Пісні далекої Землі - Сторінка 8

Однак вона відокремлювала їх настільки міцно, наче вони перебували в різних світах — у певному сенсі так воно й було насправді.

Брант був здібний учень, це Лорен мусив визнати. Кілька годин навчання — і він зможе керувати кораблем, хоч навіть і не збагне теорію, на якій це керування ґрунтується. Щодо цього існувала легенда: мовляв, тільки жменька людей коли-небудь по-справжньому розумілися на гіпердинаміці суперпростору — та й вони вже сотні років як померли.

Невдовзі вони настільки занурилися в технічні обговорення, що майже забули про зовнішній світ. Раптом звідкись од пульта керування почувся стурбований голос:

— Лорен? Викликає корабель. Що коїться? Ми з вами не маємо зв'язку вже півгодини.

Лорен ліниво потягнувся до перемикача:

— Оскільки ви нас контролюєте по шести відео— та п'яти аудіоканалах, це, мабуть, деяке перебільшення. — Він хотів, аби Брантові стало зрозуміло: ми повністю контролюємо ситуацію й нічого не сприймаємо на віру. — Звертайтесь до Мозеса — він, як завше, працює язиком.

Крізь вигнуті ілюмінатори їм було добре видно, що Келдор з мером ведуть палку дискусію, в яку час від часу вклинювався радник Сіммонс. Лорен щось увімкнув, і їхні підсилені голоси раптом виповнили всю кабіну — гучніше, ніж якби вони стояли зараз із ними поруч.

— …нашу гостинність. Але ви, звичайно, розумієте, що наш світ надзвичайно малий, як мати на увазі суходіл. Скільки, кажете, у вас на борту осіб?

— Здається, я не називав цифру, пані мер. В усякому разі, лише невеличка група матиме приємну нагоду побувати на Талассі, хоч яка вона й чудова. Я цілком поділяю ваше… гм… хвилювання, але немає ніяких підстав для найменших побоювань. За рік чи два, якщо все буде гаразд, ми продовжимо свій маршрут. У той же час, це не візит ввічливості, бо ми ніколи не сподівалися когось тут стріти! Але космічний корабель не стане гальмувати з половини швидкості світла, якщо не матиме на це вельми поважних причин. Ви маєте дещо, чого потребуємо ми, а ми, зі свого боку, маємо що запропонувати вам.

— Що ж саме, смію запитати?

— Від нас, якщо побажаєте, ви зможете отримати досягнення останніх сторіч людської науки та мистецтва. Але мушу попередити вас — спершу зважте, чим стане такий подарунок для вашої власної культури. Може, й не варто буде приймати від нас усе, що ми можемо запропонувати.

— Ціную вашу відвертість — і ваше розуміння. Ви маєте, мабуть, неоціненні скарби. А що зможемо ми запропонувати вам в обмін?

Келдор засміявся своїм дзвінким сміхом:

— На щастя, це ніяка не проблема. Ви б навіть не помітили, коли б ми взяли те, що нам треба, без вашого дозволу. Все, чого ми просимо у Таласси, — то сотня тисяч тонн води. Або, якщо точніше, — льоду.

11. Делегація

Президент Таласси обіймав свою посаду лише два місяці і ще не встиг призвичаїтися до халепи, яка випала на його долю. Та поробити нічого вже не міг, хіба що намагався якнайкраще виконувати малоприємні обов'язки, які висітимуть на його шиї цілих три роки. Не було сенсу, звичайно, вимагати перерахунку: програма селекції, яка зводилася до генерування та групування тисячозначних випадкових чисел, найбільше наближалася до чистої випадковості, ніж усі інші способи такого наближення, на які спромоглася людська винахідливість.

Існували лише п'ять причин, що завадили б стати повновладним мешканцем президентського палацу (двадцять кімнат, одна з яких могла вмістити сотню людей). Якщо ти за віком молодший тридцяти чи старший сімдесяти років; якщо ти невиліковно хворий; якщо ти розумово відсталий; чи, нарешті, якщо ти вчинив тяжкий злочин. Єдиною можливістю, реально відкритою для президента Едгара Фаррадайна, була остання, і він серйозно над цим замислювався.

Однак він мусив визнати, що, попри ті особисті незручності, яких він зазнавав, це, мабуть, була найдосконаліша форма правління, яку людство спромоглося винайти. На те, щоб досягти її, в їхньої планети-матері пішло близько десяти тисяч років пошуку — методом проб і нерідко жахливих помилок.

Справжня демократія стала можлива, як тільки все доросле населення дістало освіту, що відповідала інтелектуальним можливостям кожного (а подеколи, на жаль, їх перевищувала). На заключному етапі довелось розробити систему миттєвого персонального зв'язку, підключену до центральних комп'ютерів. І, згідно з історичними джерелами, перша справжня демократія на Землі була встановлена в країні під назвою Нова Зеландія 2011 року за земним літочисленням.

Відтак обрання голови держави стало справою малозначною. Як тільки всіма було визнано, що той, хто свідомо прагне зайняти цю посаду, автоматично виключається з кола кандидатів, майже всяка система спрацювала б з рівним успіхом, а найпростішим способом виборів стала лотерея.

— Пане президент, — звернулась до нього секретарка кабінету, — гості чекають у бібліотеці.

— Дякую, Лізо. І без тих своїх дутих костюмів?

— Так. Усі медики дійшли спільного висновку, що безпека гарантована. Та краще я попереджу вас, сер. Вони пахнуть… ну… якось дивно.

— Кракан! Тобто як?

