Побічна сім'я - Сторінка 7

Лише коні міністра юстиції, який засидівся у Камбасереса за партією в буйот, неспокійно били копитом об землю, і ці удари гучно відлунювали у дворі, тьмяно освітленому каретними ліхтарями. Молодик раптом обернувся, відчувши, що хтось по-дружньому плеснув його по плечу, він упізнав міністра юстиції і вклонився йому. Коли лакей уже підняв підніжку карети, колишній законодавець Конвенту, відчувши клопіт адвоката, сказав йому весело:

— Вночі всі кішки сірі, і міністр юстиції не скомпрометує себе, якщо підвезе адвоката! Особливо,— додав він,— якщо цей адвокат небіж старого колеги, одного із світил державної ради, що подарувала Франції Кодекс Наполеона.

Отож на запрошення голови імперської юстиції адвокат сів у карету.

— Де ви мешкаєте? — запитав міністр, перш ніж лакей, що чекав розпоряджень, устиг зачинити дверці.

— На набережній Августинців, ваша вельможність.

Коні рушили, і молодик опинився віч-на-віч із міністром, до якого даремно намагався звернутися під час розкішного обіду, влаштованого Камбасересом, бо той цілий вечір відверто уникав його.

— Ну, пане де Гранвіль, ви на добрій дорозі.

— Атож, коли я їду поряд із вашою вельможністю.

— Я не жартую,— сказав міністр.— Ваш іспитовий термін закінчився два роки тому, а завдяки вашим виступам на процесах Сімеза і Отсерра ви зажили собі слави здібного юриста.

— Я гадав досі, що моя відданість справі безталанних емігрантів шкодить мені.

— Ви дуже молодий,— сказав міністр поважно.— Але сьогодні ввечері, — додав він, помовчавши,— ви вельми сподобалися канцлерові. Вступайте в прокуратуру, людей нам бракує. Небіж людини, до якої ми з Камбасересом ставимося з великим співчуттям, не повинен залишитися адвокатом через брак протекції. Ваш дядько допоміг нам пережити дуже тяжкі часи, а такі послуги не забуваються.— Міністр знову помовчав.— У мене скоро звільняться три посади у суді першої інстанції і в паризькому імперському суді,— вів далі він,— зайдіть до мене тоді і виберіть ту з них, яка вам підійде. А доти працюйте, але не приходьте до мене в приймальні години. По-перше, я дуже зайнятий, а по-друге, конкуренти можуть відкрити ваші наміри і пошкодити вам в очах патрона. Ми з Камбасересом навмисне не перемовилися з вами жодним словом і тим самим уберегли вас від небезпеки дістати назвисько фаворита.

В ту хвилину, коли міністр вимовляв останні слова, карета зупинилася на набережній Августинців. Молодий адвокат щиро подякував своєму великодушному покровителеві і загрюкотів у двері, бо студений вітер уже шмагав його по литках. Нарешті старий воротар відчинив двері і, коли адвокат проходив повз його комірчину, гукнув хрипким голосом:

— Пане де Гранвіль, для вас є лист!

Молодик узяв листа, незважаючи на холод, зупинився і подивився на почерк при тьмяному світлі вуличного ліхтаря, гніт якого вже тільки чадів.

— Це від батька! — вигукнув він, беручи свічку, яку нарешті засвітив воротар.

