Процес - Сторінка 43

Заступник директора прийшов одразу, але зупинився біля дверей, протер – така в нього з'явилась нова звичка – пенсне, подивився спершу на К., а потім, немов не помітив у ньому нічого незвичайного, уважно обдивився всю кімнату. Здавалось, він ніби користається з нагоди й перевіряє свій зір. К. витримав ті оглядини, навіть ледь усміхнувся й запросив заступника директора сісти. Сам К. сів до свого фотеля, нахиливсь якомога ближче до заступника, нараз узяв зі столу потрібні папери й заходився пояснювати. Заступник попервах навряд чи й слухав його. Стільниця письмового столу К. була обгороджена низеньким різьбленим бар'єрчиком. Та й сам стіл був довершеної роботи, і бар'єрчик міцно тримався на його поверхні. Але заступник директора вдав, ніби саме тепер помітив, що бар'єрчик трохи хитається, і спробував усунути той ґандж, натиснувши на різьблення вказівним пальцем. К. хотів через те урвати свою розповідь, але заступник директора такого не любив, бо, як пояснював він сам, докладно все чув і розумів. Поки К. іще не вимагав від нього жодних посутніх зауважень, заступникові здалося, ніби бар'єрчик потребує незвичайних заходів, бо він тепер витяг свого цизорика, взяв як важіль лінійку К. і спробував підняти бар'єрчик, щоб, напевне, потім було легше вставити його глибше. У своїй доповіді К. мав подати одну цілком оригінальну пропозицію, що, як він сподівався, справить велике враження на заступника, але тепер, дійшовши до цієї пропозиції, він навіть не міг викласти її послідовно – так його захопила власна робота, чи, радше, так він тішився дедалі рідшим усвідомленням, що тут, у банку, він і досі таки щось означає і його пропозиції спроможні виправдати його. Мабуть, отакий спосіб захисту був би найкращий не лиш у банку, а й у процесі, набагато кращий, можливо, за будь-який інший спосіб, який він уже випробував або ще тільки планував. Кваплячись договорити, К. не мав часу, щоб недвозначно звеліти заступникові директора не чіпати бар'єрчика, під час свого викладу він лише двічі або тричі майже неусвідомлено, немов заспокоюючи, провів вільною рукою над бар'єрчиком, аби показати заступникові, що бар'єрчик не має жодного ґанджу, а якщо навіть має, цієї миті пильна увага важливіша і навіть пристойніша, ніж будь-які вдосконалення. Але, як, бува, часто трапляється зі жвавими натурами, поглинутими суто розумовою діяльністю, ця реміснича робота надихнула заступника директора завзяттям, він уже справді витяг один фраґмент бар'єрчика, і тепер треба було знову вставити шипи в належні їм гнізда. Це завдання виявилось важчим, ніж уся попередня робота. Заступник був змушений підвестись і працювати обома руками, намагаючись притиснути бар'єрчик до стільниці. Та попри всі зусилля це йому не вдавалося. Захоплений своєю розповіддю, – а втім, він додавав до неї й чимало не заготовлених наперед фраз, – К. тільки дуже невиразно помітив, що заступник директора підвівся. К., правда, під час усього викладу навряд чи й забував, що заступник директора відвертає свою увагу на щось другорядне, але тепер йому чомусь здалося, ніби той рух заступника якось пов'язаний із його пропозицією, – отже, він теж підвівся і, поставивши палець під якоюсь цифрою, простягнув папір заступникові директора. Тим часом заступник, побачивши, що тиску його рук не досить, не став довго думати, а сів усією своєю вагою на бар'єрчик. А втім, цього разу йому пощастило, шипи, зарипівши, пішли у свої гнізда, проте внаслідок поспіху один шип уперся у край гнізда, і на тому місці тендітна верхня планка розламалась надвоє. "Нікудишнє дерево!" – розсердився заступник директора.

Фраґмент

Коли вони вийшли з театру, накрапав невеличкий дощик. К. був уже вимучений п'єсою і кепською грою акторів, а думка, що дядька треба залишити в себе на ніч, доконувала його остаточно. Саме сьогодні він дуже хотів поговорити з п. Б., можливо, вигадав би іще якийсь привід зустрітися з нею, проте дядькове товариство цілковито позбавляло його такої змоги. Їздив, щоправда, ще один нічний поїзд, на який міг би сісти дядько, але спонукати його виїхати сьогодні, коли він вгатив стільки зусиль і часу на процес К., видавалося абсолютно безнадійним. Проте К., не маючи великих сподівань, таки спробував:

– Боюся, дядьку, – промовив він, – що найближчим часом мені справді знадобиться твоя допомога. Я от тільки не знаю, де саме, але ти неодмінно будеш мені потрібний.

– Можеш покластися на мене, – запевнив дядько, – я тільки й думаю про те, як можна допомогти тобі.

– А ти не змінився, – сказав К. – Я от лише боюся, що тітонька розсердиться на мене, коли я невдовзі проситиму тебе знову приїхати до міста.

– Твоя справа важливіша, ніж отакі прикрощі.

– З цим я погодитись не можу, – заперечив К., – але хоч як воно складеться, я без великої нужди від тітки тебе не забиратиму, днів через кілька ти, напевне, вже знадобишся мені, то, може, ти хочеш тим часом поїхати додому?

– Завтра?

– Атож, завтра, – відповів К., – а може, навіть сьогодні нічним поїздом, так було б найзручніше.

