Процес - Сторінка 33

Але й таке ставлення мало свою причину: інколи краще, дарма що ти в кайданах, поводитись як вільний. Але я все ж хочу показати вам, як ставились до решти звинувачених, тоді, можливо, вам пощастить узяти собі якусь науку. Я от зараз запрошу Блока, відімкніть двері і сядьте отут біля тумбочки!

– З радістю, – погодився К. і зробив, як казав адвокат: К. завжди був ладен учитися. Аби про всяк випадок убезпечитись, він запитав іще раз: – Але ви зрозуміли, що я відмовляюсь від вашої допомоги?

– Так, – кивнув адвокат, – але ви, може, ще сьогодні зміните свою думку. – І він знову ліг, натягнув перину до самого підборіддя й повернувся до стіни. А тоді подзвонив.

Лені зайшла майже водночас із дзвінком і швидким поглядом намагалась дізнатися, що сталось; оскільки К. тихо сидів біля адвокатового ліжка, вона, здається, заспокоїлась. Усміхнувшись, кивнула йому головою, він незворушно дививсь на неї.

– Приведи Блока, – звелів їй адвокат. Замість вести Лені підійшла до дверей, гукнула: "Блоку! До адвоката!" – і прошмигнула, скориставшись тим, що адвокат лежав обличчям до стіни і нічим не переймався, до К., ставши позаду його стільця. Тепер вона заважала К., бо перехилилась через спинку і руками, проте дуже ніжно та обережно, гладила йому волосся та щоки. Зрештою К. спробував перешкодити Лені і схопив її за одну руку, дівчина шарпнулась кілька разів, але марно.

Тим часом Блок, ураз прибігши на крик, стояв перед дверима і немов міркував, чи треба йому заходити. Він підняв брови й схилив голову, наче слухаючи, чи не повторять наказ зайти до адвоката. К. міг би заохотити його, але вирішив остаточно розірвати не тільки з адвокатом, а й з усіма, хто був у цій квартирі, і через те й не ворухнувся. Лені також мовчала. Блок побачив, що його принаймні не виганяють, і навшпиньки, з напруженим обличчям, судомно зчепивши руки за спиною, зайшов до кімнати. Він навіть не зачинив за собою двері: ану ж раптом доведеться відступати? К. і не дививсь на нього, а знай поглядав на пишну перину, під якою годі було добачити адвоката, що присунувся до самої стіни. Аж тут почувся його голос.

– Блок тут? – запитав він. Це запитання наче вдарило Блока, що вже трохи підступив до адвоката, спершу в груди, а потім у плечі, він заточився, а тоді, низько схилившись, заціпенів і мовив:

– До ваших послуг.

– Чого ти хочеш? – запитав адвокат. – Ти тут непроханий.

– Хіба мене не кликали? – озвався Блок, запитуючи більше себе, ніж адвоката, підняв руки, немов боронячись, і був уже ладен пуститись навтьоки.

– Тебе кликали, – мовив адвокат, – але ти однаково непроханий. – А після паузи додав: – Ти тут завжди непроханий. – Відколи адвокат заговорив, Блок уже не дививсь на ліжко, а втупився очима в куток і тільки слухав, вигляд промовця, здавалося, засліплює його і йому несила підняти очі. Але навіть слухати було важко, бо адвокат говорив до стіни, і то дуже тихо та швидко.

– Ви хочете, щоб я пішов? – запитав Блок.

– Оскільки ти вже тут, – зласкавився адвокат, – залишайся! – Здавалося, неначе адвокат не задовольнив бажання Блока, а погрожує йому, скажімо, різками, бо тепер Блок затремтів усім тілом. – Учора, – провадив далі адвокат, – я був у третього судді, свого приятеля, і мало-помалу спрямував розмову на тебе. Хочеш почути, що він сказав?

– Благаю вас! – попросив Блок, та що адвокат не відповів, знову повторив своє прохання й зігнувся, мов наміряючись стати навколішки. Тут не витримав К.

– Що ти робиш? – закричав він. Лені намагалась не дати йому крикнути, і К. схопив її другу руку. Руки Лені були в його долонях, і хоч не кохання спонукало К. цупко тримати їх, Лені часто зітхала й намагалася вивільнитись. А Блока за крик К. покарали, бо адвокат запитав його:

– Хто твій адвокат?

– Ви.

– А крім мене? – запитав адвокат.

– Крім вас, нікого, – відповів Блок.

– Тоді нікого більше й не слухай, – дорікнув йому адвокат. Блок цілковито схвалив ці слова, бо міряв К. лихим поглядом і енергійно трусив головою в його бік. Як би ті жести перекласти словом, пролунала б брутальна лайка. І це з такими людьми К. намірявся приязно поговорити про свою справу!

– Я більше тобі не заважатиму, – пообіцяв К., відхилившись на бильце. – Ставай навколішки або плазуй на чотирьох, – роби собі що завгодно. – Але Блок мав іще гідність, принаймні супроти К., бо, вимахуючи кулаками, підступив до нього й закричав так голосно, як тільки міг наважитись під носом у адвоката:

– Не смійте так розмовляти зі мною, так не можна. Навіщо ви ображаєте мене? І то тут, перед паном адвокатом, де нас обох, і вас, і мене, терплять лише з милосердя. Ви нічим не кращі від мене, бо теж звинувачені й маєте свій процес. А якщо ви незважаючи на це ще й пан, то я такий самий, а то навіть ще більший пан. І хочу, щоб і до мене звертались мов до пана, так само як і до вас. Але якщо, на вашу думку, ви привілейовані, бо вам можна спокійно сидіти тут і слухати, тоді як я, як ви щойно висловились, плазую на чотирьох, то я нагадаю вам давній судовий афоризм: для підозрюваного рух завжди кращий, ніж спокій, бо той, хто рухається, може, навіть не знаючи цього, опинитись на шальці терезів, де й зважать його гріхи.

