Пісня про Роланда - Сторінка 8
- Автор Невідомий -
Пострибали в воду.
Дарма. Що важча важча зброя — смерть вірніша.
Одних тягли на дно шолом і лати,
А інші захлиналися у вирах.
І маври напились водиці вдосталь,
Всі потонули в невимовних муках.
Кричали франки: "Це вам за Роланда!"
Аой!
181
Побачив Карл — язичники всі мертві,
Убитих сила, решта потонула.
(А лицарі багату здобич мали!)
Король шляхетний із коня зіскочив,
Став на коліна й помолився Богу.
Коли підвівсь, то сонце вже спустилось.
Він наказав: "Привал робіть, сеньйори!
У Ронсеваль вже пізно повертатись,
Та й коні виснажені й мруть од втоми.
Зніміть з них сідла, розгнуздайте швидко,
І пастися пустіть на свіжих луках".
А франки кажуть: "Сіре, гарна думка!"
Аой!
182
Отаборилися доладно франки,
Розташувалися у чистім полі
І коней розсідлали дуже бистро.
З них познімали золоті вуздечки,
Пустили їх на луг в рясну травицю.
Подбавши, як годилося, про коней,
Потомлені французи враз поснули.
В цю ніч ніхто і не стояв на варті.
СНОВИДІННЯ КАРЛА
183
Ліг Імператор на лужку зеленім.
У головах встромив свій спис могутній,
Вдягнув чудовий панцир з візерунком,
Аишив й шолом свій з золотим малюнком —
В цю ніч він не хотів беззбройним бути.
Поклав Джойоз, безцінний меч свій, поруч,
Що тридцять барв мінив за день погожий.
Відомо всім про спис, яким Христос наш
Поранений був, до хреста прибитий.
Король здобув від того списа вістря
І вставив у держак меча зі злота.
На славу цього дива меч державний
З тих пір Джойозом люди називають.
А звідси "Монжуа!" походить франків,
Цей клич барони вже не забувають.
Ніхто йому не зміг чинити опір!
184
Яскравий повний місяць, світла нічка.
Король не спить, в сумні заглибивсь думи
Про любого Роланда, Олів'єра,
Про всіх дванадцять перів, франків мертвих,
Залитих кров'ю там, у Ронсевалі.
Не може стримать сліз, ридає гірко
І просить Бога, щоб прийняв їх душі.
Король втомився і від дум скорботних
Поволі в сон поринув благодатний.
В усіх кутках долини сплять французи.
А коні повалилися додолу,
Лиш деякі траву скубали лежма.
Біда навчить — так мудрі люди кажуть.
185
Тривожним сном спить змучений володар.
Бог вирядив до нього Гавриїла,
Тож цілу ніч над ним витав архангел,
Беріг сон Імператора надійно.
Господь у сні послав видіння Карлу,
Що сповіщало про велику битву.
Явив він Карлові лихі ознаки:
У небі хмарнім град, вітри і грози,
Нещадні бурі, урагани грізні,
Вогні і полум'я, що б'ють із неба,
І раптом все це рушиться на військо.
І вже списи палають ясенові,
Щити із застібками золотими,
І нищить зброю подих вогнедишний.
Шоломи й панцирі вогонь сплавляє,
Насунулось на франків лихо справжнє...
На них стрибають леопарди в плямах,
Вовки, а також барси і дракони,
Потвори з пекла, аспіди та змії,
Грифонів також понад тридцять тисяч.
І вся ця нечисть хоче зжерти франків.
Благають вояки: "Рятуй нас, Карле!"
Пойнятий горем мчить король на поміч,
Та раптом виникає перешкода:
Із лісу вийшов лев йому назустріч,
Жахливий лев, погордливий і грізний,
І він стрибнув на короля відразу,
Вони зчепились в боротьбі смертельній.
Ніхто не зна, як цей двобій скінчиться.
Спить міцно Карл і навіть не прокинувсь.
