Пригоди Олівера Твіста - Сторінка 52

— Жени чвалом що є духу! Сьогодні моя душа прагне стрімкого лету.

— Гей, ви! — квапливо опустивши переднє віконце, крикнув лікар форейторові. — Моя душа не прагне стрімкого лету. Чуєте?

Зацокотіли копита, задеренчали шибки, карета з гуркотом від'їхала, і ще довго по тому, як шум той завмер у далині, видно було, як вона мчить звивистим шляхом, здіймаючи хмару куряви, то зникаючи з очей за будинками та поворотами, то знову з'являючись у полі зору. Коли ж розтанула й сама хмарка куряви, слуги й Олівер повернулися до будиночка.

Але одна з тих, що спостерігали від'їзд, ще довго не зводила очей з того місця, де зникла карета: за білою фіранкою, яка сховала її від Гаррі, коли він глянув на віконце, сиділа Роза.

— Здається, він веселий і щасливий, — мовила вона нарешті. — А я боялася за нього. Що ж, я помилилась — і тим краще, я дуже рада..

Сльози течуть і з радості, і з горя, але ті сльози, що струменіли по Розиних щоках, коли вона сиділа біля вікна, задумливо дивлячись на далекий обрій, свідчили, здавалося, не так про радість, як про горе.

Розділ XXXVII

в якому читач помітить суперечності, досить характерні для подружнього життя

Містер Бамбл сидів у вітальні робітного дому, втупившись важким поглядом у непривітний камін, за ґратками якого цієї літньої пори не танцювало веселе полум'я; холодні й блискучі, вони відбивали тільки розсіяне, бліде проміння сонця. Час від часу він зводив похмурі очі до паперової мухоловки під стелею, і щоразу, коли в її барвистій сітці починала битися легковажна комаха, містер Бамбл голосно зітхав і на його обличчя набігала ще темніша тінь. Містер Бамбл перебував у глибокій задумі, і, можливо, ці приречені комахи нагадували йому якусь прикру подію його власного життя.

Але не тільки пригнічений вигляд містера Бамбла міг збудити жалість у серці стороннього спостерігача. Чимало інших зовнішніх ознак свідчило про неабиякі зміни в його житті. Куди поділися обшитий галуном сюртук і трикутний капелюх? Хоч нижня половина його тіла була і тепер убрана у формені бриджі, але то були не ті бриджі. Хоч на ньому був сюртук з широкими фалдами, тільки фалдами цими він скидався на той колишній сюртук, а більше нічим. Що ж до славетного трикутного капелюха, то він поступився місцем звичайнісінькому круглому. Містер Бамбл більше не був парафіяльним бідлом. Є посади, які, на додачу до істотніших вигід, з ними пов'язаних, набувають особливої солідності й ваги завдяки сюртукам та жилетам, що ці посади позначають.

Фельдмаршал має свій мундир, єпископ — шовкову сутану, адвокат — шовкову мантію, парафіяльний бідл — трикутного капелюха. Відберіть у єпископа його сутану або в парафіяльного бідла його капелюх та галуни — що від них лишиться? Людина. Тільки людина, й нічого більше. Гідність і навіть святість часом залежать від сюртука й жилета куди більше, ніж ми собі уявляємо.

Одружившись з місіс Корні, містер Бамбл став наглядачем робітного дому. А кермо влади перейшло до іншого бідла, і так само перейшли до нього трикутний капелюх, сюртук, обшитий галуном, і ціпок.

— Завтра буде два місяці, як це сталося, — зітхнувши, мовив містер Бамбл. — Тільки два місяці, а здається — ціла вічність!

Можна було б подумати, що за короткі вісім тижнів містер Бамбл зазнав безмір щастя, якого вистачило б на ціле життя, — якби не оте зітхання. В зітханні тому було щось вельми багатозначне.

— Я продався, — вголос розмірковував далі містер Бамбл. — Продався за шість чайних ложечок, щипці для цукру, молочник та ще за старі шафи й стільці і двадцять фунтів готівкою. Отака-то мені ціна. І як я міг так продешевити, так ганебно продешевити!

— Він продешевив! — заверещав над самим його вухом пронизливий голос. — Та за тебе скільки не дай, все одно переплатиш! Як я прогадала! Тільки сам господь бог знає, як я прогадала!

Містер Бамбл обернувся й побачив обличчя своєї чарівної дружини, яка з нарікань його спромоглася підслухати лише кілька останніх слів і наскіпалася на нього скоріше навздогад, про всяк випадок.

— Місіс Бамбл, моя пані! — спробував суворо усовістити її містер Бамбл.

— Ну, кажи, кажи! — вигукнула вона.

— Прошу вас, подивіться мені в очі, — мовив містер Бамбл, грізно дивлячись на неї. ("Якщо вона витримав такий погляд, — подумав він, — то її вже нічим не залякаєш. На богадільців мій погляд діє безвідмовно. Якщо він не подіє на неї — владі моїй кінець").

Хтозна, може, для того, щоб приборкати захарчованого, безвільного злидаря, і справді досить тільки вирячити на нього очі; а може, колишня місіс Корні була взагалі невразлива для орлиних поглядів. Так чи так, лютий вираз обличчя містера Бамбла зовсім не злякав наглядачку; навпаки, вона сприйняла його явно зневажливо й навіть дозволила собі засміятися, причому цілком непідробно. Від цього вкрай несподіваного сміху лють на обличчі містера Бамбла поступилася місцем виразові недовіри, потім здивування і врешті — вже знайомої нам похмурої задуми, з якої його знову вивів голос його дружини.

— І довго ти збираєшся сидіти й хропіти на тому стільці? — поцікавилася місіс Бамбл.

