Пані Боварі - Сторінка 60

Але Берта турбувала його: вона часто кашляла, на щічках у неї виступали червоні плями.

А навпроти тішилась життям здорова, весела родина аптекаря, якому доля усміхалася у всьому. Наполеон допомагав йому в лабораторії, Аталія вишивала йому феску, Ірма вирізувала кружки з паперу — покривати банки з варенням, а Франклін одним духом міг проказати вже напам'ять усю таблицю множення. Оме був найщасливіший із батьків, найблаженніший із смертних.

Так, та не так! Фармацевта гризло потаємне честолюбство: йому кортіло хреста. Підстав для нагороди було більш ніж досить: він, по-перше, відзначився безмежною відданістю під час епідемії холери; по-друге, надрукував — і то власним накладом — цілу низку суспільно-корисних праць, як-то… (і він посилався на свою статтю "Про сидр, його виготовлення й дію"; далі — на послані в Академію спостереження над деревною тлею; нарешті, на свій статистичний опус і навіть на дипломну роботу з фармації); не кажучи вже про те, що він числиться членом кількох учених товариств (фактично лише одного).

— Та що там! — аптекар робив несподіваний поворот. — Можна б і за те нагородити, що я брав енергійну участь у боротьбі з пожежами!

І ось Оме перейшов на бік влади. Під час виборів він зробив потай чималі послуги панові префектові. Словом, він продався, проституював себе. Він навіть звернувся до монарха з проханням, у якому благав "виказати до нього справедливість", називав його "нашим добрим королем" і порівнював із Генріхом IV.

Щоранку аптекар накидався на газету і шукав своє прізвище в списках нагороджених, але даремно. Нарешті він не витерпів і влаштував у себе в садку грядку у формі орденської зірки; від її верхнього краю йшли дві смужки трави, що нагадували стрічку. Він ходив круг тієї зірки, схрестивши руки, й розмірковував про бездарність уряду та людську невдячність.

Чи то з пошани до небіжчиці, чи то з особливої чутливості, яка не дозволяла йому квапитись у розшуках, Шарль досі не відмикав потайної шухляди палісандрового бюрка, за яким Емма звичайно писала. Та ось одного дня він, нарешті, сів перед ним, повернув ключа і натиснув пружину. Там лежали всі Леонові листи. Тепер не могло бути ніяких сумнівів! Він жадібно перечитав їх усі — з першого до останнього, обнишпорив усі закапелки, всі шафи й комоди, всі ящики, обстукав усі стіни; він хлипав, вив, лютував, був мов несамовитий. Нарешті він знайшов якусь коробку і проломив її каблуком, — йому відразу впав у око портрет Родольфа, що лежав між цілої купи любовних листів.

Сусіди здивувались його пригніченому стану. Він більше не виходив з дому, нікого не приймав, відмовлявся навіть іти до хворих. Тоді всі вирішили, що він замикається і п'є.

Коли ж, бувало, хтось цікавий зазирав через огорожу в садок, він бачив там здичавілого, неохайного, зарослого чоловіка, що ходив по доріжках і голосно плакав.

Влітку, надвечір, він брав із собою дівчинку і йшов із нею на кладовище. Вертались вони уночі, коли на площі було зовсім темно — світилося тільки віконце в Біне.

Але насолода, що її давала йому скорбота, була неповна: йому ні з ким було поділитись нею, і часом він заходив до тітки Лефрансуа поговорити про неї. Проте трактирниця слухала його неуважно, у неї були свої клопоти: Лере відкрив-таки заїзд "Улюбленці комерції", а Івер, який мав славу ретельного виконавця різних доручень, вимагав надбавки до платні і загрожував, що перейде до "конкурента".

Одного дня Боварі подався на базар в Аргей продати коня, — останній засіб існування, — і зустрівся з Родольфом.

