Пісні далекої Землі - Сторінка 10

Так-так, я знаю, що лише біля п'ятнадцяти відсотків людської поведінки зумовлено генами, але то вельми значна частка! І талассіани, здається, навдивовижу вільні од таких неприємних рис, як заздрість, нетерпимість, ревнощі, гнів. Чи є це все виником лише скерованого відбору?

Як кортіло б мені дізнатися, що сталось із тими кораблями-розсіювачами, які відправлялися в двадцять шостому столітті різними релігійними угрупованнями! Як оті мормонівські "Ковчег Завіту", "Меч Пророка" та ще з півдюжини. Цікаво, чи хтось із них мав успіх і яка була роль релігії в перемозі чи невдачі їхньої місії. Можливо, пізніше, коли налагодять місцеву комунікаційну систему, ми дізнаємося, що сталося з тими давніми піонерами космосу.

Одним із наслідків суцільного атеїзму на Талассі є явна нестача лайливих виразів. Коли талассіанин упускає собі на ногу щось важке, він не може знайти потрібного лайливого слова. Навіть звичні для нас посилання на тілесні функції — то для них недвозначні речі, вживані лише в прямому розумінні слова. Майже єдиним вигуком на всі випадки є "Кракан!", і вони ним явно зловживають. Але це показує, яке враження справив на них вулкан Кракан, коли вибухнув чотириста років тому; я сподіваюсь побувати там до нашого відльоту.

До нього ще багато місяців, але я вже зараз боюсь. Не можливих небезпек, ні, бо як щось станеться з кораблем, я ніколи про це не дізнаюсь. А того, що буде розірвано ще одну ланку зв'язку з Землею, а отже, моя люба, і з тобою.

13. Оперативний десант

— Президентові це не сподобається, — не приховуючи задоволення, мовила мер Уолдрон. — Він палко бажає, щоб ви обрали собі Північний острів.

— Знаю, — відказав віце-командир корабля Малина. — І нам дуже не хотілося б його розчаровувати — адже він так нам допомагає. Але Північний острів надто скелястий, а ті прибережні ділянки, які б для нас згодилися, вже забудовані. Зате ми виявили нічим не зайняту бухточку з дуже пологим пляжем усього в дев'яти кілометрах від Тарни — для нас вона підійшла б ідеально.

— Звучить занадто добре, щоб повірити. А чому це вона не зайнята, Бранте?

— То був Мангровий Проект. Усі дерева повсихали — досі причина невідома — й ніхто так і не насмілився навести там порядок. Там страшенне безладдя, та ще гірший сморід.

— Отже, маємо там зону екологічного лиха — що ж, ласкаво прошу, капітане! Сподіваюсь, ви лише поліпшите обстановку.

— Можу запевнити, що наша фабрика чудово впишеться до ландшафту і не завдасть найменшої шкоди середовищу. І, зрозуміло, вона буде демонтована після завершення робіт. Якщо тільки ви не забажаєте зберегти її.

— Спасибі, але сумніваюсь, що нам будуть хоч якоюсь мірою корисні оті кількасот тонн льоду щодня. Тим часом, які засоби може вам запропонувати Тарна — житло, харчування, транспорт? Ми з радістю допоможемо вам. Адже, гадаю, тут працюватиме чимало ваших.

— Десь біля сотні, і ми вам вельми вдячні за гостинність. Але, боюсь, гості з нас будуть неспокійні: нам доведеться вести наради з кораблем будь-якої пори дня і ночі. Тож нам треба триматися разом, і прошу пробачення, але будь-яке інше місце нас просто не влаштує. Отож як тільки ми змонтуємо наші збірні будиночки, то переїдемо до них разом з усім устаткуванням.

— Думаю, ви маєте слушність. — Мер зітхнула. Вона весь час міркувала, як би їй, порушивши протокол, запропонувати свої покої для гостей імпозантному капітан-лейтенантові Лоренсону замість ординарного капітана Малини. Проблема ця здавалась нерозв'язною; тепер, на превеликий жаль, вона й зовсім не виникне.

Вона почувалась такою засмученою, що вже мало не піддалася спокусі подзвонити на Північний острів до свого останнього офіційного чоловіка, щоб запросити на вихідні. Але той негідник, очевидно, знов відмовиться, і це буде для неї аж надто велика неприємність.

14. Мірісса

Навіть уже вельми старою жінкою Мірісса Леонідас добре пам'ятатиме ту мить, коли вперше побачила Лорена. Навряд чи їй запам'ятається перша зустріч із кимсь іншим, навіть з Брантом.

І справа була не в новизні вражень: інші земляни — а їх вона бачила ще до того, як зустріла Лорена, — ніяких особливих емоцій в неї не викликали. Взагалі більшість із них узагалі могли зійти за талассіан, коли б тільки дати їм кілька днів позасмагати на сонці.

Та Лорена це не стосувалося: його шкіра не засмагала, а дивовижний чуб ставав, коли можливо так сказати, ще сріблястішим. Саме це, певно, вперше звернуло на себе її увагу, коли вона побачила, як він виходив від мера Уолдрон разом із двома колегами, кожен з дещо розчарованим виглядом, що не дивувало, бо було звичним наслідком спілкування з цими сонними, але твердокам'яними тарнійськими бюрократами.

Їхні очі зустрілись, але тільки на мить. Мірісса продовжила свій шлях, але, зробивши кілька кроків, без усвідомлення мотивів цього вчинку, раптом зупинилась і поглянула назад через плече — щоб узріти, як цей гість сам витріщив на неї очі. Тепер обоє вони знали, що їхні життя безповоротно змінилися.

