Пісня про Роланда - Сторінка 2
- Автор Невідомий -
— Через тебе
В краю чужім я маю смерть спіткати
Без каяття! Володарю могутній!
Готовий виконати ваш наказ негайно!
23
Що ж, маю я до Сарагоси їхать,
Хоч звідтіля ніхто ще не вертався.
Нагадую, що взяв сестру я вашу в жони
І в нас є син — красунь прегарний. Вірю,
Що Болдуїн мій буде лицар славний.
Я віддаю йому маєтки й землі.
Побачити його не доведеться!"
"Розніжились ви надто!" — Карл промовив, —
Хутчіш рушайте в путь, моє то слово!"
24
Король додав: "Наблизьтесь, Ганелоне,
Даю почесний жезл і рукавицю.
Ви чули: франки вас послом обрали".
І мовив граф: "Роланд у всьому винний!
Віднині ворогом його заклятим
Вважатиму. І другу Олів'єру,
І вашим перам, що Роланда люблять,
Усім їм, сіре, я кидаю виклик!"
Король сказав: "Занадто ви гнівливі!
То не Роландів — мій наказ іти вам!"
"Піти — піду, та на загибель вірну,
Як той Базан і брат його Базилій".
Аой!
25
Правицею подав Карл рукавицю,
Та Ганелон в думках ще був далеко,
И на землю рукавиця раптом впала.
"О, Боже правий! — франки закричали, —
Біду велику принесе посольство!"
Лиш буркнув граф: "Грядущий день покаже!"
26
"Тож відпустіть мене, — додав, — сеньйоре!
Якщо вже їхать, то не слід баритись".
Карл відповів: "Христос і я з тобою!"
Благословив посла знаменням Божим,
Затим вручив своє послання й жезл він.
27
Граф Ганелон, прийшовши до намету,
Почав спорядження військове брати:
Узяв з усіх найкращі лати й зброю,
До ніг він кріпить золоті остроги,
Оперезавсь і меч Морглейс повісив.
На скакуна Ташбруна сів поважно,
Тримав присішки дядько його Гвінмер.
Всі лицарі прощалися з сльозами
І говорили: "Горе вам, бароне!
Адже давно на службі в короля ви,
І завжди були вояком взірцевим.
Хто вас послом поїхати примусив?
Вас навіть Карл не зміг під захист взяти.
А граф Роланд не врахував, напевне,
Що рід ваш є такий шляхетний, знатний?"
Просили потім: "Нас візьміть з собою".
"Побійтесь Бога! — граф промовив, — ліпше
Помру один, аніж сміливців стільки!
Вертайтеся до Франції-красуні,
Мою дружину привітайте милу,
І пера Пінабела, побратима,
І Болдуїна, любого синочка,
Допоможіть йому, бо він сеньйор ваш".
А сам почав свій шлях до Сарагоси.
Аой!
ЗРАДА ГАНЕЛОНА
28
Мчить Ганелон під кронами оливок
І скоро наздогнав посольство маврів —
Тут Бланкандрін шпаркий рух уповільнив.
Розпочалась розмова хитромудра.
Вів Бланкандрін: "Ваш Карл — великий воїн.
Він захопив Калабрію та Пулью,
До Англії доплив солоним морем
И Петру святому дань платити змусив.
Чому ж на наших землях нас тривожить?"
Відмовив Ганелон: "Така вже вдача,
Ніхто йому не може суперечить".
Аой!
29
Знов Бланкандрін: "Які сміливі франки!
Та зло творять їх герцоги і графи,
Дають поради королю погані,
Згубити можуть і його, і інших".
А граф: "Я вартих осуду не знаю,
Окрім Роланда — діждеться безчестя.
Король сидів учора вранці в тіні,
До нього небіж підійшов у латах.
Під Каркассоном взяв багату здобич,
В руці тримав він яблуко рум'яне.
"Це, сіре, Вам, — сказав він дядьку, —
Всіх королів дарую Вам корони".
Оте зухвальство врешті його згубить,
Він з долею щодня недбало грає.
Якщо він вмре — в нас буде мир надійний".
Аой!
30
Продовжив Бланкандрін: "Роланд жорстокий,
Завоювати всі народи прагне,
Щоб Карл владикував у всьому світі.
Де сили ті, що звершать його плани?"
"То раті франків, — Ганелон промовив, —
За ним завжди вони ідуть з любов'ю,
А він дає шовки їм, злото й срібло,
А також мулів й скакунів, і зброю,
І Карл бере, чого душа бажає.
Він завоює землі всі до Сходу!"
Аой!
31
Так їхали мавр знатний з Ганелоном
І врешті присяглись взаємним словом
Зробити все, щоб знищити Роланда.
Так їхали дорогами й шляхами,
Під тисом в Сарагосі злізли з коней.
Стояло крісло під сосною в тіні,
Покрите все александрійським шовком.