186
Та після цього сновидіння — інше.
У Франції Карл, в Ахені. Тримає
На ланцюзі подвійнім він ведмедя.
Ще тридцять вийшли із лісів арденнських,
До короля по-людськи промовляють:
"Великий Карле, нам його віддайте!
Немилосердно так тримати звіра!
Ми родича не кинемо у скруті!"
Але з палацу хорт тут вибігає
І зчеплюється з найсильнішим звіром
В траві зеленій, не злякався інших.
Король побачив зблизька справжню битву,
Та невідомо, хто ж в ній переможе.
Цей сон навіяв Карлу ангел Божий.
Тож міцно спав король наш аж до ранку!
ВІЙСЬКО БАЛІГАНТА
187
А цар Марсілій втік до Сарагоси.
От він зійшов з коня в тіні оливи,
Віддав своїм меча, шолом і панцир
Та, закривавлений, звалився ницьма.
У битві втратив він свою правицю.
І кров тече, цар знемага від рани.
А поруч з ним дружина — Брамімонда —
Кричить і плаче гірко без упину.
Придворних двадцять тисяч проклинають
Всіх франків, Карла, Францію-красуню.
Вони біжать до грота Аполліна,
Його картають і страшенно лають:
"Нікчемний боже! Нащо нас образив?
Чом кинув ти царя напризволяще?
Чом нас віддав ти франкам на поталу?"
У Бога відняли корону й скипетр,
Повісили за руки на колоні,
А потім скинули й топтали з люттю,
Кийками били, знищили дощенту.
У Тервагана зірвали карбункул,
А Магомета кинули до ями,
Його там свині й пси пошматували.
188
Марсілій врешті все ж прийшов до тями,
Звелів себе однести в зал склепистий,
Що фарбами прикрашений барвисто.
Над ним цариця Брамімонда плаче,
Волосся рве в нестямі й тузі лютій
І гомінко голосить: "Сарагосо,
Сьогодні в тебе відняли владику,
Який тобою правив справедливо.
Боги нас зрадили безчесно, підлі,
Ганебно повтікали з бойовища.
Емір себе запроданцем покаже,
Якщо не вийде в бій з пихатим плем'ям,
Що злигоднів і смерті не боїться.
А їх сивобородий Імператор —
Безумний у відвазі одчайдушній,
Від битви він ніколи не тікає.
"Хто подолати з нас такого може?"
189
Наш Імператор із могутнім військом
В Іспанії сім довгих років бився.
Фортеці, замки брав, міста численні.
Стривожив він Марсілія цим дуже.
Вже в перший рік той надіслав послання
До вавилонського еміра Баліганта
(Володар цей був сивий і старезний,
Старіший за Вергілія й Гомера)
З проханням стать на поміч Сарагосі.
Інакше, цар грозився, він зречеться
Усіх богів та ідолів невірних
И святій віддасться християнській вірі
Та й назавжди вже підкориться Карлу.
Жив Балігант далеко, забарився.
Зібрав із сорока держав він військо,
Великі кораблі — дромони, барки,
Галери, нефи — всі із такелажем.
В Александрії, у порту морському,
Розташував він флот свій величезний.
Аише у травні, на початку літа
Флотилія вся вирушила в море.
190
Так насувалося поганське військо!
На веслах й під вітрилом поспішають,
А на верхівках щогл, на реях всюди
Карбункулів і ліхтарів там безліч,
Що промінь кидають на гладкі води,
І в темну ніч стає дивнішим море.
Коли вже до Іспанії дістались,
Вогні флотилії осяяли весь берег.
Одержав звістку цю Марсілій швидко.
Аой!
191
Не гають часу полчища невірних.
їх кораблі уже в річкових водах,
Марбріз, Марбруз минули без зупинки,
Ввійшли у води Ебро, попливли всі
Супроти течії. Лиш ліхтарі на реях
Всю ніч освітлювали шлях яскраво!