Пізньої ночі вона спитала Бранта — після любощів:

— А скільки, казали, вони тут перебуватимуть?

— Гіршої миті для цього запитання знайти не могла, — пробурчав той спросоння. — Принаймні з рік. А, може, два. На добраніч — удруге.

Їй вистачило глузду не ставити більше питань, хоч було не до сну. Довго ще лежала вона з розплющеними очима, стежачи за тінями від світла ближчого Місяця, які швидко повзли підлогою, в той час як тіло коханого чоловіка лежало поруч, вже занурене у сон.

Перш ніж спізнатися з Брантом, вона стрічалася з багатьма чоловіками, але до всіх їх була вже байдужа. Тоді звідки виник цей раптовий інтерес — вона ще удавала, що це тільки інтерес, а не щось сильніше, — до чоловіка, якого побачила випадково, лише декілька секунд, і навіть імені не знала? (Втім, як його звати, вона дізнається завтра ж).

Мірісса пишалася своєю чесністю й тверезим розумом; на тих — чи то жінок, чи то чоловіків, — хто дозволяв собі керуватись емоціями, дивилася звисока. Мабуть, принаймні частково, її вабив до цього землянина все-таки елемент новизни, романтичний ореол. Мати змогу спілкуватися з кимось, хто походжав вулицями земних міст, був свідком останніх годин Сонячної системи, а нині прямує до нових сонць, — таке перевершувало всі її найсміливіші мрії. І вона знову відчула, як дратує її тихий розмірений плин талассіанського життя, попри всі радощі, все щастя, що їй приносив Брант.

Чи, може, то було не справжнє щастя, а просто відчуття вдоволення? І чого вона насправді прагне? Вона не знала, чи зможе знайти відповідь на це питання, спілкуючись із тими зоряними мандрівниками, але, перш ніж вони назавжди залишать Талассу, вона повинна зробити спробу.

Того ж ранку Брант також відвідав мера Уолдрон, яка привітала його не так тепло, ніж звикле, коли він вивалив їй на стіл обривки своєї рибальської пастки.

— Я знаю, ти була зайнята важливішими справами, — заявив він, — але що робитимемо з цим?

Мер без особливого ентузіазму подивилась на клубок обірваних дротів. Після бурхливих хвилювань міжзоряної політики важко було зосередитись на повсякденних справах.

— А що саме сталось, на твою думку? — спитала вона.

— Не маю сумніву, це зроблено навмисне: бачиш, як оцей дріт було перекручено, перед тим як обірвати. Та й не тільки порушено всю сітку, але окремі секції взагалі зникли. Я певен, що на Південному острові ніхто на подібне не здатний. З якою метою? Але я неодмінно доскіпаюся — рано чи пізно…

Промовиста пауза, яку зробив Брант, не лишала сумнівів щодо того, що станеться потім.

— Кого ти підозрюєш?

— Як тільки я розпочав досліди з електризованими пастками на рибу, моїми ворогами стали не тільки Охоронці Середовища, а й ті недоумкуваті, хто вважає, що вся їжа має бути синтетичною, бо, мовляв, то негарно — їсти живих істот, тварин чи навіть рослин.

— Щодо Охоронців, то якусь слушність вони, може, й мають. Якщо твоя пастка насправді така ефективна, як твердиш, то вона може порушити екологічну рівновагу, про яку вони так піклуються.

— Екологічна служба узбережжя просигналізує нам, якщо таке станеться, і ми просто на певний час відключимось. Але фактично ми полюємо на глибоководних мешканців: моє електричне поле приваблює їх з відстані три-чотири кілометри. І коли б навіть усе населення Трьох Островів не харчувалося нічим іншим, окрім риби, для океанічної популяції це було б зовсім непомітно.

— Я вірю, що ти маєш слушність, якщо йдеться про цих місцевих псевдориб. І добре, бо більшість із них надто гидкі, щоб їх вживати в їжу. А ти певен, що земні види вкорінилися тут міцно? Ти можеш стати тією останньою соломинкою, що, як кажуть, зламала спину верблюдові.

Брант з повагою глянув на мера: вона весь час дивувала його подібними гострими запитаннями. Йому ніколи не спадало на думку, що вона не змогла б так довго триматися на своїй посаді, коли б не мала за душею набагато більше того, що видно очима.

— Боюсь, тунець не виживе, бо для нього потрібна така солоність океану, яка тут настане за декілька мільярдів років. А от для форелі та лосося умови тут чудові.

— А вони ж таки справжній делікатес, і, гадаю, це переважить навіть докори сумління синтетистів. Втім, не можу цілком прийняти твою цікаву версію. Бо ті люди лише базікають, але нічого не чинять.

— Кілька років тому вони випустили на волю ціле стадо з тієї експериментальної ферми.

— Ти хотів сказати "намагались випустити", бо корови повернулись туди ж. І сміху було стільки, що вони припинили подальші свої вихватки. Я просто уявити собі не можу, що вони вдадуться до подібних каверз. — І вона показала на розірвані дроти.

— Це не така вже важка справа: невеличкий човен вночі, пара нурців — адже глибина там усього двадцять метрів, і все.

— Що ж, я спробую довідатись. А тим часом у мене два прохання.

— Які? — спитав Брант, намагаючись приховати збентеженість, але це йому не вдалося.

— Відремонтувати свою сітку — в коморі одержиш усе для цього потрібне. І друге — припинити всілякі звинувачення доти, доки не матимеш стовідсоткової певності. Бо якщо помиляєшся, то виглядатимеш дурнем і змушений будеш вибачатися. А якщо маєш слушність, то сполохнеш порушників раніше, ніж ми зможемо схопити їх за руку.