П'ятнадцятирічний капітан - Сторінка 18
- Жуль Верн -Я ж просив вас...
— Так, я тебе не послухалась,— відповіла місіс Уелдон.— Але в мене було передчуття, що буря стихає.
— Вона й справді стихає, місіс Уелдон. Ваше передчуття вас не підмануло. Барометр почав підніматися ще звечора. Вітер ущухає, і, гадаю, найважчі випробування вже минули.
— Твої слова та до бога, Діку! Ти так перемучився, бідний мій хлопчику! Ти ж...
— Я виконував свій обов'язок, місіс Уелдон.
— Сподіваюсь, тепер ти врешті трохи відпочинеш.
— Відпочину? Мені відпочинок не потрібен, місіс Уелдон. Я почуваю себе добре і повинен витримати до кінця. Ви мене призначили капітаном "Пілігрима", і я залишуся ним доти, доки всі пасажири будуть у повній безпеці! [101]— Діку! Ні мій чоловік, ні я ніколи не забудемо того, що ти зробив!
— Ну, не тільки я...— скромно відповів Дік Сенд.
— Мій хлопчику, я повторюю: ти виявив неабияку мужність і завзяття, показав себе справжнім мужчиною, гідним звання капітана. І коли ти скінчиш навчання, тебе буде призначено капітаном одного з кораблів Джеймса Уелдона!
— Я... я...— пробурмотів Дік, і його очі налилися слізьми.
— Діку,— вела місіс Уелдон,— відтепер ти наш син! Ти рятівник твоєї матері й твого братика Джека! Любий мій Діку, дай-но я тебе поцілую за себе й за чоловіка!
Відважна жінка не могла приховати хвилювання, її серце було переповнене ніжністю. Що ж до Діка Сенда, то годі описати його почуття! Він був ладен піти у вогонь і в воду за своїх благодійників.
По цій бесіді Дік Сенд відчув себе ще певніше. Хай би тільки трохи вщух вітер, щоб поставити бодай якесь вітрило! Він доведе судно до безпечного порту і врятує пасажирів!
29 березня вітер ослаб іще більше, й Дік Сенд налагодився поставити грот і фок, щоб прискорити хід "Пілігрима" та вести його точніше за курсом.
— Увага, Томе! Увага, друзі мої! — гукнув він, вийшовши вранці на палубу.— Мені потрібна ваша допомога!
— Ми готові, капітане Сенд,— відповів старий Том.
— Готові до всього,— докинув Геркулес.— У бурю не було чого робити, і я вже почав іржавіти!
— А ти б дмухав на вітрила своїм великим ротом,— озвався малий Джек.— Адже ти можеш дмухнути так сильно, як і вітер!
— Чудова думка, Джеку! — засміявся Дік Сенд.— Коли настане повний штиль, ми попросимо Геркулеса наповнити вітром наші вітрила.
— Чекаю вашого наказу, капітане Сенд! — вигукнув велет-негр, надимаючи щоки, мов Борей(76).
— Для початку, друзі мої,— сказав Дік Сенд,— прив'яжемо до реї новий грот, бо старий зірвала буря. Робота буде нелегка, однак виконати її конче треба.
(76) Борей — у старогрецькій міфології — крилатий бог північного вітру. [102]— Попрацюємо! — відповів Актеон.
— А мені можна вам допомогти? — спитав малий Джек, завжди готовий працювати разом з матросами.
— Звісно, Джеку,— відповів Дік Сенд.— Ти станеш за стерно з нашим приятелем Бетом і допоможеш йому правувати.
Джек, звичайно, запишався, почувши, що він тепер — помічник стернового.
— Ну, друзі, до роботи! — мовив Дік Сенд.— І не важити життям без надоби!
Під керівництвом молодого капітана негри негайно взялися до діла. Справді, праця передбачалась нелегка. Насамперед треба було підняти згорнуте вітрило на щоглу й прив'язати його до реї.