А вдень вже підійшли до Сарагоси.
Аой!
192
Стояв погожий день, світило сонце.
Емір спустився з корабля неспішно,
Еспанеліт крокує з ним праворуч,
їх супроводжують князів сімнадцять,
Вельмож пихатих поруч не злічити.
У тіні лавра в мураві на лузі
Розісланий був килим білий, пишний,
На ньому крісло з кості дорогої.
На крісло всівся Балігант зухвало,
А всі стояли мовчки коло нього.
І Балігант промовив врешті слово:
"Послухайте, сеньйори благородні!
Віднині Карл, володар франків гордий
Не буде їсти, поки не дозволю!
В іспанські землі він прийшов з війною,
У Францію повернеться з ганьбою!
Поки живий, не дам йому спокою,
Підкориться мені чи буде мертвий!"
Правицею він вдарив по коліну.
193
Міцне еміра слово й непорушне,
І жоден смертний цей наказ не змінить —
Іти до Ахена, столиці Карла.
Князі перед володарем схилились.
Емір покликав двох баронів вірних,
Що звались Кларіфаном і Клар'єном.
Сказав: "Сини царя ви Мальтрайєна,
Ваш батько був послом моїм незмінним.
Тепер вже ви збирайтесь в Сарагосу
Від імені мого царю сказати,
Марсілію, що я прибув на поміч.
Зустріну франків — бій почну великий!
Гаптовану цю злотом рукавицю
Йому віддайте у його правицю.
І передайте жезл мій щирозлотий,
Хай прийде вшанувать мене і взяти
Свій лен. А я ж піду на Карла в Ахен.
Хай біля ніг моїх пощади просить
И Христового зречеться він закону,
Інакше з голови зірву корону!"
Невірні кажуть: "Сіре, правда ваша!"
194
Продовжив Балігант: "Отож на коней!
Я віддаю вам жезл і рукавицю!"
Відповіли: "Все зробим як належить!"
Пішли наметом, ось вже Сарагоса.
Минули десять брам, мости чотири
І вулицями клуса проскакали.
В горішнім місті посланці почули
Великий гомін в царському палаці.
Багато там зібралося невірних,
Від туги плачуть, люто проклинають
Богів — і Магомета, й Тервагана,
І Аполліна, що не помогли їм.
Кричали: "Горе нам! Боги підступні
Покинули нас у лиху годину!
Марсілій-цар не може воювати,
Бо без правиці він — Роланда мітка,
Загинув вчора Джурфален Білявий,
І вся Іспанія в полон потрапить!"
Зійшли посланці з коней біля ґанку.
195
Посли зійшли із сідел в тінь оливи,
їх коней маври взяли за вуздечки.
Тримаючи плащів широких поли,
Посланники по сходах піднялися
В покої царські, в залу зі склепінням,
Вклонилися цареві шанобливо:
"Хай Аполлін, наш всемогутній бог,
І також Терваган та Магомет всевладний
Дарують цьому дому всіх гараздів!"
Та Брамімонда мовила: "Дурниці!
Не варті ці боги ушанування,
Бо послужили кепсько в Ронсевалі.
Дозволили побити всіх баронів,
Царя Марсілія ж так захищали,
Що втратив він цілком свою правицю —
Відсік її Роланд непереможний.
Від франків маврам вже не врятуватись!
Яка ж то я нещасна жінка! Краще
Померти, щоб не бачити руїни!"
Аой!
196
Клар'єн сказав: "Не треба слів, царице!
Бо ми — посли еміра Баліганта.
Марсілію він обіцяє захист
І посилає жезл свій й рукавицю.
На Ебро тисячі чотири суден —
Дромонів і галер, і барків скорих,
А скільки нефів там — злічить не можна!
Емір багатий дуже і могутній.
У Франції наздожене він Карла
І схопить короля — живим чи мертвим".
Відповіла цариця: "От зухвальство!
