міцним сном, в той час як доктор ніс вахту. Опівночі його змінив шотландець.

— Гляди ж, в разі чого розбуди мене, — наказав йому Фергюсон. — Головне, не спускай очей з барометра — це ж наш компас.

Ніч була холодна. Різниця між денною та нічною температурою доходила до 27 градусів.

З настанням темряви почався нічний концерт звірів, яких голод і спрага гнали з барлогів. Чулося сопрано жаб, якому вторило завивання шакалів; імпозантні баси левів доповнювали цей живий оркестр. Вранці, приймаючи вахту від Джо, доктор Фергюсон подивився на компас і побачив, що напрямок вітру змінився. За останні дві години "Вікторію" віднесло приблизно миль на тридцять на північний схід. Зараз вона мчала над кам'янистою країною Мабунгуру, засіяної наче відполірованими брилами сієніту і закругленими кручами. Земля тут вся наїжачилась конусоподібними скелями, схожими на гробниці друїдів. Безліч скелетів буйволів і слонів біліло там і сям. Дерев було мало, за винятком східної сторони, де поселення ледь проглядали серед дрімучих лісів.

Близько сьомої години ранку показалась велика, до двох миль в окружності, скеля, яка нагадувала величезну черепаху.

— Ми на вірному шляху, — оголосив Фергюсон. — Он Жігуела-Мкоа. Ми зробимо там зупинку на кілька хвилин. Я хочу відновити запас води для пальника. Спробуємо де-небудь зачепитися.

— Щось тут мало дерев, — зауважив мисливець.

— Все-таки спробуємо. Джо, кинь-но якорі, — наказав лікар.

Потроху втрачаючи підйомну силу, куля знизилася. Якорі бовталися; лапа одного з них застрягла в ущелині скелі, і "Вікторія" зупинилася.

Помилково було б думати, що доктор під час зупинки міг зовсім гасити свій пальник. Умови рівноваги кулі були вирахувані за рівнем моря; місцевість же весь час піднімалася, і, перебуваючи на висоті від шестисот до семисот футів, куля прагнула би опуститися нижче; отже, треба було постійно підтримувати її, дещо підігріваючи газ. Тільки в тому випадку, якщо б доктор, при повній відсутності вітру, давав кошику стояти на землі, куля, звільнена від значної частини свого навантаження, могла би триматися в повітрі без допомоги пальника.

Судячи по карті, біля західного схилу Жігуе-ла-Мкоа були великі болота. І ось Джо відправився туди один, з бочонком місткістю до десяти галонів. Він без зусиль знайшов воду біля невеликого покинутого селища, запасся нею та повернувся менше ніж за три чверті години. Дорогою він не помітив нічого особливого, крім величезних пасток для слонів, причому ледь сам не потрапив в одну з них, де лежав напівзгризений остов слона.

Зі своєї екскурсії Джо приніс плоди на кшталт кизилу, — їх на його очах з насолодою наминали мавпи.