Празький цвинтар - Сторінка 8

- Умберто Еко -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Але найдивовижніше те, що він допомагає вселити надію людям у стані депресії, підняти настрій, додати жвавості та оптимізму.

Лікар уже пив четверту склянку й очевидно був у стані меланхолійного піднесення. Він нахилився до мене, ніби хотів у чомусь зізнатися.

— Кокаїн, як я завжди кажу своїй любій Марті, чудова річ для такого чоловіка, як я, котрий не вважає себе привабливим і замолоду не почувався молодим, а зараз, маючи вже тридцять років, ніяк не може відчути себе у порі зрілості. Були часи, коли я був сповнений мрій і жаги до науки, щодня відчуваючи пригнічення через те, що матінка-природа в одну з численних миттєвостей свого милосердя не нагородила мене печаттю того генія, яким вона часом обдаровує когось іншого.

Несподівано він обірвав мову, маючи вигляд людини, котра нарешті усвідомила, що розхристала свою душу. "Маленький єврейський скиглій", — сказав я про себе. І вирішив спантеличити його.

— А кокаїн не вважається афродизіаком? — спитав я.

Фройд зашарівся:

— Має він і таку властивість, принаймні мені так здається… хоч стосовно цього не маю власного досвіду. Як чоловік я не маю в тому місці сверблячки. Як лікар — я не надто цікавлюся сексом. Навіть попри те, що у "Сальпетрієр" уже теж почали багато про нього патякати. Шарко почув, що одна з його пацієнток, така собі Августина, у глибокій фазі істеричного нападу назвала першопричиною істерії сексуальну наругу, якої вона зазнала в дитинстві. Звісно, я не заперечую, що серед явищ, які можуть спричинити істерію, можуть бути й явища, пов'язані з сексом. Тільки цього нам бракувало. Мені лишень видається, що зводити все до сексу — то занадто просто. Та, мабуть, це моя pruderie[50] дрібного буржуа не дозволяє мені перейматися такими проблемами.

Е ні, то не твоя pruderie у цьому винна, бо ж ти, як і всі обрізані з твого поріддя, поведений на сексі, тільки намагаєшся про це не думати. Я б хотів подивитися, як ти, поклавши свої брудні лапи на свою любу Марту, не налупиш їй цілий виводок маленьких жиденят і не доведеш її до того, що вона зачахне від знесилення.

Тим часом Фройд вів далі:

— Моя проблема в тому, що в мене вже скінчилися кокаїнові заначки й я занурююсь у меланхолію; античні лікарі сказали б, що у мене розлилася чорна жовч. Якийсь час я користувався препаратами фармацевтичних компаній Мерка та Ґее, але вони мусили призупинити виробництво, бо їм постачали лише низькоякісну сировину. Свіже листя можуть переробляти лише в Америці, й найякісніший продукт у Парка та Девіса з Детройта: він краще розчиняється, має чистий білий колір та ароматно пахне. У мене був невеличкий його запас, але тут, у Парижі, я не знаю, до кого звернутись.

Людина, яка в курсі всіх таємниць пляс Мобер та її околиць, виконає таке прохання з дорогою душею. Я знавав людей, яким варто лиш натякнути не лише про кокаїн, а й про діамант, левове опудало чи обплетений глечик з купоросною отрутою[51], й наступного дня тобі все це принесуть, і навіть не треба буде цікавитися, де вони те взяли. Про себе я подумав, що все одно вважаю кокаїн отрутою, а брати участь в отруєнні єврея мені не до смаку. Тож я сказав лікареві Фройду, що протягом кількох днів забезпечу йому гарний запас того алкалоїду. Певна річ, Фройд не сумнівався, що мої методи аж ніяк не були бездоганними. "Знаєте, — сказав я йому, — ми, антиквари, маємо найрізноманітніших знайомих".

І хоч усе це не має жодного стосунку до моєї проблеми, я все ж поясню, як ми зав'язали довірливі стосунки й почали теревенити про те й про се. Фройд був дотепним та балакучим, можливо, я помилявся, що він єврей. Крім того, спілкуватися з ним було цікавіше, ніж з Бурю та Бюро, й саме коли ми якось заговорили про експерименти останніх, я згадав про пацієнтку лікаря дю Мор'єра.

— Ви вірите, — спитав я його, — що така пацієнтка справді може одужати завдяки магнітам Бюро та Бурю?

— Любий друже, — відповів він, — у багатьох випадках, які ми розглядаємо, надто багато уваги приділяється зовнішності, нехтуючи тим, що коли з'являється недуга, то вона, найімовірніше, має психічне походження. А якщо причини психологічні, тоді й лікувати слід душу, а не тіло. При травматичному неврозі причиною хвороби є не пошкодження, яке саме по собі часто є незначним, а первісна психологічна травма. Хіба не буває, що через сильну емоційну уразу людина зомліває? Отже, для лікаря, що вивчає нервові хвороби, проблема не в тому, як утрачають свідомість, а в тому, що то була за емоція, що призвела до непритомності.

— Але як же можна визначити, що то була за емоція?

— Бачте, любий друже, коли симптоми без усілякого сумніву є характерними для істеричного нападу, як у випадку з пацієнткою дю Мор'єра, то гіпноз штучно здатен викликати аналогічні симптоми, й тоді справді можна дійти до самої первісної травми. Але деякі пацієнти зазнали страждань настільки нестерпних, що хотіли б забути про це, немов поклавши спогади в якесь недосяжне місце своєї душі, котре знаходиться так далеко, що навіть гіпнозом туди не дістатися. З іншого боку, хто сказав, що під гіпнозом ми здатні краще мислити, аніж наяву?