Сидів на ньому володар іспанський,
Навколо нього двадцять тисяч маврів,
І жоден не промовив ані слова,
Цікаво надто всім почуть новини.
Тут Ганелон ввійшов із Бланкандріном.
32
Тримаючи за руку Ганелона,
Мавр до царя Марсілія наблизивсь.
"Хай Магомет і Аполлін, — він мовив, —
Боронять нашого царя довіку!
Ми Карлові послання передали.
Король же до небес зняв тільки руки
І Господа прославив у молитві.
Послав до нас вельможного барона,
Один він з наймогутніших у франків.
Хай скаже, що привіз — чи мир, чи війни".
Цар згодивсь: "Слухаймо посла від франків!"
Аой!
33
Промову Ганелон уже обдумав.
Почав він говорити вельми вміло,
Як той досвідчений трибун у спорах.
Звернувся до царя: "Господь спаси вас,
Пресвітлий Бог, благословенний й сущий!
Ось що звелів сказати Карл Великий:
Якщо ви приймете закон Христовий,
Він пів-Іспанії у лен віддасть вам.
Коли ж не згодні ви на цю угоду,
Вас візьмуть силою й ганебно, в путах,
В столицю нашу відвезуть, у Ахен,
І суд суворий вирок оголосить,
Ви в муках помрете, в ганьбі й безчесті".
Почувши це, Марсілій аж здригнувся.
В руці тримав він спис золотогострий,
Хотів посла ним вбить — та хтось завадив.
Аой!
34
Спотворив гнів Марсілія обличчя,
Він потрясає гнівно своїм списом.
Те бачить Ганелон й за меч схопився,
На палець витягнув його із піхов
І вигукнув: "Мій мече яснобарвний!
Поки зі мною при дворі царя ти,
Ніколи вже не скаже Карл Великий,
Що в самоті на чужині я згинув!
За це багато з вас заплатять кров'ю!"
Язичники кричать: "Не треба бійки!"
35
Угамували найзнатніші з маврів
Свого царя, щоб знову сів на трон він.
Халіф сказав: "Вчинили ви погано,
Загрожуючи списом вбити франка.
Слід спершу вислухать його уважно".
А Ганелон: "Переживу образу!
Проте все золото, що Бог послав нам,
І всі багатства вашої країни
Не змусять приховати слів напутніх,
Що передав мені король могутній
Для вас бо, вороже смертельний Карла!"
Тут граф свій плащ із соболів добірних,
Нашитих скрізь на шовк александрійський,
На землю кинув — Бланкандрін підняв враз,
Та граф меча тримав надалі міцно,
Його ефес стискав він щирозлотний.
Загомоніли маври: "От шляхетний лицар!"
Аой!
36
І знову Ганелон цареві каже
Наблизившись: "Ваш гнів даремний, сіре,
Бо Карл, володар Франції, вам радить
Прийняти віру у Христа правдиву
І пів-Іспанії у лен в дарунок,
А другу частку — небожу Роланду.
Чванливий, гордий буде ваш сусіда.
Якщо угода ця вам не підходить,
Карл прийде, Сарагосу всю обложить,
Вас візьмуть силоміць і добре зв'яжуть.
Вас одвезуть в його престольний Ахен,
Не посадовлять на парадних коней
Чи мулів, лошаків, щоб їхать верхи,
Вас кинуть на шкапину жалюгідну,
Судитимуть і одвезуть на плаху.
Ось те, що вам король звелів сказати".
І він подав листа в правицю мавра.
37
Від люті аж почервонів Марсілій,
Зламав печатку, віск на землю кинув.
Листа він розгорнув і промовляє:
"Землі французької володар грізний
Нагадує про біль свій і образу
За двох послів, Базилія й Базана,
Що стратив я на пагорбах Альтільї.
Якщо життя я хочу врятувати,
Потрібно видать дядечка — Халіфа,
Інакше Карл нашле на мене кару".
Скінчив Марсілій, син його озвався,
Звернувсь до батька: "Ганелон безумний,
Брехун і заслуговує на смерть він!
Віддай його, з ним швидко я покінчу!"
Це чує Ганелон, меча оголив
І притулився до сосни плечима.
УГОДА З МАРСІЛІЄМ
38
Прийшов до свого саду цар Марсілій,
Найродовитіші пішли з ним разом:
Вже посивілий Бланкандрін премудрий
Із принцем Джурфаленом, спадкоємцем,
Халіф — Марсілію і друг, і дядько.
Промовив Бланкандрін: "Покличте франка,
Він заприсягся нам допомагати".
Марсілій відмовляє: "Хай заходить!"
Мавр Ганелона взяв за руку праву
И привів його у царський сад до трону.
Підготували там безчесну зраду.
Аой!
39
"Мій любий Ганелоне, — цар промовив, —
Не знаючи, поквапився я надто
І в гніві намагавсь вас списом вдарить.