Та франків вам шукать не доведеться,
Вже сім років вони у нашім краї,
І годі з королем їх вам змагаться,
Він воїн справжній, не боїться смерті,
У порівнянні з ним царі — хлопчиська!
Здолать його не зможе жоден смертний!"
197
"Облиште спір! — тоді сказав Марсілій. —
Сеньйори, ви зі мною розмовляйте.
Ви бачите, помру я незабаром.
У мене ні дочки, ні спадкоємця.
Був син чудовий, вчора він убитий.
Скажіть еміру, хай сюди прибуде.
Він має всі права на трон іспанський,
Я все зроблю, чого не зажадає,
Аби він захистив мій край від франків.
А щодо Карла, дам хорошу раду,
І через місяць він його здолає.
Еміру ж дайте ключ від Сарагоси.
Хай вірить нам й назад не повертає!"
Посли відповіли: "От царське слово!"
Аой!
198
А цар продовжив: "Імператор франкський
Людей моїх побив й спустошив землі,
Міста мої пограбував і знищив.
В цю ніч він табором став понад Ебро —
Це звідсіля сім льє лише приблизно.
Скажіть еміру, щоб своє він військо
Привів і спішно готувавсь до битви".
Цар передав і ключ від Сарагоси.
З пошаною посли вклонились мовчки
І в путь зворотну вирушили хутко.
199
І от посли на коней посідали
Та вмить помчали до міської брами.
Стурбовані, йдуть до еміра швидко,
Передають і ключ від Сарагоси.
А Балігант спитав: "Ну як там справи?
І де Марсілій? Я ж його покликав!"
Клар'єн сказав: "Поранений смертельно!
Карл повертавсь до Франції-красуні
І подолав учора всі проходи.
Залишив ар'єргард для охорони...
А з ним племінника Роланда, графа,
І Олів'єра, і ще десять перів,
Озброєний загін у двадцять тисяч.
Марсілій-цар почав із ними битву.
На полі бою з ним Роланд зустрівся
И мечем своїм, булатним Дюрандалем,
Правицю відрубав царю дощенту,
Убив Марсілієвого спадкоємця
І всіх баронів, що були з ним разом.
Не маючи вже сил чинити опір,
Марсілій втік, король за ним пігнався.
Тепер цар просить вас прийти на поміч
И передає під владу край іспанський".
Замислився тут Балігант надовго.
Засумував і ледь не збожеволів.
Аой!
200
"Еміре любий наш! — Клар'єн промовив, —
Учора стався бій у Ронсевалі.
І граф Роланд, і Олів'єр там впали,
Звитяжні всі дванадцять перів, Карла
Улюбленців, і двадцять тисяч франків.
Та цар Марсілій втратив праву руку,
Король погнавсь за ним, помстивсь жорстоко,
Не залишивши вояка живого.
Всіх маврів вбив чи потопив у Ебро.
І там, на березі, став табір франків.
Від нас мала їх відділяє відстань,
І франкам відступати буде важко".
Погордливо емір на нього глянув,
Слова Клар'єна повернули радість.
Підвівсь на ноги Балігант і крикнув:
"Рушаймо в путь! Острожте хутко коней!
Старезний Карл, мабуть, не схаменувся,
І пощастить його нам наздогнати.
Я за Марсілія помщусь сьогодні ж,
І головою сплатить Карл за руку!"
201
Із кораблів язичники спустились,
Сідають хто на коней, хто на мулів,
Клусують враз — такий наказ еміра.
А Балігант покликав Джемальфіна,
Близького друга, й каже: "Друже любий,
Бери все військо і керуй ним вправно!"
Сів на коня свого він вороного,
З собою взяв ще чотирьох придворних,
І вмить попрямував до Сарагоси.
Зійшов з сідла на мармурові плити,
Четвірка графів стремена тримала.
Іде по сходах, що ведуть до зали.
До нього підбігає Брамімонда,
Кричить: "Біда! Нещасна я до краю!
