Пісня про Нібелунгів (у прозі) - Сторінка 5

До поїздки в Ісландію Зігфрід не хотів користуватися плащем, але тепер,— він це добре розумів,— без нього не можна було обійтися. Плащ-невидимка скидався на звичайний собі плащ, непоказний, тонкий і зношений. Такі плащі люди одягають у дорогу. Але той, хто накине на плечі цей плащ, набуває сили дванадцяти чоловіків і стає невидимий.

Заховавши плащ-невидимку, Зігфрід попрощався з Крімгільдою. Заплакала королівна гіркими сльозами. У неї боліло серце за братом і нідерландським королевичем, якого вона уже покохала. Дівчина ніби знала, до чого призведе ця поїздка. Як міг, Зігфрід заспокоював її:

— Не плачте, прекрасна королівно! Повірте мені: я приведу вашого брата та інших воїнів живими і здоровими назад у Бургундію. Будьте певні, слова я дотримаю! [33]

Вдячна Крімгільда вклонилася Зігфрідові.

Тим часом спорядили корабель. На нього навантажили одяг, зброю і коней, харчі та вино.

Міцний вітер напнув вітрила. Заголосили жінки. Роззяви поприпадали до вікон.

— Я стернуватиму! Дорогу знаю,— мовив Зігфрід.

Рицарі посідали. Всі були веселі. Можна рушати. Зігфрід почав веслом відштовхувати корабель від берега. Король Гунтер допомагав йому. Корабель легко ковзнув по воді. Попливли.

Пливли швидко. До ночі встигли подолати двадцять миль.

І в наступні дні плавання минало щасливо. Пливли Рейном униз. За обрієм зникли замки. Часом видно було млини. Інколи береги були порослі лісом. Деколи на їхньому шляху зустрічалися річки, що впадали в Рейн. Згодом пішли болотисті, а ще далі — піщані береги.

Нарешті випливли у відкрите море. Дев'ять днів мандрівники бачили лише білі баранці хвиль та чули свист вітру. Коли заходило сонце, вода ставала червона, ніби палав вогонь.

Нарешті одного раннього ранку вони помітили землю. Там усе зеленіло. На березі височіли вежі. Корабель звернув у річку і поплив нею вгору. По берегах лежали поля, на них паслася худоба. Ген далі видніли міста, білі, з невеликими баштами на будинках, та червоні замки.

— Що це за країна? — спитав здивований король.

— Ісландія, країна королеви Брюнгільди,— відповів Зігфрід,— а це ось замок — фортеця Ізенштайн.

Гаген і Данкварт веслували далі.

— Послухайте моєї поради,— обізвався Зігфрід.— Скажемо Брюнгільді, що я — васал короля Гунтера. Інакше зірветься мій план.

Гаген промовчав.

— Зробимо так, як радить Зігфрід,— погодився Гунтер.

— Задля Крімгільди я тимчасово відмовляюся від свого стану,— вів далі Зігфрід.— Задля неї я ладен на все!

І вони підпливли до фортеці Ізенштайн.

ЯК ГУНТЕР ПЕРЕМІГ БРЮНГІЛЬДУ

А корабель тим часом до міста підпливав,

король дивився на вежі, аж очі видивляв:

вродливиці у вікнах — всі гарні, як одна;

"Котра ж із них Брюнгільда?" — ніяк не розпізна.

Коли корабель причалював до берега, у вікнах показалися жінки. Одна з них була в білосніжному вбранні. Помітивши її, Зігфрід сказав Гунтерові:

— Погляньте на цих красунь. Коли б ви мали змогу вибирати, то яку б уподобали?

Гунтер відповів:

— Вибрав би жінку в білосніжному. Хто це? Вона чарівна і повинна стати моєю дружиною!

— Ви вгадали, королю Гунтере. Це Брюнгільда! — мовив Зігфрід. Королева піднесла руку, і дівчата вмить одійшли од вікна, бо не

годиться отак стояти, витріщивши очі. Дівчата пішли у свої кімнати причепуритися. Проте потай вони все-таки визирали в різні шпарки, їм хотілося роздивитися чужих відчайдухів, яким незабаром доведеться загинути.

