Пісня про Роланда - Сторінка 4
- Автор Невідомий -
—
Хай Бог боронить з усіма святими,
Щоб через мене слава франків згасла!
То краще вмерти, ніж ганьбу стерпіти,
Бо за безстрашність Карл нас полюбляє".
87
Роланд відважний, мудрий Олів'єр,
Усім відомі доблестю своєю,
Озброєні, на коней посідали.
їм краще вмерти, ніж уникнуть битви.
Сміливі графи, а слова їх горді.
Зрадливі маври мчать на них із люттю.
І Олів'єр промовив: "Гляньте, друже,
Вони вже близько, Карл від нас далеко.
Коли б ви не відмовились сурмити,
Карл був би тут, і смерті б ми уникли.
Погляньте, серед гір й ущелин Аспри
Зостався франків ар'єргард скорботний.
Хто зараз в ньому — в інший не потрапить!"
Роланд сказав: "Не треба лихословить!
В переполох вдаватися не варто!
Ми залишились тут і не відступим,
Тож почнемо наш бій на лихо маврам!"
Аой!
88
Роланд побачив — битва неминуча,
Грізніший став за лева й леопарда.
Скликає франків, Олів'єру мовить:
"Мій друже, так не говоріть ніколи!
Довірив Імператор нам цих франків,
Зібрав найкращих цілих двадцять тисяч
І знає — боягузів тут не знайдеш.
За нашого сеньйора слід терпіти
Жорстокий холод і нестерпну спеку,
Віддати кров свою і тіло разом.
То бийте ж списом, я мечем дістану,
Дарунком Карла, славним Дюрандалем,
Якщо ж загину, той, хто його візьме,
Все ж скаже: "Меч шляхетного васала!"
89
З'явився і Турпін, архієпископ,
Коня острожить і злетів на пагорб,
Звернувсь до франків і запально мовив:
"Сеньйори, Карл нас залишив на варті,
За короля повинні ми померти
І ствердити святу Христову віру.
Ви знаєте, що зараз буде битва,
Бо перед нами лави сарацинів.
Моліться і просіть прощення в Бога.
А я земні гріхи всім відпускаю,
Блаженний мученик лиш той, хто згине,
Його душа спасіння знайде в Раї".
Зійшли всі з коней, на колінах франки.
Турпін благословив в ім'я Христове,
Замість покути ж наказав їм битись.
90
Звелись на ноги, помолившись ревно,
Гріхи замолені, спокійні душі франків.
Благословив Турпін їх хресним знаком,
На скакунах швидких вони вже в сідлах,
В надійному, міцному обладунку.
Завмерли вояки в чеканні битви.
Тут граф Роланд звернувсь до Олів'єра:
"Мій друже, правду ви пізнали вчасно,
Що Ганелон занапастив нас й зрадив,
Одержав гроші, золото, манаття.
За нас помститись має Імператор.
Марсілій-цар купив нас у злочинця,
Сквитаємо рахунок ми мечами!"
Аой!
91
Ось мчить Роланд іспанськими долами,
Під ним кінь Вельянтіф, прудкий, надійний,
І обладунок прикипів до тіла,
А лицар потрясає гострим списом,
І грізно вістря звернене до неба,
Лиш білий прапорець мигтить на ньому,
Вниз торочки спадають золотії.
Могутній стан, лице ясне й красиве.
За ним услід прямує друг незмінний
І франки всі — в надії на спасіння.
З завзяттям подививсь Роланд на маврів,
На франків — із захопленням й любов'ю.
До них звернувся він з привітним словом:
"Хід уповільніть краще ви, сеньйори,
Бо нехристі по смерть самі підійдуть!
Сьогодні буде здобич в нас багата,
Французькі владарі такої ще не мали!"
По цих словах дві раті в бій вступали.
Аой!
92
Сказав тут Олів'єр: "Не час базікать!
Не захотіли в Оліфант сурмити,
Тепер підтримки не чекать од Карла.
То не його провина, він не знає,
Та й іншим докорять не маєм права.
Вперед, барони, і назад ні кроку!
З ім'ям Господнім лиш про те турбуйтесь,
Щоб кращу відсіч сарацинам дати,
Могутніми ударами їх бити.
