Прерії Арктики - Сторінка 9

Ось і зараз я з вами розмовляю, а в них уже готова чергова плітка. Іду до крамниці по чай — інша. Голову повернеш — і то судять. І все передають чоловікові, щоб посварити нас, розпускають брехливі чутки — удень і вночі, щодня. А у ваших краях жінки поводяться інакше?

— Так, — із почуттям промовив я, — у нас жінка, що розпускає чутки на шкоду іншій, вважається підступною і лихою.

— Я так і думала, — зітхнула красуня, — як би я хотіла поїхати туди й жити спокійно.

Вона знову взялася до роботи й лише зрідка обмінювалася репліками на чіпева з вождем і його дружиною.

Тим часом до вігваму ввійшла ще одна жінка, одягнена майже як біла. Вона не опустила очі долу перед незнайомим чоловіком, як прийнято в індіанок, а дивилася мені просто в обличчя.

— Bon jour, madame! (фр. — Здрастуйте, мадам!)

— Я говорю аглицькою, — з гідністю відповіла вона.

І тут тільки до мене дійшло, що переді мною — місцева королева. Вона перемовилась зі мною зо двома фразами й похвалилася:

— У мене вдома є на що подивитися.

— А де ваш вігвам?

— Вігвам?! — обурилася вона. — У мене нема вігвама! Я знаю, як живуть індіанці, знаю, як живуть метиси, знаю, як живуть білі. Я живу в будинку, як біла, і двері в мене пофарбовані в блакитний колір.

Я побував у неї вдома — у маленькій хатині з колод. Двері дійсно були блакитні — єдина кольорова пляма в околиці. У хатині була тільки одна кімната; у далекому кінці її розташовувалося вогнище, обмазане глиною, по кутках — купи ганчір'я, посередині — стіл із горщиками, поруч стілець. На стінах розвішані широкі лижі, рибальські снасті, в'язки сушеної риби з сильним запахом, фотографія, вирізана з журналу, і музичний годинник, який із дратівною сталістю видзвонював перші такти мелодії англійського національного гімну "Боже, бережи короля". Бруд був скрізь.

— Бачили? Я просто як біла, — з гордістю мовила смаглява королева. — Ношу черевики (вона швидко прикрила босі ноги пеленою спідниці) і корсети — ондечки, на стіні висять.

Вона тицьнула пальцем у той бік, де на стіні разом із в'язками сушеної риби висіли предмети жіночого туалету — не просто черевики й корсети, а розкішні "човники" на високих підборах та французькі корсети. Пізніше я довідався, як вона їх носить.

Королева ходить до крамниці Компанії Гудзонової затоки через пустир — тутешній променад, бульвар. Вона втискає широкі стопи в тісні "човники". Глибоко вдихає і натягає поверх сукні немислимо вузький корсет. Долаючи муки, шкутильгає пустирем із гордим усвідомленням того, що увесь світ не зводить із неї очей. У крамниці вона розшнуровує корсет, відхекується, робить покупки, знову прирікає себе на тортури — тріумфальний шлях через пустир.

Про все це я довідався згодом. А поки сидів у неї в гостях, і королева наводила нові й нові докази своєї цивілізованості.

— Та я й у розмові як біла. Дочку кличу "люба".

Обернувшись до товстої темношкірої дівчинки, яка дрімала біля вогню, королева мовила, манірно розтягуючи слова:

— Люба-а-а, принеси цебро ва-а-ди.

Але "люба", незвична до такого спілкування, і далі сиділа з байдужим виглядом біля вогню, навіть бровою не повела.

Нарешті з'ясувалося, що місцева знаменитість вирішила звернутися до мене по лікарську допомогу.

— Я вся на нервовому ґрунті, — пояснила королева. — Тут галас, метушня в цьому селі. Я вся, вся стомилася. Я мріяла б перебратися звідси в яке-небудь тихе містечко, мені потрібен спокій.

Крім сільського цвинтаря, складно уявити собі місце тихіше за Форт-Сміт!

І мені залишилося тільки з багатозначним виглядом запропонувати королеві пігулку та запевнити її, що незабаром вона почуватиметься значно краще, а по тому зачинити за собою блакитні двері.

Вождь розповів, як багато хворих потребує моєї допомоги, як страждають тут люди.

Складалося враження, що мало хто з індіанців може похвалитися чудовим здоров'ям.

Незважаючи на здоровий, лісовий спосіб життя, у цих вігвамах більше хворих, ніж у звичайному селі, де живуть білі.

Причина — хвороби, занесені сюди європейцями.

Я спостерігав незліченні випадки невиліковних, спустошливих хвороб, занесених у ці краї білими. Серце розривається, коли бачиш стільки горя й неспроможний допомогти, подарувати людям хоч промінчик надії. Я почувався вбивцею, змушений повторювати кожному хворому на гангрену:

— На жаль, нічим не можу допомогти.

Мене глибоко вразили слова вождя після спільного відвідування хворих:

— Ти бачиш, які ми нещасні, які вбогі та хворі. Ми уклали угоду з твоїм урядом, і я просив прислати лікаря — а вони прислали тільки місіонерів.

ЗАЙЦІ ТА РИСІ

Чисельність усіх диких тварин коливається, і заєць-біляк не виняток. Зайці розселяються на величезній території, де умови сприятливі, і з якоїсь причини самки стають надзвичайно плідними. За сезон вони дають замість одного два або три приплоди. І приносять не по двоє-троє дитинчат, а по 8-10 одночасно. Вид розмножується так, що хижаки вже не в змозі це стримувати, і за 7–8 років його чисельність зростає до мільйонів. У такі періоди зайці сидять у кожному лісочку. Їх можна побачити через кожні 8-10 кроків.

