Побічна сім'я - Сторінка 9

Легким кивком голови мадмуазель Бонтан пообіцяла своєму другові ніколи не зловживати наданою їй волею. Що ж до старого графа, то він стиха насвистував арію: "Піди подивися, чи це не вони!"

Весілля святкували, як це заведено в провінції, кілька днів, а потім Гранвіль з молодою дружиною поїхав до Парижа, куди його покликало призначення заступником прокурора при імперському суді департаменту Сени. Коли подружжя стало підшукувати квартиру, Анжеліка скористалася впливом, які дає всім жінкам медовий місяць, і підбила чоловіка найняти великі апартаменти на нижньому поверсі особняка на розі вулиць В'є-Тампль і Нев-Сен-Франсуа. На її вибір вплинуло те, що ця квартира була за два кроки від церкви на Орлеанській вулиці, а також у сусідстві з каплицею на вулиці Сен-Луї. "У доброї господині завжди мають бути напохваті припаси",— пожартував чоловік. Анжеліка слушно зауважила, що квартал Маре, де вони оселилися, недалеко від Палацу правосуддя і що там живуть усі судовики, в яких вони побували з візитом. Чималий садок теж додавав вартості цій квартирі в очах молодят: діти, якщо Господь їм пошле дітей, матимуть де бігати; крім того, при домі було просторе подвір'я і добрі стайні. Заступник прокурора волів би жити в кварталі Шоссе д'Антен, де все молоде й сповнене життя, де можна побачити останні новинки моди, де бульваром упрогулюється чепурна публіка, а до театрів та всіляких місць розваги палицею докинути, але йому довелося поступитися перед вкрадливими проханнями молодої дружини, яка благала чоловіка вволити її перше бажання, і на догоду їй він поховав себе у Маре. Служба забирала в Гранвіля чимало часу, та й діло для нього було нове. Ось чому він насамперед опорядив кабінет і бібліотеку. Осівши в кабінеті, де скоро виросли цілі купи судових справ, він дозволив дружині керувати опорядженням решти кімнат. Він охоче переклав на Анжеліку перші господарські турботи — джерело стількох радощів і спогадів для молодих жінок,— бо йому було совісно залишати її саму частіше, ніж це годиться в медовий місяць. Але як тільки заступник прокурора освоївся з роботою, він дозволив дружині витягти себе з кабінету й показати меблі та оздоби, які досі він бачив нарізно, поки вони ще не зайняли призначеного для них місця.

Якщо слушне прислів'я, що про жінку можна судити по дверях її дому, то обстава помешкання має ще наочніше відбивати вдачу господині. В чому тут була річ — чи в позбавлених смаку шпалерах, обраних пані де Гранвіль, чи в тому, що її характер устиг накласти печать на все оточення,— але чоловік був прикро вражений холодним і суворим виглядом кімнат, він не помітив у них нічого принадного. Все було недоладне, ніщо не тішило ока. Дух церемонності й добропорядності, яким була пройнята вітальня у Байє, знову ожив у його власному домі й давався взнаки навіть у плафонах з круглою ліпниною та арабесками у вигляді довгих плутаних і незграбних завитків. Прагнучи виправдати дружину, Гранвіль іще раз пройшовся по квартирі, вернувся в передпокій і знов оглянув цю довгу й високу кімнату. Колір, у який за наказом дружини було пофарбовано дерев'яну обшивку стін, видався йому надто похмурим, а темно-зелений оксамит банкеток надавав усьому ще суворішого вигляду. Правда, передпокій — це ще не весь дім, але він вам дає про нього уявлення, як ото про розум людини судять з першої вимовленої фрази. Передпокій — своєрідна передмова, яка все провіщає, нічого не обіцяючи. Молодий заступник прокурора здивувався, як могла дружина вибрати лампу в вигляді античного ліхтаря, що висіла посередині цієї голої кімнати, де підлога була викладена чорним та білим мармуром, а візерунок шпалер зображував кам'яний мур, подекуди заклечаний зеленим мохом. Дорогий, але старий барометр висів на стіні ніби для того, щоб підкреслити, наскільки тут незатишно й пусто. Побачивши цю обставу, Гранвіль глянув на дружину і помітив, що вона задоволена червоною крайкою на перкалевих завісах, задоволена барометром і доброзвичайною статуєю, що оздоблювала великий камін у готичному стилі, і в нього забракло жорстокості чи мужності розвіяти таку глибоку ілюзію, і, замість осудити жінку, він осудив самого себе; він звинуватив себе в порушенні свого основного обов'язку, який вимагав, щоб він керував першими кроками дівчини, вихованої в Байє. Неважко було уявити собі обставу інших кімнат, судячи з цього зразка. Але чого сподіватися від молодої жінки, яка сахалася від голих ніг каріатиди і з огидою відштовхувала канделябр, свічник або вазу, помічаючи на них оголений єгипетський торс? У ті часи школа Давіда була в зеніті слави. Вся Франція була під впливом досконалого Давідового малюнка, а його любов до античних форм обернула живопис цього художника ніби в кольорову скульптуру. Але жодна з вигадок фантазії, властивої часам Імперії, не набула прав громадянства у пані де Гранвіль. Білі штофні шпалери і тьмава позолота її величезної квадратної вітальні збереглися, либонь, від часів Людовіка XV, причому для оздоблення цієї кімнати будівничий не поскупився на ромбовидні решітки і на огидний орнамент у вигляді гірлянд, появу яких ми завдячуємо нездарним та плодючим художникам того часу. Якби принаймні тут панувала гармонія, якби новим меблям з червоного дерева надали вигнутої форми, введеної в моду огидним смаком Буше11, тоді обставу Анжелічиного дому вважали б за примху молодят, що живуть у дев'ятнадцятому столітті так, ніби затрималися у вісімнадцятому. Але багато речей різало тут око своєю кумедною невідповідністю. Консолі, дзиґарі, свічники нагадували вояцькі обладунки, такі дорогі серцю парижан після перемог, здобутих Імперією. Всі ці грецькі шишаки, схрещені римські мечі та щити, покликані до життя войовничим запалом французів, прикрашали меблі навіть наймирнішого призначення і зовсім не пасували до вигадливих, химерних арабесок, що їх так полюбляла маркіза де Помпадур. Побожність веде до набридливого смирення, а це гірше за гординю. Чи виявилася в цьому скромність пані де Гранвіль, чи такий був її смак, але, мабуть, вона бридилася м'якими й світлими кольорами, а може, просто гадала, що пурпурово-брунатні тони найбільше личать гідності судовиків. Та і як могла дівчина, привчена до суворо морального укладу життя, не зневажати м'яких канап, що навіюють сластолюбні думки, вишуканих і підступних будуарів, де зароджуються гріхи! Бідолашний заступник прокурора був у розпачі. З тону, яким він висловлював схвалення і погоджувався з похвалами, що їх дружина адресувала сама собі, вона зрозуміла, наскільки йому все не подобалося, і виявила такий щирий жаль із своєї невдачі, що Гранвіль побачив у цьому вияв любові, а не вражене самолюбство. Хіба могла краще умеблювати квартиру дівчина, раптово вирвана з вузьких провінційних уявлень і незнайома з кокетливою вишуканістю, паризького життя? Не бажаючи глянути правді в вічі, заступник прокурора волів думати, що на її вибір вплинули постачальники. Та якби він був менше закоханий, то збагнув би, що торговці вимоги клієнтів вгадують одразу, і вони тільки благословляли небо, яке послало їм господиню, позбавлену смаку, і допомагало позбутися старомодних недоладних речей. Гранвіль став утішати свою гарненьку нормандку.