Ганьба мені, якщо сеньйор сконає!"
І падає.
Дарма. Що важча важча зброя — смерть вірніша.
Одних тягли на дно шолом і лати,
А інші захлиналися у вирах.
І маври напились водиці вдосталь,
Всі потонули в невимовних муках.
Кричали франки: "Це вам за Роланда!"
Аой!
181
Побачив Карл — язичники всі мертві,
Убитих сила, решта потонула.
(А лицарі багату здобич мали!)
Король шляхетний із коня зіскочив,
Став на коліна й помолився Богу.
Коли підвівсь, то сонце вже спустилось.
Він наказав: "Привал робіть, сеньйори!
У Ронсеваль вже пізно повертатись,
Та й коні виснажені й мруть од втоми.
Зніміть з них сідла, розгнуздайте швидко,
І пастися пустіть на свіжих луках".
А франки кажуть: "Сіре, гарна думка!"
Аой!
182
Отаборилися доладно франки,
Розташувалися у чистім полі
І коней розсідлали дуже бистро.
З них познімали золоті вуздечки,
Пустили їх на луг в рясну травицю.
Подбавши, як годилося, про коней,
Потомлені французи враз поснули.
В цю ніч ніхто і не стояв на варті.
СНОВИДІННЯ КАРЛА
183
Ліг Імператор на лужку зеленім.
У головах встромив свій спис могутній,
Вдягнув чудовий панцир з візерунком,
Аишив й шолом свій з золотим малюнком —
В цю ніч він не хотів беззбройним бути.
Поклав Джойоз, безцінний меч свій, поруч,
Що тридцять барв мінив за день погожий.
Відомо всім про спис, яким Христос наш
Поранений був, до хреста прибитий.
Король здобув від того списа вістря
І вставив у держак меча зі злота.
На славу цього дива меч державний
З тих пір Джойозом люди називають.
А звідси "Монжуа!" походить франків,
Цей клич барони вже не забувають.
Ніхто йому не зміг чинити опір!
184
Яскравий повний місяць, світла нічка.
Король не спить, в сумні заглибивсь думи
Про любого Роланда, Олів'єра,
Про всіх дванадцять перів, франків мертвих,
Залитих кров'ю там, у Ронсевалі.
Не може стримать сліз, ридає гірко
І просить Бога, щоб прийняв їх душі.
Король втомився і від дум скорботних
Поволі в сон поринув благодатний.
В усіх кутках долини сплять французи.
А коні повалилися додолу,
Лиш деякі траву скубали лежма.
Біда навчить — так мудрі люди кажуть.
185
Тривожним сном спить змучений володар.
Бог вирядив до нього Гавриїла,
Тож цілу ніч над ним витав архангел,
Беріг сон Імператора надійно.
Господь у сні послав видіння Карлу,
Що сповіщало про велику битву.
Явив він Карлові лихі ознаки:
У небі хмарнім град, вітри і грози,
Нещадні бурі, урагани грізні,
Вогні і полум'я, що б'ють із неба,
І раптом все це рушиться на військо.
І вже списи палають ясенові,
Щити із застібками золотими,
І нищить зброю подих вогнедишний.
Шоломи й панцирі вогонь сплавляє,
Насунулось на франків лихо справжнє...
На них стрибають леопарди в плямах,
Вовки, а також барси і дракони,
Потвори з пекла, аспіди та змії,
Грифонів також понад тридцять тисяч.
І вся ця нечисть хоче зжерти франків.
Благають вояки: "Рятуй нас, Карле!"
Пойнятий горем мчить король на поміч,
Та раптом виникає перешкода:
Із лісу вийшов лев йому назустріч,
Жахливий лев, погордливий і грізний,
І він стрибнув на короля відразу,
Вони зчепились в боротьбі смертельній.
Ніхто не зна, як цей двобій скінчиться.
Спить міцно Карл і навіть не прокинувсь.
186
Та після цього сновидіння — інше.