Не забувайте й бойовий клич Карла!"
Всі франки закричали "Монжуа!"
І хто почув цей поклик славнозвісний,
Пізнав, що значать доблесть і відвага.
З якою гордістю помчали франки!
Мій Боже! Шпорять коней, галопують!
І зараз вдарять — хто їх переможе?
Проте не налякали сарацинів.
І от впритул зійшлися франки й маври.
ПЕРША БИТВА. ПОРАЗКА МАВРІВ
93
Марсілія племінник Аельрот
Поперед війська їхав, хизувався
І франків всіх він лаяв без упину:
"Французькі пси зрадливі, бийтесь з нами,
Хто захищати мав вас, вас і зрадив.
Дурний король вас залишив в тіснині.
Красуня-Франція загубить славу,
А Карл Великий втратить праву руку".
Почув Роланд. Охоплений весь гнівом,
Коня острожить, підлетів, мов вітер,
І вмить завдав образнику удару.
Прошив йому і щит, і панцир списом,
Пробив він груди, кості потрощив всі,
Кістки хребта від м'язів відділились.
Своїм він списом вибив душу з тіла,
Удар могутній і коня поранив шию,
Від нього мавр в сідлі немов підскочив
І мертвий вже скотився враз на землю.
Роланд не стримавсь і сказав із люттю:
"То знай, мерзотнику, король не дурень,
И завжди для нього зрадник був огидний!
Він діяв мудро, коли нас залишив,
И сьогодні Франція не втратить слави!
Тож бийте, франки, перший бій за нами...
Неправий нехристь, наше діло праве!"
Аой!
94
От серед маврів герцог Фальзарон,
Він рідний брат Марсілію-цареві,
Владар земель Дафана й Авірона,
Підлішого поганця світ не бачив.
Мав широченний лоб, а між очима
Півліктя умістилося б чи більше.
Смерть небожа сприйняв як справжнє горе.
Він вистрибнув з юрби одним із перших
Із кличем войовничим сарацинським,
А потім вихвалятись став зухвало:
"Не бачити вам Франції-красуні!"
Розгнівався від слів тих Олів'єр.
Коня злотою шпорою острожить,
По-лицарськи миттєво мавра вдарив.
Він щит пробив, пошматував кольчугу,
Зі стрічкою заглибився спис в тіло,
З сідла удар смертельний вибив мавра.
Граф Олів'єр поглянув на бідаху,
До мертвого звернувся гордовито:
"Негіднику, погрози твої марні!
Рубайте, франки! Перемога наша!"
А потім крикнув "Монжуа!" — клич Карла.
Аой!
95
Ще цар один був — звали Корсаблісом,
З далекої берберської країни.
Скликає звідусіль він сарацинів:
"Ми зможем легко виграти цю битву,
Бо небагато франків залишилось,
їх можемо не брати до уваги,
А Карл не стане військо рятувати,
Сьогодні не уникнути їм смерті".
Дійшли слова його до вух Турпіна,
І сповнився той справедливим гнівом.
Коня погнав він шпорами злотими
І враз щосили Корсабліса вдарив.
Пробив він щит, пошматував враз панцир,
А величезний спис уп'явся в груди.
Удар могутній, мавр немов підскочив
І мертвим впав у куряву дорожню.
Турпін поглянув на недвижне тіло,
Сказав, звертаючись до нього гучно:
"Ти, нехристь підлий! Так брехать не можна!
Сеньйор наш Карл завжди нам допоможе,
Не звикли смілі франки утікати!
Зупинимо численне ваше військо
І знищимо всіх маврів до останку.
Тож бийте погань без наказу, франки!
А наш удар був перший, слава Богу!"
І знов лунає "Монжуа!" в долині.
96
Джерін Мальпріма із Брігаля вразив,
Динарія не вартий мавра щит був!
Вщент розкололась застібка з кришталю,
Шматки щита на землю полетіли,
А спис пробив ще і броню до плоті,
Ввійшов, як в масло, в груди сарацина.
Язичник впав з коня на землю зразу.
Його душею чорт вже володіє.
Аой!