Я соболями оплачу помилку,
їх вартість — п'ятсот ліврів золотими,
Тож за образу щедрий дам я викуп!"
І Ганелон: "Від цього не відмовлюсь:
А за добро хай Бог і вам віддячить!"
Аой!
40
Марсілій знов: "Повірте, Ганелоне,
Що від душі вас хочу полюбити.
Мені кортить про Карла більш почути.
Минула його сила, він старий вже,
Подейкують, йому давно за двісті.
Він стільки вже пройшов країв чужинних
І стільки відбивав щитом ударів!
Скількох царів перетворив на злиднів!
Коли ж нарешті втомиться од битв цих?"
Посол сказав: "Адже він зовсім інший!
Його хто бачив, скаже неодмінно,
Що Імператор франків — справжній лицар!
Не зможу я його хвалити й славить,
Бо вище він і слави, і похвал всіх!
Про справжню смілість Карла хто розкаже?
Бог дав завзятості йому без міри!
Загину, та не обману довіри!"
41
А мавр своє: "Дивуюся я Карлу.
Він вже старий і сивий, як я знаю,
Йому давно вже двісті літ чи більше.
Скількох він втрат зазнав в борні невтомній,
І від мечів й списів поранень скільки!
Скількох царів перетворив на злиднів!
Коли же він утомиться від битв цих?"
"Цьому не буть, поки живий племінник.
Він кращий лицар в піднебеснім світі,
Його друг Олів'єр не гірший в битві,
Дванадцять перів, фаворитів Карла,
І двадцять тисяч франків — ар'єргард весь.
Спокійний Карл, нікого не боїться!"
Аой!
42
Невірний знов: "Для нас велике диво,
Що Карл Великий, вже старий і сивий,
І, як я знаю, має двісті років.
Завоював мечем країн він безліч!
А скільки був поранений списами!
І переміг в боях стількох царів він!
Коли ж нарешті втомиться од битв цих?"
І граф: "Поки живий Роланд — ніколи!
Подібного барона Схід не бачив.
Його друг Олів'єр не менш відважний.
Дванадцять перів, що їх Карл так любить,
І їх дружина — двадцять тисяч франків.
Король спокійний, ворог не страшний їм!"
Аой!
43
"Мій любий Ганелоне, — цар відмовив, —
У світі кращої немає раті;
Я маю вже чотири сотні тисяч,
Щоб битися із Карлом, з його військом".
Та заперечив граф: "Не зараз тільки,
Бо багатьох ви втратите невірних.
Облиште це безумство, будьте мудрі!
А Карлові скарбів пошліть ви стільки,
Щоб кожний з франків тільки здивувався.
Додайте ще заручників із двадцять.
Поверне Карл у Францію-красуню,
Позаду ж ар'єргард лишиться, мабуть,
З ним граф Роланд, племінник королівський
З відважним й мудрим Олів'єром разом.
Повірте, як помруть обидва графи,
Забуде Карл свою безмірну пиху
И навік бажання зникне з вами битись".
Аой!
44
"Мій милий Ганелоне, — цар промовив, —
Та як зробити, щоб Роланд загинув?"
І Ганелон: "Охоче дам пораду!
Дійшовши до Сізерського проходу,
Король поставить ззаду ар'єргард свій.
Його очолять граф Роланд пихатий
І Олів'єр, йому Карл дуже вірить.
Нашліть на них сто тисяч іновірців,
Нехай вони зав'яжуть першу битву,
Поранять і повтомлюють тих франків.
Не криюсь, ваші майже всі загинуть.
Та зразу ж друга рать у бій полине,
З обох цих битв Роланд живим не вийде.
Блискучий подвиг звершить ваше військо!
І ви не знатимете більше воєн.
Аой!
45
Хто переможе в тім бою Роланда,
Залишить тіло Карла без правиці.
Кістьми поляже краща рать його там,
Вовік вже не збере він грізні сили,
Іспанія гараздуватиме у мирі!"
Почув те цар, цілує Ганелона,
А потім наказав скарби принести.
Аой!
46
Марсілій мовив: "Нащо всі слова ці?
Довір'я нам взаємне необхідне.
Пообіцяйте смерть близьку Роланда,
Заприсягніть: він буде в ар'єргарді.
І я — мій Магомет мені поможе —
На бій, якщо його знайду, покличу!"
А Ганелон: "Готовий присягнути!"
І на святині він меча Морглейса
Присягу дав і зраду так засвідчив.
Аой!
47
Священне крісло там стояло з кості.
Звелів на нього цар покласти книгу
З законом Магомета й Тервагана.
На ній і присягнув володар маврів:
"Якщо знайду Роланда в ар'єргарді,
То подолаю відчайдушний спротив.
Зроблю усе можливе, й він загине!"
А граф додав: "Щасти угоді нашій!"
Аой!
ДАРИ ЗА ЗРАДУ
48
До них підходить Вальдабрун-язичник —
Марсілія колишній вихователь.