Проте Дік Сенд так вправно керував роботою, а матроси слухались його так охоче, що за годину вітрило було прив'язане, напнуте й зарифлене на два рифи.
Фок і клівер, згорнуті ще перед бурею, поставили без особливих труднощів, незважаючи на дужий вітер. А о десятій годині ранку "Пілігрим" уже мчав під скісним гротом, фоком і одним клівером.
З обережності Дік Сенд не став піднімати всіх вітрил. Уже підняті вітрила при такому вітрі мали забезпечити швидкість не менше двохсот миль на добу; такої швидкості було досить, щоб днів за десять добутися до американського континенту.
Молодий капітан повернувся на корму й, подякувавши "помічникові стернового", малому Джекові, став за . стерно. Він був задоволений: "Пілігрим" уже н&зале-жав од ласки вітру та хвиль і швидко йшов правильним курсом. Всяк, хто бсдай трохи знається на морській справі, зрозуміє радість Діка Сенда.
Назавтра хмари мчали з тією самою швидкістю, але між ними вже поробилися широкі розриви, крізь які пробивалось сонячне проміння, розсипаючись по хвилях золотими лелітками. Подеколи й "Пілігрим" потрапляв у таку смугу сонячного проміння. Яке ж бо благо — оце життєдайне сяйво! Часом воно згасало, затулене темною хмарою на сході, потім знову з'являлося, щоб іще раз зникнути, проте погода дедалі кращала.
На "Пілігримі" відкрили всі люки, щоб провітрити приміщення. Свіже морське повітря пішло в трюм, у кубрик, у кают-компанію. Розвісили сушитися вологі [103] вітрила, порозстилавши їх на рострах(77). Палубу теж почали прибирати. Дік Сенд не міг допустити, щоб його судно прийшло в порт брудним. Двох-трьох годин вистачить, щоб, не перевтомлюючи команди, навести повний лад.
Лага на "Пілігримі" не було, але Дік Сенд умів визначати швидкість корабля за кільватером. Він не сумнівався, що побачить землю якнайпізніше за тиждень, і переконав у цьому місіс Уелдон, показавши їй на карті те місце, де, на його думку, вже перебував "Пілігрим".
— Гаразд, мій любий Діку,— мовила місіс Уелдон.— А де саме ми вийдемо до американського берега?
— Десь отут, місіс Уелдон,— відповів молодий капітан, показавши на довгу смугу узбережжя між Перу й Чілі.— Показати точніше я не можу. Осьде острів Пасхи, який ми залишили на заході. А що відтоді вітер не змінив напрямку, то ми маємо побачити землю на сході. На цьому узбережжі чимало портів, однак у який ми врешті зайдемо, сказати напевне важко.
— То байдуже, Діку.— Аби тільки дістатися до будь-якого порту!
— Звичайно, місіс Уелдон. Хоч у якому порту ми висадимося, ви зумієте швидко повернутися звідти до Сан-Франціско. "Тихоокеанська мореплавна компанія" гарно обслуговує це узбережжя. її кораблі заходять у всі головні порти, і вам буде дуже легко відплисти звідти до Каліфорнії.
— А хіба ти не думаєш вести "Пілігрим" до Сан-Франціско?
— Звісно, думаю. Але тільки після того, як ви сядете на якийсь пароплав, місіс Уелдон. Якщо нам удасться знайти капітана й команду, ми вирушимо до Вальпараїсо, щоб там розвантажитись — так би, безперечно, зробив капітан Халл. А вже потім візьмемо курс на Сан-Франціско. Це б вас неабияк затримало, і хоч мені дуже сумно розлучатися з вами...
— Гаразд, Діку. Ми подивимось згодом, як діяти далі. А зараз скажи мені: ти, здається, боявся підходити до незнайомого берега?
(77) Ростри — настил на верхній палубі, на якому зберігаються запасні частини щогл, реї та встановлено шлюпки. [104]— Так, бо цього й слід боятись,— відповів юнак.— Проте я все-таки сподіваюся зустріти в прибережних водах якесь судно. Ми б зв'язалися з ним і дізнались би точно, де ми є, а потім сміливо пристали б до берега.