97
Тим часом граф Джер'єр убив еміра.
Щит розтрощив йому, з ним лати,
А спис важкий у нутрощі ввійшов весь
І наскрізь пронизав він тіло мавра.
Удар страшний його далеко кинув.
І скрикнув Олів'єр: "Чудова битва!"
98
Самсон зустрів і вразив альмасура,
Розбивши щит червлений, весь у квітах,
Броня не стала спису на заваді:
Самсон пробив і серце, і легені.
Убив він мавра, горе його рідним.
Турпін сказав: "Оце удар барона!"
99
А Ансеїс пустив коня наметом,
Торджиса з Тортелози з ходу вдарив.
Розбив він щит під пряжкою злотою,
Пробив міцні подвійні лати мавра,
Встромив у тіло гостре вістря списа
І вдарив так, що вийшло вже із спини,
І хутко перекинувсь мавр на землю.
"Удар майстерний!" — мовив граф Роланд.
100
Бордоський граф, гасконець Енджельєр
Полишив поводи і мчить наметом —
Побачив Ескреміта із Вальтерни.
Щит розбиває вщент, що був на маврі,
Кольчуги комір розрива ударом
І поціляє в груди між плечима.
З сідла поганця вибиває мертвим,
А Енджельєр промовив: "Смерть усім вам!"
Аой!
101
Отон убив поганця Есторганта.
У щит його, весь шкірою покритий,
Ударив франк в червоно-білий розпис,
Пробив поверхню панцира стального,
Разюче вістря пронизало тіло.
Він скинув мертвого з коня баского,
А вслід сказав: "Тебе вже не врятують!"
102
А Берендж'єр зустрів Естрамаріта.
Розбив він списом щит, крицеві лати,
Могутній спис встромив у груди прямо,
І впав невірний серед тисяч маврів.
Вже із дванадцяти їх перів десять
Загинули. Лишилось тільки двоє:
Один Шернубль і другий Маргаріт.
103
Той Маргаріт був дуже мужній лицар,
Меткий, красивий, сильний і рішучий,
Коня острожить — і на Олів'єра.
Збив із щита верхівку золотую,
А спис міцний ледь в тіло не занурив.
Бог допоміг, і граф лишився цілим,
Той спис пройшов, ледь зачепивши панцир.
А Маргаріт притьма помчав до маврів
И засурмив в ріг, збираючи їх в лави.
104
А битва ширшає, стає лютіша,
Та граф Роланд у самім пеклі бою,
І поки служить спис — ним б'є завзято,
З п'ятнадцятим ударом все ж зламався...
Він витяг меч свій вірний, Дюрандаль,
Коня пришпорив і Шернубля вдарив.
Шолом він розрубав, де був карбункул,
І меч пройшов через волосся й лоба,
І між очима все розтяв обличчя,
Кольчугу білу з кілечок дрібненьких,
І тіло все від плеч і аж до стегон,
И сідло, що золотом блищало ясним.
І врешті перебив хребет конячий...
Обоє — кінь і вершник — мертві впали
В траву рясну й зелену серед луки.
А граф сказав: "Негіднику! Даремно
Прийшов! Твій Магомет не допоможе.
Злидняк подібний виграть бій не може!"
105
І знову мчить Роланд тим полем бою,
Блищить лиш Дюрандаль, що б'є й рубає,
Невірним справжню учинив він бойню.
О! бачили б, як ніс він смерть за смертю,
Як кров'ю заливав все поле брані.
По плечі у крові в Роланда руки,
Залиті нею панцир, кінська грива.
Не відстає і Олів'єр од нього.
Не можна ганити і інших перів,
Невтомно франки б'ються, січуть, нищать.
Вмирають маври, декотрі зомліли.
Кричить архієпископ: "Справи гарні!",
І "Монжуа!" — клич Карлів скрізь лунає.
Аой!
106
У січі лютій б'ється Олів'єр,
В руці тримає лиш уламок списа.
Щосили вдарив мавра Мальзарона.
Щит розтрощив, уквітчаний примхливо,
Ударом вибив лицар очі мавру,
І його мозок витік вниз на землю.