Люб'язно й щиро каже Ганелону:
"Прийміть мій меч, нема ні в кого краще,
Один держак — на тисячу мангонів:
Його дарую я заради дружби,
За допомогу у борні з Роландом,
Щоб ми знайшли його у ар'єргарді".
"Так буть за цим!" — тут Ганелон озвався.
Обійми, поцілунки в щоки, в губи.
49
Аж тут з'явився Кліморін-поганець.
З усмішкою звернувсь до Ганелона:
"Візьміть шолом мій, кращого немає.
На лобі вставлений гранат безцінний.
Допоможіть лиш покінчить з маркізом,
Порадьте засіб, як його збезчестить".
"Гаразд все буде!" — відповів граф-зрадник.
Обійми, поцілунки в щоки, в губи.
Аой!
50
Прийшла сама цариця Брамімонда.
"Я вас шаную, графе! — так сказала, —
Вас хвалить чоловік і всі придворні.
Прийміть ви для дружини два браслети
Із золота, гранатів й аметистів —
їх вартість вища за скарби всі Риму.
І Карл не бачив ще краси такої!"
І зрадник заховав браслети в чобіт.
Аой!
51
Позвав Марсілій скарбника Мальдюйта:
"Приготував ти подарунки Карлу?"
Той відповів: "Так, сіре, вже готові!
Сімсот верблюдів з золотом і сріблом
І двадцять найзнатніших аманатів".
Аой!
52
Поплескав по плечу цар Ганелона
И сказав: "Ти дуже мудрий і відважний!
В ім'я святого вашого закону
Не зрадь ти клятви даної довіку!
Скарбами я тебе осиплю вдосталь:
Дам десять мулів з золотом арабським
И щорічно надсилатиму по стільки ж.
Візьми ключі оці від Сарагоси
І передай дари всі Карлу зразу ж.
Якщо Роланд лишиться в ар'єргарді,
В лощині десь зустріну під горою.
Зітнемося тоді в смертельнім бої".
Промовив Ганелон: "Не гаймо часу!"
Сів на коня і рушив в путь зворотну.
Аой!
53
До володінь своїх підходив Імператор,
Неподалік від Гальни стан розбили.
Роланд здобув це місто, знищив стіни,
Зруйнованим стоятиме століття.
Король новин чекав од Ганелона,
Данину від Іспанії й уклону.
А на зорі, ледь ранок вже засяяв,
Граф Ганелон до табору під'їхав.
Аой!
54
Прокинувсь Імператор рано-вранці,
Прослухав ранню службу, помолився.
Перед наметом на траву зелену всівся.
Роланд і Олів'єр стояли поруч,
Поблизу Найм та інші всі барони.
І зрадник, Ганелон-клятвопорушник
Почав промову хитру та підступну.
Він королю: "Хай Бог вас зберігає!
Привіз я вам ключі від Сарагоси,
Скарби із ними величезні маврів,
Заручників ще двадцять родовитих.
Хоробрий цар Марсілій вас благає:
Не ганити його через Халіфа.
Я бачив військо майже в триста тисяч,
Споряджене в кольчуги і шоломи,
А на боку мечі червленозлоті.
На кораблі сідало із Халіфом,
Свій рідний край лишали, щоби тільки
їм не приймати віру християнську.
Та встигли пропливти лиш льє з чотири,
Як раптом налетіла буря з вітром
І потонули всі в морській пучині.
Якби Халіф не вмер, то був би поруч!
І будьте певні, сіре, цар невірних
Наздожене вас через місяць, скоро.
За вами йтиме він слідом неспішно
До Франції і прийме християнство.
З покорою васалом вашим стане,
Од вас же він одержить трон іспанський".
Король промовив: "Богові хвала вся!
Велика нагорода вас чекає!"
У війську франків звуки сурм лунають,
Сідлають коней і майно складають.
До Франції-красуні поспішають.
Аой!
55
Великий Карл Іспанію спустошив,
Фортеці потрощив, міста в руїнах.
Король віддав наказ бої кінчати,
До Франції-красуні поспішати.
Встромив вже хоругву Роланд у землю,
З вершини пагорба знялась до неба.
А франки поблизу свій стан розбили.
Долинами глибокими мчать маври,
В кольчугах, в обладунку бойовому,
В міцних шоломах, з гострими мечами,
З блискучими щитами і списами.
Серед високих гір сховались в хащах,
Чотири сотні тисяч у чеканні.
О Боже! Та ж цього не знають франки!
Аой!
СНОВИДІННЯ КАРЛА
56
Минув вже день, і ніч надходить швидко.
Король, могутній Карл, вже спочиває.
Сізерську браму бачить уві сні він:
Неначе ясеневий спис тримає,
Граф Ганелон цей раптом спис хапає,
Об землю вдарив, та з такою злістю,
Що лиш уламки полетіли в небо...
Карл спить так міцно, навіть не прокинувсь.