— Хіба в цих місцях немає лоцманів, які проводять судна до берега? — спитала місіс Уелдон.
— Повинні бути,— відповів Дік Сенд.— Але вони плавають тільки неподалік од берега. Тож нам доведеться підійти якомога ближче до землі.
— А коли ми не зустрінемо лоцмана? — вела далі місіс Уелдон: вона розпитувала так докладно, бо хотіла знати, як діятиме молодий, зовсім ще недосвідчений капітан у тому чи в іншому випадку.
— В такому разі, місіс Уелдон, якщо погода буде гарна, а вітер помірний, я плистиму попід самісіньким берегом, доки знайду місце, де пристати. Якщо ж вітер подужчає, тоді...
— Що ти робитимеш, Діку?
— Ну, якщо вітер приб'є "Пілігрим" до берега і неможливо буде вийти в море...
— Що тоді?
— Тоді я буду змушений викинути судно на берег,— відповів молодий капітан, на якусь мить спохмурнівши.— Та це вже в крайньому разі. Краще до цього не вдаватися! Ви не лякайтесь, місіс Уелдон. Гадаю, до цього не дійде. Небо провіщає гарну погоду: до того ж, не може бути, щоб ми не зустріли судна або лоцманського катера. "Пілігрим" тримає курс на землю, і ми незабаром її побачимо!
Так, викинути "Пілігрим" на берег — це була б крайність, на яку і найвідважніший моряк зважується не без остраху! Дік не хотів про це думати, поки бачив хоч якусь можливість цього уникнути.
Протягом кількох наступних днів погода була мінлива, і це непокоїло молого капітана. Барометр падав, і це свідчило про те, що вітер подужчає. Дік Сенд питав себе, чи не доведеться знов утікати від урагану зі згорнутими вітрилами. Треба було залишити бодай одне вітрило, бодай фок, і Дік вирішив його не згортати, поки не виникло загрози, що його зірве. А щоб зміцнити щогли, наказав понатягати ванти. Про всяк випадок, годилося підготуватись; це був перший застережливий захід. Адже якби "Пілігрим" позбувся ран-гоута(78), це мало б небезпечні наслідки. [105]Разів два барометр піднімався, і Дік Сенд побоювався, що вітер зміниться, тобто повіє зі сходу. Отоді клопоту не збудешся! Що вони робитимуть, коли вітер повів навпроти? Лавіруватимуть? Якби справді довелося, це — нова затримка, а також загроза, що їх однесе назад у відкритий океан!
На щастя, побоювання Діка Сенда виявились даремними. Кілька день вітер змінювався ривками — то на північний, то на південний, та кінець кінцем знову повіяв із заходу. Це був той самий "дуже свіжий вітер", що розхитував рангоут.
Настало 5 квітня. Минуло вже два місяці, відколи "Пілігрим" залишив Нову Зеландію. Двадцять день супротивні вітри та тривалі штилі затримували судно. А потім раптом знявся попутний вітер і чимдуж помчав судно до землі. Особливо швидко йшов "Пілігрим" під час урагану. На думку Діка Сенда, середня швидкість досягала двохсот миль на добу. Чому ж вони досі не допливли до берега? Може, берег утікав од "Пілігрима"?
Так чи інакше, а берега не було видно, хоча один з матросів повсякчас оглядав обрій із бом-брам-реї.
Часто Дік Сенд піднімався туди сам. Приставивши до очей підзорну трубу, він вдивлявся вдалечінь, чи не замріють там обриси гір. А що вершини Анд здебільшого дуже високі, то їх треба було шукати над обрієм, серед хмар.
Не раз Том і його товариші помилялися, начебто побачивши землю. Але то була якась хмара чудернацької форми, що виглядала з-за інших далеких хмар. Траплялося, вони вперто твердили, ніби бачать землю, але за якийсь час доводилося визнати, що то їм тільки здалося.