Місця, що їх закреслив автор

Розділ 1:

До с. 29, рядок 18

Допит, здається, обмежується самими поглядами, подумав К., отже, я ще маю трохи часу. Якби знаття, що це за установа, яка задля мене, тобто взявшись за цілковито безнадійну справу, влаштовує таку пишну церемонію! Бо те, що діється, вже з повним правом можна назвати такою церемонією. По мене послано аж трьох чоловік, улаштовано розгардіяш у двох чужих кімнатах, а он там у кутку ще стоять три молодики й роздивляються фотографії панни Бюрстнер.

До с. 30, рядок 10

Хтось казав мені, – вже не пам'ятаю, хто саме, – що все-таки дивно, коли людина, прокинувшись уранці, бачить, як усі речі стоять загалом на тому самому місці, що й учора ввечері. Адже людина, яка спить і їй щось сниться, вочевидь перебуває в стані, що дуже істотно відрізняється від стану бадьорості, і потрібне, як слушно наголосив той чоловік, безмежне самовладання або велика кмітливість, щоб, розплющивши очі, не злякатися, побачивши все навколишнє більш-менш на тому самому місці, де воно було вчора ввечері. Через те мить прокидання – найнебезпечніша мить доби: якщо людина колись переживе її, нікуди не йдучи зі свого місця, цілий день її може мучити тривога.

До с. 31, рядок 2

Вони знали, службовці завжди знають більше за начальство.

До с. 36, рядок 27

Думка, що саме так він їм, можливо, полегшує спостереження за власною особою, яке їм, напевне, доручене, видалася йому такою сміховинною фантазією, що він сперся підборіддям на руки і з хвилину отак посидів, щоб отямитись. Ще кілька таких думок, сказав він собі, і ти будеш справжнісінький йолоп. Через те К. потім іще вище підносив свій трохи гаркавий голос.

До с. 40, рядок 25

Перед будинком твердою і рівною ходою вартового походжав солдат. Отже, ще й варта під дверима. К. мусив далеко вихилитися з вікна, щоб бачити солдата, бо той ходив попід самою стіною. "Здоров!" – гукнув він йому, проте не так гучно, щоб той міг почути. Невдовзі, щоправда, з'ясувалось, що солдат чекав лише на служницю, яка пішла по пиво до готелю на тому боці вулиці і тепер показалась в освітлених дверях. К. запитав себе, чи йому тільки на мить здалося, ніби задля нього тут поставлено варту, і не міг відповісти на це запитання.

До с. 44, рядок 19

– Ви нестерпна людина, ніколи не знаєш, чи ви кажете щось поважне чи жартуєте.

– Це не зовсім точно, – сказав К., радіючи, що теревенить з гарненькою дівчиною, – не зовсім точно, бо поважності я не маю геть і мушу жартами сповіщати як про поважне, так і жартівливе. А от заарештували мене насправді.

Розділ 2:

До с. 53, рядок. 35

Замість "окружні збори якоїсь політичної партії" попервах стояло "соціалістичні збори".

До с. 60, рядок 24

К. тільки побачив, що її розщіпнута блузка звисає навколо стану, а чоловік затяг її в куток за дверима, обняв і притис до себе її прикриті самою сорочкою груди.

Розділ 3:

До с. 69, рядок 36

К. уже хотів був схопити жінку за руку, яку вона вочевидь, хоч і боязко, простягала до нього, аж тут його увагу привернули слова студента. То був балакучий, трохи зарозумілий чоловік, і, напевне, він може докладно розповісти про звинувачення, висунуте проти К. Якби К. мав таку інформацію, він, безперечно, міг би одним духом, звичайнісіньким помахом руки на пострах усім покінчити з цим процесом.

Розділ 5:

До с. 95, рядок 34

Атож, тут годі сумніватись, він відхилив би цю пропозицію, навіть якби К. давав йому хабара, бо так він би двічі зневажив свій обов'язок: адже К., поки триває процес над ним, має бути недоторканним для всіх представників правосуддя.

Розділ 6:

До с. 105, рядок 36

Ця похвала теж нітрохи не зворушила дівчину, ба більше, жодного враження, здається, не справили на неї навіть подальші дядькові слова.

– Може, й так, – проказав дядько. – Але я, якщо буде змога, ще сьогодні пришлю до тебе сестру-жалібницю. Якщо вона буде непотрібна, можеш її відіслати, але, зроби мені ласку, попробуй ще з нею. Ти живеш серед таких обставин та тиші, що можна втратити всяку надію.

– Тут не завжди так тихо, як тепер, – відповів адвокат. – А твою сестру-жалібницю я візьму тільки тоді, як буду змушений.

– Ти мусиш уже тепер, – наполягав дядько.

До с. 111, рядок 11

Письмовий стіл, тягнучись уздовж майже всієї кімнати, стояв поблизу вікна і був поставлений так, що адвокат сидів плечима до дверей, тож відвідувач, заходячи, немов злодій до чужої квартири, був змушений пройти всю кімнату впоперек і аж тоді міг бачити обличчя адвоката, якщо, звісно, той не виявляв дрібки люб'язності і не обертався до гостя.

Розділ 7:

До с. 135, рядок 1

Ні, від того, що всі знатимуть про процес, К. добра для себе не сподівався. Бо хто не зможе, як суддя, підвестись і, заплющивши на все очі, якнайшвидше засудити його, той намагатиметься – тепер це зовсім неважко – бодай принизити його.

Розділ 8:

До с. 177, рядок 20

У кімнаті було зовсім темно, на вікнах, певне, висіли важкі завіси й не пропускали ані проблиску світла. К., іще збуджений бігом, бездумно ступив кілька сягнистих кроків. Аж тоді зупинився й помітив, що навіть не знає, в якому місці кімнати він стоїть. Адвокат безперечно вже спав, його віддиху навіть не чути, бо він мав звичку ввесь залізати під перину.

До с.