57
А після цього сну він бачить інший.
Вже Франція.
В краю чужім я маю смерть спіткати
Без каяття! Володарю могутній!
Готовий виконати ваш наказ негайно!
23
Що ж, маю я до Сарагоси їхать,
Хоч звідтіля ніхто ще не вертався.
Нагадую, що взяв сестру я вашу в жони
І в нас є син — красунь прегарний. Вірю,
Що Болдуїн мій буде лицар славний.
Я віддаю йому маєтки й землі.
Побачити його не доведеться!"
"Розніжились ви надто!" — Карл промовив, —
Хутчіш рушайте в путь, моє то слово!"
24
Король додав: "Наблизьтесь, Ганелоне,
Даю почесний жезл і рукавицю.
Ви чули: франки вас послом обрали".
І мовив граф: "Роланд у всьому винний!
Віднині ворогом його заклятим
Вважатиму. І другу Олів'єру,
І вашим перам, що Роланда люблять,
Усім їм, сіре, я кидаю виклик!"
Король сказав: "Занадто ви гнівливі!
То не Роландів — мій наказ іти вам!"
"Піти — піду, та на загибель вірну,
Як той Базан і брат його Базилій".
Аой!
25
Правицею подав Карл рукавицю,
Та Ганелон в думках ще був далеко,
И на землю рукавиця раптом впала.
"О, Боже правий! — франки закричали, —
Біду велику принесе посольство!"
Лиш буркнув граф: "Грядущий день покаже!"
26
"Тож відпустіть мене, — додав, — сеньйоре!
Якщо вже їхать, то не слід баритись".
Карл відповів: "Христос і я з тобою!"
Благословив посла знаменням Божим,
Затим вручив своє послання й жезл він.
27
Граф Ганелон, прийшовши до намету,
Почав спорядження військове брати:
Узяв з усіх найкращі лати й зброю,
До ніг він кріпить золоті остроги,
Оперезавсь і меч Морглейс повісив.
На скакуна Ташбруна сів поважно,
Тримав присішки дядько його Гвінмер.
Всі лицарі прощалися з сльозами
І говорили: "Горе вам, бароне!
Адже давно на службі в короля ви,
І завжди були вояком взірцевим.
Хто вас послом поїхати примусив?
Вас навіть Карл не зміг під захист взяти.
А граф Роланд не врахував, напевне,
Що рід ваш є такий шляхетний, знатний?"
Просили потім: "Нас візьміть з собою".
"Побійтесь Бога! — граф промовив, — ліпше
Помру один, аніж сміливців стільки!
Вертайтеся до Франції-красуні,
Мою дружину привітайте милу,
І пера Пінабела, побратима,
І Болдуїна, любого синочка,
Допоможіть йому, бо він сеньйор ваш".
А сам почав свій шлях до Сарагоси.
Аой!
ЗРАДА ГАНЕЛОНА
28
Мчить Ганелон під кронами оливок
І скоро наздогнав посольство маврів —
Тут Бланкандрін шпаркий рух уповільнив.
Розпочалась розмова хитромудра.
Вів Бланкандрін: "Ваш Карл — великий воїн.
Він захопив Калабрію та Пулью,
До Англії доплив солоним морем
И Петру святому дань платити змусив.
Чому ж на наших землях нас тривожить?"
Відмовив Ганелон: "Така вже вдача,
Ніхто йому не може суперечить".
Аой!
29
Знов Бланкандрін: "Які сміливі франки!
Та зло творять їх герцоги і графи,
Дають поради королю погані,
Згубити можуть і його, і інших".
А граф: "Я вартих осуду не знаю,
Окрім Роланда — діждеться безчестя.
Король сидів учора вранці в тіні,
До нього небіж підійшов у латах.
Під Каркассоном взяв багату здобич,
В руці тримав він яблуко рум'яне.
"Це, сіре, Вам, — сказав він дядьку, —
Всіх королів дарую Вам корони".
Оте зухвальство врешті його згубить,
Він з долею щодня недбало грає.
Якщо він вмре — в нас буде мир надійний".
Аой!
30
Продовжив Бланкандрін: "Роланд жорстокий,
Завоювати всі народи прагне,
Щоб Карл владикував у всьому світі.
Де сили ті, що звершать його плани?"
"То раті франків, — Ганелон промовив, —
За ним завжди вони ідуть з любов'ю,
А він дає шовки їм, злото й срібло,
А також мулів й скакунів, і зброю,
І Карл бере, чого душа бажає.
Він завоює землі всі до Сходу!"
Аой!
31
Так їхали мавр знатний з Ганелоном
І врешті присяглись взаємним словом
Зробити все, щоб знищити Роланда.
Так їхали дорогами й шляхами,
Під тисом в Сарагосі злізли з коней.
Стояло крісло під сосною в тіні,
Покрите все александрійським шовком.