У Франції Карл, в Ахені. Тримає
На ланцюзі подвійнім він ведмедя.
Ще тридцять вийшли із лісів арденнських,
До короля по-людськи промовляють:
"Великий Карле, нам його віддайте!
Немилосердно так тримати звіра!
Ми родича не кинемо у скруті!"
Але з палацу хорт тут вибігає
І зчеплюється з найсильнішим звіром
В траві зеленій, не злякався інших.
Король побачив зблизька справжню битву,
Та невідомо, хто ж в ній переможе.
Цей сон навіяв Карлу ангел Божий.
Тож міцно спав король наш аж до ранку!
ВІЙСЬКО БАЛІГАНТА
187
А цар Марсілій втік до Сарагоси.
От він зійшов з коня в тіні оливи,
Віддав своїм меча, шолом і панцир
Та, закривавлений, звалився ницьма.
У битві втратив він свою правицю.
І кров тече, цар знемага від рани.
А поруч з ним дружина — Брамімонда —
Кричить і плаче гірко без упину.
Придворних двадцять тисяч проклинають
Всіх франків, Карла, Францію-красуню.
Вони біжать до грота Аполліна,
Його картають і страшенно лають:
"Нікчемний боже! Нащо нас образив?
Чом кинув ти царя напризволяще?
Чом нас віддав ти франкам на поталу?"
У Бога відняли корону й скипетр,
Повісили за руки на колоні,
А потім скинули й топтали з люттю,
Кийками били, знищили дощенту.
У Тервагана зірвали карбункул,
А Магомета кинули до ями,
Його там свині й пси пошматували.
188
Марсілій врешті все ж прийшов до тями,
Звелів себе однести в зал склепистий,
Що фарбами прикрашений барвисто.
Над ним цариця Брамімонда плаче,
Волосся рве в нестямі й тузі лютій
І гомінко голосить: "Сарагосо,
Сьогодні в тебе відняли владику,
Який тобою правив справедливо.
Боги нас зрадили безчесно, підлі,
Ганебно повтікали з бойовища.
Емір себе запроданцем покаже,
Якщо не вийде в бій з пихатим плем'ям,
Що злигоднів і смерті не боїться.
А їх сивобородий Імператор —
Безумний у відвазі одчайдушній,
Від битви він ніколи не тікає.
"Хто подолати з нас такого може?"
189
Наш Імператор із могутнім військом
В Іспанії сім довгих років бився.
Фортеці, замки брав, міста численні.
Стривожив він Марсілія цим дуже.
Вже в перший рік той надіслав послання
До вавилонського еміра Баліганта
(Володар цей був сивий і старезний,
Старіший за Вергілія й Гомера)
З проханням стать на поміч Сарагосі.
Інакше, цар грозився, він зречеться
Усіх богів та ідолів невірних
И святій віддасться християнській вірі
Та й назавжди вже підкориться Карлу.
Жив Балігант далеко, забарився.
Зібрав із сорока держав він військо,
Великі кораблі — дромони, барки,
Галери, нефи — всі із такелажем.
В Александрії, у порту морському,
Розташував він флот свій величезний.
Аише у травні, на початку літа
Флотилія вся вирушила в море.
190
Так насувалося поганське військо!
На веслах й під вітрилом поспішають,
А на верхівках щогл, на реях всюди
Карбункулів і ліхтарів там безліч,
Що промінь кидають на гладкі води,
І в темну ніч стає дивнішим море.
Коли вже до Іспанії дістались,
Вогні флотилії осяяли весь берег.
Одержав звістку цю Марсілій швидко.
Аой!
191
Не гають часу полчища невірних.
їх кораблі уже в річкових водах,
Марбріз, Марбруз минули без зупинки,
Ввійшли у води Ебро, попливли всі
Супроти течії. Лиш ліхтарі на реях
Всю ніч освітлювали шлях яскраво!
А вдень вже підійшли до Сарагоси.
Аой!