Побачивши один одного, обидва зблідли. Родольф, який після Емминої смерті обмежився тим, що прислав візитну картку, спочатку промимрив якісь пробачення, але потім осмілів і навіть набрався нахабства й запросив Шарля до шинку випити пляшку пива (було дуже жарко, надворі стояв серпень).

Родольф сидів проти Шарля, спершись ліктями на стіл, щось говорив і жував сигару, а Боварі, поринувши в задуму, дивився на це обличчя, яке подобалося їй. Йому здавалось, що він бачить у цій людині щось Еммине. То було якесь дивне відчуття; він хотів би бути цією людиною.

Родольф говорив про врожай, про худобу, про угноєння, запихаючи банальними фразами всі щілинки, крізь які міг би промкнутися бодай найменший натяк на минуле, але Шарль не слухав його. Родольф помітив це і став слідкувати по виразу обличчя за спогадами, які роїлися в голові Шарля. Лице в лікаря щодалі червоніло, ніздрі роздимались, губи тремтіли. Шарль похмуро і люто блимнув на Родольфа; той аж замовк з переляку. Але незабаром на обличчя Боварі лягла знову смертельна втома.

— Я не серджусь на вас, — промовив він.

Родольф не сказав ні слова. А Шарль, обхопивши голову руками, повторяв глухим голосом, з покірним виразом нерозрадного горя:

— Ні, я на вас уже не серджусь!

І навіть додав — уперше і востаннє на віку — гучну фразу:

— У всьому винна доля.

Родольф, який сам скеровував цю долю, подумав, що Шарль надто добродушний для людини в його стані, навіть смішний, а може, трохи й огидний.

Другого дня Шарль пішов у альтанку і сів на лавочці. Крізь шпалеру винограду просіювалось сонячне проміння, листя мережило на піску свої тіні, духмянів жасмин, голубіло небо, над розквітлими лілеями бриніли жучки, і Шарль, немов підліток, умлівав від невиразної туги кохання, що переповнювала його стражденне серце.

О сьомій годині прийшла Берта кликати його на обід; вона не бачила батька з самого ранку.

Він сидів, притулившись головою до стіни; очі в нього були заплющені, рот роззявлений; в руках він затиснув довге пасмо чорного волосся.

— Татку, ну йди ж! — покликала дівчинка.

І, думаючи, що батько жартує, тихенько штовхнула його, — він упав додолу. Шарль був неживий.

Через півтора дні приїхав викликаний аптекарем пан Каніве. Він зробив розтин трупа й не виявив нічого особливого.

Коли все було розпродано, залишилось двадцять франків і сімдесят п'ять сантимів, на які мадемуазель Боварі послали до бабусі. Стара померла того ж року; дядька Руо розбив параліч, а дівчину взяла до себе тітка. Вона живе дуже бідно і посилає Берту заробляти на прядильну фабрику.

Після смерті Боварі в Йонвілі змінились три лікарі, але жоден не спромігся добитись успіхів — так забивав їх Оме. Клієнтура в нього величезна; начальство його не чіпає, а публіка ставиться прихильно.

Нещодавно його нагородили орденом Почесного легіону.

Примітки

1

Mapi-Антуан-Жюлъ Сенар (1800–1885) — французький адвокат і політичний діяч, захисник Флобера на судовому процесі у справі "Пані Боварі". Ця присвята передує лише першому окремому виданню роману. В журнальному варіанті твір був присвячений французькому письменникові-романтику, другові юності Флобера Луї Буйле (1828–1869).

2

Музичний термін, який означає поступове посилення звучання (im.).

3

Ось я вас (латин.).

4

Я смішний (латин).

5

…обшарпаний том "Анахарсіса"… — Мається на увазі твір французького письменника і археолога Жан-Жака Бартелемі (1716–1795) "Подорож молодого Анахарсіса до Греції" (1788), який служив як шкільний підручник з історії Стародавньої Греції.

6

…піснями Беранже. — Беранже П'єр-Жан (1780–1857) — видатний французький поет. Автор багатьох популярних пісень.