Сидів на ньому володар іспанський,
Навколо нього двадцять тисяч маврів,
І жоден не промовив ані слова,
Цікаво надто всім почуть новини.
Тут Ганелон ввійшов із Бланкандріном.
32
Тримаючи за руку Ганелона,
Мавр до царя Марсілія наблизивсь.
"Хай Магомет і Аполлін, — він мовив, —
Боронять нашого царя довіку!
Ми Карлові послання передали.
Король же до небес зняв тільки руки
І Господа прославив у молитві.
Послав до нас вельможного барона,
Один він з наймогутніших у франків.
Хай скаже, що привіз — чи мир, чи війни".
Цар згодивсь: "Слухаймо посла від франків!"
Аой!
33
Промову Ганелон уже обдумав.
Почав він говорити вельми вміло,
Як той досвідчений трибун у спорах.
Звернувся до царя: "Господь спаси вас,
Пресвітлий Бог, благословенний й сущий!
Ось що звелів сказати Карл Великий:
Якщо ви приймете закон Христовий,
Він пів-Іспанії у лен віддасть вам.
Коли ж не згодні ви на цю угоду,
Вас візьмуть силою й ганебно, в путах,
В столицю нашу відвезуть, у Ахен,
І суд суворий вирок оголосить,
Ви в муках помрете, в ганьбі й безчесті".
Почувши це, Марсілій аж здригнувся.
В руці тримав він спис золотогострий,
Хотів посла ним вбить — та хтось завадив.
Аой!
34
Спотворив гнів Марсілія обличчя,
Він потрясає гнівно своїм списом.
Те бачить Ганелон й за меч схопився,
На палець витягнув його із піхов
І вигукнув: "Мій мече яснобарвний!
Поки зі мною при дворі царя ти,
Ніколи вже не скаже Карл Великий,
Що в самоті на чужині я згинув!
За це багато з вас заплатять кров'ю!"
Язичники кричать: "Не треба бійки!"
35
Угамували найзнатніші з маврів
Свого царя, щоб знову сів на трон він.
Халіф сказав: "Вчинили ви погано,
Загрожуючи списом вбити франка.
Слід спершу вислухать його уважно".
А Ганелон: "Переживу образу!
Проте все золото, що Бог послав нам,
І всі багатства вашої країни
Не змусять приховати слів напутніх,
Що передав мені король могутній
Для вас бо, вороже смертельний Карла!"
Тут граф свій плащ із соболів добірних,
Нашитих скрізь на шовк александрійський,
На землю кинув — Бланкандрін підняв враз,
Та граф меча тримав надалі міцно,
Його ефес стискав він щирозлотний.
Загомоніли маври: "От шляхетний лицар!"
Аой!
36
І знову Ганелон цареві каже
Наблизившись: "Ваш гнів даремний, сіре,
Бо Карл, володар Франції, вам радить
Прийняти віру у Христа правдиву
І пів-Іспанії у лен в дарунок,
А другу частку — небожу Роланду.
Чванливий, гордий буде ваш сусіда.
Якщо угода ця вам не підходить,
Карл прийде, Сарагосу всю обложить,
Вас візьмуть силоміць і добре зв'яжуть.
Вас одвезуть в його престольний Ахен,
Не посадовлять на парадних коней
Чи мулів, лошаків, щоб їхать верхи,
Вас кинуть на шкапину жалюгідну,
Судитимуть і одвезуть на плаху.
Ось те, що вам король звелів сказати".
І він подав листа в правицю мавра.
37
Від люті аж почервонів Марсілій,
Зламав печатку, віск на землю кинув.
Листа він розгорнув і промовляє:
"Землі французької володар грізний
Нагадує про біль свій і образу
За двох послів, Базилія й Базана,
Що стратив я на пагорбах Альтільї.
Якщо життя я хочу врятувати,
Потрібно видать дядечка — Халіфа,
Інакше Карл нашле на мене кару".
Скінчив Марсілій, син його озвався,
Звернувсь до батька: "Ганелон безумний,
Брехун і заслуговує на смерть він!
Віддай його, з ним швидко я покінчу!"
Це чує Ганелон, меча оголив
І притулився до сосни плечима.
УГОДА З МАРСІЛІЄМ
38
Прийшов до свого саду цар Марсілій,
Найродовитіші пішли з ним разом:
Вже посивілий Бланкандрін премудрий
Із принцем Джурфаленом, спадкоємцем,
Халіф — Марсілію і друг, і дядько.
Промовив Бланкандрін: "Покличте франка,
Він заприсягся нам допомагати".
Марсілій відмовляє: "Хай заходить!"
Мавр Ганелона взяв за руку праву
И привів його у царський сад до трону.
Підготували там безчесну зраду.
Аой!
39
"Мій любий Ганелоне, — цар промовив, —
Не знаючи, поквапився я надто
І в гніві намагавсь вас списом вдарить.
Я соболями оплачу помилку,
їх вартість — п'ятсот ліврів золотими,
Тож за образу щедрий дам я викуп!"