Адвокат кинувся до себе в кімнату і прочитав такі рядки:

"Сідай у першу поштову карету; якщо тобі пощастить негайно приїхати сюди, тебе чекає багатство. У мадмуазель Анжеліки Бонтан померла сестра, вона тепер єдина дочка, і ми знаємо, що ти їй небайдужий. Пані Бонтан має лишити дочці близько сорока тисяч франків ренти, не рахуючи посагу, який вона за нею дасть. Я провів відповідну підготовку. Наші приятелі здивуються, що ми, природжені дворяни, ладні породичатися з сім'єю Бонтан. Батько Бонтан був запеклим якобінцем і скупив за безцінь безліч земель з національного майна. Але, по-перше, це були монастирські угіддя, яких ніколи не повернуть колишнім власникам, а, по-друге, якщо ти вже пожертвував своїм дворянством, ставши адвокатом, чом би нам не зробити ще однієї поступки новочасним віянням. Мадмуазель Бонтан матиме триста тисяч франків, я дам тобі сто тисяч; та, крім того, маєток твоєї матері вартий близько п'ятдесяти тисяч екю. При такому становищі, любий сину, ти можеш за прикладом інших добитися звання сенатора, якщо тільки захочеш стати урядовою особою. Мій шурин, член державної ради, звісно, палець об палець не вдарить, щоб допомогти тобі просунутися по службі, та оскільки він неодружений, його посада колись перейде до тебе у спадок, якщо ти тільки не станеш сенатором сам. Отож ти злетиш високо і зможеш спокійно чекати майбутніх подій. Прощавай, цілую тебе".

Молодий Гранвіль ліг спати, снуючи тисячі всіляких гадок, одна принадніша за іншу. Його взяли під свою опіку канцлер, міністр юстиції, а також дядько по матері, один із творців Кодексу. Молодикові випадало почати кар'єру на завидному посту, виступаючи перед верховним судом, і він уже бачив себе членом прокуратури, з-поміж яких Наполеон обирав вищих урядовців Імперії. Крім того, до рук йому пливло багатство, що дало б змогу підтримати його становище в суспільстві, на що, звісно, не вистачило б скромного прибутку в п'ять тисяч франків, який давав успадкований від матері маєток. Ці честолюбні мрії змінилися маренням про щастя: він викликав у пам'яті простодушне личко Анжеліки Бонтан, подружки його дитячих забавок. Поки він був хлопчиком, батько й мати не перешкоджали його дружбі з гарненькою дочкою сусіда. Але потім, коли він став ненадовго приїздити в Байє на канікули, батьки, що пишалися своїм дворянським родом, помітили його захоплення дівчиною і заборонили йому мріяти про неї. Отож за останні десять років Гранвіль бачив лише уривками ту, яку називав своєю маленькою нареченою. Утікши від пильного ока своїх сімейств, юнак і дівчина ледве встигали перекинутися кількома банальними словами при коротких зустрічах у церкві чи на вулиці. Найбільшою радістю для них були сільські свята, звані у Нормандії зібраннями, де вони могли здалеку, потаємці стежити одне за одним. Під час останніх канікул Гранвіль двічі зустрічав Анжеліку і, помітивши потуплені очі й журний вигляд своєї "маленької нареченої", збагнув, що вона стала жертвою деспотизму.