У цей час мисливцеві нічого не варто підстрелити сто-двісті зайців за день, всі хижі звірі й птахи наїдаються зайців до несхочу. А чисельність довговухих дедалі росте. Нарешті вона досягає таких розмірів, що загрожує існуванню самого виду — не вистачає їжі та отруюється ґрунт. І тоді на сцену виступає нова дійова особа — мор. Хоча це не одна хвороба, а безліч різних епізоотій. За кілька тижнів біляки вимирають.

Коли на зайців нападає мор, хижакам доводиться кепсько. Мільйони біляків були для них щедрою поживою, і хижі тварини відповідно бурхливо розмножувалися.

Найбільше з хижаків страждає канадська рись. Вона харчується зайцями, вистежує зайців, думає лише про зайців, і її м'ясо стає на смак як заяче.

Рись розмножується, коли зайців багато, і гине від голоду, коли зайці вимирають. Один ірландець зауважив: рись — це заєць, який набрався хоробрості.

Ми шукали зайців ціле літо. Запитували в місцевих жителів. Бачили сліди торішньої мільйонної популяції — безліч молодих дерев були обгризені на рівні снігового покриву, земля в лісах суцільно засіяна кругляшками (заячим калом), але так і не зустріли жодного косоокого.

Рись — величезний кіт, завважки від 25 до — зрідка —40 футів. На відміну від звичайного кота, рись не боїться води, але й не почувається у воді як удома. Якщо чекати в засідці на рись, котра підпливає до берега, і навіть вона зачує небезпеку, то виходить із води, на суші приймає бій і, як правило, гине.

Споконвічна ворожнеча котів і собак збереглася й на Півночі. Рись — смертельний ворог лисиць. Коли сніг м'який і поблизу нема легшої здобичі, рись переслідує лисицю. Широкі лапи рисі — чудові снігоступи, вони дозволяють їй порівняно легко йти лисячим слідом. Спочатку лисиця випереджає ворога, але з кожним стрибком дедалі глибше провалюється в сніг. За 5–6 миль лисиця виснажується, а рись і далі завзято йде по сліду та зрештою наздоганяє свою жертву.

Шотландець Андерсон розповів мені таку історію. Наприкінці березня індіанець на ймення Аміль убив оленя карибу. За його відсутності до місця полювання навідалася рись, почастувалася олениною і заснула. Незабаром прийшла сріблясто-чорна лисиця. Рись підхопилася та вбила її. Аміль у результаті забрав убиту лисицю та отримав за її шкіру великі гроші.

Андерсон повідав мені ще одну історію. Тут супротивники немовби помінялися ролями.

Напровесні індіанець, який жив на рівнині у верхів'ї ріки Гатіно, промишляв бобра. Біля бобрової загати він запримітив рись. Та притулилася до колоди й вичікувала, коли бобер вирине з ополонки. Індіанець теж зачаївся. Нарешті бобер обережно виліз на лід і подався до найближчого вербового куща. Рись стрибнула на нього, але бобер відразу пірнув в іншу ополонку й затяг під лід хижачку. Індіанець приніс тичку з гаком і витяг рись, яка втонула.

Пізніше мені довелося почути ще одну історію про полювання рисі. Місцевий житель удвох із індіанцем на ймення Тенахоо (Людський Зуб) добував карибу біля річки. Вони помітили рись, яка скрадалася за оленями. Ті теж її зачули, але не встигли врятуватися. Рись заскочила просто на шию молодому оленеві. Він пробіг кілька кроків зі страшною вершницею на спині та звалився мертвий. Отут приспіли мисливці й велика кішка втекла. Рана в оленя була невелика, крові витекло небагато — ймовірно, рись зламала йому хребет. Індіанець сказав, що рись убиває оленя одним ударом дужої лапи. Інші мисливці стверджували, що рись за слушної нагоди здатна здобути навіть лося.

На півдні Канади, де рись рідкість, вона уявляється людям жахливим звіром — дужим, лютим, кровожерливим. На півночі ж, де вона дуже розплодилася й стала головним промисловим звіром, рись не тримає людей у страху. Вона не нападає на людину. Рись іде по сліду за людиною лише з цікавості.

Вона спритно втікає від переслідувачів у лісі, але повільно біжить по рівнині, і гарний бігун може легко її наздогнати.

МІНЛИВІСТЬ ДОЛІ В ЖИТТІ ДИКИХ ТВАРИН

Під час подорожі нас дуже здивувала нечисленність деяких видів тварин і постійні розмови місцевих жителів про те, що кілька років тому цих тварин було в багато разів більше.

Траплялося й навпаки, але рідко.

Приміром, за тиждень, проведений у Форт-Сміт, Пребл щоночі ставив 50 мишоловок, а спіймав за весь час лише одну землерийку та одну полівку. Чотири роки тому він ловив на тім же місці 30–40 полівок за ніч.

Три роки тому теплого ясного вечора можна було спостерігати до сотні ондатр. Тепер же — за півроку! — я й дюжини не нарахував, хоча вів спостереження регулярно.

Зникла й червона білка. Але найбільше вражає, звичайно, цілковите зникнення зайців, котрі кишіли тут за три роки до цього.

Варто було простежити, чи стосується це всіх ссавців. Очевидно, ні. Тому що оленячі миші, рисі, бобри й карибу водилися в достатній кількості. І все-таки нинішній рік не був роком-максимумом для цих видів. Спостереження показали, що торік тварин було набагато більше.

Ведеться лише один постійний статистичний облік, за яким можна отримати уявлення про кількість тих чи інших звірів — облік торгівлі хутряним крамом.

Збереглися дані за 200 років, і якщо почати з того моменту, коли скупники хутра поширилися по всьому континенті, ці відомості — єдино правильний критерій, за яким можна судити про численність того чи іншого виду.