І Ганелон: "Від цього не відмовлюсь:
А за добро хай Бог і вам віддячить!"
Аой!
40
Марсілій знов: "Повірте, Ганелоне,
Що від душі вас хочу полюбити.
Мені кортить про Карла більш почути.
Минула його сила, він старий вже,
Подейкують, йому давно за двісті.
Він стільки вже пройшов країв чужинних
І стільки відбивав щитом ударів!
Скількох царів перетворив на злиднів!
Коли ж нарешті втомиться од битв цих?"
Посол сказав: "Адже він зовсім інший!
Його хто бачив, скаже неодмінно,
Що Імператор франків — справжній лицар!
Не зможу я його хвалити й славить,
Бо вище він і слави, і похвал всіх!
Про справжню смілість Карла хто розкаже?
Бог дав завзятості йому без міри!
Загину, та не обману довіри!"
41
А мавр своє: "Дивуюся я Карлу.
Він вже старий і сивий, як я знаю,
Йому давно вже двісті літ чи більше.
Скількох він втрат зазнав в борні невтомній,
І від мечів й списів поранень скільки!
Скількох царів перетворив на злиднів!
Коли же він утомиться від битв цих?"
"Цьому не буть, поки живий племінник.
Він кращий лицар в піднебеснім світі,
Його друг Олів'єр не гірший в битві,
Дванадцять перів, фаворитів Карла,
І двадцять тисяч франків — ар'єргард весь.
Спокійний Карл, нікого не боїться!"
Аой!
42
Невірний знов: "Для нас велике диво,
Що Карл Великий, вже старий і сивий,
І, як я знаю, має двісті років.
Завоював мечем країн він безліч!
А скільки був поранений списами!
І переміг в боях стількох царів він!
Коли ж нарешті втомиться од битв цих?"
І граф: "Поки живий Роланд — ніколи!
Подібного барона Схід не бачив.
Його друг Олів'єр не менш відважний.
Дванадцять перів, що їх Карл так любить,
І їх дружина — двадцять тисяч франків.
Король спокійний, ворог не страшний їм!"
Аой!
43
"Мій любий Ганелоне, — цар відмовив, —
У світі кращої немає раті;
Я маю вже чотири сотні тисяч,
Щоб битися із Карлом, з його військом".
Та заперечив граф: "Не зараз тільки,
Бо багатьох ви втратите невірних.
Облиште це безумство, будьте мудрі!
А Карлові скарбів пошліть ви стільки,
Щоб кожний з франків тільки здивувався.
Додайте ще заручників із двадцять.
Поверне Карл у Францію-красуню,
Позаду ж ар'єргард лишиться, мабуть,
З ним граф Роланд, племінник королівський
З відважним й мудрим Олів'єром разом.
Повірте, як помруть обидва графи,
Забуде Карл свою безмірну пиху
И навік бажання зникне з вами битись".
Аой!
44
"Мій милий Ганелоне, — цар промовив, —
Та як зробити, щоб Роланд загинув?"
І Ганелон: "Охоче дам пораду!
Дійшовши до Сізерського проходу,
Король поставить ззаду ар'єргард свій.
Його очолять граф Роланд пихатий
І Олів'єр, йому Карл дуже вірить.
Нашліть на них сто тисяч іновірців,
Нехай вони зав'яжуть першу битву,
Поранять і повтомлюють тих франків.
Не криюсь, ваші майже всі загинуть.
Та зразу ж друга рать у бій полине,
З обох цих битв Роланд живим не вийде.
Блискучий подвиг звершить ваше військо!
І ви не знатимете більше воєн.
Аой!
45
Хто переможе в тім бою Роланда,
Залишить тіло Карла без правиці.
Кістьми поляже краща рать його там,
Вовік вже не збере він грізні сили,
Іспанія гараздуватиме у мирі!"
Почув те цар, цілує Ганелона,
А потім наказав скарби принести.
Аой!
46
Марсілій мовив: "Нащо всі слова ці?
Довір'я нам взаємне необхідне.
Пообіцяйте смерть близьку Роланда,
Заприсягніть: він буде в ар'єргарді.
І я — мій Магомет мені поможе —
На бій, якщо його знайду, покличу!"
А Ганелон: "Готовий присягнути!"
І на святині він меча Морглейса
Присягу дав і зраду так засвідчив.
Аой!
47
Священне крісло там стояло з кості.
Звелів на нього цар покласти книгу
З законом Магомета й Тервагана.
На ній і присягнув володар маврів:
"Якщо знайду Роланда в ар'єргарді,
То подолаю відчайдушний спротив.
Зроблю усе можливе, й він загине!"
А граф додав: "Щасти угоді нашій!"
Аой!
ДАРИ ЗА ЗРАДУ
48
До них підходить Вальдабрун-язичник —
Марсілія колишній вихователь.