Корабель причалив. Богатирі зійшли на берег. їх було всього четверо. Зігфрід підвів білого коня королю Гунтерові, поправив сідло і допоміг сісти. Тільки після цього скочив на коня сам. Це бачили жінки, і Гунтер знав, що вони не могли не помітити цього. Радість сповнила його груди.

Герої залишили корабель у гавані і поїхали в замок. Брюнгільда спостерігала за ними з вікна. Такі гарні молодці ніколи ще не приїздили в Ісландію. Самоцвіти, золото... Блискучі сідла. На вуздечках золоті дзвіночки. Об остроги брязкають мечі.

Король Гунтер і Зігфрід були одягнені в біле шовкове вбрання, а Гаген і Данкварт — у чорне оксамитове. Над ними, мов зорі, виблискували ратища. Такий вигляд мали вони, коли наближалися до замку, над яким височіло вісімдесят шість веж. В замку було три палаци, один — із зеленого мармуру. В залі сиділа Брюнгільда з почтом. На ній було вбрання золотавого кольору, на придворних [36] дівчатах — багряного. Біля них стояли рицарі в латах. Брюнгільда зі своїм почтом чекала гостей.

Ворота були відчинені. Бургунди в'їхали на подвір'я. Рицарі в латах підійшли до прибулих, щоб забрати у них зброю і коней. Бургунди спішилися, віддали коней і щити. Ісландці зажадали від них також мечі і кольчуги. . — Не віддамо,— заперечив Гаген.

— Тут так заведено,— пояснив Зігфрід.— Жоден чужинець не сміє підійти до королеви при зброї.

Гаген щось невдоволено пробурчав, проте зброю зняв. Після цього гостям піднесли вина. Випили. Підійшли інші рицарі і пови-тріщували на гостей очі. Ісландці були у напрочуд пишному одязі.

Брюнгільда спостерігала за прибулими.

— Хто ці чужинці? — спитала вона у придворних.— Вони поводяться наче господарі. Запитайте, що їм треба, і скажіть мені.

Першим озвався камергер:

— Чужинців не знаю, королево. Один із них, мабуть, король. Другий суворий і страшний. Третій — молодий і шляхетний. А четвертий, здається, Зігфрід.

Почувши це, Брюнгільда гукнула:

— Принесіть мені святкові шати! Зігфрід прибув! Однак кохання не повинне стати мені на заваді. Хай він теж позмагається за мене і помре!

Королеву одягли у святкові шати. Сто найшляхетніших дівчат Ісландії поставали навколо неї. П'ятсот витязів розташувалися обабіч.

З таким почтом Брюнгільда вийшла у зал назустріч прибулим.

— Ласкаво просимо, Зігфріде, у мою країну! Чи добре доїхали? Що привело вас до мене?

Такими словами Брюнгільда зустріла гостей. Зігфрід одразу і поправив її:

— Ви робите мені велику честь, королево, вітаючи в присутності цього шляхетного короля. Ваше вітання належить не мені, а моєму володарю, королю Гунтерові з Вормса на Рейні. Він прибув сватати вас, а мені наюазав супроводити його. Сам би я ніколи не наважився приїхати до вас!

Брюнгільда зблідла і сказала:

— Коли він — твій пан, то ти — його васал. Якщо він тричі переможе мене на змаганнях, я стану йому за дружину. Коли ж я його переможу, то йому не минути смерті, і ти помреш разом з ним. Отже, поплатишся своїм життям ти й інші рицарі, що прибули з тобою.

— Це ми ще побачимо! — не стерпів Гаген. Немов не чуючи його, Брюнгільда провадила:

— Спочатку кидатимемо камінь. Потім скакатимемо. Наостанок [37] кидатимемо списи одне в одного. Ви ще можете відмовитися від свого наміру. Добре поміркуйте!

Зігфрід підійшов до короля Гунтера ззаду і прошепотів йому на вухо:

— Не занепадайте духом. Я допоможу вам. Знаю один секрет. Це підбадьорило Гунтера, і він сказав Брюнгільді:

— Задля вашого кохання я ладен важити власним життям. А задля вашої краси витримаю будь-яке випробування!