Убив Торджиса, потім Есторгуса,
А з ними і сімсот іще невірних.
Від списа ж лиш один кийок лишився.
Роланд спитав: "Мій друже, що ти робиш?
Навіщо палиця в бою такому?
Потрібні криця та міцне залізо.
А де ж твій меч, що зветься Альтеклер,
З ефесом золотим і кришталевим?"
"Він досі в піхвах, — каже друг, — добути
Не маю часу, треба ж бити маврів!"
Аой!
107
Сір Олів'єр нарешті вийняв меч свій,
Бо щойно нагадав Роланд про нього,
І показав, що значить гарна зброя.
Напав на мавра з Валь-Ферре, Джустена,
І голову йому розтяв враз навпіл,
А також тіло та броню красиву,
І все сідло із гаптуванням злотим,
И самий хребет арабського коня.
І мавр, і огир разом впали мертві.
Роланд сказав: "Ти брат мені віднині!
Такий удар оцінить Імператор!"
З усіх боків почулось: "Монжуа!"
Аой!
108
На скакуні Сорелі граф Джерін,
А друг його Джер'єр на Пассе-Церфі,
Пустили поводи, острожать коней
І налетіли на поганця Тімозеля.
Один ударив в щит, а другий — в панцир,
Пробили їх й зламали списи в тілі.
Мавр замертво упав на чорне поле.
З переказів нам точно не відомо,
Хто з них завдав смертельного удару.
Есперверіт там був, він син Бореля,
Його убив з Бордели Енджельєр.
Маг Сіглорель впав від руки Турпіна,
Той Сіглорель, який спустився в пекло,
Бо сам Юпітер допоміг чаклунством.
Турпін промовив: "Справжній він негідник!"
Роланд додав: "Скарали, побратиме!
Але ж який удар ще у Турпіна!"
109
Ставала все нещаднішою січа,
Лютують у бою і франки, й маври,
Одні безжально б'ють, ті відбивають.
Списів в уламках скільки, вмитих кров'ю!
Розірвані стрічки і стяги всюди!
А скільки франків з юністю розстались!
Вже не побачать матерів, дружин коханих
Та друзів, що в ущелинах чекають.
Аой!
...............................................................
Великий Карл заплакав, засмутився.
Яка біда! Без допомоги військо!
То прислужився Ганелон зрадливий:
Продав у Сарагосі побратимів.
І вже тоді життя та честь він втратив,
А в Ахені засуджений на смерть був,
І не змогли від неї врятуватись
Всі його родичі — було їх тридцять.
Аой!
110
Кривавий бій ставав усе лютіший,
Роланд і Олів'єр б'ють безупинно,
Завдав Турпін вже тисячу ударів,
Не відстають від них і інші пери,
І дружно б'ються всі загони франків.
Вже сотні, тисячі загиблих маврів.
Живих же неминуча смерть чекає,
Хоробрі, боягузи — всі сконають.
Втрачають й франки кращих із баронів,
Батьків і рідних більше не побачать,
А також Карла, що чека в міжгір'ї.
У Франції ж лютують грізні сили:
Бушують грози, смерчі, лячні бурі,
Потоками ллють з градом й снігом зливи,
І блискавки б'ють раз за разом страшно.
Земля вже починає скрізь двигтіти —
Від церкви Сен-Мішель і аж до Сени,
Від гавані Віссант до Безансона.
Немає міст, де б мури не тріщали;
А ясний день враз огортає морок,
І світло лише в спалахах у небі.
Усіх жахають ці пророчі знаки,
Волають франки: "То кінець вже світу!"
"Це Судний день до нас прийшов нещадний!"
Але не відають гіркої правди —
То плаче вся природа за Роландом.
111
А франки б'ються мужньо і відважно,
І маври гинуть тисячами в лавах,
Із сотні тисяч зостається дві лиш.
Турпін сказав: "Як гарно б'ються франки!
У світі вояків немає кращих!
Записано в "Діяннях славних франків",
Що доблесних васалів має Карл наш".
Ідуть барони полем і шукають
Загиблих друзів, плачуть над тілами
І згадують їх родичів імення...
Та йшов Марсілій вже з новою раттю.