192
Стояв погожий день, світило сонце.
Емір спустився з корабля неспішно,
Еспанеліт крокує з ним праворуч,
їх супроводжують князів сімнадцять,
Вельмож пихатих поруч не злічити.
У тіні лавра в мураві на лузі
Розісланий був килим білий, пишний,
На ньому крісло з кості дорогої.
На крісло всівся Балігант зухвало,
А всі стояли мовчки коло нього.
І Балігант промовив врешті слово:
"Послухайте, сеньйори благородні!
Віднині Карл, володар франків гордий
Не буде їсти, поки не дозволю!
В іспанські землі він прийшов з війною,
У Францію повернеться з ганьбою!
Поки живий, не дам йому спокою,
Підкориться мені чи буде мертвий!"
Правицею він вдарив по коліну.
193
Міцне еміра слово й непорушне,
І жоден смертний цей наказ не змінить —
Іти до Ахена, столиці Карла.
Князі перед володарем схилились.
Емір покликав двох баронів вірних,
Що звались Кларіфаном і Клар'єном.
Сказав: "Сини царя ви Мальтрайєна,
Ваш батько був послом моїм незмінним.
Тепер вже ви збирайтесь в Сарагосу
Від імені мого царю сказати,
Марсілію, що я прибув на поміч.
Зустріну франків — бій почну великий!
Гаптовану цю злотом рукавицю
Йому віддайте у його правицю.
І передайте жезл мій щирозлотий,
Хай прийде вшанувать мене і взяти
Свій лен. А я ж піду на Карла в Ахен.
Хай біля ніг моїх пощади просить
И Христового зречеться він закону,
Інакше з голови зірву корону!"
Невірні кажуть: "Сіре, правда ваша!"
194
Продовжив Балігант: "Отож на коней!
Я віддаю вам жезл і рукавицю!"
Відповіли: "Все зробим як належить!"
Пішли наметом, ось вже Сарагоса.
Минули десять брам, мости чотири
І вулицями клуса проскакали.
В горішнім місті посланці почули
Великий гомін в царському палаці.
Багато там зібралося невірних,
Від туги плачуть, люто проклинають
Богів — і Магомета, й Тервагана,
І Аполліна, що не помогли їм.
Кричали: "Горе нам! Боги підступні
Покинули нас у лиху годину!
Марсілій-цар не може воювати,
Бо без правиці він — Роланда мітка,
Загинув вчора Джурфален Білявий,
І вся Іспанія в полон потрапить!"
Зійшли посланці з коней біля ґанку.
195
Посли зійшли із сідел в тінь оливи,
їх коней маври взяли за вуздечки.
Тримаючи плащів широких поли,
Посланники по сходах піднялися
В покої царські, в залу зі склепінням,
Вклонилися цареві шанобливо:
"Хай Аполлін, наш всемогутній бог,
І також Терваган та Магомет всевладний
Дарують цьому дому всіх гараздів!"
Та Брамімонда мовила: "Дурниці!
Не варті ці боги ушанування,
Бо послужили кепсько в Ронсевалі.
Дозволили побити всіх баронів,
Царя Марсілія ж так захищали,
Що втратив він цілком свою правицю —
Відсік її Роланд непереможний.
Від франків маврам вже не врятуватись!
Яка ж то я нещасна жінка! Краще
Померти, щоб не бачити руїни!"
Аой!
196
Клар'єн сказав: "Не треба слів, царице!
Бо ми — посли еміра Баліганта.
Марсілію він обіцяє захист
І посилає жезл свій й рукавицю.
На Ебро тисячі чотири суден —
Дромонів і галер, і барків скорих,
А скільки нефів там — злічить не можна!
Емір багатий дуже і могутній.
У Франції наздожене він Карла
І схопить короля — живим чи мертвим".
Відповіла цариця: "От зухвальство!