— Однак, хто його зна…

— Не наполягайте, щоб моя відповідь була сприйнятливою й виразною, оскільки я довіряю вам думки, які сам до кінця ще не сформулював. Наразі, я схильний думати, що в те віддалене місце можна дістатися лише вві сні. Навіть древні знали, що сни можуть бути викривальними. Я маю здогад, що якби пацієнт міг говорити й говорити довго, протягом кількох днів, з людиною, яка б уміла слухати, можливо, навіть переповідаючи свої сни, тоді ненароком могла б випливти й проявитися справжня травма. Англійською це зветься talking cure[52]. З вами було таке, що коли ви переповідаєте комусь події з далекого минулого, у своїй розповіді згадуєте деталі, які давно забули чи гадали, що давно забули, а насправді ваш мозок зберігав їх у якомусь потаємному сховку? Гадаю, що детальнішим буде це реконструювання, то сильніше виступатиме, я хочу сказати, що навіть незначна подія, нюанс, який, одначе, викликав таку непогамовну тривогу, що спричинив, як… як це кажуть, Abtrennung…[53] Bes eitigung…[54] не можу підібрати слушного терміна, англійською можна б сказати removal[55], а французькою називається, коли видаляють орган… ablation?[56] Ось, німецькою правильним терміном буде Entfernung[57].

"Он де юдей проступає", — мовив я про себе. Гадаю, у ті часи я вже переймався різноманітними єврейськими змовами й задумом того поріддя вивчити своїх дітей на лікарів та фармацевтів, аби контролювати тіло й розум християн. Як я заслабну, ти хотів би, щоб я віддав себе у руки твої й розповідав про себе все, навіть те, про що й сам гадки не маю, аби ти став володарем моєї душі? Гірше навіть, ніж сповідатися єзуїту. Під час сповіді я хоча був би захищений ґратами й не розповів би те, про що думаю, а лише те, про що кажуть усі, хоч і вживають майже спеціальні терміни, однакові для всіх, як-от "я украв", "я вчинив перелюб", "я не шанував батька і матір свою". Тебе видає сама твоя мова: кажеш про видалення органів, ніби хочеш зробити обрізання моїм мізкам.

Тим часом Фройд розреготався й замовив собі ще пива.

— Утім, не вважайте за щиру правду те, що я вам розповів, — казав він. — Це лише фантазії мрійника. Повернувшись до Австрії, я одружуся й муситиму відкрити медичну практику, щоб утримувати родину. Там я розважливо використовуватиму гіпноз, як мене того вчив лікар Шарко, й не буду цікавитися снами своїх хворих. Я не відьмак. Я все питаюся, чи не краще було б пацієнтці лікаря дю Мор'єра вжити трохи кокаїну.

Так скінчилася розмова, що лишила у моїй пам'яті незначний слід. Але тепер мені пригадується все, аби я міг опинитися якщо не на місці Діани, то принаймні на місці майже нормальної людини, яка загубила частину своїх спогадів. Якщо не зважати на те, що Фройд уже не знати де, то я б нізащо в світі не згодився розповісти про своє життя не те що єврею, а навіть доброму християнину. З огляду на моє заняття (яке заняття?) я мушу розповідати про чуже життя, — за гроші, — й за всяку ціну мовчати про життя власне.

Проте я можу розповісти про своє життя собі самому. Пригадую, як Бурю (чи Бюро) розповідали мені про праведників, які самі себе гіпнотизують, удивляючись собі у пупок.

Тому я вирішив вести цей щоденник, хоч і з кінця, помалу переповідаючи події свого життя, навіть найнезначніші, поки не випливе (як там кажуть?) травматичний елемент. Самостійно. Я самостійно хочу видужати, не віддаючи себе до рук лікарів, що лікують психів.

Перш ніж почати розповідь (хоч я вчора вже почав), я, аби налаштуватись на потрібний для цієї форми самогіпнозу настрій, радо пішов би на рю Монторґей, до "Philippe". Я б спокійненько сидів, довго розглядаючи меню, яке подають з шостої вечора до опівночі, замовив potage â la Crécy[58] та палтуса під соусом з каперсів, яловичу філейку й langue de veau au jus[59], a на солодке — різноманітні тістечка та морозиво з вишневим лікером, скропивши все двома пляшечками витриманого бургундського.

Так минула б північ, і я звернувся б до нічного меню — дозволив би собі черепахову юшечку (згадалася мені така смачнюща, за рецептом Дюма: отже, я знав Дюма?), лосося з цибулькою та артишоками з ямайським перцем, а насамкінець — ромове морозиво та англійські пряні тістечка. А пізньої ночі побалував би себе якими-небудь делікатесами з уранішнього меню, як, наприклад, soupe aux oignons, який у ту годину сьорбали вантажники у кварталі Ле-Аль, радіючи тому, що вподобився їм. А потім, аби збадьоритися для ранкових справ, — філіжанку дуже міцної кави та pousse-café[60], змішаний з коньяком та вишнівкою.

Відверто кажучи, я б почувався дещо роздобрілим, але душа моя відкрилася б.

На жаль, я не можу дозволити собі такої приємної вольності. "Ти, — сказав я собі, — безпам'ятний, тож якщо у ресторації зустрінеш якогось знайомого, то цілком імовірно, його не впізнаєш. І що тоді робитимеш?"

Я також питав себе, як же мені поводитися, якщо хтось прийде до мене у крамницю. З чолов'ягою, що приходив через заповіт Бонефуа, та старенькою з облатками все минулося, але могло б бути гірше. Я повісив табличку з написом: "Власника не буде місяць", і не зрозуміло, коли той місяць почався і коли скінчиться.