ДРУГА РАТЬ МАРСІЛІЯ.
Хай Бог боронить з усіма святими,
Щоб через мене слава франків згасла!
То краще вмерти, ніж ганьбу стерпіти,
Бо за безстрашність Карл нас полюбляє".
87
Роланд відважний, мудрий Олів'єр,
Усім відомі доблестю своєю,
Озброєні, на коней посідали.
їм краще вмерти, ніж уникнуть битви.
Сміливі графи, а слова їх горді.
Зрадливі маври мчать на них із люттю.
І Олів'єр промовив: "Гляньте, друже,
Вони вже близько, Карл від нас далеко.
Коли б ви не відмовились сурмити,
Карл був би тут, і смерті б ми уникли.
Погляньте, серед гір й ущелин Аспри
Зостався франків ар'єргард скорботний.
Хто зараз в ньому — в інший не потрапить!"
Роланд сказав: "Не треба лихословить!
В переполох вдаватися не варто!
Ми залишились тут і не відступим,
Тож почнемо наш бій на лихо маврам!"
Аой!
88
Роланд побачив — битва неминуча,
Грізніший став за лева й леопарда.
Скликає франків, Олів'єру мовить:
"Мій друже, так не говоріть ніколи!
Довірив Імператор нам цих франків,
Зібрав найкращих цілих двадцять тисяч
І знає — боягузів тут не знайдеш.
За нашого сеньйора слід терпіти
Жорстокий холод і нестерпну спеку,
Віддати кров свою і тіло разом.
То бийте ж списом, я мечем дістану,
Дарунком Карла, славним Дюрандалем,
Якщо ж загину, той, хто його візьме,
Все ж скаже: "Меч шляхетного васала!"
89
З'явився і Турпін, архієпископ,
Коня острожить і злетів на пагорб,
Звернувсь до франків і запально мовив:
"Сеньйори, Карл нас залишив на варті,
За короля повинні ми померти
І ствердити святу Христову віру.
Ви знаєте, що зараз буде битва,
Бо перед нами лави сарацинів.
Моліться і просіть прощення в Бога.
А я земні гріхи всім відпускаю,
Блаженний мученик лиш той, хто згине,
Його душа спасіння знайде в Раї".
Зійшли всі з коней, на колінах франки.
Турпін благословив в ім'я Христове,
Замість покути ж наказав їм битись.
90
Звелись на ноги, помолившись ревно,
Гріхи замолені, спокійні душі франків.
Благословив Турпін їх хресним знаком,
На скакунах швидких вони вже в сідлах,
В надійному, міцному обладунку.
Завмерли вояки в чеканні битви.
Тут граф Роланд звернувсь до Олів'єра:
"Мій друже, правду ви пізнали вчасно,
Що Ганелон занапастив нас й зрадив,
Одержав гроші, золото, манаття.
За нас помститись має Імператор.
Марсілій-цар купив нас у злочинця,
Сквитаємо рахунок ми мечами!"
Аой!
91
Ось мчить Роланд іспанськими долами,
Під ним кінь Вельянтіф, прудкий, надійний,
І обладунок прикипів до тіла,
А лицар потрясає гострим списом,
І грізно вістря звернене до неба,
Лиш білий прапорець мигтить на ньому,
Вниз торочки спадають золотії.
Могутній стан, лице ясне й красиве.
За ним услід прямує друг незмінний
І франки всі — в надії на спасіння.
З завзяттям подививсь Роланд на маврів,
На франків — із захопленням й любов'ю.
До них звернувся він з привітним словом:
"Хід уповільніть краще ви, сеньйори,
Бо нехристі по смерть самі підійдуть!
Сьогодні буде здобич в нас багата,
Французькі владарі такої ще не мали!"
По цих словах дві раті в бій вступали.
Аой!
92
Сказав тут Олів'єр: "Не час базікать!
Не захотіли в Оліфант сурмити,
Тепер підтримки не чекать од Карла.
То не його провина, він не знає,
Та й іншим докорять не маєм права.
Вперед, барони, і назад ні кроку!
З ім'ям Господнім лиш про те турбуйтесь,
Щоб кращу відсіч сарацинам дати,
Могутніми ударами їх бити.