— Щастя, моя люба Анжеліко, не в елегантності обстави, а в жіночій ніжності, поступливості та любові.

— Але ж любити вас мій обов'язок, і нема іншого обов'язку, який я ладна виконати з більшою радістю,— смиренно відповіла Анжеліка.

Природа вклала в жіноче серце таке бажання подобатись і таку потребу в любові, що навіть у молодої святенниці думки про загробне життя та про спасіння душі мали поблякнути перед першими радощами Гіменея. З квітня, коли відбулося їхнє весілля, і до початку зими подружжя жило в цілковитій злагоді. Любов і праця настільки поглинають людину, що вона стає байдужою до навколишніх обставин. Гранвіль менше, ніж хто інший, звертав увагу на деякі дрібниці свого домашнього життя, бо він півдня проводив у Палаці правосуддя, де розв'язувалися питання, що стосувалися життя і майна багатьох людей. Якщо по п'ятницях йому подавали за столом лише пісні страви і він марно просив у цей день м'ясного, дружина, якій Євангеліє забороняло брехати, все ж примудрялася відвести від себе підозру, вдаючись до маленьких хитрощів, дозволених в інтересах релігії, посилаючись то на свою забудькуватість, то на брак потрібних припасів на базарі, і часто звинувачувала в усьому кухаря, а то навіть починала його лаяти. В ті часи молоді судовики не дотримувалися, як тепер, пісних днів, великих постів і постів напередодні свята. Ось чому Гранвіль не зважив спершу на правильне чергування пісних обідів, тим більше що вони були напрочуд вишукані, бо дружина, бажаючи обманути його, замовляла в ці дні чирків, водяних курочок і рибу з усілякими гострими приправами. Отож заступник прокурора жив у цілковитій згоді з ученням церкви і, сам того не відаючи, спасав душу. Він не знав, чи ходить дружина до обідні в будень, проте в неділю виявляв цілком зрозумілу поблажливість і особисто супроводжував Анжеліку до церкви, ніби бажаючи винагородити її за те, що вона іноді жертвувала заради нього вечірньою відправою. Гранвіль спершу не відчув, наскільки суворо дружина дотримувалася догматів віри. Влітку спекота не заохочує відвідувати театри, і він жодного разу не запропонував дружині подивитися якусь популярну п'єсу. Таким чином поважне питання про театр навіть не порушувалося. Зрештою, на початку шлюбу чоловік рідко прагне розваг, якщо він одружився з дівчиною заради її краси. Молодь вирізняється скоріше палкістю, ніж витонченістю в коханні, до того ж перша інтимна близькість завжди сповнена чару. Як помітити в жінці холодність, гідність та стриманість, коли ти наділяєш її власними вподобаннями, коли кохана зовсім міняється, осяяна відблисками твого власного почуття? Лише досягнувши певної подружньої умиротвореності, можна помітити, що святенниця чекає кохання зі схрещеними руками. Отож Гранвіль вважав себе досить щасливим, поки одна фатальна подія не вплинула на його подальше подружнє життя. В листопаді 1808 року канонік собору Байє, колись духовний наставник пані Бонтан та її дочки, приїхав до Парижа з честолюбним наміром дістати парафію у столиці, яку він, мабуть, вважав щаблем до єпископського сану.