Та франків вам шукать не доведеться,
Вже сім років вони у нашім краї,
І годі з королем їх вам змагаться,
Він воїн справжній, не боїться смерті,
У порівнянні з ним царі — хлопчиська!
Здолать його не зможе жоден смертний!"
197
"Облиште спір! — тоді сказав Марсілій. —
Сеньйори, ви зі мною розмовляйте.
Ви бачите, помру я незабаром.
У мене ні дочки, ні спадкоємця.
Був син чудовий, вчора він убитий.
Скажіть еміру, хай сюди прибуде.
Він має всі права на трон іспанський,
Я все зроблю, чого не зажадає,
Аби він захистив мій край від франків.
А щодо Карла, дам хорошу раду,
І через місяць він його здолає.
Еміру ж дайте ключ від Сарагоси.
Хай вірить нам й назад не повертає!"
Посли відповіли: "От царське слово!"
Аой!
198
А цар продовжив: "Імператор франкський
Людей моїх побив й спустошив землі,
Міста мої пограбував і знищив.
В цю ніч він табором став понад Ебро —
Це звідсіля сім льє лише приблизно.
Скажіть еміру, щоб своє він військо
Привів і спішно готувавсь до битви".
Цар передав і ключ від Сарагоси.
З пошаною посли вклонились мовчки
І в путь зворотну вирушили хутко.
199
І от посли на коней посідали
Та вмить помчали до міської брами.
Стурбовані, йдуть до еміра швидко,
Передають і ключ від Сарагоси.
А Балігант спитав: "Ну як там справи?
І де Марсілій? Я ж його покликав!"
Клар'єн сказав: "Поранений смертельно!
Карл повертавсь до Франції-красуні
І подолав учора всі проходи.
Залишив ар'єргард для охорони...
А з ним племінника Роланда, графа,
І Олів'єра, і ще десять перів,
Озброєний загін у двадцять тисяч.
Марсілій-цар почав із ними битву.
На полі бою з ним Роланд зустрівся
И мечем своїм, булатним Дюрандалем,
Правицю відрубав царю дощенту,
Убив Марсілієвого спадкоємця
І всіх баронів, що були з ним разом.
Не маючи вже сил чинити опір,
Марсілій втік, король за ним пігнався.
Тепер цар просить вас прийти на поміч
И передає під владу край іспанський".
Замислився тут Балігант надовго.
Засумував і ледь не збожеволів.
Аой!
200
"Еміре любий наш! — Клар'єн промовив, —
Учора стався бій у Ронсевалі.
І граф Роланд, і Олів'єр там впали,
Звитяжні всі дванадцять перів, Карла
Улюбленців, і двадцять тисяч франків.
Та цар Марсілій втратив праву руку,
Король погнавсь за ним, помстивсь жорстоко,
Не залишивши вояка живого.
Всіх маврів вбив чи потопив у Ебро.
І там, на березі, став табір франків.
Від нас мала їх відділяє відстань,
І франкам відступати буде важко".
Погордливо емір на нього глянув,
Слова Клар'єна повернули радість.
Підвівсь на ноги Балігант і крикнув:
"Рушаймо в путь! Острожте хутко коней!
Старезний Карл, мабуть, не схаменувся,
І пощастить його нам наздогнати.
Я за Марсілія помщусь сьогодні ж,
І головою сплатить Карл за руку!"
201
Із кораблів язичники спустились,
Сідають хто на коней, хто на мулів,
Клусують враз — такий наказ еміра.
А Балігант покликав Джемальфіна,
Близького друга, й каже: "Друже любий,
Бери все військо і керуй ним вправно!"
Сів на коня свого він вороного,
З собою взяв ще чотирьох придворних,
І вмить попрямував до Сарагоси.
Зійшов з сідла на мармурові плити,
Четвірка графів стремена тримала.
Іде по сходах, що ведуть до зали.
До нього підбігає Брамімонда,
Кричить: "Біда! Нещасна я до краю!
Ганьба мені, якщо сеньйор сконає!"
І падає.