Не забувайте й бойовий клич Карла!"
Всі франки закричали "Монжуа!"
І хто почув цей поклик славнозвісний,
Пізнав, що значать доблесть і відвага.
З якою гордістю помчали франки!
Мій Боже! Шпорять коней, галопують!
І зараз вдарять — хто їх переможе?
Проте не налякали сарацинів.
І от впритул зійшлися франки й маври.
ПЕРША БИТВА. ПОРАЗКА МАВРІВ
93
Марсілія племінник Аельрот
Поперед війська їхав, хизувався
І франків всіх він лаяв без упину:
"Французькі пси зрадливі, бийтесь з нами,
Хто захищати мав вас, вас і зрадив.
Дурний король вас залишив в тіснині.
Красуня-Франція загубить славу,
А Карл Великий втратить праву руку".
Почув Роланд. Охоплений весь гнівом,
Коня острожить, підлетів, мов вітер,
І вмить завдав образнику удару.
Прошив йому і щит, і панцир списом,
Пробив він груди, кості потрощив всі,
Кістки хребта від м'язів відділились.
Своїм він списом вибив душу з тіла,
Удар могутній і коня поранив шию,
Від нього мавр в сідлі немов підскочив
І мертвий вже скотився враз на землю.
Роланд не стримавсь і сказав із люттю:
"То знай, мерзотнику, король не дурень,
И завжди для нього зрадник був огидний!
Він діяв мудро, коли нас залишив,
И сьогодні Франція не втратить слави!
Тож бийте, франки, перший бій за нами...
Неправий нехристь, наше діло праве!"
Аой!
94
От серед маврів герцог Фальзарон,
Він рідний брат Марсілію-цареві,
Владар земель Дафана й Авірона,
Підлішого поганця світ не бачив.
Мав широченний лоб, а між очима
Півліктя умістилося б чи більше.
Смерть небожа сприйняв як справжнє горе.
Він вистрибнув з юрби одним із перших
Із кличем войовничим сарацинським,
А потім вихвалятись став зухвало:
"Не бачити вам Франції-красуні!"
Розгнівався від слів тих Олів'єр.
Коня злотою шпорою острожить,
По-лицарськи миттєво мавра вдарив.
Він щит пробив, пошматував кольчугу,
Зі стрічкою заглибився спис в тіло,
З сідла удар смертельний вибив мавра.
Граф Олів'єр поглянув на бідаху,
До мертвого звернувся гордовито:
"Негіднику, погрози твої марні!
Рубайте, франки! Перемога наша!"
А потім крикнув "Монжуа!" — клич Карла.
Аой!
95
Ще цар один був — звали Корсаблісом,
З далекої берберської країни.
Скликає звідусіль він сарацинів:
"Ми зможем легко виграти цю битву,
Бо небагато франків залишилось,
їх можемо не брати до уваги,
А Карл не стане військо рятувати,
Сьогодні не уникнути їм смерті".
Дійшли слова його до вух Турпіна,
І сповнився той справедливим гнівом.
Коня погнав він шпорами злотими
І враз щосили Корсабліса вдарив.
Пробив він щит, пошматував враз панцир,
А величезний спис уп'явся в груди.
Удар могутній, мавр немов підскочив
І мертвим впав у куряву дорожню.
Турпін поглянув на недвижне тіло,
Сказав, звертаючись до нього гучно:
"Ти, нехристь підлий! Так брехать не можна!
Сеньйор наш Карл завжди нам допоможе,
Не звикли смілі франки утікати!
Зупинимо численне ваше військо
І знищимо всіх маврів до останку.
Тож бийте погань без наказу, франки!
А наш удар був перший, слава Богу!"
І знов лунає "Монжуа!" в долині.
96
Джерін Мальпріма із Брігаля вразив,
Динарія не вартий мавра щит був!
Вщент розкололась застібка з кришталю,
Шматки щита на землю полетіли,
А спис пробив ще і броню до плоті,
Ввійшов, як в масло, в груди сарацина.
Язичник впав з коня на землю зразу.
Його душею чорт вже володіє.
Аой!
97
Тим часом граф Джер'єр убив еміра.
