Пертська красуня - Сторінка 91

Для початку я обійдуся ось цим дитячим мечиком, поки роздобуду собі в бою важчого.

— Так діло не піде,— мовив Еррол.— Слухай сюди, зброяре, заради пречистої, бери мою міланську кольчугу й добрий іспанський меч!

— Дякую вам, сер Гілберт Гей! Але та зброя, благородний графе, якою ваш хоробрий предок вирішив долю битви під Лон-карті, послужить добру службу й мені. Не дуже я люблю битися чужими мечами й в обладунку чужої роботи — я тоді не знаю, якого можу завдати удару, не пощербивши леза, і скільки витримає, не луснувши, надітий на мене панцер!

Тим часом чутка про те, що безстрашний Сміт виходить на бій без обладунку, облетіла все юрмище й пішла гуляти по місту. Вже,надходила призначена година, коли це раптом почувся пронизливий крик жінки, яка вимагала пропустити її. Люди вражено розступились, і жінка вийшла на арену, ледве дихаючи під тягарем кольчуги та великого дворучного меча. Тепер усі впізнали в ній вдову Олівера Праудф'юта, а обладунок вона принесла той, що належав самому Смітові: трагічної ночі, незадовго до своєї смерті, шапкар узяв меч та кольчугу у коваля, і разом з мертвим тілом у дім до покійного принесли й надітий на нього обладунок. І ось тепер вдячна вдова принесла меч і кольчугу саме в ту хвилину, коли випробувана зброя була як ніколи потрібна її власникові. Генрі з радістю прийняв свій обладунок, а розхвильована жінка поквапно допомогла сміливцеві надягти його і, прощаючись, сказала:

— Бог тобі на поміч, заступнику вдови та сиріт! І смерть кожному, хто підніме на тебе меча!

Відчувши на собі випробуваний обладунок, Генрі бадьоро стріпнувся, немовби для того, щоб залізна кольчуга краще облягла тіло, потім вихопив з піхов дворучний меч і заходився розмахувати ним над головою та виписувати зі свистом у повітрі вісімки — так легко й зграбно, що не було сумніву: важку й грізну зброю тримають дужі і вправні руки.

Воїнам дали наказ обійти по одному довкола арени — але так, щоб шляхи супротивників не перетиналися,— і біля Золотої Альтанки, де сидів король, зробити шанобливий уклін. ; Поки загони виконували цей обряд, глядачі знов захоплено порівнювали статури, руки й ноги, м'язи воїнів обох кланів, намагаючись угадати, чим же скінчиться бій. Одвічна люта ворожнеча, розпалювана безнастанним насиллям та кривавою помстою, спопеляла тепер серце кожного бійця. їхні обличчя були дико спотворені від гордощів, ненависті й відчайдушної рішучості битися до останку.

А городяни, схвильовано чекаючи кривавої розваги, вітали воїнів радісними вигуками. Як скінчиться битва? Хто з героїв відзначиться? Глядачі сперечались і навіть билися об заклад. Ясне, відкрите й натхненне обличчя Генрі Сміта завойовувало прихильність більшості людей, і багато хто, коли висловлюватись по-сучасному, пропонував нерівний заклад, запевняючи, що вброяр покладе трьох супротивників, перше ніж упаде сам.

Ледве встиг Сміт приготуватися до бою, як вожді дали наказ шикуватись, і тої самої миті Генрі почув Главерів голос, що вихопився з напружено принишклого тепер натовпу:

— Гаррі Сміт! Гаррі Сміт! Чи ти здурів? Що це на тебе найшло?

"Ти ба, старий Саймон хоче врятувати від мене свого багатонадійного зятька — майбутнього чи вже й нинішнього",— ось про що подумав Генрі насамперед. Друга його думка була обернутись і негайно поговорити із старим Главером... Але третя — що, вступивши в лави бійців, він уже під кожним приводом не може без ганьби вийти з них чи бодай показати своє вагання.

Отож Генрі Сміт зосередив увагу на тому, що вимагала від нього ця година. Обидва вожді розташували свої загони трьома шеренгами по десять чоловік у кожній. Воїни стояли на такій відстані один від одного, що кожен міг вільно орудувати мечем п ять футів завдовжки, не рахуючи руків'я. Друга і третя шеренги становили резерв і мали вступати в бій у міру того, як рідшатиме перша. Вождь Кугілів Ехін Мак-Аян зайняв місце на правому крилі загону, в другій шерензі між двома своїми зведеними братами. Інші чотири лейхтахи стояли у першій шерензі праворуч, а батько й решта двоє братів захищали улюбленого вождя ззаду. Сам Торквіл стояв одразу за спиною воїна. Таким чином вождя оточували дев'ять найміцніших воїнів загону — чотири попереду, по одному праворуч та ліворуч і три позаду.

Загін Хаттанів вишикувався так само, тільки їхній вождь став не на правому крилі, а посередині другої шеренги. Тому Генрі Сміт, який у ворожому загоні бачив тільки одного супротивника — нещасного Ехіна, попросився на ліве крило, і то в першу шеренгу. Однак вождь на це не згодився, він нагадав Генрі, що той прийняв з його рук плату і тепер мусить слухатись. Мак-Гіл-лі Хаттан наказав ковалеві стати у третю шеренгу, одразу позад нього самого. Це було, звичайно, почесне місце, і Генрі не міг від нього відмовитись, хоч зайняв його й неохоче.

Коли обидва загони вишикувались отак один проти одного, ко^ жен заходився дикими вигуками виражати свою люту ненависть до другого й прагнення скоріше вступити в бій. Клич, що пролунав спершу в лавах клану Кугілів, підхопили воїни клану Хаттанів. Водночас і ті, й ті потрясали над головою мечами й погрожу-

вали одні одним, так наче хотіли зламати бойовий дух супротивників, перше ніж кинутися в бій.