Секретарка всміхнулася:

— О, не те, щоб неприємно, ні, принаймні я так не вважаю. Мабуть, це якось пов'язано з їхньою їжею: адже за тисячу років наші біохімічні реакції могли дещо розрізнитись. Я б скоріше назвала цей запах ароматичним.

Президент не був цілком певен того, що розуміє цей термін, і якраз розмірковував, чи не спитати, коли в нього виник тривожний сумнів:

— А як, на твою думку, вони сприймають наш запах?

На його полегшення, п'ятеро гостей не виявили явних ознак нюхового дискомфорту, коли представлялись один одному. Але він змушений був визнати, що секретарка Елізабет Ісіхара вчинила мудро, попередивши його: тепер він точно розумів значення слова "ароматичний". І що цей запах неприємним не назвеш, також правда. Він йому нагадав скоріше ті спеції, які вживала його дружина, коли була її черга куховарити в палаці.

Сидячи на вигині підковоподібного стола для нарад, президент Таласси несподівано для самого себе поринув у суперечливі роздуми про Випадок і Долю — речі, які ніколи раніш його не дуже хвилювали. Але ж саме Випадок у найчистішій своїй формі поставив його на цю посаду. І от зараз такий же Випадок — а може, його рідна сестра Доля? — стався знову. Як дивно, що оце він, скромний виробник спортивного знаряддя, вбраний Долею головувати на цій історичній зустрічі! Втім, комусь же треба було зайняти це місце, і, він мусив визнати, йому це починало подобатися. Принаймні ніхто не заважатиме йому виголосити вітальну промову…

…Промова, дійсно, була досить добра, хоч, мабуть, і задовга навіть для цієї неординарної нагоди. Під кінець він побачив, що в його слухачів очі, спочатку ввічливо уважні, дещо оскліли, й тому скоротив статистичні викладки про виробництво, а розділ про нову енергосистему на Південному острові випустив цілком. Коли нарешті сів, то був упевнений, що змалював картину енергійного, прогресивного суспільства з високим рівнем технології. Попри деякі поверхові враження, які свідчили про протилежне, Таласса не була відсталою чи занепадаючою, зберігши всі кращі традиції своїх великих предків. І таке інше.

— Дуже вдячні вам, пане президент, — сказав капітан Бей, перериваючи паузу. — Для нас справді було приємною несподіванкою, коли ми дізналися, що Таласса є не тільки залюднена, а й квітуча планета. Це ще більше скрасить наше тут перебування, і ми сподіваємося, що, коли рушимо далі, то залишимось добрими друзями.

— Вибачте мою нетактовність — бо навіть, може, грубо ставити таке питання гостям одразу при зустрічі, але як довго ви плануєте тут залишитись? Це нам треба знати якомога скоріше, щоб усе як слід організувати.

— Цілком розумію вашу занепокоєність, пане президент. На даному етапі ми ще не можемо дати певної відповіді, бо частково це залежатиме від того, на яку допомогу з вашого боку зможемо розраховувати. Моє припущення таке — принаймні один ваш рік, але ймовірніше зо два.

Едгар Фаррадайн, як і більшість талассіан, не дуже-то вмів приховувати свої почуття, і капітана Бея збентежив радісний — а скоріше, хитруватий — вираз обличчя глави адміністрації планети.

— Сподіваюсь, ваша екселенціє, це не викличе якихось проблем? — стурбовано запитав він.

— Навпаки, — відповів президент, мало не потираючи руки. — Можливо, ви не чули, але за два роки відбудуться наші двохсоті Олімпійські ігри. — Він скромно кахикнув. — Знаєте, коли я був молодий, то вдостоєний був медалі на дистанції тисяча метрів, тож на мене поклали очолювати організацію цих ігор. І ми не від того, щоб на них мати інопланетних суперників.

— Пане президент, — втрутилась секретарка кабінету, — я не певна, що регламент ігор…

— Який встановлюю я, — вагомо продовжив президент. — Капітане, прошу вважати це за офіційне запрошення. Чи за виклик, коли хочете.

Командир космічного корабля "Магеллан" звик приймати швидкі рішення, але цього разу був збитий з пантелику. Та, не чекаючи, доки він спромігся б дати якусь підхожу відповідь, у розмову вклинився його заступник із медичних питань.

— Це з вашого боку надзвичайно люб'язне запрошення, пане президент, — мовила головний корабельний лікар Мері Ньютон. — Але, будучи медиком, мушу зауважити, що всім нам за тридцять, що ми зовсім не треновані і що тяжіння на Талассі на шість відсотків сильніше земного, і все це поставить нас у дуже невигідне становище. Тож, якщо ваші Олімпіади не включають шахів чи ігор у карти, то…

Президент був явно розчарований, але він швидко отямився:

— Що ж, принаймні, капітане Бей, я б хотів, аби ви вручили деякі нагороди.

— З превеликим задоволенням, — збентежено відмовив командир корабля, відчуваючи, що розмова пішла не в той бік і треба повернутись до порядку денного.

— Чи не дозволите мені, пане президент, пояснити, що ми хотіли б тут у вас зробити?

— Звичайно, — відказав президент без помітного зацікавлення в голосі. Думки його екселенції, по всій очевидності, блукали ще десь далеко. Може, він знов переживав тріумфи юності. Нарешті, з певним зусиллям, він зосередив свою увагу на сучасності. — Нас дуже втішив ваш приліт сюди, хоч скоріше здивував. Адже, здається, наш світ так мало може запропонувати вам. Мені казали, що нібито йдеться про якийсь лід, але то був, напевно, жарт.

— Ні, пане президент, це цілком серйозно.