Щит розтрощив йому, з ним лати,
А спис важкий у нутрощі ввійшов весь
І наскрізь пронизав він тіло мавра.
Удар страшний його далеко кинув.
І скрикнув Олів'єр: "Чудова битва!"
98
Самсон зустрів і вразив альмасура,
Розбивши щит червлений, весь у квітах,
Броня не стала спису на заваді:
Самсон пробив і серце, і легені.
Убив він мавра, горе його рідним.
Турпін сказав: "Оце удар барона!"
99
А Ансеїс пустив коня наметом,
Торджиса з Тортелози з ходу вдарив.
Розбив він щит під пряжкою злотою,
Пробив міцні подвійні лати мавра,
Встромив у тіло гостре вістря списа
І вдарив так, що вийшло вже із спини,
І хутко перекинувсь мавр на землю.
"Удар майстерний!" — мовив граф Роланд.
100
Бордоський граф, гасконець Енджельєр
Полишив поводи і мчить наметом —
Побачив Ескреміта із Вальтерни.
Щит розбиває вщент, що був на маврі,
Кольчуги комір розрива ударом
І поціляє в груди між плечима.
З сідла поганця вибиває мертвим,
А Енджельєр промовив: "Смерть усім вам!"
Аой!
101
Отон убив поганця Есторганта.
У щит його, весь шкірою покритий,
Ударив франк в червоно-білий розпис,
Пробив поверхню панцира стального,
Разюче вістря пронизало тіло.
Він скинув мертвого з коня баского,
А вслід сказав: "Тебе вже не врятують!"
102
А Берендж'єр зустрів Естрамаріта.
Розбив він списом щит, крицеві лати,
Могутній спис встромив у груди прямо,
І впав невірний серед тисяч маврів.
Вже із дванадцяти їх перів десять
Загинули. Лишилось тільки двоє:
Один Шернубль і другий Маргаріт.
103
Той Маргаріт був дуже мужній лицар,
Меткий, красивий, сильний і рішучий,
Коня острожить — і на Олів'єра.
Збив із щита верхівку золотую,
А спис міцний ледь в тіло не занурив.
Бог допоміг, і граф лишився цілим,
Той спис пройшов, ледь зачепивши панцир.
А Маргаріт притьма помчав до маврів
И засурмив в ріг, збираючи їх в лави.
104
А битва ширшає, стає лютіша,
Та граф Роланд у самім пеклі бою,
І поки служить спис — ним б'є завзято,
З п'ятнадцятим ударом все ж зламався...
Він витяг меч свій вірний, Дюрандаль,
Коня пришпорив і Шернубля вдарив.
Шолом він розрубав, де був карбункул,
І меч пройшов через волосся й лоба,
І між очима все розтяв обличчя,
Кольчугу білу з кілечок дрібненьких,
І тіло все від плеч і аж до стегон,
И сідло, що золотом блищало ясним.
І врешті перебив хребет конячий...
Обоє — кінь і вершник — мертві впали
В траву рясну й зелену серед луки.
А граф сказав: "Негіднику! Даремно
Прийшов! Твій Магомет не допоможе.
Злидняк подібний виграть бій не може!"
105
І знову мчить Роланд тим полем бою,
Блищить лиш Дюрандаль, що б'є й рубає,
Невірним справжню учинив він бойню.
О! бачили б, як ніс він смерть за смертю,
Як кров'ю заливав все поле брані.
По плечі у крові в Роланда руки,
Залиті нею панцир, кінська грива.
Не відстає і Олів'єр од нього.
Не можна ганити і інших перів,
Невтомно франки б'ються, січуть, нищать.
Вмирають маври, декотрі зомліли.
Кричить архієпископ: "Справи гарні!",
І "Монжуа!" — клич Карлів скрізь лунає.
Аой!
106
У січі лютій б'ється Олів'єр,
В руці тримає лиш уламок списа.
Щосили вдарив мавра Мальзарона.
Щит розтрощив, уквітчаний примхливо,
Ударом вибив лицар очі мавру,
І його мозок витік вниз на землю.
Убив Торджиса, потім Есторгуса,
А з ними і сімсот іще невірних.