В цю годину випробувань Торквіла, що ніколи не знав страху, не полишала тривога за названого сина. Однак скоро лісовик заспокоївся, бачачи, як упевнено тримається юний вождь. І скупі слова, що з ними Ехін звернувся до загону, пролунали сміливо й щиро і надихнули бійців перед битвою. Вождь висловив рішучість поділити їхню долю, хай це буде перемога чи смерть. Але спостерігати улюбленця далі часу в Торквіла не лишилось. Королівські сурмачі дали сигнал виступати на арену, тужливо й дурманно загули волинки, і воїни рушили, так само шеренгами, вперед, усе пришвидшуючи крок, поки вже почали підтюпцем, бігти й урешті наскочили на середині поля одні на одних, як ото стрімкий потік набігає на могутній морський прибій.

Кілька хвилин здавалося, ніби бійці перших шеренг, розмахуючи довгими мечами, посходилися в окремих поєдинках. Та незабаром з одного й з другого боку наперед почали пробиватися, розпалені зненавистю й жадобою слави, воїни другої та третьої шеренг, і тепер на арені розгорілася загальна січа. Над цим хаосом то здіймалися, то опускалися здоровенні мечі, і одні були ще чисті й блискучі, а інші вже заюшені кров'ю. Мечі мигали так шалено, що складалося враження, наче ними орудують не людські руки, а якісь складні механізми. Загони збилися в таку товкотнечу, що довгим мечем важко було повернути, і дехто вже вихопив кинджал, намагаючись підступити до супротивника якомога ближче й не дати йому замахнутися мечем. Лилася кров, і зойки скалічених потопали в голосінні тих, що билися, бо шотландські горяни з давніх-давен мали звичай у бою не кричати, а скорше завивати. Та навіть ті з глядачів, хто звик до вигляду крові й сум'яття, не могли збагнути, яка ж сторона бере гору. Час від часу, правда, то один загін трохи подавався назад, то другий, але щоразу то була тільки тимчасова перевага, яку та чи та сторона відразу й втрачала під натиском супротивників. А дике завивання вое зринало над січею, закликаючи воїнів з новою люттю кидатися в наступ. •

Та раптом волинки дали сигнал відступити: пролунали тужливі звуки, що нагадували похоронну пісню над полеглими. Бій припинився, й загони розійшлися в різні боки трохи перепочити. Глядачі жадібно придивлялися до поріділих шеренг. Але хто зазнав більших втрат, визначити було важко. У загоні Хаттанів упало ніби й менше людей, зате їхні закривавлені сорочки (багато бійців з обох сторін поскидали з себе плащі) свідчили про те, що поранених серед них більше, ніж у клані Кугілів. Чоловік двадцять з обох загонів лежали на бойовищі мертві чи при смерті, і покидані скрізь руки та ноги, розтяті до підборідДя голови, розпанахані від плеча навскоси до грудей тулуби свідчили про те, яка запекла була ця битва, яку грізну зброю тримали в руках воїни і з якою згубливою силою вони володіли нею. Вождь клану Хаттанів бився бідважно й безстрашно і дістав легке поранення. Оточений своїми охоронцями Ехін також виявив мужність. Його меч був закривавлений, постава — смілива, войовнича, й він радісно всміхався, коли Торквіл обняз його, щедро похвалив і благословив. Потім обидва вожді, давши людям хвилин десять перепочити, знов вишикували свої загони, поріділі на добру третину. Тепер бій посунувся ближче до річки — середина арени була всіяна тілами вбитих та покалічених. Декотрі поранені час від часу підводили голову глянути на бойовище, відразу відкидалися на спину й здебільш умирали від втрати крові, що цебеніла з їхніх тіл.

Гаррі Сміта було неважко знайти поглядом нр. арені — і не тільки по його міській одежі; спершись на меч, він стояв сам на колишньому місці бою, біля людського тіла, чия голова у шапоч? ці горянина, оздобленій дубовим листком — знак особистої охорони Ехіна Мак-Аяна,— відлетіла ярдів на десять убік від сильного удару мечем. З тої хвилини, як Генрі вбив цього чоловіка, він не завдав більше жодного удару, а тільки оборонявся сам та кілька разів відвів удар, націлений на вождя. Та коли Мак-Гіллі Хаттан дав своїм людям сигнал зійтися докупи, його Стривожило те, що могутній городянин стоїть збоку і не виявляє ні найменшого бажання повернутися до лав.

— Що тобі гризе душу, чоловіче? — запитав вождь.— Невже в твоєму міцному тілі такий кволий і боязкий дух? Ходімо, треба битися.

— Ти сам недавно назвав мене ніби як найманцем,— відповів Генрі.— А коли я — найманець, то я вже відробив свою денну платню.— І він показав на тіло без голови.

— Хто мені служить, не лічачи годин,— промовив вождь,— того я винагороджую, не лічачи золота.

— Тоді я битимусь ліпше без платні,— промовив Сміт.— Але там, де сам схочу.

— Гаразд, бийся, де хочеш! — відповів Мак-Гіллі Хаттан, розважливо вирішивши не сперечатися з таким сильним помічником.

— Це мене влаштовує,— мовив Генрі. Він закинув на плече важенний меч, поквапився до загону й вибрав місце навпроти вождя клану Кугілів.

І тоді Ехін уперше відчув невпевненість. Він змалку бачив у Генрі найкращого воїна, що його могли послати на бойовище Перт і вся округа.