Люб'язно й щиро каже Ганелону:
"Прийміть мій меч, нема ні в кого краще,
Один держак — на тисячу мангонів:
Його дарую я заради дружби,
За допомогу у борні з Роландом,
Щоб ми знайшли його у ар'єргарді".
"Так буть за цим!" — тут Ганелон озвався.
Обійми, поцілунки в щоки, в губи.
49
Аж тут з'явився Кліморін-поганець.
З усмішкою звернувсь до Ганелона:
"Візьміть шолом мій, кращого немає.
На лобі вставлений гранат безцінний.
Допоможіть лиш покінчить з маркізом,
Порадьте засіб, як його збезчестить".
"Гаразд все буде!" — відповів граф-зрадник.
Обійми, поцілунки в щоки, в губи.
Аой!
50
Прийшла сама цариця Брамімонда.
"Я вас шаную, графе! — так сказала, —
Вас хвалить чоловік і всі придворні.
Прийміть ви для дружини два браслети
Із золота, гранатів й аметистів —
їх вартість вища за скарби всі Риму.
І Карл не бачив ще краси такої!"
І зрадник заховав браслети в чобіт.
Аой!
51
Позвав Марсілій скарбника Мальдюйта:
"Приготував ти подарунки Карлу?"
Той відповів: "Так, сіре, вже готові!
Сімсот верблюдів з золотом і сріблом
І двадцять найзнатніших аманатів".
Аой!
52
Поплескав по плечу цар Ганелона
И сказав: "Ти дуже мудрий і відважний!
В ім'я святого вашого закону
Не зрадь ти клятви даної довіку!
Скарбами я тебе осиплю вдосталь:
Дам десять мулів з золотом арабським
И щорічно надсилатиму по стільки ж.
Візьми ключі оці від Сарагоси
І передай дари всі Карлу зразу ж.
Якщо Роланд лишиться в ар'єргарді,
В лощині десь зустріну під горою.
Зітнемося тоді в смертельнім бої".
Промовив Ганелон: "Не гаймо часу!"
Сів на коня і рушив в путь зворотну.
Аой!
53
До володінь своїх підходив Імператор,
Неподалік від Гальни стан розбили.
Роланд здобув це місто, знищив стіни,
Зруйнованим стоятиме століття.
Король новин чекав од Ганелона,
Данину від Іспанії й уклону.
А на зорі, ледь ранок вже засяяв,
Граф Ганелон до табору під'їхав.
Аой!
54
Прокинувсь Імператор рано-вранці,
Прослухав ранню службу, помолився.
Перед наметом на траву зелену всівся.
Роланд і Олів'єр стояли поруч,
Поблизу Найм та інші всі барони.
І зрадник, Ганелон-клятвопорушник
Почав промову хитру та підступну.
Він королю: "Хай Бог вас зберігає!
Привіз я вам ключі від Сарагоси,
Скарби із ними величезні маврів,
Заручників ще двадцять родовитих.
Хоробрий цар Марсілій вас благає:
Не ганити його через Халіфа.
Я бачив військо майже в триста тисяч,
Споряджене в кольчуги і шоломи,
А на боку мечі червленозлоті.
На кораблі сідало із Халіфом,
Свій рідний край лишали, щоби тільки
їм не приймати віру християнську.
Та встигли пропливти лиш льє з чотири,
Як раптом налетіла буря з вітром
І потонули всі в морській пучині.
Якби Халіф не вмер, то був би поруч!
І будьте певні, сіре, цар невірних
Наздожене вас через місяць, скоро.
За вами йтиме він слідом неспішно
До Франції і прийме християнство.
З покорою васалом вашим стане,
Од вас же він одержить трон іспанський".
Король промовив: "Богові хвала вся!
Велика нагорода вас чекає!"
У війську франків звуки сурм лунають,
Сідлають коней і майно складають.
До Франції-красуні поспішають.
Аой!
55
Великий Карл Іспанію спустошив,
Фортеці потрощив, міста в руїнах.
Король віддав наказ бої кінчати,
До Франції-красуні поспішати.
Встромив вже хоругву Роланд у землю,
З вершини пагорба знялась до неба.
А франки поблизу свій стан розбили.
Долинами глибокими мчать маври,
В кольчугах, в обладунку бойовому,
В міцних шоломах, з гострими мечами,
З блискучими щитами і списами.
Серед високих гір сховались в хащах,
Чотири сотні тисяч у чеканні.
О Боже! Та ж цього не знають франки!
Аой!
СНОВИДІННЯ КАРЛА
56
Минув вже день, і ніч надходить швидко.
Король, могутній Карл, вже спочиває.
Сізерську браму бачить уві сні він:
Неначе ясеневий спис тримає,
Граф Ганелон цей раптом спис хапає,
Об землю вдарив, та з такою злістю,
Що лиш уламки полетіли в небо...
Карл спить так міцно, навіть не прокинувсь.
57
А після цього сну він бачить інший.
Вже Франція.