Незмигними очима К. тільки вражено дививсь на того збитого з пантелику чоловіка. Які зміни відбулися тут із ним протягом цих останніх годин! Невже це процес отак жбурляє його на всі боки й не дає роздивитись, де друг, а де ворог? Невже він не бачить, що адвокат зумисне принижує його, і цього разу тільки на те, щоб похизуватись перед К. своєю владою і таким чином, можливо, впокорити і К.? Але якщо Блок неспроможний цього добачити або так боїться адвоката, що ніяка правда йому не зарадить, як він усе-таки спромагається бути чи то таким хитрим, чи то сміливим, що дурить адвоката й не каже йому, що має, крім нього, ще й інших адвокатів? І як він наважується нападатись на К., коли той може виказати його таємницю? Але він наважився навіть на більше, бо підійшов до адвокатового ліжка й навіть там став нарікати на К.:

– Пане адвокате, ви чули, як цей чоловік говорив зі мною? Його процес ще тільки народився, а він уже береться повчати мене, чоловіка, чий процес триває п'ять років. Він навіть лаяв мене. Нічого не знає та ще й лає мене, бо я, скільки вистачало мені сили, докладно простудіював, чого вимагають пристойність, обов'язок і традиції правосуддя.

– Не зважай ні на кого, – порадив йому адвокат, – і роби те, що тобі видається слушним.

– Авжеж, – погодився Блок, немов набираючись духу, і, притьмом зиркнувши вбік, упав навколішки біля самого ліжка. – Мій адвокате, я вже на колінах, – повідомив він. Але адвокат мовчав. Блок обережно погладив рукою перину. Серед тиші, яка запанувала тепер, озвалася Лені, нарешті випручавшись від К.:

– Таж мені боляче, пусти мене. Я піду до Блока. – Вона підійшла до нього і сіла на край ліжка. Блок страшенно зрадів, коли Лені опинилася поруч, і жваво, але мовчки одразу попросив її, щоб вона заступилася за нього перед адвокатом. Йому вочевидь украй кортіло почути, що скаже адвокат, але, певне, тільки на те, щоб скористатися почутим через решту своїх адвокатів. Лені, мабуть, достоту знала, як можна підлащитись до адвоката, бо кивнула на адвокатову руку й випнула губи, наче для поцілунку. Блок одразу поцілував адвоката в руку, а потім, на вимогу Лені, поцілував іще двічі. Тоді Лені схилилась над адвокатом, показуючи весь свій гарний дівочий стан, і, витягнувшись, нахилившись до самого обличчя, погладила йому довге сиве волосся. Ці пестощі таки спонукали старого відповісти.

– Я вагаюсь, чи слід йому казати, – заговорив адвокат, і всі побачили, що він трохи покрутив головою, певне, щоб дотики Лені стали відчутніші. Блок слухав з опущеною головою, немов оцим слуханням він порушував якусь заборону.

– Чого ти вагаєшся? – запитала Лені.

К. здавалося, неначе він слухає завчений і вже не раз повторюваний діалог, що й згодом лунатиме ще не раз, і лише для Блока, що чув його вперше, він був новий та цікавий.

– Як він сьогодні поводився? – запитав адвокат замість відповіді. Лені, перше ніж здобутися на слово, глянула вниз на Блока і якусь мить спостерігала, як він простер до неї руки і благально тер їх одна об одну. Нарешті Лені повагом кивнула головою, обернулась до адвоката і сказала:

– Був спокійний і роботящий.

Літній купець, чоловік із довгою бородою благав недоросле дівчисько про прихильне до нього свідчення! Може, Блок і приховує якийсь задум, але ніщо не виправдає його в очах його ближніх. К. не розумів, як це адвокат сподівався, що поверне собі клієнта отакою виставою. Якби адвокат не відтрутив його від себе ще давніше, він домігся б такого результату цією сценою. Тут навіть глядач відчуває, що зневажено його гідність. Отже, ось яким методом працює адвокат і як добре, що К. недовго зазнавав його впливу: адже клієнт, зрештою, забуває про цілий світ і сподівається дійти до кінця процесу, тільки ступивши на оцей згубний шлях. Це вже не клієнт адвоката, а його собака. Якби адвокат звелів йому залізти під ліжко, мов у собачу буду, і гавкати звідти, він би з утіхою скорився. К. немов доручив хто увібрати кожне вимовлене тут слово, потім подати звіт до якоїсь високої інстанції й написати доповідь: він слухав дуже пильно і все обмірковував.

– Що він робив цілісінький день? – запитав адвокат.

– Я, – відповіла Лені, – щоб він не заважав моїй роботі, замкнула його в кімнаті для прислуги, де він поводивсь, як звичайно. Крізь вічко від часу до часу я могла перевірити, що він робить. Він, як завжди, став на ліжку навколішки, розгорнув папери, які ти дав йому, на підвіконні й читав їх. Це справило на мене добре враження: адже вікно виходить у вентиляційний колодязь і майже не дає світла. Проте Блок читав, показував мені, який він слухняний.

– Я тішусь, коли чую таке, – заусміхався адвокат. – А він бодай з розумом читав? – Під час цієї розмови Блок ненастанно ворушив устами, напевне, формулюючи відповіді, яких сподівався від Лені.

– Тут я, звичайно, відповісти з певністю не можу, – призналася Лені. – В усякому разі я бачила, що він читав дуже старанно. Він цілісінький день читав одну сторінку і, читаючи, пальцем водив уздовж рядків.