Брюнгільда звеліла підготувати майдан для змагань. Сама ж вона пішла до себе в покої і одягла призначену для змагань шовкову сорочку, що її привезли з далекої поганської країни Ацагоук. Це така країна, де люди не відкидають тіні. А знаходиться вона ще далі, ніж пустелі Цацаманки.

Поверх сорочки Брюнгільда одягла золоті лати, а зверху каптан з лівійського оксамиту.

А тим часом Зігфрід побіг до корабля і надягнув плащ-невидим-ку. Повернувшись, він став за Гунтером. Тепер його ніхто не бачив.

Сімсот ісландських рицарів обступили майдан. Вони співчували бургундам:

— Горе цим бідолахам! їх чекає неминуча смерть! Воднораз це їх і звеселяло.

Аж ось вийшла Брюнгільда. Четверо витязів несли її щит. Він був із щирого золота, оздоблений смарагдом. Ці четверо були найсильніші чоловіки в Ізенштайні, але й вони ледве тягли щит.

Побачивши таке, Гаген сказав:

— То що, королю Гунтере? На карту поставлене наше життя. Тій, яку ви збираєтеся пошлюбити, годилось би бути дружиною диявола.

Потім камергери принесли Брюнгільді спис. Він був довший за найдовший стовбур ясена. Вістря списа було викуване з кавалка заліза. Його довжина сягала чотирьох з половиною голів. Воно було таке гостре, що аж свистіло в польоті.

Король Гунтер подумав:

"Як мені вистояти? Мабуть, сам диявол підбив мене приїхати сюди! Якщо повернуся у Вормс живий, більше ніколи не захочу женихатися до ісландської королеви".

Данкварт, мабуть, помітив вагання короля і сказав:

— До цього часу ми славились як хоробрі рицарі. Тепер же ганебно загинемо від жіночої руки! Як я шкодую, що встряв у цю халепу. Такого ще ніколи в житті не траплялося зі мною.

Обізвався й Гаген:

— Якби-то в нас були панцирі й мечі! Ми захистилися б від цієї фурії й пробилися до корабля.

Брюнгільда почула його слова. [38]

Глянувши через плече на трьох стурбованих чоловіків, вона усміхнулась і сказала:

— Щоб вони не говорили про нас погано, віддайте їм панцири та зброю!

Бургундан повернули панцири й мечі.

— Отак надійніше! — збадьорився Данкварт.— Тепер король може не турбуватися.

Спочатку притягли камінь. Він був такий важкий, що дванадцять найсильніших витязів ледве котили його.

— Горе нам! — вигукнув Гаген.— Що це за наречена у нашого короля! їй місце у пеклі разом із дияволом!

До змагань усе було готове.

Брюнгільда закасала рукава. Потім легко підняла щит і спис.

Гунтер затремтів. Та враз він відчув, що хтось невидимий ухопив його за плече. Король злякався так, що ледь не крикнув. Він розглянувся довкола, проте нікого біля себе не помітив. Аж раптом почув голос:

— Це я, Зігфрід, ваш друг! Не бійтеся королеви. А тепер дайте мені ваш щит і спис. Я змагатимусь, а ви наслідуйте мої рухи. Якщо повторюватимете все, як треба, то змагання виграємо.

До Гунтера знову повернулася мужність.

Брюнгільда кинула спис перша. Він ударився об Зігфрідів щит. Іскри від удару злетіли аж до неба. Спис пробив Зігфрідів щит і дістав до кольчуги. Тут же спалахнув вогонь — від зіткнення списа з кольчугою. Спис пробив кольчугу і дістав до плаща-неви-димки. Кров заструменіла у Зігфріда з рота, і він упав на коліна. А король Гунтер навіть не похитнувся.

Зігфрід поволі підвівся і підняв списа. А Гунтер тільки вдавав, що піднімає спис. Раптом Зігфрід повернув спис. Він подумав: "Вона жінка, і я не смію її поранити".

Зігфрід кинув спис тупим кінцем.