Від списа ж лиш один кийок лишився.
Роланд спитав: "Мій друже, що ти робиш?
Навіщо палиця в бою такому?
Потрібні криця та міцне залізо.
А де ж твій меч, що зветься Альтеклер,
З ефесом золотим і кришталевим?"
"Він досі в піхвах, — каже друг, — добути
Не маю часу, треба ж бити маврів!"
Аой!
107
Сір Олів'єр нарешті вийняв меч свій,
Бо щойно нагадав Роланд про нього,
І показав, що значить гарна зброя.
Напав на мавра з Валь-Ферре, Джустена,
І голову йому розтяв враз навпіл,
А також тіло та броню красиву,
І все сідло із гаптуванням злотим,
И самий хребет арабського коня.
І мавр, і огир разом впали мертві.
Роланд сказав: "Ти брат мені віднині!
Такий удар оцінить Імператор!"
З усіх боків почулось: "Монжуа!"
Аой!
108
На скакуні Сорелі граф Джерін,
А друг його Джер'єр на Пассе-Церфі,
Пустили поводи, острожать коней
І налетіли на поганця Тімозеля.
Один ударив в щит, а другий — в панцир,
Пробили їх й зламали списи в тілі.
Мавр замертво упав на чорне поле.
З переказів нам точно не відомо,
Хто з них завдав смертельного удару.
Есперверіт там був, він син Бореля,
Його убив з Бордели Енджельєр.
Маг Сіглорель впав від руки Турпіна,
Той Сіглорель, який спустився в пекло,
Бо сам Юпітер допоміг чаклунством.
Турпін промовив: "Справжній він негідник!"
Роланд додав: "Скарали, побратиме!
Але ж який удар ще у Турпіна!"
109
Ставала все нещаднішою січа,
Лютують у бою і франки, й маври,
Одні безжально б'ють, ті відбивають.
Списів в уламках скільки, вмитих кров'ю!
Розірвані стрічки і стяги всюди!
А скільки франків з юністю розстались!
Вже не побачать матерів, дружин коханих
Та друзів, що в ущелинах чекають.
Аой!
...............................................................
Великий Карл заплакав, засмутився.
Яка біда! Без допомоги військо!
То прислужився Ганелон зрадливий:
Продав у Сарагосі побратимів.
І вже тоді життя та честь він втратив,
А в Ахені засуджений на смерть був,
І не змогли від неї врятуватись
Всі його родичі — було їх тридцять.
Аой!
110
Кривавий бій ставав усе лютіший,
Роланд і Олів'єр б'ють безупинно,
Завдав Турпін вже тисячу ударів,
Не відстають від них і інші пери,
І дружно б'ються всі загони франків.
Вже сотні, тисячі загиблих маврів.
Живих же неминуча смерть чекає,
Хоробрі, боягузи — всі сконають.
Втрачають й франки кращих із баронів,
Батьків і рідних більше не побачать,
А також Карла, що чека в міжгір'ї.
У Франції ж лютують грізні сили:
Бушують грози, смерчі, лячні бурі,
Потоками ллють з градом й снігом зливи,
І блискавки б'ють раз за разом страшно.
Земля вже починає скрізь двигтіти —
Від церкви Сен-Мішель і аж до Сени,
Від гавані Віссант до Безансона.
Немає міст, де б мури не тріщали;
А ясний день враз огортає морок,
І світло лише в спалахах у небі.
Усіх жахають ці пророчі знаки,
Волають франки: "То кінець вже світу!"
"Це Судний день до нас прийшов нещадний!"
Але не відають гіркої правди —
То плаче вся природа за Роландом.
111
А франки б'ються мужньо і відважно,
І маври гинуть тисячами в лавах,
Із сотні тисяч зостається дві лиш.
Турпін сказав: "Як гарно б'ються франки!
У світі вояків немає кращих!
Записано в "Діяннях славних франків",
Що доблесних васалів має Карл наш".
Ідуть барони полем і шукають
Загиблих друзів, плачуть над тілами
І згадують їх родичів імення...
Та йшов Марсілій вже з новою раттю.
ДРУГА РАТЬ МАРСІЛІЯ.