7

…краще від дьєппської слонової кості… — Дьєпп, місто на північному заході Франції, славилося вишуканими виробами з слонової кості, дерева та рогу.

8

Урсулинки — члени черничого ордену святої Урсули, заснованого в XVI ст.; в монастирських школах ордену виховувалися дівчата переважно дворянського походження.

9

…крота на гілляці… — В Нормандії у мисливців був звичай вішати вбитих кротів на деревах.

10

Гіппократ (460–377 до н. е.) — давньогрецький лікар, один з основоположників наукової медицини.

11

"Поль і Віргінія" — роман французького письменника Жака-Анрі Бернардена де Сен-П'єра (1737–1814) про ідилічне кохання на лоні екзотичної природи.

12

Лавальєр Франсуаза-Луїза (1644–1710) — герцогиня, фаворитка французького короля Людовіка XIV (1638–1715). Коли король збайдужів до неї, вступила в монастир, де й померла.

13

"Казання" абата Фрейсіну — опубліковані 1825 р. в п'яти томах проповіді французького церковного проповідника Дені Фрейсіну (1765–1841).

14

"Дух християнства" — твір французького письменника-романтика Франсуа-Рене де Шатобріана (1768–1848), в якому автор прославляє католицизм.

15

Марія Стюарт (1542–1587) — королева Шотландії; за участь у змові проти англійської королеви Єлизавети І була засуджена на смерть і страчена.

16

Жанна д'Арк (1412–1431) — національна героїня Франції, яка під час Столітньої війни очолила визвольну боротьбу проти панування англійців; потрапила в полон і була спалена як чаклунка.

17

Елоїза — кохана французького філософа, теолога і поета П'єра Абеляра (1079–1142). Про їхнє трагічне кохання Абеляр розповів у автобіографічному творі "Історія моїх знегод" (1136). Після розправи, вчиненої над Абеляром її ріднею, вступила в монастир.

18

Агнеса Сорель (бл. 1422–1450) — фаворитка французького короля Карла VII.

19

Прекрасна Ферроньєра (пом. 1540) — фаворитка французького короля Франціска І; героїня популярного в середині XIX ст. однойменного роману французького письменника Теодора-Ксав'є-Альбера Бланке (1826–1875).

20

Клеманс Ізор (бл. 1450 — початок 1500-х pp.) — знатна дама, що відродила в Тулузі популярні в XII–XIII ст. літературні змагання поетів-рицарів, які оспівували своїх коханих.

21

…Людовік Святий під дубом… — Французький король Людовік IX (1214–1270), за середньовічним звичаєм, творив суд під дубом у Венсені під Парижем — тодішній резиденції французьких королів. Святим прозваний за участь у хрестових походах.

22

Баярд П'єр дю Террайль (1473–1524) — французький полководець, прозваний за відвагу і шляхетність "рицарем без страху і докору"; помер від рани на полі бою.

23

Людовік XI (1423–1483) — французький король з 1440 p.; вів жорстоку боротьбу проти феодалів за централізацію королівської влади.

24

Варфоломіївська ніч. — В ніч на 24 серпня 1572 p., напередодні дня святого Варфоломія, католики вчинили в Парижі звірячу розправу над протестантами (гугенотами).

25

…плюмаж Беарнця… — Беарнець — прізвисько французького короля Генріха IV (1553–1610), який був родом з південно-західної провінції Беарну, поблизу Піренеїв.

26

…поринула в ламартінівські химери… — Маються на увазі меланхолійні вірші французького поета-романтика Альфонса де Ламартіна (1790–1869).

27

…у битві під Кутра… — Під Кутра майбутній король Франції Генріх IV розбив військо прибічників короля Генріха III.

28

…у бою при Гуг-Сен-Вааст… — В морському бою у протоці Ла-Манш нечисленний французький флот здобув перемогу над об'єднаною англо-голландською флотилією.

29

Граф д'Артуа (1757–1836) — брат страченого під час революції французького короля Людовіка XVI; очолював монархічну еміграцію; 1824 р.