— Я збираюся сидіти на цьому стільці стільки, скільки мені заманеться, моя пані, — відказав містер Бамбл. — І хоч я поки що не хропів, я хропітиму, позіхатиму, чхатиму, сміятимусь чи плакатиму, скільки душі моїй буде завгодно. Це моє право.

— Його право! — з безмежним презирством повторила місіс Бамбл.

— Атож, право, любонько, — сказав містер Бамбл. — Право чоловіка — командувати.

— А в чому ж, скажи мені на ласку божу, полягає право жінки? — вигукнула колишня половина покійного містера Корні.

— Коритися, моя пані! — гримнув містер Бамбл. — Ваш нещасний покійний чоловік мав би втовкмачити вам це, і тоді, може, він і досі жив би на цім світі. Бідолаха! Як я шкодую, що його вже нема!

Місіс Бамбл зразу зметикувала, що в боротьбі за владу настала вирішальна мить і що наступний удар має бути несхибним і остаточним. Почувши згадку про того, хто так передчасно переселився в інший світ, вона, вереснувши, обізвала містера Бамбла жорстокою тварюкою, впала в крісло й залилася потоком сліз.

Але сльози не могли розм'якшити серце містера Бамбла, бо воно було в нього водонепроникне. Так само як дощ тільки поліпшує вигляд касторових капелюхів, потоки чужих сліз лише зміцнювали й гартували його нерви, тішили й приємно збуджували, бо, будучи ознакою чужої слабості, засвідчували його власну силу. Тим-то, з великим задоволенням дивлячись на свою благовірну, він ще й заохотив її, попросив не шкодувати сліз, бо, мовляв, медицина вважає, що плакати корисно для здоров'я.

— Сльози очищають легені, вмивають обличчя, зміцнюють зір і тамують злий норов, — сказав містер Бамбл. — Тож плачте собі на здоров'я!

Висловивши цю добру пораду, містер Бамбл зняв з вішалки свого капелюха, надів його трохи набакир, як заведено в чоловіків, котрі, на їхню думку, належним чином довели свою перевагу, сунув руки в кишені й попрямував до дверей з дуже веселим і навіть пустотливим виглядом.

Відзначимо, що колишня місіс Корні вдалася до сліз лише тому, що вони потребують менших зусиль, ніж рукоприкладство; але вона цілком готова була застосувати і цей другий спосіб впливу, в чому містер Бамбл одразу ж переконався.

Першим переконливим доказом цього став якийсь глухий звук, після чого капелюх містера Бамбла раптом відлетів у протилежний кінець кімнати. Цим попереднім маневром позбавивши його голову прикриття, досвідчена леді однією залізного рукою вчепилася йому в горло, а другою почала гамселити по потилиці, виявляючи дивовижну силу і спритність. Далі для різноманітності вона роздряпала йому обличчя, вискубла жмут волосся і, вирішивши нарешті, що злочин дістав заслужену кару, штовхнула містера Бамбла так, що той перекинувся через стілець, який стояв, ніби навмисно поставлений, якраз у нього за спиною. А тоді, лиховісно спитавши, чи мав він ще щось сказати про свої права, гаркнула:

— Вставай! І геть з моїх очей, щоб не було гірше!

Містер Бамбл підвівся, приголомшено думаючи, що може бути ще гірше, підняв з підлоги капелюха й поглянув на двері.

— То йдеш ти чи ні? — скрикнула місіс Бамбл.

— Іду, любонько, іду, — відповів містер Бамбл, прожогом кидаючись до дверей. — Я зовсім не хотів… Іду, іду, рибонько! Нащо ж гніватись, адже я…

В цю мить місіс Бамбл квапливо ступила вперед, щоб розправити килим, край якого задерся під час бійки, і містер Бамбл кулею вилетів з кімнати, не завершивши навіть фрази й залишивши колишню місіс Корні переможницею на полі бою.

Містер Бамбл не витримав натиску, містер Бамбл був розбитий ущент. Людина брутальна, людина, що знаходила особливу втіху в дріб'язковій жорстокості, він виявився (як і слід було сподіватися) боягузом. Ми кажемо це зовсім не для того, щоб кинути на нього тінь; чимало високопоставлених, вельмишановних і уславлених осіб слабують на ту саму неміч. Ні, зауваження наше зроблене скоріше на похвалу йому, як ще один доказ того, що містер Бамбл мав усі якості, потрібні для виконання своїх службових обов'язків.

Але на цьому приниження його ще не скінчилось. Обходячи приміщення робітного дому, містер Бамбл уперше в житті подумав, що закони про бідних надто суворі й що чоловіків, які тікають від своїх жінок, кидаючи їх на ласку парафії, слід було б не карати, а, навпаки, винагороджувати як героїв і великомучеників. Отак міркуючи, він підійшов до кімнати, де богаділки прали казенну білизну і звідки саме чувся гомін голосів.

— Гм! — мовив містер Бамбл, набираючи свого звичного статечного вигляду. — Принаймні ці баби й надалі поважатимуть мої права. Гей, ви там! Чого пельки порозкривали, паскудниці?

З цим вигуком він відчинив двері й грізно зайшов до пральні, але відразу ж лютий вираз щез із його обличчя й він злякано скулився: перед ним — звідки вона тут узялася? — стояла його дружина!

— Любонько, — промимрив містер Бамбл, — я не знав, що ви тут!

— Він не знав, що я тут! — повторила місіс Бамбл. — А чого тобі тут треба?

— Я подумав, що ці жінки забагато базікають, замість працювати, любонько, — відповів містер Бамбл, кидаючи збентежений погляд на двох старих богаділок, що, стоячи над балією, зловтішно перешіптувались, явно глузуючи з жалюгідного вигляду наглядача робітного дому.

— Ти подумав, що вони забагато базікають? — перепитала місіс Бамбл.