Прибувши о сьомій годині ранку в контору поштових сполучень на вулиці Нотр-Дам-де-Віктуар, Гранвіль знайшов, на щастя, вільне місце в кареті, що саме вирушала до міста Кан. З глибоким хвилюванням побачив адвокат дзвіниці байєського собору. Життя ще не ошукало його сподівань, і серце молодика розкривалося назустріч прекрасним почуттям, що хвилюють юні душі. Після веселого, але задовгого обіду, влаштованого на його честь батьком та кількома друзями, молодик, палаючи нетерплячкою, вирушив з батьком у добре знайомий дім на вулиці Тентюр. Його серце тьохнуло, коли батько, якого й далі величали в Байє графом де Гранвілем, загрюкав у полуплену зелену браму. Було близько четвертої години пополудні. Молода служниця в бавовняному чепчику зустріла панів коротким реверансом і сказала, що хазяйки ось-ось мають повернутися з вечерні. Граф із сином увійшли в низеньку кімнату, що правила за вітальню і скидалася на монастирську приймальню. Панелі з полірованого горіха надавали їй похмурого вигляду. Попід стінами в суворому порядку були розставлені кілька м'яких стільців і старовинних фотелів. Замість прикраси на каміні стояло зеленаве дзеркало, а обабіч нього — два старосвітські гнуті канделябри часів Утрехтського миру8. Проти каміна на дерев'яній обшивці стіни молодий Гранвіль побачив величезне розп'яття з чорного дерева й слонової кості, а довкола освячені самшитові гілки. Хоча всі троє вікон вітальні виходили в провінційний садок із симетричними клумбами, обсадженими рядами самшиту, в кімнаті було так темно, що ледве можна було розрізнити на стінах три картини на релігійні сюжети пензля якогось великого майстра; очевидно, ці картини купив під час революції старий Бонтан — бувши начальником округи, він не забував про зиск. Довкола все сяяло воістину монастирською чистотою — від ретельно натертої підлоги до полотняних фіранок у зелені кратки. Серце Гранвіля мимоволі стислося в цьому німотному притулку, де мешкала Анжеліка. Звичка обертатися в блискучих паризьких салонах і вихор світських утіх згладили з пам'яті спогади про похмуру одноманітність провінційного життя. І тепер цей контраст настільки вразив його, що він увесь затрепетав. Опинитися в колі дріб'язкових думок і понять зразу ж після товариства, що збиралося в Камбасереса, де кипить життя, у людей відчувається розмах і на всьому лежить яскравий відблиск імператорської слави — чи не було це такою ж разючою протилежністю, як попасти з Італії просто в Гренландію? "Життя тут — сіре животіння", — подумав адвокат, розглядаючи цю кімнату, схожу на вітальню сектанта-методиста. Помітивши пригнічений стан сина, старий Гранвіль узяв його за руку, підвів до вікна, за яким уже сутеніло, і, поки служниця запалювала наполовину обгорілі свічки у великих свічниках, спробував розвіяти тінь, що набігла на лице хлопця.

— Послухай, дитино моя,— промовив він до сина,— удова батечка Бонтана справжня святенниця. Мабуть, нагрішила, а тепер замолює свої гріхи. Я бачу, ти кривишся, побачивши цю діру. Вислухай, у чому річ. Цю стару бабу обсідають попи, вони переконали її, що не пізно ще попасти на небо; і ось, щоб догодити апостолові Петру, райському ключареві, вона надумалася його підкупити: ходить щодня до обідні, не пропускає жодної церковної відправи, причащається кожнісінької неділі й розважається, реставруючи каплички. Вона понадаровувала собору стільки церковної одежі, стихарів і риз, прикрасила балдахін такою кількістю пір'я, що нинішнього року, у день Тіла Господнього, до церкви люду насходилося, мов на місце страти, так усім кортіло помилуватися під час хресного ходу на священиків у чудових шатах і на заново визолочене церковне начиння. Зате дім Бонтана — земля обітована. Подивись на ці три картини — Доменікіно, Корреджо і Андреа дель Сарто9 — вони варті великих грошей. Я ледве умовив стару свавільницю не жертвувати їх святій церкві.

— Але Анжеліка?..— схвильовано запитав молодик.

— Якщо ти з нею не одружишся, Анжеліка пропаде,— сказав граф.— Наші добрі пастирі порадили їй жити дівчиною й мученицею. Мені насилу пощастило розбудити її серце. Довідавшись, що вона стала єдиною спадкоємицею, я відразу заговорив з нею про тебе. Але як тільки ви поберетеся, ти її повезеш у Париж. Заміжжя, блискучий вир світського життя відвернуть її від думок про сповідальні, пости, волосяниці та обідні, якими тільки й живуть ці святенниці.

— Але чи відберуть у духівництва ті п'ятдесят тисяч ліврів ренти...

— У цьому вся й притичина,— з притиском мовив граф.— Думка про те, щоб прищепити пагін роду Бонтанів родовідному дереву де Гранвілів приємно лоскоче гординю вдови Бонтан.